Графі́ті (, що походить від grafficare — «дряпати», дослівно «надряпані») — спершу так називали одну з технік настінного малярства. Пізніше,цим словом скористалися археологи, використовуючи його як загальний термін на означення всіх видів випадкових написів і малюнків на стінах будинків (див., наприклад: Blume 1985, 137). Нині це поняття розширило свої межі, під графіті розуміють будь-які неофіційні публічні тексти, разом зі сучасними. Та більше, саме сучасні привертають увагу вчених і журналістів, тому в свідомості людини нашого часу зі словом графіті асоціюється передусім добре відомий їй розпис будинків, прогонів на поверхах, ліфтів, вбиралень тощо.
Історія Графіті — явище надзвичайно давнє. Графіті зустрічаються археологами в багатьох культурах різних епох та континентів. Історичні графіті по суті є лінгвістичними і геометричними образами, де лінії означають послідовність букв і слів, які утворюють смисловий змістДемченко В. В. , Горда О. В., Ткач З. В. Особливості топології графіті як історичних написів .
Античність Стіни античних міст, що збереглися, були вкриті написами. Одна із найвідоміших колекцій античних графіті знайдена під час розкопок Помпеї. Мешканці Помпеї так само, як і наші сучасники, писали про любов, секс, політику, висловлювали свої симпатії і неприязнь чи просто мережали міські стіни своїми іменами, часом навіть вульгарними. Графіті Помпеї стали для дослідників свідченням про культуру і побут античностіLindsay 1960; Tanzer 1939. Приклади помпейськпих графіті: Поблизу воріт Везувія: «Маркус кохає Спендузу». Вулиця Театрів: «З моєї крамниці зник мідяний горщик. Будь-кому, хто його верне, я пожертвую 65 сестерціїв». На стіні будинку Геркулуса і Нессуса: «Пам'ятай: допоки ти живий, ненависна смерть наступає». Судячи з написів, які знайденні на стінах міста, графіті часто відігравали роль дошки оголошень, та є певною предтечею сучасних інтернет-блогів та форумів. На одній із стін знайдено «приватний чат» коли чоловік під ніком «Другий» () та жінка «Перша» (), обмінювалися послідовно романтичними написами: «Секундус» вітає свою Приму, там де вона є. Я питаю чи кохаєш ти мене? сторінка «Graffiti from Pompeii» на сайті присвяченому Помпеям
Графіті Алексамена, розташоване в будівлі колишнього імператорського палацу в Римі, є найранішим прикладом зображення розп'яття, причому карикатурним.
Середньовіччя
Археологічні й письмові джерела, що підтверджують руські графіті, також мають давню історію. Сотні графіті XI—XIII ст. знайдено у Софійському соборі Києва й Софійському соборі Новгорода, а також в інших руських храмах. Графіті на церковних стінах мають переважно релігійний зміст: це прохання про допомогу, молитви й хрести, прокляття, повідомлення про смерть можновладців та про їхні негідні вчинкиЧепа М.-Л. А. Історико-психологічне дослідження графіті Софії Київської. Збірник наукових праць Інституту психології імені Г. С. Костюка НАПН України «Проблеми загальної та педагогічної психології. Том IV. Ч. 1. — К.: Гнозис, 2002. — С. 291—301. ISSN 2077—2289.. Попри те, можна натрапити на цілком світські написи: „У Гнілка тухлі зуби“ (руське „У Гнилку зуби тухоли“)Высоцкий 1976, 83, Турилов 2000.
Новий час
Перша відома нам згадка про руські графіті в літературі належить до кінця XVIII ст.;Измайлов 1799, 46
Слово Графіті Одне з визначень терміну „графіті“ у його сучасному значенні міститься у „Словнику простих форм“ Вальтера Коха: „Випадкові, тобто небажані й неофіційні, написи і знаки в громадських місцях разом із громадськими вбиральнями, рекламними оголошеннями й дорожними знаками, роздягальнями, в'язничними камерами, вокзальними холами, залами для чекання, автобусними й трамвайними зупинками, телефонними будками, ліфтами, деревами й лавками, шкільними меблями, пам'ятниками, стінами будинків, стовпами й балюстрадами залізничних, автодорожних і річкових мостів, внутрішніми й зовнішніми стінами автобусів та потягів. Написаними можуть бути малюнки, символи, поодинокі слова й імена, фрази, речення, вірші, діялоги, вислови. Використовується будь-який інструмент, що залишає слід на поверхні: крейда, олівець, ручка, маркер, фарба в аерозолі, кольорова крейда, ніж, палка.“ [Koch 1994, 111]. Це визначення, з одного боку, намагається описати графіті у всіх його виявах. З іншого — це не більше, ніж емпіричний перелік, який не претендує на концептуальне визначення графіті як явища культури. Знайти загальний підхід для опису сучасних міських графіті виявилося несподівано важким завданням, оскільки це явище об'єднало безліч форм, які вивчають у рамках різних наукових дисциплін і в різних контекстах.
За останні чотири десятиліття про сучасні графіті написано сотні праць. Декілька років тому це явище почали активно фіксувати й осмислювати російські вчені, але на цей момент кількість українських наукових статей і публікацій про графіті не перевищує десяти1. Перш ніж перейти до подання й аналізу сучасного українського матеріалу, ми підсумуємо головні результати вивчення графіті в історичному й типологічному аспектах, переважно спираючись на відомі нам західні дослідження.
Я. Оледзкі бачить корені сучасних польських міських графіті в традиційній обрядовості „Срюдпосця“. У середині Великого посту в Польщі існувала традиція малювати на будинках неодружених панн — „крацокуф“ — людей з виразними ознаками чоловічої статі. Автор зокрема базує свої висновки на подібності крацоків і силуетів, які малювали зверху на лозунгах „Солідарности“, переробляючи букви в людей. Саме карнавальна природа жанру дозволяє дослідникові пов'язати графіті і ритуальний хаос у період Великого посту, коли така поведінка суперечила заборонам та приписам Католицької Церкви [Oledzki 1990].
У нову стадію розвитку графіті ввійшли в другій половині XX ст. Дослідники відзначають два фактори, які мали вирішальне значення для виникнення нових форм на базі традиційних. По-перше, поява фарби в аерозолі і, по-друге, експансія молодіжної культури в 1950-1960-х роках у США і Західній Європі, що сприяло різкому підвищенню кількости графіті і появі написів та зображень в якісно новому вигляді.
Одним з основних різновидів графіті нового покоління є графіті молодіжних субкультур. Важлива відмінність між традиційними (старими) й субкультурними графіті — ступінь доступности змісту тих і тих для стороннього глядача. Графіті субкультури, які доступні для споглядання кожному, хто проходить повз, залишаються, попри те, закритим для непосвячених каналом комунікації. Поява таких езотеричних символів на стінах російських міст зафіксував Д. Бушнел, який збирав графіті в Москві і в низці інших радянських міст у 1983 р. На думку дослідника, першими знаками нової ери графіті були емблеми футбольних клубів „Спартак“ і ЦСКА, що з'явилися на стінах Москви в 1977-1978 рр., і поширені дещо пізніше назви всіляких рок-груп, які до 1988 р. стали передовим жанром субкультурних графіті. На початку 1980-х для споглядання суспільства стає доступним також графіті російських пацифістів, панків, гіпі, фашистів й інших угруповань альтернативної культури.
Сучасне графіті в Україні
Графіті в сучасній Україні, тобто розписи міських будинків, за деякими спостереженнями, існують з кінця 1990-х.Українському графіті всього лише 10 років // УНІАН — 14.01.08. Школа в Україні є у м. Тернопільhttp://tezahid.com/2007/12/12/graft-navchajutsja-vzhe-ponad-20-uchnv.html а також у Львові.
Протистояння офіційних інститутів і виконавців графіті існувало сторіччями і стосувалося давніх написів не менше, ніж сучасних. Сьогодні вже не потрібно доводити, що стародавні графіті Софійського собору в Києві — не нікчемне забруднення стін, а пам'ятник історії, складова частина культури, об'єкт дослідження багатьох соціогуманітарних областей науки. Вивченням руських графіті займаються мовознавці, історики, археологи. Стародавні графіті — важлива складової слов'янської епіграфіки і культурології. Роботи Б.Рибакова, С.Висоцького, О.Мединцевої, Б.Суслова, Б.Щепкіна й інших дослідників присвячені різним аспектам вивчення стародавніх графіті. Кожний з них обґрунтовано доводить, що графіті є цінним матеріалом для вивчення мови, культури, соціальної ієрархії, народного розмовного стилю, відносини до релігії населення Русі. Б.Рибаков, характеризуючи значимість стародавніх графіті, писав: „Графіті на стінах давніх будинків — важлива складова частина епіграфіки… Епіграфічний запис — це живий голос давньоруського мешканця“Рыбаков Б. Русская эпиграфика X—XIV вв. Состояние, возможности, задачи // История, фольклор, искусство славянских народов. V Международный Съезд Славистов. — М., 1963. — С. 35-72. Як свідчать найстародавніші графіті, указ Володимира порушували люди різних професій, соціальних шарів, світські особи і диякони. Численні написи на стінах Софії Київської та інших будівель стародавнього Києва, датовані 11-13 ст. мають два десятки граматичних ознак сучасної української мови. В історичних написах відчувається прагнення людини до діалогу з Богом, і в боротьбі за право на цей діалог порушувалися державні і церковні закони. Цікаво, що сучасні українські графіті, наприклад, в Харкові і Києві майже не містять згадувань про Бога, не виконуються на стінах церков, і релігійна тематика зовсім не домінує в них (хоча у Львові були зафіксовані малюнки і написи на стінах соборів). О другій половині 2010-х поширення набули графіті наркодилерів.
Семантика і антропологія графіті
Тематика сучасних графіті набагато різноманітніша, але провідною функцією їх донині залишається прагнення до діалогу, комунікації в рамках визначеної соціальної групи. Історична роль стародавніх графіті-автографів досить вагома, оскільки саме завдяки їм можна установити соціальний статус тих, хто їх писав, рівень розвитку писемності в суспільстві на визначеному історичному етапі. Нам поталанило — стародавні графіті збереглися, незважаючи на час, а також негативне ставлення до них. Однак збереглися вони насамперед завдяки тому, що техніка написання і місце виконання (культові спорудження, стіни церков і монастирів) природно сприяли цьому.
Графіті — це насамперед закодований текст, символіка якого відбиває визначені події культурного, політичного або громадського життя соціуму, членами якого є його виконавці. Саме контекст розкриває основний зміст того, про що говориться в конкретному графіті, підкреслюючи приналежність одиничного до загальної традиції. Так, винятково в контексті політичних подій кінця 1980-х — початку 1990-х років в Україні можна пояснити існування безлічі написів: „СРСР — так“, „СРСР — ні“, „Україна — уперед“, а також малюнків з перекресленою радянською символікою. Ці написи дозволяють простежити реакцію на ті або інші політичні події не тільки локального, але й світового масштабу (війна в Іраку, наприклад, одержала відображення на стінах міста; у 2003—2004 роках зафіксована значну кількість написів і малюнків, присвячених цій тематиці, — від тривіальних до складних малюнків і трафаретів, автори яких є як прихильниками, так і супротивниками війни.
Отже, нерозривність з культурним контекстом і символістику складають головні ознаки графіті як явища традиційної культури, тому для його розуміння і тлумачення насамперед необхідно знати соціальне тло, що ховається за конкретним написом або малюнком. Неможливо порівнювати історичні графіті Софії Київської, написи на вулицях сучасного Харкова і малюнки на вулицях Тулузи або Чикаго. Єдине, що їх поєднує, — це спонтанність і неофіційність виникнення і визначена асоціальність характеру побутування, пов'язана, по-перше, з тим, що графіті — візуальне мистецтво, а по-друге, з елементом примусовості, властивим цьому напівлегальному, за природою, явищу.