Запорі́зьке (в минулому — Василівка, Енгельгард-Василівка) — село в Україні, у Софіївській селищній громаді Криворізького району Дніпропетровської області.
Колишній центр Запорізької сільської ради. Наразі в Запорізький старостинський округ входять с. Запорізьке та Братське.
Населення — 629 мешканців, 179 дворів до 2016 року.
1 лютого 2020 року населення Запорізького склало 401 особу.
День села святкується у першу неділю вересня.
Основні прізвища — Дорожон, Хисний, Пилипенко, Мудрагель, Минтус, Дяченко, Демченко, Замотайло, Колісник, Дроворуб, Коваленко.
Географія Село Запорізьке знаходиться у південно-західній частині Дніпропетровської області, на півночі колишнього Софіївського району на березі річки Кам'янка. Вище за течією на відстані 1 км розташоване село Братське, нижче за течією примикає смт Софіївка. Річка в цьому місці пересихає, на ній зроблено кілька загат.
Історія Село найстаріше у Софіївському районі і засноване у 1759 році як козацьке поселення. В 1786 році землі по річці Кам'янка Катерина ІІ подарувала Григорію Потьомкіну, який в свою чергу передарив її Василю Андрійовичу Енгельгардту (1735—1794), який був одружений з його сестрою Оленою (Марфою). На 6 тис. десятин Енгельгардту заснував село Енгельгардт, у якому проживало 17 осіб. Після отримання цих земель у спадок, його син генерал Василь Енгельгардт (1755—1828) будує 20 дворів по правому березі річки, церкву, два вітряки (наразі це територія ферми).
У 1802 році у володінні таємного радника Енгельгардта Василя Васильовича було 4658 десятин землі с Василівка. Він володів майже 18 тисячами кріпаків, багатьма селами на Київщині, зокрема Моринцями і Кирилівкою. Згідно ревизькому реєстру 1816 р., Василь Васильович Енгельгардт володів родиною Шевченко. Село отримало назву Енгельгардт-Василівка.
1 листопада 1875 року в Енгельгардт-Василівці було відкрите двокласне народне училище. Навчались 31 учень, у тому числі одна дівчинка.
Станом на 1886 рік в селі, центрі Енгельгардт-Василівської волості Верхньодніпровського повіту Катеринославської губернії, мешкало 364 особи, налічувалось 114 дворових господарств, існувала православна церква. Енгельгардт-Василівська волость відносилась до 3 стану.
У 1872 році з 15 травня по 1 вересня у Енгельгардт-Василівській волості була епідемія холери, захворіло 12 осіб, з них 4 особи померло, 8 осіб вилікувались.
У 1880 році в селі була військово-кінна дільниця, якою завідував землевласник штабс-капітан Гротто-Слєпіковський Бронислав ОттоновичУ 1868 р. Гротто-Слєпіковський Бронеслав Оттонович. володів маєтком площею 984 десятин, У 1882 р. володів 96 маєтком площею 1 146 десятин біля хут. Соколиний приют і с. Андріївка, який придбано у 1868 р., У 1894 р. володів маєтком площею 1 146 десятин Ордо-Василівської волості., що походив з дворян Віленської губернії. Гротто-Слєпіковський замінив дворянина Павла Вікторовича БайдакаУ 1865 р. володів маєтком площею 630 десятин. У 1882 р. володів маєтком площею 697 десятин біля с. Благословенне Алфьорівської волості, успадкований у 1872 р. У 1894 р. володів маєтком площею 299 десятин у Алферівській волості., який відмовився від посади через труднощі виконання цієї справи та обов'язків на посаді члена повітової управи.
У 1882 році утримання початкових народних училищ частково було покладено на сільські громади. Громади повинні були утримувати в належному стані приміщення училища, забезпечувати школу паливом, утримувати сторожа. Земство утримувало вчителів та забезпечувало училище підручниками. Енгельгардт- Василівська громада взяла на себе утримання училища. В цьому ж році сільські школи перевірялися земством. Вивчався стан приміщень, матеріально-технічна та кадрова забезпеченість, відвідування та рівень знань учнів. Рівень знань учнів Енгельгардт-Василівської школи був одним із найкращих.
Куратором Енгельгардт-Василівського училища з 1884 по 1895 рік був земський лікар, громадський діяч, колекціонер українських старожитностей, Петро Михайлович Сочинський (1855—1913)
У 1885 році Енгельгардтівська громада просила дозволу на проведення ярмарку щонеділі по понеділках з 25 березня по 1 серпня. Земством прохання було відхилене через малу кількість селян, а також близькість Софіївки, де налічується 4 ярмарки.
У 1893 році с. Енгельгардт-Василівка вже відносилось до Софіївської волості. В селі працювала корчма.
У 1895 році зведено Преображенську дерев'яну церкву (наразі там автогараж).
У 1896 році Закон Божий у школі викладав священник Григорій Євдокимович Бажанов 1855 р.н., який пожертвував свою винагороду в 50 рублів на потреби школи.
У 1897 році в Енгельгардт- Василівському училищі працював вчитель Сергій Касторф з утриманням в 250 руб.
.
Історичні назви У той час сформувались народні назви вулиць та місцевості села. Вошива по праву сторону панського ставка, де дві сім'ї почали будувати хату і про них казали, що причепилися як воші. По ліву сторону від ставка, який був переділений греблею вода збігалася і на березі водилося багато жаб, які швидко розмножувалися і голосно квакали без кінця і краю. Там також були родючі землі і почала утворюватися нова вулиця яку назвали «Жаболупівкою».
Початок XX століття Переважно мешканці села були безземельними, без наділів. До революції 1917 року у селі налічувалось приблизно 20 заможних сімей, які мали по 25 га землі та сільгоспмашини. Під час неврожайних років за пуд-два хліба бідні люди лишалися хат.
В 1905 році у село з Малософіівки приїхали червоні емісари, які почали розповсюджувати листівки, закликати селян громити панські маєтки. Серед тих, хто пристав на ці заклики — С. Щербак, К. Колісник, Т. Дорожон. Староста Пилипенко склав списки заколотників та відправив їх до Софіївки урядникові Бурилову, який з жандармами приїхав до села. Але мешканці Енгельгардт-Василівки з вилами оточили їх, відібрали зброю і порвали списки. На допомогу поліції прибула сотня козаків. Почалася жорстка розправа над повсталими селянами. Організаторів бунту висікли різками, а Т. Дорожона та К. Колісника кинули до в'язниці«Сільське життя» від 25 грудня 1977 року № 154 (6754)..
В 1907 році Енгельгардт-Василівська сільська громада порушила клопотання про будівництво нової греблі через те, що стара стала непродатною, а колишній чудовий ставок зник.
У 1908 році кількість мешканців колишнього панського села Софіївської волості становила 1399 осіб (702 чоловіки та 697 жінок), налічувалось 234 дворових господарства. У цьому ж році земство розглянуло питання про виділення коштів на будівництво греблі. У церкві служив священник Семен Ілліч Сурінов 1878 р.н., псаломщиком Георгій Іванович Зельницький 1887 р.н.
Вчителями в школі були в різні роки Мазуренко Василь Якович (1902), Кальной Прокіп Ничипорович (1909), Криницька Надія Макарівна (1910).
Перед революцією зокрема Демченко Євтух мав власної 90 десятин землі і 20 орендованої, коней — 12, корів — 8, увесь сільськогосподарський інвентар, букерів — 3, молотарок — 4, вітряний млин, постійних батраківБатрак — той, хто працював за наймом у приватного власника у сільському господарств — 2-3 чоловіки, сезонних — 4-5. Демченко Трохим мав власної 18 десятин землі і 10 орендованої, коней — 6, корів — 3, увесь сільськогосподарський інвентар, просорушку, вітряний млин, молотарку, постійних батраків — 2 чоловіки, сезонних — 4.
З початком Першої світової війни, коли стали відмовлятися від німецьких назв (Петербург став Петроградом), 1914 року село стало називатися просто Василівка.
Радянська доба довоєнного періоду В грудні 1917 року в селі було обрано Раду селянських депутатів, до якої ввійшли І. І. Гаркуша, З. Т. Бабенко, С. М. Колісник, Г. С. Пилипенко та інші. На початку лютого 1918 року Іван Григорович Бабенко, Григорій Іванович Гаркуша, Степан Микитович Пилипенко, Степан Минович Дідушов, Григорій Павлович Колісник та Дмитро Лаврентійович Минтус пристають до лав Червоної армії.
В березні 1918 року в село вступили кайзерівські війська, які вчинили жорстоку розправу над активістами. Десятьох чоловік, серед яких Григорій Пилипенко, було засуджено у Верхньодніпровську до розстрілу. Під час радянсько-української війни 1917—1921 рр. Енгельгардт-Василівка переходила час од часу під владу командувача РПА України Н. І. Махна, Добровольчої армії російської імперії та інших, аж допоки влітку 1918 року до Енгельгардт-Василівки не увійшли червоні загони, які встановили там радянську владу. Гаркушу Івана Івановича 1893 р.н. та Демченка Григорія Євменовича було обрано делегатами на Перший Катеринославський губернський український з'їзд (губернський з'їзд Української ради, як його ще називали), який відбувся 21—22 травня 1917 р. у м. Катеринославі. Звідки делегати привезли постанови, які стали основним документом в діяльності Ради. Незабаром у селі було створено комітет незаможних селян.
Радянська влада в селі була встановлена у 1918 р. Головою сільської ради у 1919 р. обрали Бондаренка Архіпа Григоровича. У 1927—1931 голова сільради Пилипенко Андрій Григорович, 1897 р.н.. Потім до 1939 р. -Колісник Михайло Кіндратович (1913—1942)
У 1924 році у селі створено перший ТСОз (товариство спільного обробітку землі), який очолив Колісник Сергій Михайлович.
У 1925 р. до складу Софіївського району Катеринославської губернії Криворізького округу входила і Василівська сільська рада, яка складалася із сіл Василівка, Довгівка, селище Першотравневе, сільце Спокойствіє — хутір. У цей час було організовано перше у Софійському районі товариство «Нове життя» під головуванням Гаркуші Івана Івановича, яке складалося із 12 дворів. В товаристві налічувалось троє коней, кухар, жниварка, молотарка та 3 корови. Почалася колективізація, заможних людей розкуркулювали, у селян забирали зерно, худобу, реманент. Кожна сім'я сплачувала продподаток.
У 1930 р. Василівська сільська рада складалася з с. Василівка (колгосп имені Петровського) та с. Братське (колгосп ім. Сталіна). Землю обробляли кіньми і волами, снопи возили гарбою, зерно молотили гарманом (витесаний камінь).
У 30-х роках головою колгоспу ім. Петровського був Дроворуб Григорій.
Кодекс законів про працю, який діяв наприкінці 20-х і на початку 30-х рр., не забороняв оренди землі, використання найманої робочої сили, приватного підприємництва на селі. 5 квітня 1930 року ВУЦВК і РНК УСРР видав постанову «Про заборону орендувати землю й застосовувати найману працю в одноосібних господарствах у районах суцільної колективізації». Друга хвиля розкуркулення завдала ще більшого удару по українському селу, яке за роки непу здебільшого стало середняцьким. У 1931 році було вислано з с. Енгельгардт-Василівка;
1) Демченко Михайло Явтухович 1912 р.н., його мати Параскева 1877 р.н., сестри Ганна 1910 р.н.,Анастасія 1919 р.н., Євдокія 1924 р.н.. і брат Микола 1916 р.н.. У 1930 році вони разом з братом мали надільної землі 14 десятин і 15 орендованої, коней — 4-5, корів — 3-4, увесь сільськогосподарський інвентар, просорушка, вітряний млин, постійних батраків — 1 чоловік, сезонних — 2. Був в колгоспі, але в 1930 році вичищен звідси як «чуждый елемент». Позбавлений права голосу за експлуатацію;
2) Демченко Михайло Трохимович 1913 р.н., його батько Трохим 1886 р.н., мати Матрьона 1884 р.н.,. сестри Марія 1912 р.н.,Анастасія 1919 р.н., Євдокія 1921 р.н.. У 1927 році він мав надільної землі 14 десятин і 10 орендованої, коней — 4, корів — 2, увесь сільськогосподарський інвентар, молотарку, просорушка, вітряний млин. Був в колгоспі, але в 1930 році вичищен з. Позбавлений права голосу як кулак та експлуататор найманої сили.ДАДО, фонд 6483, оп. 1, спр.24;
Під час Голодомору 1931—1933 років мешканцям села, аби вижити доводилось вживати у їжу гриби, сою, тонконіг, макуху, збирати колоски, цвіт акації, кінський щавель, з яких пекли маторженики, варили затірку. Членам колгоспу видавали по 1 кг борошна на сім'ю в місяць та по 1 стакану молока в день.