Нафтогазова промисловість України у ХХ столітті
У XX столітті на території України було відкрито 127 нафтових родовищ з промисловими запасами, які розташовані в трьох нафтогазоносних провінціях: Прикарпатський прогин, або Західно-Українська провінція (Івано-Франківська, Львівська, Чернівецька області) — 41 родовище; Дніпровсько-Донецька западина, або Східно-Українська провінція (Чернігівська, Сумська, Полтавська, Харківська, Дніпропетровська, частково Луганська області) — 76 родовищ; Причорноморсько-Кримський район, або Південно-Українська провінція (Одеська область і АР Крим) — 10 родовищ.
Західно-Українська провінція На початку XX століття основний видобуток давали родовища Борислава, Дрогобича, Східниці, Слободи Рунґурської, а також Битківського нафтопромислу, який у 1899 році дав свердловинну нафту. У 1905 році у Станіславі і Бориславі кількість нафтових веж збільшилась до 1709. Свердловини давали щорічно близько 902 тис. т. нафти. У той час Борислав називали «Клондайком Галичини», оскільки тут видобували близько 2/3 нафтової продукції краю.
У 1893 році до Борислава з Канади приїхав відомий нафто-промисловець Вільям-Генрі Мак Гарві. Він привіз із собою так званий канадський спосіб глибинного буріння, із застосуванням парових машин і верстатів, що значно вплинуло на розвиток промислів (глибина свердловин сягнула 1000—1500 м). Поблизу Борислава була пробурена ударним способом найглибша тогочасна свердловина Європи «Піонер Орів» глибиною 2274 м. У 1908 році із свердловини «Ойл Сіті» («Нафтове місто») у Тустановичах поблизу Борислава, з глибини 1016 м отримали потужний фонтан нафти з великою кількістю розчиненого газу. Дебіт нафти зростав і за приблизними оцінками доходив до 3 тис. т. на добу, а пізніше зменшився до 1–1,2 тис. т. на добу. Помпи не встигали відкачувати нафту і вона розлилась навколо, досягнувши приток Дністра та забруднивши його на велику відстань, що спричинило екологічну катастрофу. Через кілька днів фонтанування під час грози виникла пожежа, яка тривала близько трьох тижнів (рис. 4.48). Про пожежу на «Ойл Сіті» газета «Нью-Йорк Таймс» писала, що «у Європі вибухнув новий Везувій», пожежа потрапила до «Книги рекордів Гіннеса» й трималася там кілька десятиріч аж до виникнення подібних пожеж нафтових свердловин в арабських країнах.
У 1912 році у Бориславі була заснована геологічна станція, яка у 1932 році була реорганізована в дослідний інститут.
У 1907 році польський інженер і нафтовий підприємець Вацлав Вольський і канадець Вільям-Генрі Мак Гарві, діяльність яких пов'язана з прикарпатською нафтою, спільно запатентували технологію гідравлічного буріння. Використовуючи кінетичну енергію бурового розчину, рух якого різко зупинявся клапаном, долото вдаряло в породу з подвійною енергією, що суттєво пришвидшило проведення свердловин. Нову технологію Вольський використав при розробці багатого родовища «Вільно» у Бориславському районі.
Перехід на більші глибини розробки й швидкісне буріння свердловин призвели до різкого збільшення видобутку. У 1909 році на Прикарпатті річний видобуток нафти становив 2 млн т, що склало близько 5 % від світового видобутку нафти і поставило Галичину на третю сходинку в світі після США та Азербайджану.
Патент на «таран Вольського» викупили німецькі компанії й притримали цю прогресивну технологію до «кращих часів».
Успіх нафтової торгівлі, просування продуктів нафтопереробки на закордонні ринки значною мірою залежали від діяльності великих нафтопереробних підприємств. Незважаючи на те, що Галичина першою в світі отримала технологію виробництва гасу, проте розвиток виробництва пішов шляхом утворення численних малих підприємств, які змагалися лише за ринки місцевого значення й не ставили завдань світової торгової експансії. Хоча Австрійська імперія й мала у своєму складі кілька морських портів, між інших — славетну Венецію, але була по-суті континентальною державою і, незважаючи на кілька спроб, так і не увійшла до пулу морських країн, орієнтованих на широку світову торгівлю. Це також вплинуло на «замкнення» молодої нафтової промисловості здебільшого на внутрішньому ринку.
Перший великий нафтопереробний завод у Галичині виник лише у 1884 році, коли піонер нафтової промисловості Коломийщини польський інженер Станіслав Щепановський заснував у Печеніжині свою славнозвісну галицьку рафінерію і провів нафтопровід Слобода Рунґурська — Печеніжин. Наприкінці XIX століття розпочалася широка промислова переробка нафти в Бориславі, який став основним центром нафтової промисловості Прикарпаття. Бориславським гасом освітлювали Відень і Прагу, станції та вагони австрійської залізниці. З часом нафтопереробні заводи почали будувати в інших землях імперії — в Моравії, Сілезії, Угорщині (ближче до споживачів), проте на 1905 рік понад 3/4 рафінерій зосереджувалися у Галичині, поблизу нафтовидобутку. У 1910 р. розпочав роботу нафтопереробний завод у Дрогобичі потужністю 0,5 млн т нафти на рік. У цьому місті протягом десятиріччя було збудовано декілька великих рафінерій, зокрема «Австрія», «Галичина», «Нафта», що вивело Дрогобич у 1920-х роках на позиції лідера нафтопереробки Прикарпаття. Тут діяла ціла низка акційних товариств «Малопольське нафтове товариство», «Борислав», «Вакуум», «Карпати», «Франко-Полонія» та ін. у яких переважав західний капітал (здебільшого — французький, який витіснив після поразки в Першій світовій війні австрійських і німецьких власників).
У Передкарпатті дистиляцію нафтопродуктів здійснювали у малих і великих рафінеріях. Дистиляція у невеликих технічно недосконалих рафінеріях проводилася в котлах, що вміщували до 5 т нафти. На великих заводах технологія переробки нафти була значно досконалішою. Тут використовувати цілий ряд поєднаних один з одним циліндричних котлів, об'ємом від 15 до 100 т, таким чином, що нафта безперервно послідовно протікаючи з вище розташованого і менш нагрітого котла в нижній, сильніше нагрітий, утворювала в кожному з них різні фракції: легку й важку бензинові фракції, гасову фракцію, дизельну фракцію та залишок перегонки — мазут. Вже у 1930-х роках нафта стає хімічною сировиною з вельми розмаїтою кінцевою продукцією переробки, яка ще більш розширилася після Другої світової війни, причому українські заводи мали цикли глибокої переробки та продукували велику кількість кінцевих нафтопродуктів.
Загалом у Галичині діяло 64 рафінерії, в тому числі у повітах: Дрогобич — 27; Новий Сонч — 11; Коломия — 7; Сянок — 6; Станіславів — 5; Горліце і Самбір — по 3; Стрий і Львів — по 1. До найбільших нафтопереробних заводів належали: «Державна фабрика мінеральних олив» (250 тис. т нафти на рік), «Галичина» — 100 тис., «Тшебінія» — 95 тис.; «Дідичі» — 70 тис.; «Гліннік Маріямпольський» — 50–80 тис.; «Ясло» — 60 тис.; «Дрос» — 50 тис.; «Став'ярські» — 30 тис.; «Устеріки» — 30 тис.; «Єдліче» — 24 тис.; «Печеніжин» — 20 тис.; «Лібуша» — 15 тис.; «Нафта» — 10 тис.
У першій чверті XX століття у галицьких рафінеріях вироблялося три сорти гасу: імперський безбарвний з питомою вагою 0,810 г/см³ і температурою випаровування 23–26 °C; гас-салон (стандарт) з вагою 0,815 — 0,820 г/см³ і температурою випаровування 21 °C; паливний, жовтий, з нижчою температурою випаровування, який використовувався в дуже малих кількостях лише в Галичині та Угорщині. На початку XX ст. з нафти, видобутої в Бориславсько-Тустановицькому родовищі, виробляли 5–19 % бензину, 38–45 % гасу та газоліну, 5–13 % парафіну, 15–25 % мастильних масел, 3–6 % асфальту чи мазуту, решта (близько 15 %) втрачалося. Спостерігалася тенденція до збільшення асортименту одержуваних на рафінеріях нафтопродуктів: бензин, гас, легкі масла, мазут, парафін, мастильні масла, асфальт тощо. З часом кількість одержуваного бензину зростала, а гасу — навпаки зменшувалася, що пояснюється розвитком автомобільної індустрії та поступовою заміною гасових ламп на електричні. У 1910 році світові обсяги продажів бензину вперше перебільшили продаж гасу. У 1930-х роках на Галичині діяло близько 40 нафтопромислів і експлуатувалось близько 4100 нафтових свердловин. У розробці нафтових родовищ велике значення мали іноземні інвестиції, зокрема капітали таких країн: Франція — 53 %; Галичина (місцеві підприємці) — 18 %; Швейцарія — 10 %; Австрія — 7 %; Англія — 4,4 %; Голландія — 4,3 %; решта країн — 3,3 %.
У 1939 році до Галичини увійшли радянські війська й усі нафтогазові підприємства були націоналізовані та підпорядковані тресту «Укрнафтавидобування» з управлінням у Бориславі. Після другої світової війни попит на нафту постійно зростає, розширюється коло способів і засобів нафторозвідки. У 1950 році Долинське родовище (Івано-Франківщина) вийшло на перше місце в Україні за видобутком нафти (фонтануючі свердловини). Розвиток цього нафтового родовища розпочався в середині 1930-х років після того, як розвідувальна свердловина в районі селища Долина після кілька¬місячного буріння дала потужний нафтовий фонтан. У 1951 році почалася промислова розробка нововідкритого нафтового горизонту в Биткові (Івано-Франківщина). Пробурена у 1951 році свердловина № 256 на глибині 1745 м розкрила менілітові шари нової нафтової структури, так званої Глибинної складки, з великими запасами нафти. Ця подія стала початком другого відродження Битківського нафтового промислу. У 1950-х роках усі підприємства галузі ввійшли до об'єднання «Укрнафта». Починає активно розвиватися нафтовидобуток у Долині, Битківському районі тощо. Так за 1950—1955 роки видобуток нафти в Долинському нафтовому районі зріс у 20 разів. У середині 1960-х років видобуток нафти на Прикарпатті досяг максимуму. У цей час були відкриті нові потужні родовища: Долинське, Північно-Долинське, Старосамбірське, Гвіздецьке, Пнівське, Пасічнянське, Спаське, Струтинське, Орів-Уличнянське, Стинавське, що дозволило довести видобуток нафти в Передкарпатській нафтогазоносній області у 1963—1967 роках до 2,6–2,7 млн т. Пізніше спостерігається поступовий спад виробництва, викликаний вичерпанням основних нафтових родовищ Галичини.
З 1970-х років починається розвідка і видобування нафти на глибоких (4 — 6 тис. м) і надглибоких (понад 6 тис. м) горизонтах. У 1975 році шляхом надглибокого буріння відкрито Новосхідницьке нафтогазове родовище. Свердловина № 3 Новосхідниця з глибини 4350 м дала нафту з дебітом понад 300 т за добу. Сумарно на початок 2000 року свердловина видала 730 тис. т нафти і 284 млн м³ газу. Це найкращий показник з видобутку нафти на одну свердловину на Прикарпатті. У 1981 році було введено в експлуатацію свердловину «Монастирець-1» глибиною 5218 м, яка до початку 1993 року була найглибшою видобувною свердловиною в Україні.
У жовтні 1992 року на Прикарпатті видобуто стомільйонну тонну нафти від початку обліку у 1886 році. Разом з тим на межі XX—XXI століть запаси вуглеводневої сировини в Західному нафтогазоносному регіоні України суттєво вичерпалися. Так відпрацювання основних запасів нафти по Бориславському родовищу становить 73 %, по Східницькому — 99,5 %, у решти родовищ ситуація дещо краща, але значно змінити сучасний видобуток у 0,4 млн т найближчим часом проблематично.
За початок промислового використання природного газу на території Галичини можна вважати 1896 р., коли газ із нафтових свердловин на родовищі Східниця по трубі перевели прямо до топки парового котла. Проте у процесі видобутку нафти природний газ довго вважався небажаним продуктом, якого намагались уникати, бо він ускладнював буріння, призводив до пожеж. На Прикарпатті протягом перших двадцяти років XX століття. було спалено і випущено в повітря близько 6 млрд м3 газу. Інженер Вацлав Вольський навіть винайшов спосіб збільшувати приплив нафти, закачуючи в поклад непотрібний природний газ. Але з часом метан навчились ефективно використовувати як паливо й хімічну сировину, а досвід свердловинного нафтовидобування допоміг швидко опанувати технології видобутку й транспортування газу.