Історія Осетії

Стародавня історія

Кобанська культура бронзової й залізної доби В кінці бронзової доби й на початку залізної в Осетії та на Передкавказзі була поширена кобанська культура (1400—300 роках до н. е.). Вона характеризується високим рівнем розвитку скотарсько-землеробських племен, високорозвиненої металургією міді й на кінець заліза; рясними шедеврами прикладного мистецтва. На півночі кобанці межували з племенами зрубної культури пізньої бронзової доби, а за ранньої залізної доби зі скіфською культурою.

За 900—600 роки, у період переходу від бронзової до залізної доби; кобанці починають активні стосунки зі скіфами. За пізньокобанського періоду у 600—300 роки до н. е. відбувалося тісне співробітництво й змішання кобанців зі скіфами.

Походження кобанських племен Ім'я носіїв кобанської культури невідоме. Також не виявлено її пряме етнічне й культурне насліддя для будь-якої відомої кавказької мовної групи. Основна сучасна теорія, що говорить про місцеве походження Кобанської культури (О. П. Смирнов, Є. І. Крупнов, В. Л. Янін та інші). Ймовірно, що основою кобанської спільноти є місцеві носії передгірної й гірської північнокавказької культури середньо-бронзової доби (2500—1900 роки до н. е.). В цілому дослідники, що дотримуються цієї теорії, відносять формування предків кобанських племен до періоду зародження Кавкасіонського антропологічного типу європеоїдної раси — тобто бронзової доби на Кавказі.3-е изд. БСЭ Т. 12, 1973Археология: Учеб. для ВУЗов / Под редакцией акад. РАН В. Л. Янина. — М. : Моск. ун-та, 2006. — 608 с. — 5000 экз. — ББК 63.4. — УДК 902(G). — ISBN 5-211-06038-5., с. 262. Смирнов А. П. Скифы: моногр. / Отв. ред. П. Д. Либеров. — АН СССР. Институт археологии. — М. : Наука, 1966. — 200 с. : с ил. — (Из истории мировой культуры). — 47 000 экз. с. 82, 170.

Наступною за кобанської стала сарматська культура та, ймовірно, деякі інші місцеві культури сарматської доби.

О. П. Смирнов вважав, що кобанці, як у культурному, так й в етнічному плані, були близькі населенню гірського Криму, яке у свою чергу було нащадками кімерійців. Кімерійці здійснювали через Кавказ військові походи з українського степу до Малої Азії.

М. М. Іващенко стверджував: "головним носієм так званої "кобанської «бронзової культури були колхи» . Проте, на думку ряду дослідників племена кобанської культури були нахомовні. Мова кобанців невідома, проте є припущення, що вона могла бути індоєвропейською для частини населення.

Скіфи У 800—600 роках до н. е. на Передкавказькій рівнині склався сильний союз скіфських племен. Вони відомі як європейські скіфи, що відразу проявили свою войовничість. Суспільний лад, що існував тоді у скіфів називають військовою демократією. Військово-демократичний устрій — це форма переходу від родо-племінного суспільства до держави й класового поділу. Демократія зберігається у вигляді народних зборів, а війна стає головним джерелом багатства, без якого шляхта не може закріпити свого панування й створити державне управління. Тому перші царі скіфського союзу повели свій народ в далекі походи.

Вигнання кімерійців скіфами Кімерійці, спадкоємці бронзової катакомбної культури, найближчі родичі скіфів жили навколо Озівського моря й в українських степах. Давньогрецький історик Геродот наводить розповідь про те, як кімерійці зустріли нашестя скіфів. Кімерійські царі пропонували битися, проте народ вирішив без бою віддати свою країну скіфам. Тоді царі розділилися й почали битися один з одним щоб померти на батьківщині й спочити у рідній землі. Така легенда свідчить, що скіфи без особливих зусиль взяли гору над кімерійцями При цьому частина кімерійців скорилася завойовникам й увійшла до складу скіфського союзу. Решта кімерійців вирушили походом на південь, до країн Закавказзя та Передньої Азії.

Наприкінці VIII сторіччя до н. е. кімерійці вже влаштувалися на території нинішньої Західної Грузії, звідки вони здійснювали набіги на царство Урарту. За ассирійськими джерелами, кімерійці були небезпечними ворогами з новим озброєнням й тактикою кінного бою, характерною для народів скіфського світу.

У 700—650 роках до н. е. кімерійці перемістили свою участь в чужих війнах й власні грабіжницькі набіги у Малій Азії, 652 року до н. е., коли головні сили кімерійців були розгромлені скіфським царем Мадієм. Місце кімрів у Малій Азії зайняли скіфи.

Скіфські походи у Малу Азію Передньоазійські багаті країни приваблювали скіфів. Перші походи за Кавказький хребет, у тому числі через Осетію, скіфи розпочали у 670-ті роки до н. е. зі скіфським царем Ішпакаєм на чолі. Для цього у сучасному Азербайджані й у прилеглих південних районах скіфи створили Скіфське царство (у ассирійських й вавилонських джерелах — Ішкуза), що проіснувало в Закавказзі близько сторіччя. Осіле населення було обкладено повинностями, а скіфи вели війни. Вони прийшли без жінок й обозу, наводячи жах далекобійними стрілами й стрімкими рейдами кінних загонів. Протягом наступного сторіччя всі інші війська вимушені були озброїтися скіфськими стрілами.

673 року до н. е. цар Ішпакая загинув у одній з битв й його змінив скіфський цар Партатуа уклав союз з царем Ассирії Асархаддоном. Для спільної боротьби з мідянами Асархаддон надав скіфам контроль над Маннейським царством. Партатуа повернувся на північ, проте інші скіфи перебували у Закавказзі й продовжували набіги у Передню Азію. Так герої північнокавказького нартівського епосу здійснювали річні, 3-річні й 7-річні походи, а коли поверталися додому, то готуватися до нових воєнних походів.

652 року скіфський цар Мадій зайшов до Передньої Азії понад Каспійським морем, розбив кімерійців, звоював Сирію й Ізраїль, але був умовлений Єгипетським фараоном Псаметтіхом не спускатися до Єгипту. Ось як пророк Єремія пророкує говорить про нашестя скіфів:Ось Я приведу іздалека народа на вас, о доме Ізраїлів, каже Господь, це сильний народ, стародавній це люд, люд, що мови його ти не знаїш, і не зрозуміїш, що він говоритиме. Його сагайдак, як відчинений гріб, усі хоробрі вони. І він пожере твої жниво та хліб твій, поїсть він синів твоїх та дочок твоїх, худобу дрібну та худобу велику твою пожере, з'їсть твого виноградника й фієу твою, понищить мечем твердинні міста твої, на які ти надіїшся…» (Єремія 5:15-17).Унаслідок походу Мадія Урарту визнав владу Асирії

637 року до н. е. ассирійці зі скіфами знищили силу кімрів, залишивши їм Каппадокію. У Асирії почалася громадянська війна. Скіфи почали напади на колишнього спільника — Асирію. Геродот пише про це: «Скіфи панували в Азії 28 років й все спустошили своїм буйством й надмірностями. Бо, крім того, що вони стягували з кожного народу накладену ними на кожного данину, вони крім данини робили набіги й грабували що було у кожного народу».

Кінець пануванню скіфів поклав Кіаксар, що став мідійським царем 625 року до н. е. Він підступно знищив старшину скіфів: «Більшість їх Кіаксар й мідяни, запросивши на бенкет й напоївши п'яними, перебили; таким чином мідяни врятували своє царство й оволоділи тими землями, що володіли й колись», к пише Геродот.

Скіфське царство протрималося у Закавказзі до 606 року до н. е. (припинило своє існування в першій чверті VI ст. до н. е.). Тільки 2 області у Вірменії: Сакасена та Скитена, залишилися скіфськими назавжди.

Після поразки скіфів у Передній Азії у них скінчився період військової демократії. Вони перейшли Дон на захід й створили свою державність в українських степах у 6 сторіччі до н. е. зі столицею нового Скіфського царства на Нижній Надніпрянщині у Кам'янському городищі біля Кам'янки-Дніпровської.

Взаємодія скіфів й народу кобанської культури Значний культурно-господарський вплив на кобанців справили скіфи. У 700—500 роках до н. е. племена скіфської й скіфоїдної культури посунулися на Передкавказзя, вступили у контакт з місцевим населенням й сформували поліетнічну аристократію (ймовірно, більшість північнокавказьких курганних поховань того періоду належали подібній шляхті). Ймовірно, що цьому часу належать найменування найбільших Кавказьких гірських вершин й річок, як й саме слово «Кавказ», пояснюються з індоєвропейських мов.

За історичними джерелами відомо, що через Кавказ (у тому числі через землі кобанців) скіфи здійснювали свої військові походи до Малої Азії. Ці фактори припускають участь скіфів у етногенезі пізніх кобанських племен. Сліди скіфської культури на Передкавказзі зникають у 600—400 роках до н. е., що, ймовірно, свідчить про повну асиміляцію кочових скіфів місцевими осілими племенами меотської й кобанської культур. Навпроти, в українських степах культура нескіфських народів зберігає скіфський вигляд до 300 року до н. е.Смирнов А. П. Скифы: моногр. / Отв. ред. П. Д. Либеров. — АН СССР. Институт археологии. — М. : Наука, 1966. — 200 с. : с ил. — (Из истории мировой культуры). — 47 000 экз. стор. 82Крупнов Е. И. Древняя история Северного Кавказа: монгр. / Отв. ред. А. П. Смирнов. — АН СССР. Институт археологии. — М. : Наука, 1960. — 521 с. : с ил. — 2000 экз., с. 66—67, 70—75.Археология: Учеб. для ВУЗов / Под редакцией акад. РАН В. Л. Янина. — М. : Моск. ун-та, 2006. — 608 с. — 5000 экз. — ББК 63.4. — УДК 902(G). — ISBN 5-211-06038-5., с. 313—314, 326.

Військові маршрути скіфів пролягали Передкавказзям й Закавказзям. Вторгнення кінних загонів кочовиків до Передньої Азії відбувалося Чорноморським узбережжя, через перевали Великого Кавказу та понад Каспійським морем. Скіфи освоїли закавказьку сторону Кавказького хребта, де за даними археології, їх зона постійної присутності була на північ від річки Кура й на захід від Арагві. З початком походів скіфських походів до Передньої Азії (VII ст. до н. е.), вони осідали серед носіїв кобанської культури. Скіфи встановили контроль над перевальними шляхами, якими користувалися влітку. Кобанські металурги-зброяри супроводжували скіфів у їх передньоазійських походах, що підтверджують археологічні знахідки кобанської культури у південних районах Закавказзя й у Передній Азії.

Тісна взаємодії скіфів й кобанців, принаймні на рівні аристократії підтверджує інвентар піздньокобанських могильників, де поєднуються традиційні кобанські й скіфські риси. Серед кобанських мистецьких виробів є зображення скіфів: кінний та піший скіфські воїни на бронзовому поясі з Тліїського могильника й глиняні фігурки бородатих скіфів в типових гострих шапках. До V ст. до н. е. скіфські елементи у кобанській культурі стають настільки численними, що вона стає скіфоїдною культурою.

Завдяки культурним зв'язкам скіфів з народами Передньої Азії й Кавказу склалися самобутні риси скіфської класичної культури, в тому числі «звіриний стиль» скіфського мистецтва.

Савромати

Алани

Етнонім «алани» з'являється в творах авторів І ст. після н. е. Плінія Секунда, Йосипа Флавія, Діонисія Перієгета. «Плем'я аланів є частина скіфів, що живе навколо Танаїсу (річка Дон) й Меотійського озера (Озівське море)». (Йосип Флавій. 1 ст. після н. е.). Природний хід існування алан у Подонні й Надозів'ї порушило Велике переселення народів, що було викликане просуванням гунів зі Сходу на Захід. Разом з гунами на Захід відійшла переважна частина алан.

За історичними джерелами на Передкавказзі алани з'являються лише після гуннської навали кінця 4 сторіччя. В середині першого тисячоріччя вони встановили зв'язки з місцевим населенням і стали просуватися в гірські райони. На території Західної Осетії аланські пам'ятки V сторіччя й наступних сторіч виявлені у Кора — Урсдоні, над річкою Урсдон, біля злиття річок Скуммідон й Суардон, в межиріччі Малки й Уруха. Приблизно в той самий час алани встановили контроль над Центральним Кавказом, через який проходив найкоротший шлях на Закавказзя. Дарьяльський прохід незмінно називається «Аланським» («Врата Дар-і-алана»). Велике переселення народів відбилося на аланах, що лишилися на Кавказі.

Середньовічна Аланія