Респу́бліка Кита́й або Кита́йська Респу́бліка (), відома також як Тайва́нь або Кита́йський Тайбей — держава у Східній Азії. У першій половині XX ст. була однопартійною країною, визнаною міжнародною спільнотою, що мала юрисдикцію над материковим Китаєм; проте з другої половини століття є демократичною державою, що контролює лише острів Тайвань і низку інших дрібних островів, хоча де-факто підтримує відносини з багатьма іноземними державами.

До 1949 року була єдиним міжнародно визнаним представником Китаю, і як така була членом-засновником ООН і одним із п'яти постійних членів Ради Безпеки ООН. 1971 року Республіка Китай поступилася місцем в ООН Китайській Народній Республіці — відтоді ООН і велика частина світової спільноти офіційно визнають юрисдикцію КНР як над материковим Китаєм, так і над Тайванем і Пенху.

Головний острів Тайвань, також відомий як Формоза, лежить між Східно- та Південно-Китайським морем в північно-західній частині Тихого океану з Китайською Народною Республікою (КНР) на північному заході, Японією на північному сході та Філіппінами на півдні. Його площа становить 35 808 квадратних кілометрів (13 826 квадратних миль), на східних двох третинах домінують гірські хребти, а на західній третині – рівнини, де зосереджено високоурбанізоване населення. Об’єднані території під контролем РК складаються з 168 островів загальною площею 36 193 квадратних кілометрів (13 974 квадратних миль). Найбільшу агломерацію утворюють Тайбей (столиця), Новий Тайбей і Цзілун (Кілун). З приблизно 23,9 мільйонами жителів Тайвань є однією з найбільш густонаселених країн.

Тайвань був заселений щонайменше 25 000 років тому. Предки корінних народів Тайваню заселили острів приблизно 6000 років тому. У 17 столітті широкомасштабна імміграція ханьців почалася в голландській колонії і продовжилася в Королівстві Туннін, першій переважно китайській державі в історії Тайваню. Острів був анексований у 1683 році китайською династією Цін і переданий Японській імперії в 1895 році. Республіка Китай, яка повалила Цін у 1912 році під проводом Сунь Ятсена, взяла острів під свій контроль після капітуляції Японії у 1945 році. Негайне відновлення громадянської війни в Китаї призвело до втрати материкової частини Китаю перед комуністичними силами, які заснували Китайську Народну Республіку, та до втечі центрального уряду РК на Тайвань у 1949 р. Ефективна юрисдикція РК відтоді була обмежена Тайванем, Пенху та меншими островами.

На початку 1960-х відбулося швидке економічне зростання та індустріалізація, яку називають «тайванським дивом». Наприкінці 1980-х і на початку 1990-х років Республіка Китай перейшла від однопартійного режиму та воєнного стану до багатопартійної демократії з демократично обраними президентами, починаючи з 1996 року. Експортно-орієнтована економіка Тайваню є 21-ю за розміром у світі за номінальним ВВП і займає 20-е місце за показниками паритету купівельної спроможності. Економіка зосереджена на сталі, машинобудуванні, електроніці та хімічному виробництві. Тайвань є розвиненою країноюWorld Bank Country and Lending Groups , World Bank. Retrieved 10 July 2018.. Його високо оцінюють з точки зору громадянських свобод, охорони здоров’я та людського розвитку.

Політичний статус Тайваню є спірним. Незважаючи на те, що РК є членом-засновником ООН, вона більше не представляє Китай після того, як члени ООН проголосували в 1971 році за визнання КНР. РК зберігала свої претензії бути єдиним законним представником Китаю та його території до 1991 року, коли вона припинила розглядати Комуністичну партію Китаю як бунтівну групу та визнала її контроль над материковим Китаєм. На Тайвань претендує КНР, яка відмовляється встановлювати дипломатичні відносини з країнами, які визнають РК. Тайвань підтримує офіційні дипломатичні відносини з 11 із 193 держав-членів ООН і Святим Престолом. Багато інших підтримують неофіційні дипломатичні відносини через представництва та установи, які де-факто функціонують як посольства та консульства. Міжнародні організації, в яких бере участь КНР, або відмовляють у членстві Тайваню, або дозволяють йому брати участь на недержавній основі. Усередині країни основні політичні суперечки відбуваються між партіями, які виступають за остаточне об’єднання Китаю та сприяють загальнокитайській ідентичності, на відміну від тих, що прагнуть до офіційного міжнародного визнання та сприяють тайванській ідентичності; у 21 столітті обидві сторони пом’якшили свої позиції, щоб розширити свою привабливість pp. 1–2..

Етимологія Окрім офіційної назви держави у засобах масової інформації широко використовують метонімічні назви: Тайва́нь () — від однойменної назви острова, що наразі контролюється урядом Китайської Республіки; Китайський Тайбей () — від назви міста, у якому розміщується уряд республіки.

У деяких контекстах, зокрема в урядових публікаціях РК, назва пишеться як «Республіка Китай (Тайвань)», «Республіка Китай/Тайвань» або іноді «Тайвань (РК)».

Назви острову У своїй «Daoyi Zhilüe» (1349) Ван Даюань використовував «Liuqiu» як назву для острова або його частини, найближчої до Пенху. В інших місцях ця назва використовувалася для островів Рюкю загалом або окремо для Окінави; ім'я Ryūkyū є японською формою Liúqiú. Ім'я також зустрічається в Книзі Суй (636) та інших ранніх роботах, але вчені не можуть дійти згоди щодо того, чи стосуються ці посилання Рюкю, Тайваня чи навіть Лусона.

Назва Формоза (福爾摩沙) датується 1542 роком, коли португальські мореплавці помітили його на своїх картах як Ілья-Формоза (португальською означає «гарний острів»). Назва Формоза згодом «витіснила всі інші в європейській літературі» і залишалася загальновживаною серед англомовних до 20 століттяsee for example:

.

У 1603 році китайський експедиційний флот став на якір у місці на Тайвані під назвою Даюань, варіант «Тайваню». На початку 17-го століття голландська Ост-Індська компанія заснувала комерційний пункт у форті Зеландія (сучасний Аньпін) на прибережній піщаній косі під назвою «Тайоуань» за етнонімом сусіднього тайванського аборигенного племені, можливо, тайвоанців. Ця назва також була прийнята в китайській народній мові як назва піщаної коси та прилеглої території (Тайнань). Сучасне слово «Тайвань» походить від цього вживання, яке в китайських історичних записах написано різними транслітераціями (大員，大圓，大灣，臺員，臺圓 або 臺窩灣). Територія, яку займає сучасний Тайнань, була першим постійним поселенням як європейських колоністів, так і китайських іммігрантів. Поселення стало найважливішим торговим центром острова і служило його столицею до 1887 року.

Використання нинішньої китайської назви (臺灣 / 台灣) стало офіційним ще в 1684 році за часів династії Цін із заснуванням префектури Тайвань із центром у сучасному Тайнані. Завдяки швидкому розвитку вся тайванська суша з часом стала відома як «Тайвань».

Природа

Країна розташована на острові Тайвань. Острів, також знаний як Формоза (від порт. Ilha Formosa — «гарний острів»), розташований у південній частині Східної Азії, на південь та схід від континентального Китаю. На сході і південному сході Тайвань межує з водами Японії і островами Рюкю. На південь від нього розташовані Філіппіни. Тайвань омивається Тихим океаном на сході, Південнокитайським морем і Лусонською протокою на півдні, Тайванською протокою на заході і Східнокитайським морем на півночі. Площа острова становить 35 801 км², довжина — 394 км, ширина — 144 км. На Тайвані переважають скелясті уступчасті гори вкриті тропічними і субтропічними лісами.

Республіка Китай також володіє Охрідськими островами, Зеленими островами в Тихому океані, а також Пескадорськими, Кінменськими і островами Мацзу.

Рівнинний Тайвань має переважно субтропічний клімат, у горах — альпійський клімат із холодною зимою та частими снігопадами. Середньорічна температура коливається від +16 °C у горах до +24 °C у низовинах. Опади рясні, від 1500 до 2500 мм на рік, у горах — понад 4000 мм. Значний вплив мають мусони: взимку панує північно-східний, улітку — південно-західний. Частими є тайфуни, особливо влітку й на початку осені.

За фізико-географічним районуванням Тайвань належить до Східно-Китайської фізико-географічної країни. З огляду на природні умови та ландшафтну структуру території, Тайвань можна поділити на 2 фізико-географічних райони: Західний рівнинний район (вузька смуга прибережних рівнин уздовж Тайванської протоки); Східний гірський район (гірський масив острова, що простягається з півночі на південь).

Історія

Наприкінці XVI ст. на острів почалася імміграція китайців із прибережних провінцій Гуандун та Фуцзянь; 1624—1662 роки — у південній частині острова Тайвань існує колонія голландської Ост-Індської компанії, а в північній частині у 1626—1642 роках іспанська колонія; у 1662 році прихильник династії Мін Чжен Ченгун виганяє голландців з острова й засновує власне незалежне володіння; 1683 рік — острова захопили війська династії Цін;

Республіка Китай заснована 1912 року. Вона займала більшу частину материкового Китаю та Монголії. Наприкінці Другої світової війни, у рамках капітуляції Японії, Республіка Китай збільшила свою територію за рахунок групи островів Тайвань і Пенху. Коли 1949 року Китайська Національна Народна партія (Ґоміндан, ) програла громадянську війну Комуністичній партії Китаю, уряд Республіки Китай переїхав на Тайвань (острів) до тимчасової столиці Тайбей, у той час як комуністи створили Китайську Народну Республіку (КНР) у материковому Китаї з центром у Пекіні. Відтоді Республіка Китай контролює Тайвань, Пенху, Цзіньминь, Мацзу та інші дрібніші острови. На початку холодної війни вона була визнана багатьма західними країнами та Організацією Об'єднаних Націй як єдиний законний уряд Китаю.

Націоналістичний уряд Китаю на чолі з Чан Кайші (Цзян Цзєши ) втік на Тайвань після комуністичної революції в Китаї 1949 й домінував на острові, висловлюючи претензії на материкову частину до 1970-х, але його вже більше не визнавали США й західні держави як легітимний уряд Китаю після ухвали 1971 р. резолюції ООН про визнання права КНР на представництво в цій організації.

У 1975 Чан Кайші помер. Його син Цзян Цзін-го почав проводити політику поступової демократизації й «тайванізації».

У 1989 партія Ґоміндан перемогла на перших вільних виборах. 1991 року президент Лі Денхуей оголосив кінець стану громадянської війни з КНР; до чинної конституції 1947 року було внесено суттєві зміни, почато кампанію за одержання незалежності.

Відповідно до Конституції, Республіка Китай не відмовилася від своїх претензій на весь Китай, хоча активно не заявляє про них на міжнародній арені. Політичні сили Республіки займають різні позиції у питанні проголошення суверенітету Тайваню. Обидва колишні президенти Республіки, Лі Денхуей і Чень Шуйбянь, дотримувалися думки, що РК є суверенною і незалежною державою, окремою від материкового Китаю, тому необхідності в офіційній декларації незалежності немає. З іншого боку, президент Ма Їнцзю висловив думку, що РК є суверенною і незалежною країною, яка має у своєму складі як Тайвань, так і материковий Китай.

Головні події 1945: Капітуляція Японії у Другій світові війні. Тайвань стає частиною Республіки Китай. 1947: Повстання тайванців проти Ґоміньдану. Запровадження воєнного стану. 1949: Поразка Ґоміньдану у громадянській війні у Китаї. Масова втеча прихильників Чан Кайші на Тайвань. 1971: Республіка Китай поступається місцем в ООН Китайській Народній Республіці. 1987: Воєнний стан на Тайвані скасовано. Починається демократизація країни. 2000: Президентом стає представник Демократичної партії Чен Шуйбян.

Уряд і політика

Республіка Китай є демократичною країною з президентсько-парламентською формою правління і загальним виборчим правом.

Уряд Очільник держави — президент Цай Інвень () з 2016 року), очільник уряду — Вільям Лай () з 2017 року; політична система — демократія, що розвивається.