Судан ( або ; ), офіційна назва Республіка Судан () — держава в Північно-Східній Африці. Межує на південному заході з Центральноафриканською Республікою, на заході з Чадом, на півночі з Єгиптом, на північному сході з Еритреєю, на південному сході з Ефіопією, на північному заході з Лівією, на півдні з Південним Суданом і омивається Червоним морем. Населення становило 45,7 млн осіб станом на 2022 рік, площа становить 1 886 068 км², що робить її третьою за величиною країною Африки та третьою в Лізі арабських держав. Це була найбільша за площею країна в Африці та Лізі арабських держав до відокремлення Південного Судану в 2011 році . Столиця — Хартум, а найгустонаселеніше місто — Омдурман (частина столичного району Хартум).
Територія сучасного Судану була місцем розвитку численних культур і держав. Доісторичні культури: хормуська (40–16 тис. до н. е.), халфська (20,5–17 тис. до н. е.), себільська (13–10 тис. до н. е.), каданська (15–5 тис. до н. е.).
Відомою подією була битва при Джебель Сахабі — найдавніший відомий збройний конфлікт у світі (бл. 11,4 тис. до н. е.). До ранніх держав належала (3800–3100 до н. е.), царство Керма (прибл. 2500—1500 до н. е.), Єгипетське нове царство (прибл. 1500–1070 до н. е.) та царство Куш (прибл. 785 до н. е.–350 н. е.).
Після падіння Куша нубійці утворили три християнські королівства: Нобатія, Мукурра та Алва. У XIV–XV ст. більша частина Судану була заселена арабськими кочівниками. У XVI–XIX ст. центральний та східний Судан контролював султанат Фундж, на заході панував Дарфур, а на сході — османи.
У 1811 році мамлюки заснували державу в Донголі як базу для работоргівлі. За турко-єгипетського правління після 1820-х років работоргівля стала системною: набіги здійснювалися на південь, а бранців транспортували до Єгипту та Османської імперії.
З XIX ст. увесь Судан був завойований єгиптянами під керівництвом династії Мухаммеда Алі. Релігійно-націоналістичний запал місцевого населення спалахнув у Махдистському повстанні, під час якого сили махдистів зрештою були розгромлені спільними єгипетсько-британськими військовими силами. У 1899 році під тиском Великої Британії Єгипет погодився розділити суверенітет над Суданом зі Сполученим Королівством як кондомініум. По суті, Судан керувався як британське володіння. Єгипетська революція 1952 року повалила монархію та зажадала виведення британських військ з усього Єгипту й Судану. Мухаммад Нагіб, один із двох співлідерів революції та перший президент Єгипту, який був наполовину суданцем і виріс у Судані, зробив здобуття незалежності Судану пріоритетом революційного уряду. Наступного року під тиском Єгипту та Судану Сполучене Королівство погодилося на вимогу Єгипту до обох урядів припинити спільний суверенітет над Суданом і надати Судану незалежність. 1 січня 1956 року Судан був офіційно проголошений незалежною державою.
Після того, як Судан став незалежним, режим Джафара Німейрі розпочав правління ісламістів . Це загострило розрив між ісламською Північчю — резиденцією уряду — та анімістами та християнами на Півдні. Розбіжності в мові, релігії та підходах до політичної влади спалахнули в громадянській війні між урядовими силами під впливом (NIF) і південними повстанцями, найвпливовішою фракцією яких була Народно-визвольна армія Судану (NOLA), яка врешті очолила перехід до незалежності Південного Судану в 2011 р.Collins, Robert O. (2008). Між 1989 і 2019 роками Суданом правила 30-річна військова диктатура на чолі з Омаром аль-Баширом. Вона вчиняла широкомасштабні порушення прав людини, включаючи тортури, переслідування меншин, передбачувану підтримку глобального тероризму та етнічний геноцид у Дарфурі з 2003 по 2020 роки. Загалом режим убив приблизно від 300 000 до 400 000 людей. У 2018 році спалахнули протести з вимогою відставки Башира, які призвели до 11 квітня 2019 року та ув'язнення Башира.
Іслам був державною релігією Судану, і ісламські закони застосовувалися з 1983 до 2020 року, коли країна стала світською державою. Судан є найменш розвиненою країною та займає 172 місце за індексом людського розвитку станом на 2022 рік. З причини міжнародних санкцій та ізоляції, а також через історію внутрішньої нестабільності та фракційного насильства країни значною мірою залежить від сільського господарства. Переважна більшість території Судану засушлива, і понад 60 % населення Судану живе в бідності. Судан є членом ООН, Ліги арабських держав, Африканського союзу, COMESA, Руху неприєднання та Організації ісламського співробітництва.
Природа
Судан розташований в Північній Африці, на північному сході обмежений Червоним морем, і має берегову лінію 853 км вздовж берега моря . Площа Судану км², це третя країна за площею в Африці і п'ятнадцята у світі.
Рельєф країни складають, здебільшого, плоскі рівнини, помережані декількома гірськими хребтами, на заході це Джебел Марра (Jebel Marra), на півдні вздовж Нілу рельєф дещо нижчий, на сході височать гори Червоного моря.
Синій і Білий Ніл зливаються в Хартумі і повноводний Ніл несе свої води на північ через Єгипет до Середземного моря. Блакитний Ніл тече Суданом всі 800 км в довжину і приймає в себе ще річки Діндер і Рагад між Сеннаром і Хартумом, а Білий Ніл в Судані не має значних приток. Побудовано кілька гребель на річищах Синього і Білого Нілу, серед них в Сеннарі і Росейріс на Блакитному і Джебел Аулія гребля на Білому Нілі. А на самій півночі країни розташоване рукотворне озеро на судансько-єгипетському кордоні — озеро Насер (наслідок побудови Асуанської греблі).
Кількість опадів збільшується в південному напрямку, на півночі дуже суха Нубійська пустеля, на півдні болотисті місцевості і ліси. Сезон дощів в Судані триває близько трьох місяців: з липня по вересень — на півночі, і до шести місяців з червня по листопад — на півдні країни. Посушливі райони страждають від піщаних буревіїв, відомих як «Хабуб», які можуть повністю блокувати транспортний рух та навіть пересування верблюдів на довгий період. У північних і західних напівпустельних районах, населення покладаючись на убогі опади, в сільському господарстві практикує кочове тваринництво, подорожуючи зі своїми стадами овець і верблюдів з однієї території на іншу. Ближче до річки Ніл, є добре зрошувані селянські господарства, що вирощують товарні культури.
Геологія
Геологічна історія та будова Судану охоплюють величезний часовий діапазон від раннього докембрію до сучасного періоду, формуючи фундамент найзахіднішої частини Східної Африки. Основою літосфери країни є стародавній консолідований кристалічний фундамент, складений гнейсами, мігматитами, кристалічними сланцями та амфіболітами. Цей фундамент зазнав кардинальної тектонічної перебудови під час Панафриканського орогенезу (близько 600 млн тому). На сході країни, у межах Нубійсько-Арабійського щита, цей процес супроводжувався формуванням острівнодужних вулканогенно-осадових комплексів, впровадженням численних гранітних інтрузій та утворенням офіолітових швів, що маркують давні зони субдукції.
Упродовж палеозою та більшої частини мезозою територія Судану перебувала переважно в умовах континентального режиму та тривалого денудаційного вирівнювання. Суттєве пожвавлення тектонічного життя відбулося в крейдовому періоді, коли в умовах внутриконтинентального розтягнення розпочалося формування масштабної системи рифтових басейнів. Серед них ключове значення мають басейни Муглад та Мелут. Ці тектонічні прогини заповнювалися потужними товщами континентальних і лагунних терригенних відкладів. Паралельно формувалися розлогі горизонти так званого «Нубійського пісковика» — породи, яка нині слугує гігантським артезіанським водоносним комплексом для всього регіону Північно-Східної Африки.
Східний край Судану зазнав суттєвих трансформацій під час олігоцен-міоценового етапу, пов'язаного з початком розкриття западини Червоного моря. Тут виникли Червономорські гори (гори Гіллс), які є піднятим краєм Східноафриканськиого рифту. У прибережній смузі накопичувалися потужні товщі евапоритів (гіпс, кам'яна сіль) та морських карбонатів. Західна частина країни, зокрема плато Дарфур, у кайнозої була охоплена внутрішньоплитовим вулканізмом. Його найяскравішим проявом є вулканічний масив Джебель-Мара з розлогими лавовими полями, кратерами та кальдерами.
Охорона природи
Охорона природи в Судані функціонує в умовах екстремальних кліматичних викликів, таких як спустелювання, деградація ґрунтів та регулярні посухи. Додатковим деструктивним чинником для природоохоронної інфраструктури протягом багатьох років залишалися внутрішньополітична нестабільність та збройні конфлікти. Попри це, країна володіє унікальними екосистемами — від напівпустель і сухих саван до коралових рифів Червоного моря, які потребують суворого захисту.
Головним законодавчим та виконавчим органом у цій сфері є Генеральна адміністрація з охорони дикої природи Судану (WCGA). У країні створено систему природоохоронних територій, що охоплює близько 25 охоронюваних об'єктів різного статусу, які займають понад 4 % території країни. Вона включає 4 національні парки, понад 10 резерватів дикої природи та заповідних мисливських зон, а також 2 морські національні парки і декілька морських резерватів на узбережжі Червоного моря.
Основним і найвідомішим континентальним природно-заповідним об'єктом є національний парк Діндер (площа понад 10 тис км²), заснований у 1935 році на кордоні з Ефіопією. Він є важливим біосферним резерватом ЮНЕСКО й охороняє саванові екосистеми та найважливіші шляхи міграції диких тварин між сухими саванами та Ефіопським нагір'ям, де мешкають леви, слони, жирафи й різноманітні антилопи. На півдні країни розташований національний парк Радоми — ще один біосферний резерват, що захищає сухі тропічні ліси та рідкісних ссавців.
Унікальним напрямком охорони природи в Судані є збереження морських екосистем. Прибережні води країни практично не постраждали від промислового забруднення, що дало змогу зберегти недоторканими коралові рифи. Світову цінність мають морські природоохоронні території. Так, національний морський парк Санганеб оберігає унікальний атолоподібний риф із високим рівнем ендемізму коралів та риб, а також унікальні глибоководні екосистеми. Разом із морським національним парком бухти Дунгонаб і острова Мековар він занесений до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Ці акваторії є критично важливими для збереження популяцій дюгонів, китових акул, морських черепах та рідкісних видів риб.
Основними природоохоронними проблемами Судану залишаються вирубка нечисленних лісових масивів на дрова, браконьєрство, перевипас худоби в напівпустельних зонах та ерозія земель. Захист довкілля в країні значною мірою спирається на міжнародну підтримку через програми ООН (UNEP, UNDP) та Глобальний екологічний фонд (GEF), які спрямовані на боротьбу зі спустелюванням і сталий менеджмент водних ресурсів Нілу.
Історія
Доісторичний Судан
За вісім тисяч років до н. е. на території Судану оселилося плем'я, що належало до Неолітичної культури, заснувавши кілька укріплених поселень, при цьому полювання та рибальство на Нілі були витіснені збиранням зерна та випасом худоби. В п'ятому тисячолітті до н. е. міграція із Сахари, де почалася посуха, призвела до появи в долині Нілу неолітичних племен, які принесли з собою землеробство. Протягом наступних століть розвиток цього генетично та культурно змішаного суспільства призвів до появи соціальної ієрархії та утворення царства Куш зі столицею в Кермі в 1700 до н. е.
Царство Куш Найдавніші згадки про північний Судан з'являються в єгипетських джерелах. Протягом двох тисячоліть після Старого царства (близько 2700—2180 до н. е.) єгипетська політична та економічна активність визначала напрямок розвитку регіону центрального Нілу. Навіть в часи, коли політична влада Єгипту в Куші не діяла, культурний та релігійний вплив Єгипту залишався значним.