Варвара Миколаївна Асенкова (1817—1841) — російська театральна акторка імператорського Александринського театру у Санкт-Петербурзі.

Родина

Варвара Асенкова народилася 22 квітня 1817 року в Санкт-Петербурзі, дочка відомої акторки Олександри Асенкової. Метрика сухо повідомляє:…Незаконороджене немовля Варвара народилася 1817 року квітня 10 дняБиографии. История жизни великих людей//Асенкова Варвара Николаевна .Батько офіційно не значився. За законами і традиціями того часу, цивільні шлюби, не освячені церквою, юридично не визнавалися, і Варвара Миколаївна назавжди залишалася з принизливим клеймом «незаконнонародженої».

Мати Варвари, відома артистка Олександра Асенкова, кілька років прожила у цивільному шлюбі з офіцером Семенівського полку Миколою Івановичем Кашкаровим. За законом того часу, акторки імператорських театрів не могли, офіційно вступивши в шлюб, продовжувати залишатися на сцені. Після призначення командиром полку полковника Шварца, відомого своєю брутальністю й жорстокістю, в полку спалахнуло повстання. Кашкаров «дозволив собі слухати скаргу, скопом принесену на полкового командира». Крім того, він приховав список осіб, поданий йому фельдфебелем. Вирок військового суду про позбавлення «честі, маєтки і живота» означав смертну кару. Однак Микола Іванович був переведений в армійський Бородінський піхотний полк і відзначився у перському поході. Після повернення з війни Микола Кашкаров одружився з дочкою колишнього коменданта Бобруйської фортеці. Незаконний шлюб було забуто.

Варвара була старшою дочкою Олександри Єгорівни. Її вітчим, теж цивільний чоловік матері, відставний військовий Павло Миколайович Креніцин, служив утримувачем зелених карет, у яких розвозили вихованців імператорського Театрального училища .

Життєпис

Навчання Вступивши в 1828 році до Петербурзького театрального училища, в 1830 році 13-річна Варвара Миколаївна змушена була піти звідти, бо, на думку керівників навчального закладу, незвичайними здібностями не володіла. Викладачі, відзначаючи її красу та граціозність, не знаходили у Асенкової-молодшої ніяких здібностей і пророкували їй майбутнє жалюгідної статистки з нікчемною платнею. Мати забрала Варю зі школи і визначила до одного з найкращих готелів Петербурга. Однак і там вона довго не пробула. Приблизно через три роки, коли їй було 15(?), Варвара оголосила матері, що до пансіону не повернеться, тому що плата за навчання непомірно висока для їх сім'ї, і вона має намір вступити до театру, щоб утримувати себе і допомагати рідним.

Знаменитий актор Александринки Іван Іванович Сосницький послухав благання своєї сценічної партнерки Олександри Єгорівни і погодився займатися з її дочкою сценічною майстерністюРосійський драматичний театр: Енциклопедія / за заг. ред. М. І. Андрєєва, Н. Е. Звенигородської, А. В. Мартинової та ін — М: Велика Російська енциклопедія, 2001. — 568 с.: іл. ISBN 5-85270-167-X. Однак талант майбутньої акторки і тут довго не проявлявся. Як до цього без особливого старання навчалась в театральній школі, де її вважали абсолютно непридатною для сцени, так і знехотя брала уроки у Сосницького і з тією ж байдужістю вступила на сцену, бачачи в цьому лише засіб допомагати збіднілій родині. Сосницький, заняття з яким йшли спочатку настільки невдало, що знаменитий артист втратив всяку надію на можливість викликати хоча б іскру таланту в учениці, хотів уже відмовитися від марної праці, як раптом, одного разу, репетируючи з Асенковою роль Фанні в драмі «Мати і дочка — суперниці», був вражений, з якими глибиною та почуттям юна Асенкова прочитала один з монологів. Тому Сосницький продовжив її серйозне навчання. Більше того, він запропонував їй роль у своєму бенефісі.

Дебют 21 січня 1835 року, в ході бенефісу її наставника, відбувся дебют Варвари Асенкової. Вона зіграла у двох водевілях («Сулейман II, або Три султанші» Шарля-Симона Фавара і «Лорнет, чи Правда очі коле» Ежена Скріба в перекладі Петра Каратигіна), виконавши ролі Роксолани та Міни. Часопис «Русская старина» (стаття «В. М. Асенкова та її ролі»; том 29, 1880) називає іншу дату: 25 січня 1835 рокуРосійська старовина, тому 29 і дає уявлення про цей дебют:Роль Роксани у цій комедії може дати молодій дебютантці проявити в повному блиску красу, спритність, голосові засоби, грацію, але аж ніяк не художню творчість; створити цю роль — неможливо: єдине завдання перетворити французьку маріонетку на живу істоту… І цю важку задачу В. М. Асенкова вирішила як не можна краще, зігравши роль Роксани неповторно. Зіграна нею в той же вечір роль Міни у водевілі «Лорнет» зміцнила за нею перше місце єдиної водевільної акторки. Через три дні Асенкова вдруге з'явилася в тих же п'єсах і з тим же успіхом. Після цього вона вступила на сцену, але без контракту.

У лютому 1836 року вона була, нарешті, офіційно прийнята до складу трупи Александринки. Той же часопис «Русская старина» (ст. «В. М. Асенкова та її ролі»; том 29, 1880) зауважує з цього приводу:Театральна дирекція того часу, при всій своїй бюрократичній холодності, усвідомлюючи нарешті — якщо не величезний талант Асенкової, то ті збори, які можуть приносити спектаклі за її участі, — прийняла Асенкову до штату акторок, з виплатою дуже скромної платні (в лютому 1836)".За Асенковою закріпилося амплуа травесті та молоденьких героїнь водевілів.

Проте незабаром вона з не меншим успіхом виходила і в драматичних образах (Офелія), і, серед іншого, ставши першою виконавицею ролі Марії Антонівни в «Ревізорі» 19 квітня 1836 року.

Плоди таланту: захоплення і заздрість

Перша ж поява її на Александринській сцені принесла акторці неймовірний тріумф, про що негайно доповіли государеві, який мав славу великого бабія. Імператор Микола I, частий глядач театру, після вистави зайшов за лаштунки виказати повагу юній акторці. За словами Петра Каратигіна, «Государ Микола Павлович, по закінченні вистави, удостоїв її милостивою своєю увагою і сказав їй, що такий вдалий дебют ручається за її майбутні успіхи на сцені». Через кілька днів Варварі Асенковій були «всемилостиво пожалувані» діамантові сережки.

Государевий інтерес послужив відправною точкою для виникнення пліток, які оточували акторку до кінця життя. Важко сказати, що з них було правдою, а що наклепом. Швидше за все, наклепів було багато, а можливо — і все це вигадки. Навряд чи які-небудь стосунки з Миколою I мали місце, хоча чуток з цього приводу було чимало: дуже скоро його увага змінилася на холодність. Достеменно відомо, що через рік після «всемилостивого подарунка», коли Варвара Асенкова стала ведучою акторкою імператорського театру, а критика й глядачі заходилися від захвату, її мати попросила додати доньці платню. Государевий вердикт такий:…ніякої надбавки зроблено бути не може, бо за власним враженням Государя Імператора вона ніяких успіхів не зробила.

Успіх її був феноменальним.Сучасники відзначали, що їй достатньо вийти на сцену і посміхнутися, заспівати водевільний куплет своїм невеликим, але чарівним голосом, — і їй забезпечений успіх, якого інші артисти не могли б домогтися роками наполегливої праціЭнциклопедия «Кругосвет» .

Актор Петро Каратигін згадував:Асенкова вміла смішити публіку до сліз, ніколи не впадаючи в карикатуру; глядачі сміялися, підкоряючись чарівності високого комізму і непідробный веселості самої акторки, яка здавалася милою й пустотливою дитиною.Віссаріон Бєлінський писав:…Вона грає настільки ж чудово, скільки й солодкувато… кожен її жест, кожне слово збуджує гучні й захоплені оплески… Я був цілком захоплений і зачарований.Павло Нащокін, товариш Олександра Пушкіна, викупив у покоївки акторки недопалок свічки, при світлі якої вона вчила свої ролі, і вставив її у срібну раму. Говорили, що дивлячись на свічку, він згадував про Асенкову та мріяв про неї…

З одного боку акторку оточували захоплені шанувальники, а з іншого — зневірені заздрісники, серед яких особливо старалися конкурентки за ролі. До цього кола більш за все вносять подругу дитинства Надію Самойлову.

Варвара Асенкова з юного віку весь свій час проводила за розучуванням ролей. На ній тримався майже весь репертуар Александрінського театру. Втім, будучи легко вразливою, вона втомлювалася і втрачала сили і здоров'я і від роботи, і від підступів щодо себе, не усвідомлюючи їх причин. Однак разом з ролями до неї приходила і слава виконавиці.Простодушне дитя, вона і припустити не могла, що очікує її за театральними лаштунками. Чорт знає що, шепотілися злостивці, красива, молода, талановита! — і жодного видимого зв'язку. Не плете інтриг, не заздрить, відкидає багатих та іменитих шукачів руки й серця. Так не буває! Як їм пояснити, що гріх був їй бридкий? Що розгулу «актрисок» з великосвітськими щеголями вона воліла тихі сімейні свята, зрідка виїжджаючи до французького театру й балету? Що, ставши годувальницею родини, втомлювалася до знемоги, даючи по дві-три вистави на день?

Нервова, образлива, Асенкова ледь приходила до тями від хворобливих шпильок, які, не шкодуючи, наносили її самолюбству колеги по сцені. Відома така історія про її розмову з великим московським артистом Михайлом Щепкіним: Перебуваючи на гастролях у Петербурзі, знаменитий Щепкін відвідав показ водевілю «Полковник старих часів». Після вистави Асенкова не могла не підійти до метра:

«Михайло Семенович, як Ви оціните мою гру?»: «Ви, звичайно, сподіваєтесь похвали, — жорстко відповів Щепкін. — Ну так утіштеся: ви у „Полковника старих часів“ були такі гарні, що гидко було дивитися» .

Михайло Щепкін називав амплуа з перевдяганням у хлопчиків «сценічним гермафродитизмом», натякаючи на те, що акторка з її талантом розмінюється на нікчемні ролі, хоча й самому йому доводилося виходити на сцену в точно таких же порожніх недостойних п'єсках та водевілях.

Відомо, що вона відкидала галасливі залицяння, віддаючи перевагу тиші й усамітненню. Але численні шанувальники постійно юрмилися біля дверей її квартири, засипали молоду акторку нескінченними записками та подарунками. Відкинуті шанувальники слали їй непристойні пасквілі, поширювали плітки, мовляв, акторка перебуває вдома з причини чергової вагітності…

До нашого часу дійшли спогади про вечері з шампанським у будинку Асенкової, про п'яні гульні офіцерів, про дурні витівки її відкинутих шанувальників. Якийсь кавказький князь намагався викрасти Асенкову прямо біля виходу з театру. Благо, кучери театральних карет вчасно прийшли їй на допомогу. Інший шанувальник увірвався до будинку і порізав кинджалом меблі. На одному зі спектаклів компанія молодиків влаштувала Асенковій публічне цькування, їй довелося вислухати «найбільш недруковані, цінічні висловлювання». Вона не змогла продовжити гру. Розплакавшись, втекла за лаштунки.

Один із купців, скупивши перший ряд партеру, всадив до нього лисих чоловіків. У залі почався регіт, спектакль було зірвано, і Асенкова змушена була припинити гру. Якось, коли вона сідала в карету після вистави, якийсь офіцер кинув у вікно карети запалену шутиху. На щастя, вона потрапила в шубу сусіда Асенкової. Офіцер тут же був схоплений і, за царським повелінням, відправлений на Кавказ, де велися воєнні дії.

Нескінченні плітки, безумовно, спиралися на певний ґрунт: успіх Варвари Асенкової був феноменальний, тому кавалери переслідували її, а молодики з задоволенням приходили в гості.

У столичних газетах раз-по-раз з'являлися замовні оплачені розгромні ренцензії на її виступи — при тому, що акторка була зайнята у більшій частині репертуару, — карикатури на Асенкову, двозначно натякали на якихось її високих покровителів. Анонімні погрози злостивців переслідували акторку. Напевно особливо важко вона переживала, що ядром змови проти неї стала її подруга дитинства Надія Самойлова, яка вела суперечку з нею на сцені.