Ге́ндерні кво́ти — це стратегія державної гендерної політики у формі позитивної дискримінації, що має на меті збільшення кількості жінок на владних позиціях для достатнього представництва у владі. Гендерне квотування має на меті подолання історичної несправедливості ізоляції жінок від участі у політичному житті; залучення жінок до прийняття політичних рішень та гарантування участі жінок у представницьких органах влади.

За даними Глобального звіту про гендерний розрив ВЕФ, з чотирьох сфер, длосліджуваних з 2006 року (ринок праці, освіта, здоров'я та виживання, політичне представництво та можливості), гендерна нерівність у політиці є найбільшою і за 12 років досі не досягла 30 % від повної рівності. Це глобальна тенденція, характерна для майже всіх країн світу.

Гендерні квоти можуть встановлюватись як для жінок, так і для чоловіків. Але, оскільки частка чоловіків у різних органах управління перевищує 90 %, то позитивні дії використовуються переважно для відновлення утиснутних прав жінок.«Позитивні дії використовуються перш за все для відновлення жіночих прав, які зазнають утисків. В основному вони розглядаються як вимушений тимчасовий захід, розрахований на швидке усунення історичної несправедливості шодо жінок.»Вперше запроваджені у Швеції, на сьогодні гендерні квоти поширені у багатьох країнах світу. Дослідженням їх ефективності займається міжнародний проєкт Gender Quotas Database .

Визначення Гендерні квоти є способом забезпечення представництва жінок у владних структурах. Для цього правовим чином відводиться певна частина депутатських місць у парламенті, які будуть зайняті депутатками.

Гендерні квоти не тотожні жіночим, що їх практикували за часів СРСР. Гендерна рівновага в демократичному суспільстві має бути предметом турботи всіх виборців, політичних і державних структур, громадськості.

Квотування впроваджується за допомогою чотирьох механізмів, які можуть поєднуватись:

Конституційні положення, виборче законодавство, спеціальні закони про рівні права та протидію дискримінації, статути політичних партій.

Введення гендерних квот — явище тимчасове, засіб забезпечення рівних можливостей. Вони спрямовані на виправлення гендерних зсувів у владі. Із утвердженням рівних прав і можливостей жінок та чоловіків у різних життєвих сферах потреба в гендерних квотах об'єктивно відпаде не тільки де-юре, а й де-факто.

Види Гендерні квоти поділяються на законодавчі (правові) та добровільні партійні.

Законодавчі гендерні квоти поділяють на зарезервовані місця і законодавчі кандидатські квоти. Зарезервовані для жінок місця — це тип квоти, при якому кількість місць у виборному органі для жінок є визначеною державою. Для кандидаток створюється окремий список і вони конкурують між собою. Приклади країн із такими квотами — Руанда (квота в 61 %), Афганістан (27 %), Ірак (25 %), Бангладеш (20 %). Найпоширенішими є добровільні партійні квоти, що діють у більшій половині країн ЄС: це Австрія, Велика Британія, Греція, Іспанія, Італія, Кіпр, Литва, Люксембург, Мальта, Нідерланди, Німеччина, Румунія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Франція, Хорватія, Чехія, Швеція.

Типи виборчих гендерних квот: На якому рівні?Ким надаються повноваження?ПретендентиКандидатиОбраніЗаконодавчі квоти (Конституційне чи виборче законодавство)Попередні вибориКандидатські квотиЗарезервовані місцяДобровільні партійні квотиПретендентські квоти (Шорт-лісти)Кандидатські квотиЗарезервовані місця*

Згода між політичними партіями про резервування певного числа крісел для жінок (як у Марокко).

Квоти бувають типу «п'ятдесят на п'ятдесят». Цей тип квотування є гендерно-нейтральним.

Існує також концепція «подвійної квоти», при якій відіграє роль не тільки відсоток жінок, а й місце у списку. Даний тип не допускає потрапляння жінок у нижню частину списку, де їхні шанси бути обраними зменшуються. Прикладами країн з системою «подвійної квоти» є Аргентина та Бельгія.

Історія У більшості країн світу жінки недопредставлені в структурах влади, в органах законодавчої та виконавчої влади на місцевому, регіональному та національному рівнях і цей факт є історично зумовленим. Адже жінки отримали право брати участь у загальних парламентських виборах і обиратися депутатми парламентів набагато пізніше, ніж чоловіки. Завдяки активізації першої хвилі фемінізму, рівноправність та надання жінкам виборчого права, кінець ХІХ століття став періодом перших випадків надання виборчого права жінкам. Перша країна світу, де у 1893 році це було впроваджено — Нова Зеландія. Згодом це зробила Австралія (1894 р.), а після неї більшість скандинавських країн і решта Європи на початку ХХ століття (див. Суфражизм, Жіноче виборче право).

Право голосу та право брати участь в управлінні своєю державою стало частиною міжнародного права у 1948 році, вони закріплені у Статті 21 Загальної декларації прав людини ООН, де зазначено, що «кожна людина має право брати участь в управлінні своєю країною безпосередньо або опосередковано через вільно обраних представників», «Кожна людина має право рівного доступу до державної служби у своїй країні». Крім цього, жіноче виборче право прямо закріплено в Конвенції про політичні права жінок й у Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, ухвалених ООН у 1952 і 1979 відповідно. Та незважаючи на ці заходи, проблема з рівним представництвом жінок у владі досі існує. Задля вирішення нерівного положення чоловіків і жінок деякі держави почали впроваджувати більш радикальну політику «позитивної дискримінації», основним інструментом якої є гендерні квоти.

Впровадження таких змін в більшій мірі ініціювали представники та представниці соціал-демократичних, соціалістичних і зелених партій, тоді як консерватори та християнсько-демократичні партії виступають проти квот для жінок, вважаючи їх загрозою зниження високого професійного рівня парламентаріїв.

Ефективність квот Першою країною, яка запропонувала введення політики гендерного квотування, була Швеція наприкінці 1960-х років. І вже у 1970-80-ті роки ця практика стала складовою політичного спрямування Швеції, Норвегії та Фінляндії. Особливість скандинавського регіону в урівнюючій політиці є те, що «жіноче питання» вирішувалось комплексно, тобто стосувалось не лише політичного статусу, а положення на робочому місці, в родині та соціумі в цілому.

Після впровадження гендерних квот в Скандинавії, значно зросла частка жінок в парламенті, керівництві партій, в органах місцевого самоврядування. Таким чином, представництво жінок у владі стало таким, про яке в той час не могли думати жінки інших країн Заходу.

У Швеції до кінця 1980-х частка жінок в керівних органах регіонального і національного рівнів підійнялась до 40 %, тоді як на початку 1970-х становила 14-15 %. У парламенті вона досягла 38 %, в уряді біля 30 %. Міністерські позиції в 1985 році займали вже 25 % жінок (75 % чоловіків), а в 2018 році 52 % жінок і 48 % чоловіків.

Наразі Швеція є єдиною країною, де жінки складають близько половини парламенту, а також єдина має позитивні результати у боротьбі з проституцією (введена в країні модель криміналізації клієнта називається «шведською» або «північною»). Країни скандинавського регіону посідають вершину рейтингу країн світу за досягнутими показниками гендерної рівности у Глобальному звіті про гендерний розрив за всі роки досліджень Всесвітнім економічним форумом цих показників. Див. Жінки у Швеції, Шведська модель боротьби з проституцією.

Дослідження Існує чимало організацій, проєктів, які займаються вивченням ефективності впровадження гендерних квот в уряді. Одним із таких ресурсів є База даних гендерних квот (Gender Quotas Database ), спільний проєкт трьох інституцій — Міжнародного інституту демократії й електоральної підтримки (International IDEA), Міжпарламентського об'єднання (IPU, Inter-Parliamentary Union) та Стокгольмського університету. Проєкт дає змогу оцінити як загальну картину різних типів квот, так і конкретну ситуацію в кожній країні світу.

Крім того, шведські дослідниці і Леніта Фрайденваль зі Стокгольмського університету тривало вивчають явище гендерного квотування, як світовий, так і скандинавський досвід. У своїх працях вони аналізують швидкий і поступальний шляхи залучення жінок у політику.

Дослідження 2018 року, опубліковане «The Journal of Politics», виявило, що впровадження електоральних гендерних квот значно збільшило представництво жінок у парламенті, призвівши до збільшення державних витрат на охорону здоров'я та відносного зменшення військових витрат.

Гендерні квоти в Україні В Україні, попри офіційно декларовану рівність і тривалу боротьбу правозахисних організацій, квоти досі не впроваджені. Основні віхи:

У червні 2004 року, відбулися парламентські слухання «Становище жінок в Україні: реалії та перспективи», в результаті яких було сформовано рекомендації для поліпшення становища жінок. Однією з рекомендацій було запровадження квоти у 30 % у партійних виборчих списках. Однак ця рекомендація не була взята до уваги. У 2005 році Верховна Рада ухвалила закон «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків ». В ньому йдеться про «позитивні дії» — спеціальні тимчасові заходи, спрямовані на усунення дисбалансу між можливостями жінок і чоловіків реалізовувати рівні права, надані їм Конституцією і законами України. Однак даний закон не містить механізмів впровадження, а отже носить здебільшого декларативний характер. В Україні діє законодавча квота, яка передбачає 30 % жінок у органах влади. Для партій, які дотримаються квоти, встановлено заохочення у вигляді додаткового державного фінансування, але це не дало бажаного ефекту. У 2013 році внесено зміни до Закону України про «Політичні партії України», що передбачали 30%-ву добровільну гендерну квоту в виборчих списках кандидатів у депутати, однак не було передбачено санкцій за недотримання закону. У 2015 році 30 % гендерна квота поширювалась і на місцеві вибори. Також були внесені зміни до Закону України «Про місцеві вибори» та введено вимогу щодо статутів політичних партій у частині інформації про гендерні квоти. Згідно з цими змінами, статут партії мусить містити інформацію про мінімальний рівень представництва жінок та чоловіків серед кандидатів у депутати. Крім цього, активним залученням жінок до суспільно-політичного життя в Україні займається міжфракційне депутатське об'єднання «Рівні можливості». Завдання, які ставлять перед собою учасниці та учасники об‘єднання, є наступними: просування гендерної рівності та покращення становища жінок у суспільстві; об'єднання зусиль законодавчої і виконавчої влади та громадянського сектора задля просування прав жінок; У 2017 році завдяки активному сприянню депутатів МФО «Рівні можливості» у Верховній раді України були зареєстровані важливі законопроєкти у сфері забезпечення гендерної рівності та недискримінації. Стосовно рівного представлення жінок і чоловіків у політиці було висунуто проєкт Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у виборчому процесі ». Законопроєктом передбачається застосування 40 % гендерної квоти для всіх категорій кандидатських списків — з обов'язковим правилом розміщення: у кожній групі з 5 кандидатів має бути не менше 2-х осіб однієї з статей. Важливим аспектом є те, що законопроєкт передбачає застосування юридичних санкцій у вигляді відмови в реєстрації виборчого списку кандидатів, якщо суб'єкт виборчого процесу впродовж трьох днів не змінює списку відповідно до норм закону.

Українці в січні 2015 року не висловлювали підтримки закріпленню квот ані в партійних списках (підтримують 14 % загалом, 11 % чоловіків і 17 % жінок), ані в органах державної влади (підтримують 14 % загалом, 12 % чоловіків і 16 % жінок). Водночас, проти квотування виступили приблизно третина населення (і серед чоловіків, і серед жінок), а ще третина вважали, що це питання зараз «не на часі».

Світовий досвід запровадження квот