Чоловічі студії (Men's studies) — вивчення чоловіків і маскулінності у міждисциплінарному академічному полі, присвяченим темам, що стосуються чоловіків, маскулінності, фемінізму, гендеру та політики, економіки та громадського здоров'я.

Історія Розвиток чоловічих студій, як академічної дисципліни, розпочався у 1970-тих роках, ці студії пов'язані з розвитком гендерних та феміністичних студій. Найвідомішими дослідниками, які працювали у напрямку чоловічих студій є: Майкл Кіммел, Дональдом Бел, Майкл Месснер, Джеф Херн, Ігор Кон. Фундаментальним поняттям, яке фігурує у чоловічих студіях є маскулінність. Маскулінність — це поняття, що означає соціально сконструйовані очікування стосовно поведінки чоловіків у певній культурі чи субкультурі в певний часБёрд Ш. Теоретизируя маскулинности: современные тенденции в социальных науках//Наслаждение быть мужчиной: западные теории маскулинности и постсоветские практики/ Под ред. Ш. Берд и С. Жеребкина. — СПб.: Алетейя, 2008. — С. 7-37..

Маскулінність Маскулінність стосується не лише очікувань щодо поведінки чоловіків, а також переживань, уявлень та стилю соціальної взаємодії, які демонструють чоловіки. Акцент у чоловічих дослідження не на тому щоб шукати відмінності між чоловіками та жінками, а на відмінностях у середині групи чоловіків. Виходячи з такого акцентку, в аналізі був зроблений акцент на множинності маскулінностей на існуванні різних моделей маскулінності, які знаходяться в конфліктіКон И. С. Мужчина в меняющемся мире. М.: Время, 2009. С. 110..

Для більшості чоловіків головною референтною групою залишаються чоловіки і чоловічі спільноти, які служать еталоном для самооцінки і приналежність до яких підтверджує власну маскулінність. Тому розуміння механізму конструювання «нормативної маскулінності» можливе через групового габітусу, а не індивідуального. У сучасному західному світі існує код нормативної маскулінності, який дозволяє зрозуміти, що таке "маскулінність в головах " чи ідеальна модель. Майкл Кіммел узагальнив чоловічий код через такі девізи:  «хлопчики не плачуть», «краще бути безрозсудним, ніж сумним», «приймай все як чоловік», «розмір має значення», «не зупиняйся, щоб уточнити напрям», «пай-хлопчики приходять до фінішу останніми», «дружба важливіше баб»Kimmel М. Guyland: The Perilous World Where Boys Become Men, 2008.

Парадигми маскулінності Дослідники виділяють різні парадигми маскулінності, зокрема: біологічна, соціально-психологічна і постмодерністська. Прихильники біологічного детермінізму пояснюють поведінкові і психологічні відмінностей між чоловіками опираючись на теорії біологічного детермінізму, вони акцентують увагу  на існування відповідних відмінностей між самцями і самками будь-якого біологічного виду.

Біологічні пояснення відмінностей між статями підживлювалися ідеями еволюційних теорій. З точки зору біологічного підходу у процесі еволюції існує статевий диморфізм, тобто розрізняються дві категорії людей — чоловіки та жінки. Чоловікам властиві фізична агресія, незалежність і інструментальний підхід до вирішення проблем. Жінкам властиві — пасивність, схильність до співпраці, емоційна залежність і схильність до турботи. Наукових доказів такої позиції не має, дослідження не підтверджують такі позиції. Характеристик, за якими чоловіки і жінки схожі більше ніж тих, за якими вони відмінні. Також біологічний детермінізм не бере до уваги того, що не всі народжуються «хлопчиками» або «дівчатками» адже можлива також ситуація коли індивід народжується «гермафродитом».

Соціально-психологічна теорія має повну назву — соціально-психологічна теорія «Я» ідентичності маскулінності. Ці два підходи мають як схожий підхід так і відмінності. Їх схожість полягає у тому, що вони роблять акцент на когнітивних процесах. Психологічні теоретики вважають, що соціальне пізнання сприяє формуванню у індивіда організованих схем, заснованих на категорії статі, але це  не означає визнання існування біологічної ідентичності. Діти формують схеми і засвоюють сприйняття інших і себе самих за допомогою процесу соціалізації. Соціологічні теорії стверджують, що соціальні зв'язки, частиною яких є індивід, впливають на ті ролі, які він виконує по відношенню до інших людей (тобто визначаються ролями, виконуваними іншими людьми). Загальне уявлення про себе формується за допомогою того, що індивід бачить себе таким, яким, на його думку, бачать його інші, або за допомогою «прийняття ролі». «Ідентичність — це внутрішнє переживання, що складається з інтерналізованих знань і очікувань, пов'язаних з роллю» В той час як «Я» є більш стабільним конструктом, що розвиваються протягом життя, ідентичності часто змінюються в залежності від конкретних соціальних умов або контексту.  

Постмодерністи висувають тезу про існування множинних маскулінностей, що конструюються і репрезентуються виключно у конкретному культурному контексті. У межах цих конструктивістських підходів маскулінність більше не трактують як єдину і постійну величину, розглядаючи її як рухливу та мінливу множинність.

Гендерний порядок у сучасному світі У сучасному світі відбуваються глобальні зміни, зокрема це стосується і змін у гендерному порядку. Мова іде про руйнування традиційної системи розподілу праці та відносини влади між чоловіками та жінками. В період до індустріальних та індустріальних часів чоловіки та жінки завойовували прихильність один одного, суперником чоловіка був інший чоловік, а суперницею жінки інша жінка. Сьогодні ця ситуація змінилася, тепер чоловіки та жінки конкурують між собою у сфері суспільних відносин. Джерелом зміни, які ламають традиційний гендерний порядок більшою мірою є саме жінки, а не чоловіки. Так склалося через те, що загалом будь-які соціальні зміни здійснюються тими, хто в них зацікавлений і тими хто відчуває пригніченість. Відповідно саме жінки довгий час були позбавлені багатьох прав, які мали чоловіки і це ставило їх у позицію підпорядкування чоловіків. Основними тенденціями змін таких стосунків між чоловіками та жінками є:

1.    Руйнування традиційного розподілу праці, послаблення поляризації між чоловіками та жінками у сфері зайнятості.

2.    Жінки зрівнюються з чоловіками за рівнем освіти, від якого залежить як майбутня кар'єра жінок так і соціальні можливості

3.    Чоловіки втрачають монополію на політичну владу, збільшується представництво жінок у владних структурах. Зокрема це пов'язано з тим що жінки отримали право голосу.

4.    У сучасному шлюбі прослідковується зростання рівня рівноправ'я між чоловіком та жінкою.

5.    Відбувається часткова руйнація в соціокультурних стереотипах маскулінності і фемінності. Багато соціально важливих рис вважаються гендерно-нейтральними.

6.    Чоловіки орієнтуються не лише на свої групові очікування, а й на жіночі, зокрема у емоційній складовій.

7.    Ускладнюються взаємостосунки між чоловіками, чоловічі стосунки продовжують залишатися ієрархічними та конкуруючими.

8.    Відбувається вирівнювання чоловіків та жінок у сексуальних стосунках.

Маскулінні та фемінні культури Хофстаде виділяє два типи культур у суспільстві — маскулінні та фемінні і вказує на їх значні відмінності, які стосуються не лише стосунків між статями. Ці дві різні культури мають відображення на тому як у суспільстві функціонують: школа, сім'я, політика робота, а також сексуальність. Акцент цього підходу не на відмінностях між індивідами, а на відмінностях між культурами.

Ціннісними орієнтаціями маскулінних культур є: оцінка особистих досягнень, високій соціальний статус є доказом успішності, демонстрація успіху підтримується суспільством, невдачі засуджуються, мислення переважно раціональне, у сімейних стосунках розподіл ролей базується на турботі про самоповагу.

Ціннісними орієнтаціями ремінної культури є: необхідність консенсусу, турбота про інших схвалюється суспільством, важливість почуття інших індивідів, високо цінується прояв скромності, мислення тяжіє до інтуїтивного, важливим є приналежність до певної групи.

Орієнтація на маскулінність чи фемінність часто є у межах однієї країни, тобто не існує культури яка має лише маскулінні чи фемінні ціннісні орієнтації. Такі два види ціннісних орієнтацій є історично зумовленими, але вони можуть змінювати у залежності від соціально-політичних обставин.

Криза маскулінності Тетяна Бурейчак визначає панівне традиційне визначення гегемонної маскулінності, для якої характерне прагнення домінування, орієнтація на роботу, демонстрація фізичної переваги та брак емоційного компоненту.

Існує два поняття кризи «чоловіки у кризі», що є тим самим як криза ідентичності, та «криза маскулінності», яке є наслідком змін панівних соціальних уявлень про гегемонну маскулінність.

Т. Бурейчак виділяє такі три основні перспективи розуміння феномену кризи маскулінності — історичну, есенціалістську  та критичну.

Історичний підхід Історичний підхід розглядає кризу маскулінності як нове явище, що виникло з середини 19 століття спричинене соціальними змінами, зокрема, у сфері праці, сімейній сфері та соціальних канонах зовнішності мали найбільший вплив, що спричинило до внутрішніх протиріч у чоловіків, адже гегемонна маскулінність включає в себе такі характеристики, які суперечать сучасним змінам, що викликає фрустрацію та деструктивну поведінку. Підхід зосереджується на втраті ключових позицій чоловіків на яких вони домінували протягом довгого історичного періоду.

Есенціалістський підхід Есенціалістський підхід базується на протилежному погляді до цього явища. Криза існувала завжди та має тенденцію актуалізуватися у певні історичні періоди. Гегемонна маскулінність має такі принципи дотримання яких(вдало та невдало) в багатьох випадках спричиняє деструктивну поведінку та депресивні настрої серед чоловіків. Е.Томсон та Дж. Плек виділяють три основних чинники за якими визначається традиційна структура рольових очікувань щодо чоловіків:

Нормою статусу; Нормою твердості; Нормою антижіночності.

Кожен з них передбачає набір певних установок, яких має дотримуватися кожен «справжній» чоловік, але не у всіх це виходить, що призводить до відчуття фрустрації та невпевненості, проте дотримання цих установок має також ряд проблем, таких як проблеми з фізичним та з психічним здоров'ямThompson, E. H., & Pleck, J. H. (1986). The structure of male role norms. American Behavioral Scientist, 29(5), 531—543. http://dx.doi.org/10.1177/000276486029005003.

Критичний підхід І останній критичний підхід передбачає сумніви у існуванні цього феномену посилаючись на відсутність підстав актуалізувати це питання. Дж. МакІннес розглядає маскулінність як соціальний конструкт та винахід модерності, оскільки лише в цей історичний період сформувалися такі поняття як фемінність та маскулінність. Його пояснення ґрунтуються на тому, що маскулінність — це не властивість, не характерна риса і не аспект ідентичності індивідів, цей термін був створений для пояснення пануючого становища чоловіків. Він зазначав, що кінець маскулінності це відсутність асоціацій з цим поняттям влади. Заперечення кризи аргументуються тим, що підстав для кризи є небагато, адже чоловіки й надалі накопичують ресурси та владу більше ніж жінкиMacInnes J. The end of masculinity / J. MacInnes. . Buckingham: Open University Press, 1998. — 168 p..

Перші два підходи мають діалектичний характер, історичний підхід розглядає кризу як недостачу влади, а есенціалістський як її надлишок. Критичний підхід спирається на те, що це явище має мало спільного з реальністю.