Пренатальна патологія — розділ патанатомії, який вивчає всі патологічні процеси, які виникають у пренатальному періоді, а також різні порушення дозрівання гамет.

Прогенез і кіматогенез Пренатальний (антенатальний) період триває від моменту виникнення зиготи до початку родової діяльності. Зазвичай він відповідає тривалості доношеної вагітності і становить 9 календарних місяців, або 10 місячних місяців, або 40 тижнів, або 280 днів.

Пренатальний період у біології розвитку називають також періодом кіматогенезу (від греч. kyema — зародок), а репродуктивний вік батьків, під час якого відбувається дозрівання гамет, отримав назву періоду прогенезу.

Періодизація кіматогенезу У ході кіматогенезу виділяють чотири періоди: Період бластогенезу — від моменту утворення зиготи до 15-го дня внутрішньоутробного розвитку включно (поділ зиготи з наступним диференціюванням трофобласту і ембріобласту). Ембріобласт (embryoblastus грец. Έμβρυον — «зародок» і βλαστος — «паросток, зачаток»; син.: архібласт, клітинна маса внутрішня) — це сукупність клітин, що знаходяться до середини від трофобласту, у зародків ссавців і людини на стадіях морули і ранньої бластоцисти. Період ембріогенезу триває 16 — 75 дні кіматогенезу (виділення амніона і хоріона, основний органогенез). Період раннього фетогенезу триває 76 — 180 дні антенатального періоду (утворення плаценти і диференціювання тканин); незрілий плід наприкінці цього періоду набуває життєздатності. Період пізнього фетогенезу триває 181—280 дні пренатального розвитку (продовження диференціювання тканин, інволюція плаценти).

Гаметопатії і кіматопатії Патологічні процеси, що розвиваються у періодах прогенезу і кіматогенезу називаються гаметопатіями і кіматопатіями відповідно.

Кіматопатії підрозділяють на чотири типи:

Бластопатії — кіматопатії, які виникають у періоді бластогенезу. Ембріопатії — кіматопатії, які виникають у періоді ембріогенезу. Ембріопатії найчастіше проявляються у вигляді вад розвитку (аномалій) різних органів. Ранні фетопатії — кіматопатії, які формуються у періоді раннього фетогенезу. Пізні фетопатії — кіматопатії, які розвиваються у періоді пізнього фетогенезу.

Етіологія гамето- і кіматопатій Патогенні фактори, які призводять до розвитку гамето- і кіматопатій, а також ті, що сприяють їх виникненню, традиційно підрозділяються на ендогенні (спадкові) і екзогенні.

До ендогенних факторів належать мутації (генні, хромосомні і геномні).

Екзогенні фактори обумовлюють як розвиток пошкоджень без зміни структури спадкового матеріалу, так і здатність викликати мутації.

Виділяють чотири групи екзогенних ушкоджуючих факторів:

Фактори фізичної природи (іонізуюче випромінювання, тяжі Симонара). Фактори хімічної природи (етанол, деякі фармакотерапевтичні засоби, виробничі токсичні речовини, гормони, холекальціферол). Одною з поширених форм кіматопатій, з обумовлених токсичними факторами, є алкогольна ембріофетопатія. У 60-х рр. XX століття ріст числа ембріопатій у розвинених країнах, особливо у Німеччині, був викликаний застосуванням під час вагітності транквілізатора талідоміда (талідомідна ембріопатія). При цьому найбільш часто розвивалася (відсутність кінцівок) або («ластоподібні кінцівки»). Інфекційні агенти (віруси, бактерії, гриби, найпростіші). Тяжкі захворювання матері, передусім цукровий діабет і тиреотоксикоз, що зумовили розвиток діабетичної і тиреотоксичної ембріофетопатій відповідно.

Патогенез кіматопатій

Закономірності патогенезу кіматопатій У вітчизняній патологічній анатомії прийнято виділяти три закономірності патогенезу кіматопатій.

Перша закономірність — дизонтогенез (порушення розвитку організму) являє собою поєднання альтеративних змін і реактивних процесів (запалення, імунної реакції, регенерації і т. ін.). На ранніх етапах внутрішньоутробного розвитку реактивні процеси розвинені слабо, що пов'язано з незрілістю пристосувальних механізмів, тому домінуючими є альтеративні (дистрофічні та некротичні) зміни.

Друга закономірність — на пізніх стадіях пренатального онтогенезу вади розвитку будь-яких органів поєднуються з тканинними вадами в інших органах, а також з різними типовими змінами (альтеративні процеси, порушення кровообігу).

Третя закономірність — характер кіматопатії залежить передусім від того, у який період антенатального розвитку відбувається вплив патогенного фактору. Так, ембріопатія практично завжди супроводжується формуванням вади розвитку органу (органів), у ту пору як фетопатії характеризують виникнення передусім тканинних вад.

Поняття про критичні періоди кіматогенезу Критичні періоди кіматогенезу — періоди наибільшої чутливості ембріону до дії пошкоджуючих факторів.

Для ссавців і людини розрізняють два критичних періоди: перший пов' заний з процесом нідації (імплантації бластули у ендометріий) і відповідає приблизно 14-му дню гестації; другий асоційований з початком формування плаценти (плацентації) і відповідає 3—6 тиж. вагітності.

Тератогенні фактори Тератогенними факторами (від грец. τέρας «потвора, виродок») називають пошкоджуючу дію, яка призводить до виникнення вад розвитку органів («потворств»).

Одна вада може бути викликана різними тератогенними факторами, що діють у одні і ті ж строки ембріогенезу, і навпаки, один тератогенний фактор у різні періоди внутрішньоутробного розвитку може призводити до формування різних вад. Наприклад, вплив іонізуючого випромінювання або хініну на 3 тиж. пренатального розвитку призводить до однотипного порушення формування нервової трубки. Вірус краснухи впродовж 1-го міс. вагітності викликає переважно вади розвитку очей, 2-го міс. — вади головного мозку, 3-го міс. — аномалії лабіринту внутрішнього вуха.

Тератогенний термінаційний період Тератогенний терминаційний період (від лат. terminus «термін») — відрізок часу в ході кіматогенезу, упродовж якого тератогенний фактор здатний викликати формування вади розвитку органу.

Наприклад, тератогенним термінаційним періодом для кришталика ока є 30—36 дні вагітності, для тканин піднебіння — 47—52 дні, для легень — 27—42 дні гестації і т. д.

Вважається, що чим вище мітотична активність клітин органу, тим він більш чутливий до дії тератогенних факторів.

Схематичне визначення тератогенних термінаційних періодів у вигляді діаграм називається тератологічним календарем.

Гаметопатії Гаметопатіями називаються різноманітні патологічні зміни статевих клітин.

Найбільше значення мають дефекти генів гамет (генні мутації) і хромосом (хромосомні мутації, або хромосомні аберації), які призводять до розвитку спадкових захворювань — генних та хромосомних хвороб відповідно. Ризик народження дитини з генною або хромосомною хворобою збільшується з віком батьків.

Крім генних та хромосомних хвороб зустрічаються захворювання внаслідок геномних мутацій (синдром триплодії ). Триплодія широко поширена у людини, але триплоїдні організми виявляються нежиттєздатними і вагітність при цьому, як правило, завершується спонтанним абортом. Новонароджені триплоїдні діти зазвичай гинуть у перші години або дні життя.

Серед генних, хромосомних і геномних хвороб розрізняють (1) повні і (2) мозаїчні форми. Повні форми характеризуються наявністю дефекту спадкового матеріалу у всіх клітинах організму. При мозаїчних формах тільки частина клітин містить аберантний спадковий матеріал.

Генні хвороби Генні хвороби підрозділяють на чотири групи:

Аутосомно-рецесивні (батьки при цьому можуть бути здоровими, являючись гетерозиготними носіями дефектної алелі). Аутосомно-домінантні (батьки також страждають цим захворюванням). Рецесивні, зчеплені з Х-хромосомою (зустрічаються зазвичай у хлопчиків). Мутантний ген дитина отримує від матері, яка є носієм дефектного гена і не хворіє. Зрідка захворювання виникає у дівчат у тому випадку, якщо батько страждає даним захворюванням, а мати є носієм мутантного гена. Домінантні, зчеплені з Х-хромосомой.

Серед генних хвороб особливе місце займають генні вади — вади розвитку органів і тканин, у основі яких лежить успадкований дефект гена.

Хромосомні хвороби Хромосомні хвороби підрозділяються на дві групи:

Зміна числа хромосом Порушення структури хромосом.

Зміна числа хромосом лежить в основі наступних захворювань:

Синдром трисомії 8 Синдром трисомії 9 Хвороба (синдром) Пéтау (Па́тау) — трисомія 13 Хвороба (синдром) Едвардса — трисомія 18 Хвороба (синдром) Лéнгдона Таќуна — трисомія 21 Синдром трисомії 22 Хвороба (синдром) Клайнфельтера — збільшення числа статевих хромосом Хвороба (синдром) Шерешевського-Тернера — моносомія за статевими хромосомами.

Хвороба Ленгдона Дауна Найбільш поширеною з хромосомних хвороб є хвороба (Ленгдона) Дауна (один хворий з приблизно кожних 1000 новонароджених), основним клінічним проявом якої служить олігофренія, що розвивається на тлі дисплазії тканини головного мозку (особливо лобної кори). Характерний зовнішній вигляд хворих: плаский профіль особи, монголоїдні очі у поєднанні з гіпертелоризмом, западаюча спинка носа, гіпоплазія та низьке розташування вушних раковин. Типовою ознакою хвороби Дауна є поперечна складка долоні. Часто у таких хворих формуються вади серця і органів шлунково-кишкового тракту.

Синдром Петау Синдром Пéтау зустрічається рідко (1 випадок з 7000—8000 новонароджених). Характерний дефіцит маси при народженні і типові зміни черепа та обличчя: скошений лоб, монголоїдні очі у поєднанні з гіпотелоризмом, западаюче перенісся, широка основа носа і хейлогнатопалатосхіз. Нижня мікрогнатія («пташине обличчя») зустрічається у третини випадків.

Синдром Едвардса Синдром Едвардса зустрічається також рідко, як і синдром Пéтау. При цьому також характерний дефіцит маси тіла при народженні і типові аномалії черепа та обличчя: доліхоцефалічна форма черепа з ступенеподібним западанням лобних кісток в області великого тім'ячка, вузькі та короткі очні щілини, перенісся, яке злегка виступає, низько розташовані і деформовані вушні раковини. Нижня мікрогнатія («пташине обличчя») при синдромі Едвардса відзначається майже у всіх випадках.

До 90—95 % дітей з синдромами Пéтау та Едвардса, які народилися живими, помирають упродовж першого року життя. Всі хворі старше 3 років, на відміну від хвороби Дауна, страждають на олігофренію у формі ідіотії.

Бластопатії Бластопатії — кіматопатії, які виникають у періоді бластогенезу (1—15 дні антенатального розвитку).

Класифікація Розрізняють наступні найбільш поширені варіанти бластопатій:

Патологія імплантації бластули (ектопічна вагітність, поверхнева або глибока імплантація бластули у ендометрій). Поверхнева імплантація частіше призводить до порушень розташування плаценти, а глибока веде до її прирощування. Утворення пустого зародкового мішка внаслідок аплазії або загибелі ембріобласту. Аплазія/гіпоплазія трофобласту. Панембріональні аномалії (несумісні з життям). Вади розвитку окремих органів, множинні або поодинокі (у половині випадків вони поєднуються з вадами розвитку провізорних органів). Двійникові каліцтва (зрощені двійні).

Зрощені двійні Классифікують зрощені двійні за симетричністю розвитку компонентів та за локалізацією зрощення:

I. Симетричність розвитку компонентів

Діплопагус — зрощена двійня, що складається з симетрично розвинених компонентів. Гетеропагус — зрощена двійня, що складається з асиметрично розвинених компонентів (при цьому недорозвинений близнюк називається «паразитом»).

II. Локалізація зростання

Краніопагус — зростання в області голови. Торакопагус — зростання в області погруддя. Ішиопагус — зростання в області таза.

Ембріопатії Ембріопатії — кіматопатії, які виникають у періоді ембріогенезу (16—75 дні внутрішньоутробного життя). Результатом ембріопатії, як правило, є вроджена вада розвитку будь-яких органів.

Вроджена вада розвитку (вроджена аномалія) органу — стійка зміна структури органу, яка виникає антенатально і та, що не вкладається у рамки варіацій норми.

Крім вад розвитку органів розрізняють вади розвитку тканин (гамартії і хористії). Тканинні вади можуть бути системними або місцевими.

Класифікація вад розвитку органів