Христо Силянов (24 травня 1880, Стамбул — 26 вересня 1939, Софія, Болгарія, Османська імперія) — болгарський революціонер, поет, історик і мемуарист, діяч "Внутрішньої македонсько-одринської революційної організації", що задокументував її роботу в її найвідомішій своїй праці «Визвольна боротьба Македонії» (2 томи, 1934 і 1943). Силянов був членом масонської ложі. Використовував наступні псевдоніми: Рушкин Съобщение от ЗП на ВМОРО за решенията на Одринския конгрес, 11 август 1903 г., в: Билярски, Цочо. Вътрешната македоно-одринска революционна организация (1893 – 1919 г., Ружкин, Иже Глаголев, Пирински, Сирак, Спектатор, R і Rouge. Николов, Борис. ВМОРО – псевдоними и шифри 1893—1934, Звезди, 1999, стр.45, 78, 84, 86, 90, 108

Біографія Народився в Стамбулі 24 травня 1880 р. в родині Івана Силянова з Охрида і матір'ю його була грекиня. Його батько помер, коли Христо був малим, тому хлопець виховувався дядьком. Навчався в Константинополі і болгарській чоловічій гімназії в Салоніках, але після створення класичного факультету в 1899 р. перейшов і закінчив Бітольську болгарську гімназію, де став членом ВМОРО під впливом гімназійного викладача Даміана Груєва. Працював педагогом у Прилепі, де з 1899 до 1900 був членом окружного революційного комітету. Після 1900 вчителював у Леріні, а в 1902 р. пішов у підпілля і приєднався до чоти Марка Лерінського. Брав участь у передачі зброї з Греції до Костура Спомени на Георги Попхристов . Згодом поїхав до Софії на лікування і виступив проти рішення Конгресу в Салоніках з 3 по 4 січня 1903 р. пройти курс на повстання. Працює на єдність різних македонських революційних фракцій. Обраний секретарем з'їзду на Петровій ниві 28 червня 1903 р.

Під час Ілліден-Преображенського повстання замісник-воєвода, разом з Іваном Варналієвим перебував у терористичній партії Михаїла Герджикова і брав участь у боях за визволення Василіко і Ахтополя. До кінця вересня загін Михаїла Герджикова захищає біженців, які рятуються втечею в Болгарію.

Після розгрому повстання Силянов поїхав до Софії. У 1905 був одним із ініціаторів створення журналістського товариства в Софії. Зустріч проходила у Сан-Стефано, на площі «Трапезиця». Після декількох зустрічей 27 листопада 1905 був прийнятий статут і обрано першу раду. На цій зустрічі були присутніми Сава Ільчов, Іван Коларов, Іван Павлов Костов, Христо Абрашев, Христо Силянов, Петар Завов, Димитар Константинов, Іван Недев, Александар Кіпров, Стоян Власаков і Лазар Пулієв .

У 1907 році закінчив Софійський університет за спеціальністю історія. Потім стажувався у Швейцарії. Займався журналістикою і редагував газети «Илинден», « Вести», «Ден», "Вардар", "Болгарія" та інші.

У 1908 став додатковим членом Закордонного Представництва ВМРО, намагаючись зберегти єдність організації.

Під час Балканської війни Христо був лідером добровольчої партизанської чоти № 6 Македонсько-одринського ополчення, яка разом з 4-м загоном Василя Чекаларова і Іваном Поповим № 5 складала спільну прибережну чоту, що діяла разом з грецькими військами в Костурско. Під час Друга болгарської війни перебував у Збірній партизанській роті МОО. „Македоно-одринското опълчение 1912 – 1913 г. Личен състав“, Главно управление на архивите, 2006, стр. 611, 892.

Після початку Першої світової війни Силянов опинився на проросійських позиціях. За його словами, цілі болгарської та російської політики збігалися. У серпні 1915 він опублікував книжку «Сербсько-болгарський конфлікт і Росія», в якій висловив думку, що сербські життєві інтереси зосереджені навколо Адріатики і Морави, а болгарські — по Вардарському і Егейському морях. Димитрова, Снежана. Участието на Сърбия в Голямата война и българската историография (1914-1948), Известия на Центъра за военна история, Том 56, 1994, с. 237-238. На початку жовтня 1915 Силянова зарештували, а 17 березня 1916 — засудили до довічного ув'язнення за допомогу шпигунській групі, яка діставала інформацію на користь Російської імперії поблизу Стамбула і Босфора. Вирок був скасований наприкінці 1918, і Силянов був звільнений. Мирков, Александър. Войните (1912-1918) не спират престъпленията, сензациите и трагедиите в България, София 2015, с. 205-211.

Про це писав у 1919 році Георгій Константинов Бистрицький : " Христо Силянов з міста Охрид, з вищою освітою, поет і письменник, найрозумніший радник Чакаларова з тяжких людських лих, і він залишився живий, щоб продовжувати співати сумні вірші про свого улюбленого Костурського — за серце Західного Болгарського царства великого Самуїла. Бистрицки. Българско Костурско, Ксанти, 1919, стр. 51. " Після війни оселився в Софії, де розвинув журналістську та видавничу діяльність. Разом з Костом Спісаревським і Костом Тодоровим редагував журнал "Сила ". У 1931 — 1932 рр. — голова Товариства столичних журналістів. Співпрацював із великою кількістю друкованих видань. Після державного перевороту 1922 року вступив у Демократичний союз. Засновник македонського науково-дослідного інституту де був заступником голови.

Помер 26 вересня 1939 в Софії Николов, Борис Й. Вътрешна македоно-одринска революционна организация. Войводи и ръководители (1893 – 1934). Биографично-библиографски справочник. София, 2001, стр. 150.. Під час поховання промову зробив Димитар Талев Силянов, Христо, Писма и изповеди на един четник – Спомени от Странджа – От Витоша до Грамос, Издателство „Български писател“, София, 1984, стр.616. Його син Євген Силянов (1907—1997) — видатний болгарський дипломат. Македонски научен институт

Твори „Марко войвода Лерински“ , Една статия на Христо Силянов за войводата Марко Лерински издадена във в. „Македоно-одрински преглед“, 1903 година Сръбско-българският спор и Русия, 1915 Освободителните борби на Македония, том I Освободителните борби на Македония, том II „Спомени от Странджа“ 1934 година Писма и изповеди на един четник – Спомени от Странджа – От Витоша до Грамос „Писма и изповеди на един четник (1902 г.)“ , сканове от оригиналното издание от 1927 г. Кръгла маса, посветена на Христо Силянов с доклади „Член 23 от Берлинския трактат и македонската автономия“ , статия от Христо Силянов публикувана във в-к „Вардар“, год. I, бр. 44, София, 29 август 1912 г. „От Витоша до Грамос“ , издание на Костурското благотворително братство – София, 1920 г. „Към историята на Гръцката Терористическа Пропаганда в Македония“ , публикувано във в. „Вести“, брой 33 – 43, Цариград, 1909 г. "Един именит син на Костурско - Васил Чекаларов" ; Първото издание на книгата на Христо Силянов; 1914 г.

Примітки