Пісенний конкурс «Євробачення» (; ), або просто «Євробачення» — щорічний пісенний конкурс, що проводиться з 1956 року між країнами-членами Європейської мовної спілки (ЄМС).
Менеджмент конкурсу з української сторони здійснює Національна суспільна телерадіокомпанія України. Загальну координацію цього міжнародного конкурсу здійснює Європейська мовна спілка.
Посаду виконавчого директора Євробачення з 2020 по 2025 рік обіймав шведський продюсер Мартін Естердаль.
Історія
Заснування
У 1950-х роках, коли зруйнована Другою світовою війною Європа все ще відбудовувалася, у Європейській мовній спілці з'явилася ідея створити міжнародний пісенний конкурс, де б усі країни брали участь у єдиній телевізійній програмі, яка транслювалася б одночасно в усіх країнах, що є членами спілки. Ця ідея народилася в 1955 році, під час зустрічі ЄМС у Монако, в одного з його співробітників — швейцарця Марселя Безансона. За модель змагання було взято Пісенний Фестиваль Санремо, що проводився в Італії. Ця ідея була також сміливим технологічним експериментом: у ті дні це було дуже амбітним проєктом — з'єднати разом багато країн у велику мережу для трансляції на широкій території. Супутникового телебачення ще не існувало й Мережа Євробачення користувалася наземною мікрохвильовою мережею.
Перший конкурс пройшов 24 травня 1956 року в місті Лугано, Швейцарія. У ньому взяли участь сім країн, кожна з яких представила по дві пісні. Але вже з 1957 року ввели обмеження — одна пісня від кожної країни-учасниці. Пісенний конкурс Євробачення 1956 року виграла приймальна країна — Швейцарія. Мережа Євробачення використовується для міжнародної трансляції багатьох програм новин та спорту й різноманітних спеціальних подій. Проте, Пісенний Конкурс є найпопулярнішою програмою ЄМС і з часом став синонімом слова «Євробачення».
За форматом «Євробачення» створено подібні пісенні конкурси у Північній Америці (Американський пісенний конкурс) та Азійсько-Тихоокеанському регіоні (Євробачення Азія).
Назва Спочатку програма була відома як «Eurovision Grand Prix». Цю назву прийняли франкомовні країни, а також Данія та Норвегія, але згодом назву змінили на «Concours Eurovision de la chanson»..
Формат До 2004 року пісенний конкурс Євробачення складався лише з фіналу. У 2004 році був створений додатковий раунд кваліфікації — півфінал, у зв'язку з постійним збільшенням країн, що бажали взяти участь у конкурсі, і відбувався він у четвер. У 2008 році був доданий другий півфінал, що відбувається у вівторок. Всі країни учасниці мають пройти через один з півфіналів. Але, країни «Великої п'ятірки» (Франція, Німеччина, Італія, Іспанія і Велика Британія) та країна-господарка конкурсу автоматично потрапляють до фіналу.
2004—2007 Конкурс складається з півфіналу та фіналу. Фінал складався зі співаків 24 країн. Учасники з «Великої п'ятірки» та 10 країн, які посіли з 10 по 1 місце у фіналі минулого конкурсу, потрапляють до фіналу автоматично. Інші 10 країн потрапляють до фіналу з півфіналу. Якщо країна «Великої п'ятірки» посідає з 10 по 1 місце на торішньому конкурсі, то з півфіналу до фіналу потрапляє 11 країн, і так далі (це залежить від кількості країн «Великої п'ятірки», які посіли з 10 по 1 місце у фіналі торішнього конкурсу).
2008—дотепер Починаючи з 2008 року пісенний конкурс Євробачення складається з двох півфіналів та фіналу. Півфінали відбуваються у вівторок та в четвер відповідно. Фінал відбувається в суботу о 22 годині за київським часом.
Фінал складається з 25 або 26 країн (залежить від того, яка країна перемогла минулого року). Шість (п'ять, якщо країна-переможниця входить до «Великої п'ятірки») країн потрапляють до фіналу автоматично: це «Велика п'ятірка» та країна-переможниця попереднього конкурсу. Якщо торішньою країною-переможницею є країна «Великої п'ятірки», то у фіналі змагатимуться 25 країн (приклад — Євробачення 2011). Якщо ж торішньою країною-переможницею є країна, яка не входить до «Великої п'ятірки», то у фіналі змагатимуться 26 країн (приклад — Євробачення 2012).
Всі інші 20 країн потрапляють до фіналу з півфіналів (десять — з першого півфіналу, десять — з другого півфіналу).
Велика п'ятірка Починаючи з Євробачення 2000 діяло правило «Великої четвірки». Воно означало, що до фіналу автоматично, незалежно від зайнятого місця на конкурсі, потрапляють чотири країни — Франція, Німеччина, Велика Британія та Іспанія. Це право було надане цим країнам завдяки тому, що вони є найбільшими спонсорами конкурсу та вкладають найбільшу частку фінансів в організацію конкурсу.
З поверненням на конкурс у 2011 році Італії, яка тривалий час бойкотувала конкурс, «Велика четвірка» стала «Великою п'ятіркою».
У 2015 році до участі в ювілейному, 60-му, конкурсі було запрошено Австралію, яка кілька років перед тим транслювала у себе Євробачення. Виконавцю від цієї країни було відразу надано місце у фіналі. Таким чином, у фіналі Євробачення-2015 виступало 27 країн. У разі перемоги конкурсанта від Австралії, наступний конкурс все ж планувалося проводити в Європі.
Основні принципи конкурсу Співаки країн-учасниць представляють пісні, що виконуються наживо у телевізійній програмі, яка транслюється ЄМС через Мережу Євробачення одночасно в усіх країнах. «Країна», як учасник, представляється однією телекомпанією з цієї країни. Програма відбувається в одній з країн-учасників і трансляція йде з концертного залу в приймальному місті. Під час програми, після того, як всі пісні було виконано, країни починають процес голосування за пісні інших країн: голосувати за пісню власної країни не можна. Наприкінці програми пісня, яка набирає найбільшу кількість очок, оголошується переможцем. Країна, співак якої став переможцем, запрошується наступного року бути приймальною країною конкурсу. Програму незмінно відкриває один чи кілька ведучих, що запрошують глядачів до перегляду шоу. Більшість приймальних країн намагаються витягти максимальну користь з того, що вони ведуть програму з такою широкою міжнародною аудиторією, зазвичай це має форму своєрідних відеолистівок, що неначе рекламують туризм. Між блоком пісень та оголошенням початку голосування виконується проміжний розважальний номер, що може мати будь-яку форму. До та після трансляції Конкурсу (а також інших подій що транслюються ЄМС) програється музична заставка ЄМС, якою є прелюдія до твору Марка-Антуана Шарпантьє Te Deum.
Участь
Право брати участь у конкурсі мають активні члени (на відміну від асоційованих членів) Європейської мовної спілки. Активними членами є держави, що знаходяться в Європейській телерадіомовній зоні, або ті що є членами Ради Європи. Європейська телерадіомовна зона визначається Міжнародною спілкою Телекомунікацій. В цю зону входять країни, що розташовані на території між кордоном 1-го регіону ITU на заході, 40-м меридіаном східної довготи на сході та 30-тою паралеллю північної широти на півдні. Вірменія, Азербайджан і Грузія, а також території України, Іраку, Йорданії та Сирії, що знаходяться поза цими межами, входять до Європейської зони мовлення.
Мовники, що є асоційованими членами, можуть мати право брати участь у змаганнях залежно від схвалення референсної групи конкурсу.
Якщо організація, що є активним членом ЄМС, бажає взяти участь у конкурсі, то вона має виконати умови встановлені правилами конкурсу (нова копія яких публікується щороку). Станом на 2007 рік, це включає вимогу трансляції програми попереднього року в своїй країні, а також сплату ЄМС внеску учасника до закінчення строку сплати, що його встановлено правилами конкурсу поточного року.
Право брати участь у конкурсі не визначається географічним розташуванням на європейському континенті, попри корінь «Євро» в слові «Євробачення», також таке право не має нічого спільного із Європейським Союзом. Наприклад, 1980 року участь у конкурсі брала північноафриканська країна Марокко, а з 2015 року бере участь Австралія.
Ідея участі СРСР Едуард Фомін, колишній працівник Міністерства просвіти РРФСР, відкрив журналістам у 2009 році одну із утаємничених раніше сторінок історії радянської культури. У 1987 р. у форматі розгортання перебудови та розрядки, у Міністерстві освіти СРСР розглядалася участь Радянського Союзу на престижному європейському пісенному конкурсі «Євробачення». «Веселов Георгій Петрович (міністр освіти СРСР) запропонував відправити Валерія Леонтьєва, молодого талановитого співака», — розповів чиновник. Однак ідея Георгія Веселова не була підтримана у КПРС і, як не дивно, самим Горбачовим. Навіть у Міністерстві освіти більшість була налаштована на те, що СРСР ще не готовий до настільки радикальних кроків.
Процедура відбору Кожна країна надсилає одну пісню, яка буде її представляти в конкурсі. Є правило, яке забороняє надсилати пісні, що були випущені більше ніж за визначений період до початку конкурсу. Мета цього правила — забезпечити участь в конкурсі тільки нових пісень, а не вже добре відомих хітів, що надало б країнам несправедливу перевагу через популярність пісні.
Країни можуть вибирати свої пісні наступними способами:
1. Закритий національний відбір Виконавця та пісню, що будуть представляти країну на конкурсі, національна телерадіокомпанія країни-учасниці обирає сама без участі телеглядачів.
2. Відкритий національний відбір Виконавця та пісню, що будуть представляти країну на конкурсі, обирають шляхом відкритого телеголосування та голосування журі у співвідношенні 50×50.
(Саме таким чином з 2009 року здійснюється національний відбір до Євробачення представника України.)
3. Змішаний національний відбір При змішаному відборі виконавець обирається національною телерадіокомпанією країни-учасниці, а пісня шляхом відкритого телеголосування. (Приклад 2008 рік: коли Національна телекомпанія України обрала представником Ані Лорак, а пісня обиралася шляхом відкритого телеголосування). Або навпаки, коли пісню обирає національна телерадіокомпанія країни-учасниці, а виконавець, який заспівав цю пісню найкраще, обирається шляхом відкритого телеголосування.
Відкриті відбори деяких країн є настільки ж великими як і сам Пісенний Конкурс Євробачення, або навіть більшими. Шведський відкритий національний відбір Melodifestivalen (буквальний переклад — Фестиваль Мелодій) складається з 32 пісень, що виконуються протягом чотирьох півфіналів, які проходять перед широкою аудиторією у великих концертних залах по всій країні, з фіналом у Стокгольмі. Протягом років Melodifestivalen став найпопулярнішою програмою року, з найвищим глядацьким рейтингом на шведському телебаченні.
Проведення конкурсу Більшість витрат на проведення Конкурсу сплачують спонсори події, а також учасники з інших країн. Конкурс вважається унікальною можливістю популяризації приймальної країни як місця для туризму. Влітку 2005 року Україна скасувала звичайні візові вимоги для туристів задля полегшення проїзду іноземної публіки на Пісенний Конкурс Євробачення в Києві; коли уряд оцінив прибуток від збільшення кількості іноземних туристів, цю зміну візового режиму було вирішено зробити постійною.
Підготовка до проведення Конкурсу починається за кілька тижнів потому, як країна перемагає і надсилає до ЄМС підтвердження того, що вона має намір і змогу проводити конкурс у себе. Вибирається місто проведення (зазвичай столиця країни, але не завжди) та концертний зал, придатний до події такого масштабу.
Найбільшою концертною спорудою в історії Конкурсу на цей час є стадіон Паркен у Копенгагені, який прийняв глядацьку аудиторію з близько 38 000 людей, коли Данія приймала Євробачення у себе у 2001 році. Найменшим містом проведення в історії конкурсу було ірландське містечко Мілстріт з 1 500 населення, яке приймало Конкурс 1993 року.
Дизайн