Великий палац — основна будівля палацово-паркового ансамблю «Петергоф», розташована у місті Петергоф на південному березі Фінської затоки в Петродворцовому районі Санкт-Петербурга. Був практично повністю зруйнований під час німецько-радянської війни, й у 1952 році відновлений.

Історія створення Спочатку досить скромний царський палац, споруджений у стилі «петровського бароко» в 1714—1725 роках за проектом І. Браунштейна, Ж. Б. Леблона, а потім Ніколо Мікетті, був перебудований (1745—1752) Єлизаветою по моделі Версаля (арх. Франческо Растреллі), — в так званому стилі зрілого бароко. Довжина зверненого до моря фасаду — 268 м. Є частиною Державного художньо-архітектурного палацово-паркового музею-заповідника «Петергоф».

Зали палацу Вид на фасад Великого палацу з Верхнього або Нижнього парків вражає, але сам по собі палац досить вузький й не настільки великий, як виглядає. Налічує приблизно 30 зал, у тому числі багато оздоблених парадних зал, оштукатурених під мармур, з розписаними стелями, інкрустованим паркетом й позолоченими стінами.

Парадні сходи

Парадний вхід розміщений у західному флігелі палацу. Таке рішення дозволяло Растреллі розгорнути анфіладу парадних залів, нанизаних на вісь вздовж фасаду (цей принцип найбільш повно реалізовано архітектором в наступному за часом створення великому палаці — Катерининському). Квадратний у плані зал з двосвітловими сходами — один із найефектніших інтер'єрів палацу, відрізняється парадною й розкішною обробкою. У ньому Растреллі досяг максимального синтезу мистецтв, застосувавши чи не всі можливі засоби декорування: олійний живопис плафона, темперний розпис стін, ліпнина, різьба по дереву, кований метал. В інтер'єрі сходи різноманітно представлені різні скульптурні форми: барельєфи, картуші, статуї, рокайлі, вази.

Але основним елементом декору, традиційним для растреллівських інтер'єрів, є позолочена різьба по дереву. Виконання робіт відноситься до 1751 році; бригаду російських майстрів очолював Йосип Шталмеєр. Нижню частину сходів прикрашають різьблені каріатиди, відтворені в повоєнні роки за моделями скульпторів Г. Михайлової й Е. Масленникова. Найпомітніші скульптури верхньої частині — алегоричні зображення пір року, прикрашають верхню площадку сходів. Весна, Літо (на перилах), Осінь й Зима (поміщені в нішах навпроти перших) представлені в образі юних дівчат. Повторення скульптур «Весна», «Літо» та «Осінь» також виконали Г. Михайлова та Е. Масленников. Скульптура «Зима», в роки німецько-радянської війни була евакуйована ійзбереглася. Дверний портал, що веде в Танцювальний зал, вирішено у формах тріумфальної арки. Окрасою монументального десюдепорта служать дві різьблені фігури «Вірність» й «Справедливість».. Портал відтворено за моделями С. Лебедєвої.

Стіни багато розписані темперою; в орнаментах сплітаються квіткові гірлянди та інші рослинні мотиви, двоголові орли, вензелі Єлизавети Петрівни. Мальовані фігури Аполлона, Діани і Флори вписані в ілюзорні ніші; оманливий ефект підкреслює повітрянність й легкість інтер'єру (роботи виконані Антоніо Перезінотті з помічниками). Цьому ж служать і вісім великих двоярусних вікон, що пропускають на сходи достатньо світла. У верхніх ярусах розташовані характерні для бароко дзеркальні вікна-обманки, покликані посилити за рахунок світлових ефектів відчуття простору.

Стеля Парадних сходів прикрашений плафоном «Алегорія Весни» роботи Бартоломео Тарсія (1751 рік). Живописна робота з часу створення сприймалася як прославлення Єлизавети Петрівни та її царювання, позначене розквітом мистецтв, наук і ремесел. Так само трактувалася загальна символіка інтер'єру: він розкривається алегорією благоденства Російської імперії і його процвітання під егідою мистецтв. Плафон відтворений Л. Любимовим, В. Нікіфоровим, В. Корбаном. Ці ж реставратори відтворили падугу й живописне оформлення стін Парадних сходів. Мажорний і урочистий настрій парадних сходів отримав продовження в Танцювальному залі.

Танцювальна зала

Танцювальна (або Купецька) зала площею близько 270 м² займає все західне крило палацу. По декоративному оздобленню —самий пишний інтер'єр палацу, розроблений в особливому святковому ключі. Вона створювалася в 1751—1752 роках і повністю зберегла початковий задум Растреллі. Особливість Танцювальної зали — фальшиві дзеркальні вікна-обманки, що займають основне простір глухих західної і північної стін. На протилежних їм стінах — вікна справжні, великі, в два яруси. Простінки між вікнами, як справжніми, так і фальшивими, займають величезні дзеркала. Достаток дзеркал створює ефект багаторазово помноженого простору.

В обробці панує позолочена різьба по дереву. У простінках між вікнами, над дзеркалами, розташовані тондо на теми «Енеїди» Вергілія та «Метаморфоз» Овідія (роботи Джузеппе Валеріані; в даний час справжніх — чотири; інші дванадцять — копії, відтворені замість втрачених під час німецько-радянської війни). Падуги, створюють плавний перехід від стін до стелі, прикрашені живописними медальйонами і ліпними кронштейнами. Плафон «Аполлон на Парнасі» (Бартоломео Тарсія, 1751 рік), створений спеціально для залу, займає весь звід. Орнаментальний візерунок набірного паркету з клена, горіха, світлого й темного дуба доповнює інтер'єр.

Блакитна приймальня

Невелика кімната, пов'язана з Танцювальним й Чесменським залами; має вихід через скляні двері в галерею, що з'єднує основну частину палацу з Гербовим корпусом. Свою назву отримала за обробкою стін: вони затягнуті блакитним шовковим штофом. Допоміжне приміщення служило свого роду канцелярською; тут постійно перебували секретарі, а також камер-фур'єри, які записували в спеціальні журнали палацовий літопис (у них фіксувалися прибуття або від'їзд важливих персон, кур'єрів, а також привіз предметів обстановки та інше). Інтер'єр створений Растреллі й надалі не піддавався змінам. У нинішній експозиції музею в Блакитний приймальні представлені предмети меблів середини XIX сторіччя в стилі «другого бароко», вироби з бронзи і вази Імператорського порцелянового заводу в стилі ампір. Стіни прикрашають мальовничі роботи; одна з них пензля Івана Айвазовського з Петергофським пейзажем («Вид Великого палацу і Великого каскаду»). Приймальна вирізняється множинністю перспектив, характерною для крайньої кімнати барокового планування: з вікон видно Верхній сад і Нижній парк, крізь скляні двері — галерея «Корпус під гербом».

Чесменська зала Меморіальна зала Великого Петергофського палацу; найвідоміший з усіх залів споруди. Свою назву носить в пам'ять про Чесменську битву 25—26 червня (6-7 липня за новим стилем) 1770 року в Егейському морі, в ході якого російський флот здобув вирішальну перемогу в ході російсько-турецької війни 1768—1774 років. Катерина II, отримавши звістку про знищення турецького флоту в Чесменській битві, задумала увічнити подію в серії картин. У тому ж 1770 році німецький художник Філіп Якоб Гаккерт, мав репутацію майстерного пейзажиста, отримав замовлення на створення циклу. Флот знаходився ще в «архіпелазькому поході» (завершився в 1774 році), коли почалася робота над картинами. Гаккерт в той час жив і працював в Італії; для того, щоб художник міг достовірно зобразити вибух і пожежу на кораблі на рейді Ліворно в 1771 році командуванням російського флоту в присутності багатотисячного натовпу був підірваний й потоплений старий 60-гарматний фрегат «Свята Варвара». Епізод був потрібен для роботи над деякими полотнами, в тому числі — над найвідомішою картиною серії «Спалення турецького флоту в ніч на 26 червня 1770 року». Безпосередньо Чесменському бою присвячені 6 з 12 картин серії. Інші полотна відображають наступні битви з залишками турецького флоту й різні етапи багаторічної походу російської ескадри під командуванням Григорія Спірідова й Олексія Орлова. Картини створювалися на основі документальних описів й схем безпосередніх учасників бойових дій.

У 1773 році художник завершив роботу над полотнами; місце для них було визначено заздалегідь, ним став Аванзал Петергофського палацу. Керував перебудовою залу Юрій Фельтен. Від первісного растреллієвського інтер'єру було залишено тільки паркет, дзеркала в простінках й плафон роботи Л. Вернера «Церера, що уручає колосся Триптолему». Фельтен, створюючи інтер'єр в класицистичному дусі, використовував мінімальне декоративне оформлення: тільки поєднання білого й світло-жовтого кольору стін, ліпні орнаменти суворого малюнка на падузі стелі й розмістилися в десюдепортах барельєфи. Один з них, «Турецькі трофеї», безпосередньо пов'язані з темою Чесменської битви; інші розвивають морську та героїчну тематику. У 1779 році великі полотна (розмір кожного близько 3,2 х 2,2 м) зайняли своє нинішнє місце. Призначення зали, незважаючи на радикальну переробку, при цьому не змінилося; як і раніше, тут збиралися придворні, вищі сановники імперії, іноземні посланці перед початком палацового церемоніалу.

Поява меморіальної зали саме в Петергофі не випадкова: Петро I облаштовував морську імператорську резиденцію як пам'ятник перемог Росії у Північній війні; тема прославлення російського війська отримала свій розвиток в Чесменській залі. Вона не стала єдиним пам'ятником перемоги: на тому місці, де Катерина отримала звістку про спалення турецького флоту, споруджений Чесменський храм, був побудований Чесменський палац, в парку Царського Села спорудили Чесменськую колону, в Гатчині — Чесменський обеліск; також в Гатчинському палаці згодом була облаштована Чесменська галерея. До теми бою пізніше звертався Іван Айвазовський; прообразом його картини «Чесменський бій» послужили роботи Якоба Гаккерта.

За німецько-радянської війни інтер'єр було повністю знищено. Картини евакуювали, але плафон в поспіху демонтувати не вдалося, і він згорів. При реставрації йому підшукали заміну, роботу Августина Тервестена «Жертвоприношення Іфігенії» (1690 рік). Тематично він навіть більше колишнього вписується в інтер'єр Чесменської зали, тому що створена на сюжет з історії Троянської війни, що розгорнулася на берегах Егейського моря. Чесменська зала відновлена у 1969 році.

Тронна зала

Найбільша (330 кв. м.) й найурочиста зала палацу. Спочатку зала іменувалася Великою й не мала чітко вираженого призначення. Інтер'єр створено Ю. М. Фельтеном у 1777—1778 роках. Від попереднього барокового інтер'єру, розробленого Растреллі, залишився тільки паркет. Інтер'єр тлумачено в стилі класицизму, але в бароковому обсязі, відрізняється стриманим забарвленням з домінуванням білого й монументальним ліпним декором: великі ліпні орнаменти з акантовим листям на падугах, з листя дуба й лавра (символів стійкість й славу), що акцентує стельове перекриття; вінки і гірлянди виконані в підкресленому об'ємі, що виступають від площин на значні відстані, а іноді й відриваючись від них. Основний елемент декорування залу — живопис, їй відведено найбільш значущі місця в інтер'єрі. Західну торцеву стіну майже суцільно займають чотири полотна роботи Р. Петона, що зображують епізоди Чесменської битви, тим самим створють сюжетну зв'язку з попереднім залом. Англійський живописець Річард Петон, дізнавшись про битву, сам запропонував російському посланнику в Лондоні Олексію Мусіну-Пушкіну написати кілька картин на цю тему. Його бажання було сприйнято прихильно, і в 1772 році чотири картини прибули в Петербург. Спочатку вони розташовувалися в Зимовому палаці; потім при створенні Тронного залу були перевезені у Петергоф. Річард Петон, на відміну від Якоба Гаккерта, не мав точних відомостей про дислокації кораблів, тому картини лише приблизно трактують події битви. Тим не менше вони були виконані на високому професійному рівні й мають безсумнівну художню вагу. Поруч, над дверними порталами, у ліпному обрамленні розміщені парадні портрети Петра I й Катерини I, на протилежній стіні симетрично їм розташовані портрети Анни Іоаннівни і Єлизавети Петрівни (всі створені Генріхом Бухгольцем); в простінки між вікнами другого ярусу вміщено 12 портретів родичів Петра I.