Ву́лиця Зеле́на — вулиця у Львові, одна з найважливіших транспортних магістралей. Простягається у південно-східному напрямі від вулиці Франка, через місцевість Старий Сихів і закінчується на виїзді з міста.
Назва Від 1544 року мала назву Волоського Мосту. Також трапляються назви вулиці Волоська або Волоська дорога, оскільки вона була торговим шляхом до Молдови. Від 1676 року (за іншими даними — 1685) року фіксується нинішня назва, яка пояснюється тим, що вулиця проходила серед численних гаїв. Від 1792 року при австрійській владі вулиця отримує нинішню назву — Зелена (або Грюненштрассе). 1938 року частина вулиці (від початку — до сучасної Водогінної) була названа ім'ям польського генерала Розвадовського. Інша частина мала назву Верхня Зелена. На початку німецької окупації, в 1941 році вулиця знов отримала німецьку назву — Грюненштрассе. З 1944 року і до сьогодні — знову вулиця Зелена.
Історія Ще в середині XIX століття це була малонаселена околиця, де в зелені ховалися палаци Замойських, Яблоновських, Руссоцьких та інших представників знаті, яким належала земля цього району. Наприклад, ділянка обмежена сучасними вулицями Конопницької — Левицького — Вагилевича — Зелена була власністю графів Замойських.
Бурхливий розвиток вулиці припадає на другу половину XIX століття. На початку XX століття тут пройшла лінія трамваю (з виходом на вул. Личаківську). На Зеленій оселялися представники середніх верств населення: чиновники, лікарі тощо. Було чимало і ремісничих майстерень. Проте верхня частина навіть ще в середині XX століття виглядала звичайною польовою дорогою.
На початку XIX століття на межі між Львовом та підміським селом Снопків існувала Сихівська (Давидівська) акцизна рогатка зі шлагбаумом, яка тоді розташовувалася при перетині нинішніх вулиць Зеленої та Кримської, наприкінці XIX століття вона пересунулася до перетину нинішніх вулиць Зеленої та Дністерської.
Промислові підприємства — кілька цегелень і фабрика меблів — були тут ще на початку XX століття. Але справжнє освоєння колишньої Верхньої Зеленої почалося лише за часів радянської влади. На колишніх пустирищах виросли квартали багатоповерхових будинків, цілий ряд промислових підприємств, які поклали початок Сихівському промисловому вузлу.
1955 року на місці старих цегелень руками молоді міста було закладено Снопківський парк та розпочато будівництво стадіону «Дружба». Стадіон зданий в експлуатацію 1963 року.
Наприкінці вулиці Зеленої в повоєнні часи було сміттєзвалище Червоноармійського району. До 1963 року Зеленою до повороту на вулицю Дніпровську їздив одновагонний трамвай маршруту № 3. Того ж року колію розібрали і від 1964 року вулицею почав курсувати тролейбус № 8 (до залізничного переїзду на перетині з вулицею Джорджа Вашингтона). Далі тролейбусну лінію подовжили до вулиці Луганської. Від 1970-х років запровадили новий маршрут № 11 до залізничної станції «Сихів». На початку 1980-х років тролейбусну лінію продовжили до Сихівського цвинтаря. Нині вулицею Зеленою курсує тролейбус № 24, котрий сполучає центр міста (кінцева зупинка вулиця Шота Руставелі) із Сихівським районом (кінцева зупинка проспект Червоної Калини).
Забудова Понад 20-ти будинків на вулиці Зеленій внесено до реєстру пам'яток архітектури місцевого значення міста Львова.
№ 1—50
№ 1 — за Польщі тут працював ресторан Раппопорта, від 1950-х років — майстерня з ремонту та пошиття одягу, майстерні з ремонту швейних друкарських машин і замків, ремонт взуття, у 1980-х роках тут був магазин «Рибалка», нині — магазин «Продукти».
№ 2 — за часів Польщі були крамниця фарби Гекера і бляхарська майстерня Глядного, за радянських часів — фотосалон тресту «Укрфото» та їдальня № 54, нині — IV Державна нотаріальна контора, фотостудія Баранських та Дім чаю.
№ 3 — в будинку у 1897—1902 роках містилося будівельне бюро Міхала Фехтера. У міжвоєнний період тут містилися цукерня Ромашківа та перукарня Вільнера, нині тут знаходяться магазин «Секонд хенд з Європи» та магазин-салон оператора мобільного зв'язку «Київстар».
№ 4 — житловий будинок.
Пам'ятка архітектуримісцевого значення № 920-м
В будинку до початку другої світової війни знаходився ресторан Грубера, нині в будинку працюють магазини — продуктів «Мета», алкогольних напоїв «Гуртові ціни — алкоголь», побутової техніки «Євро-техніка».
№ 5 — за польських часів був ресторан Здарека, за радянських — овочевий магазин, нині — магазин-салон мережі «Ноутбук Центр».
№ 5а — житловий будинок, у якому до 1939 року знаходився ресторан Вишневського.
№ 6. Житловий будинок.
Пам'ятка архітектуримісцевого значення № 104-м
Триповерховий житловий будинок (інша адреса — вул. Руставелі, 2) споруджений 1901 року для Доміцелі Клімович за проєктом архітектора Володимира Підгородецького, скульптурне оздоблення, ймовірно, авторства Петра ВійтовичаBiriulow J. Rzeźba Lwowska… — S. 125.. До 1939 року приміщення займало Польське товариство залізничних книгарень «Рух», до початку 2000-х років тут містився подарунковий магазин «Витязь» та аптечний кіоск. Нині приміщення на першому поверсі кам'яниці ділять: Львівське відділення № 4 ПАТ «Ідея Банк», магазини вживаного одягу і взуття з Європи та магазин «Щирецькі ковбаси».
№ 7 — за польських часів в кам'яниці містилася творча майстерня працівників кераміки «Глинсько» та редакція газети «Пантеон Польскі», у 1950-х роках — перукарня і майстерня з ремонту та пошиття одягу, згодом майстерня стала салоном-ательє з ремонту одягу, художньої вишивки та штопки «Ксеня», який існує донині. По сусідству, за цією ж адресою, містився магазин «Квіти».
№ 8/10. Львівський державний музичний ліцей імені Соломії Крушельницької.
У міжвоєнний період в кам'яниці містилася жіноча професійна школа, згодом — змішані школи імені Конопніцької та імені Конарського. Також одне з приміщень займав ресторан Берльштайна. 1940 року тут створений львівський учительський (пізніше — педагогічний) інститут. У лютому 1960 року Львівський педагогічний інститут переведено у Дрогобич, де об'єднано з Дрогобицьким педагогічним інститутом імені Івана Франка. Сюди переїхала Львівська середня спеціалізована музична школа-інтернат імені Соломії Крушельницької (нині — Львівський державний музичний ліцей ім. С. Крушельницької) (власне, в будинку № 8 міститься інтернат, а в будинку № 10 — школа).
№ 11 — триповерховий житловий будинок, в якому за Польщі містилася видавнича спілка «Дім» і редакція газети , нині тут магазин «Оптика», кафе «Чоколядка» та сервісний центр з продажу та ремонту цифрової апаратури.
№ 11а — триповерховий житловий будинок, в якому нині працюють магазини «Тюлі, гардини, меблеві тканини» та «Солодке задоволення».
№ 11б. Храм Святої Урсули
Пам'ятка архітектуримісцевого значення № 1595-м
На ділянці за цією адресою розташований храм Храм Святої Урсули Львівської центральної баптистської церкви. За радянської влади це приміщення використовували як склад грамплатівок фірми «Мелодія». На початку 1990-х років церкву віддали євангелістській громаді. На її фасаді — пам'ятні таблиці, встановлені 1929 року на честь 400-ліття протестантизму та 150-ї річниці від часу заснування євангелістської громади Львова, відновлені 1990 року.
№ 12. Науково-дослідний інститут епідеміології та гігієни ЛНМУ
Пам'ятка архітектуримісцевого значення № 2114-м
Шестиповерхова будівля установи соціального страхування, зведена у 1937—1939 роках за проєктом Івана Багенського, у стилі функціоналізму. У 1950-х роках тут містилися Обласна медична бібліотека, Обласний будинок санітарної освіти та Обласна протималярійна станція, а згодом й обласна санепідемстанція поряд з якою розташований Науково-дослідний інститут епідеміології та гігієни, а також в приміщенні міститься науково-дослідний інститут епідеміології та гігієни ЛНМУ імені Данила Галицького. На фасаді будинку на розі з площею Петрушевича — пам'ятна таблиця, яка сповіщає, що площу названо на честь президента ЗУНР Євгена Петрушевича. У 2021 році в межах програми «100 років модернізму у Львові» Бюро спадщини ознакувало будинок інформаційною табличкою.
№ 17. Житловий будинок
Пам'ятка архітектуримісцевого значення № 105-м
Чотириповерхова кам'яниця на розі нинішніх вулиць Зеленої та Конопницької споруджена у 1912 році за проєктом Фердинанда КасслераLewicki J. Między tradycją a nowoczesnością: architektura Lwowa lat 1893—1918. — Warszawa: Neriton, 2005. — S. 17. — ISBN 83-88372-29-7. . Від 1950-х років було ательє пошиву одягу, яке згодом стало ательє мод першого розряду, пізніше магазин «Тканини», салон мобільного зв'язку «НТОН» та гральні автомати. Нині тут містяться магазин побутової техніки «Bosch та Siemens», відділення АТ «Кредобанк».
№ 19. Житловий будинок
Пам'ятка архітектуримісцевого значення № 2115-м
Чотириповерховий житловий будинок на розі нинішніх вулиць Зеленої та Конопницької збудований у 1931—1932 роках за проєктом Артура Шталя у стилі функціоналізму. Нині перший поверх кам'яниці ділять: магазини «Miele» та «Parada», а також відділення «Траст-банку».
№ 20. Житловий будинок
Пам'ятка архітектуримісцевого значення № 921-м
За Польщі тут було видавництво гральних карт і літографій «Карпаліт», до 1880-х років — ательє з пошиття портьєр, нині тут міститься Центр оформлення документів № 5 Львівського міського управління ДМС України, коворкінг заклад «OK Factory», а також магазин «Продукти», фітнес-клуб «Форевер», друкарня Львівської книжкової фабрики «Атлас» та майстерня з ремонту м'яких меблів для населення.
№ 21 — триповерховий житловий будинок, де за радянських часів, містилися: у 1950-х роках — 5-й районний відділ міліції, у 1980-х — опорний пункт правопорядку.
№ 22. Колишній науково-виховний заклад для дівчат Софії Стшалковської
Пам'ятка архітектуримісцевого значення № 585-м
У XVIII столітті на цьому місці стояв палац родини Калиновських, а у XIX столітті — палац графів Замойських. Палац Замойських був збудований близько 1857 року архітекторами Вільгельмом Шмідом та Антонієм Сервацьким в стилі ампір і своїми формами нагадувала костел. На початку XX століття будівля почала занепадати і у 1911—1913 роках на фундаментах палацу Замойських за проєктом архітекторів Альфреда Захаревича та Юзефа Сосновського було збудовано сучасний будинок. Фасад будинку оздоблений алегоричними скульптурами «Життя» та «Мистецтво», роботи скульптора Зиґмунта Курчинського, виконаними у стилі ар декоBiriulow J. Rzeźba Lwowska… — S. 203.. Поліхромні оздоблення будівлі виконав художник Зигмунт Бальк. На місці давнього палацу Замойських було споруджено науково-виховний заклад для дівчат Софії Стшалковської, до складу якого входила перша в Галичині приватна жіноча гімназія № 5 (створена 1895 року), приватна учительська семінарія № 7 (створена 1896 роках), приватний загальноосвітній жіночий ліцей. У 1939 році в будівлі закладу Софії Стшалковської було відкрито одну з перших радянських шкіл у Львові — середню школу № 6 з російською мовою навчання. У 1950-х роках в будівлі, крім середньої школи № 6, діяли російська середня школа робітничої молоді № 3, юнацька спортивна школа № 3 та бюро стенографів та друкарок. До серпня 2019 року — львівська середня загальноосвітня школа I-III ступенів № 6 з російською мовою навчання, нині — ліцей № 6 Львівської міської ради.
2008 року під час реставрації шкільного приміщення над аркадою входу вдалось відкрити, а роком пізніше й відновити, раніше приховані кольорові зображення гербів Польщі, Литви та Русі, виготовлених із смальти та венеційського скла.
№ 24. Колишній палац Замойських
Пам'ятка архітектуримісцевого значення № 586-м