Дороте́я фон Біро́н (; — ) — курляндська принцеса, герцогиня Заганська (1843—1862). За життя прославилася як неймовірна красуня. Представниця шляхетного німецького роду Біронів. Донька останнього курляндського герцога Петера і Доротеї фон Медем. Онука курляндського герцога Ернста Бірона. Коханка Талейрана. Грала видатну роль при французькому дворі в епоху Наполеона I і Реставрації. В 1817 році отримала титул герцогині Діно, в 1838 році-герцогині Талейран, 1843 році успадкува Заганське герцогство від своєї сестри Вільгельміни. Померла в Загані, Пруссія.

Імена Дороте́я фон Біро́н (, ) — з родовим іменем. Дороте́я Заганська (), або Дороте́я Сага́нська () — за назвою Заганського герцогства. Дороте́я Курля́ндська (, ) — за назвою колишнього герцогства. Йоганна-Доротея фон Бірон«Принцесса Иоганна Доротея фон Бирон (1793—1862), Герцогиня фон Саган в 1840—1862 гг. появилась на свет Божий 10 (23) августа 1793 года, браковенчалась в г. Франкфурт 12 (25) апреля 1809 года с Герцогом Александром Эдмундом де Тайлеран-Перигор дн Дино, Герцогом де Тайлеран (ум. 1872). Скончалась на 70-м году от рождения в г. Саган»(Августейшие союзники России )

Біографія

Молодша дочка останнього Курляндського герцога Петра Бірона і графині Доротеї фон Медем, племінниця поетеси Елізи фон дер Реккі . Як вказують, її справжнім батьком за поширеною версією був коханець її матері польський дипломат граф Олександр БатовськийБатовский Александр Бенедикт (1760—1841), граф, политик и дипломат, был послом Сейма Четырёхлетнего, членом Товарищества Друзей Народной Конституции. Во время восстания Костюшки проводил дипломатическую работу, направленную на оказание помощи Франции восставшим. Во время Герцогства Варшавского представлял Комиссию Правительственную при Наполеоне. Присутствовал при подписании конституции Герцогства Варшавского королём саксонским. После падения Наполеона во Франции. Вернулся на родину после возрождения Королевства Польского.. Після смерті Петра Бірона в 1800 році успадкувала великі володіння. Здобула освіту під керівництвом княжни Луїзи Радзивілл і відомого вченого Сципіона Пьяттолі. Жила в маєтку матері в Лебіхау, де зав'язала безліч знайомств серед європейської еліти. Уже в ранній молодості налічувала в числі прихильників найбільш знаменитих людей свого часу і була посвячена в таємниці європейської дипломатії.

Шлюб У пошуках багатої нареченої для свого племінника Талейран, колишній коханець її матері, попросив імператора Олександра I сприяти цьому шлюбу«В тот период я стремился женить своего племянника Эдмонда Перигора. Нужно было действовать так, чтобы мой выбор жены для него не вызвал недовольства Наполеона, не желавшего выпустить из-под своего ревнивого влияния молодого человека, носившего одно из самых громких имен Франции.

Он полагал, что за несколько лет до того я способствовал отказу моей племянницы графини Жюст Ноайль, руки которой он просил у меня для своего приемного сына Евгения Богарнэ. Поэтому, какой бы выбор я ни сделал для своего племянника, мне предстояло встретить неодобрение императора. Он не позволил бы мне выбрать невесту во Франции, потому что блестящие партии, которые могли быть в ней заключены, он сохранял для преданных ему генералов. Итак, я обратил взоры за границу.

В Германии и Польше я часто слышал о герцогине Курляндской и знал, что она выделялась благородством чувств, возвышенностью характера, а также чрезвычайной любезностью и блеском. Младшая из её дочерей была на выданье.

Этот выбор не мог не понравиться Наполеону, так как не лишал партии никого из его генералов, которые все неизбежно получили бы отказ. Он должен был даже льстить его тщеславию, заставлявшему его привлекать во Францию громкие иностранные имена. Это тщеславие побудило его незадолго до того способствовать браку маршала Бертье с одной из баварских принцесс.

Поэтому я решился просить для моего племянника руку принцессы Доротеи Курляндской, а чтобы император Наполеон не мог, передумав или из каприза, взять назад уже данное им одобрение, я склонил добрейшего императора Александра, который был личным другом герцогини Курляндской, самому просить у неё для моего племянника руку её дочери. Я имел счастье получить её согласие, и свадьба состоялась во Франкфурте-на-Майне 22 апреля 1809 г.» (Талейран. «Мемуары»). 21-22 квітня 1809 у Франкфурті-на-Майні відбулося вінчання Доротеї з генералом графом Едмоном Талейран-де-Перігор (1787—1872). Йшли наполеонівські війни, і Доротеї, яка отримала освіту в Німеччині, спочатку було складно в паризькому вищому світі, так як вона опинилася в «стані ворога», ставши дамою при дворі Наполеона I. Три її сестри також були налаштовані антифранцузьки. Шлюб не був щасливим: хоча Доротея народила четверо дітей, її чоловік більше займався грою, війною та іншими жінками.

Віденський конгрес Падіння Наполеона і Віденський конгрес, на якому дядько її чоловіка Талейран представляв Францію, сприяв зближенню Доротеї, чоловік якої поїхав до Північної Італії до місця дислокації свого полку, і великого дипломата. Під час свого перебування у Відні вони живуть у палаці Кауніц, і судячи з усього, саме тоді вона починає відігравати важливу роль в житті Тайлерана.

Ймовірно, вона стала його коханкою після 1815 року. "Не дивлячись на величезну різницю у віці (майже 40 років), Талейран бачив в 20-річній подрузі ученицю і помічницю, якій можна довірити саму секретну інформацію і, в кінцевому підсумку, однодумницю і політичну союзницю. Нерідко подібний зв'язок викликав скандал у вищому суспільстві, але в даному випадку імператорський двір у Відні мовчав, розуміючи, що занадто багато чого залежить від репутації іменитого дипломата. Йому були надані розкішні апартаменти палацу князя Кауница, де Доротея приймала численних гостей, підкоряючи їх блиском своєї краси і туалетів, що були зразком вишуканого смаку. Вона вміло вела переговори, отримуючи цінну дипломатичну інформацію, а також допомагала Талейрану вести таємне листування. Після завершення Віденського конгресу вони разом повернулися до Франції і більше не розлучалися.

31 серпня 1817 році Талейран отримав від Людовіка XVIII титул герцога, а 2 грудня — герцогство Діно (острів поблизу Калабрії) від короля Сицилії на знак вдячності за допомогу на конгресі. Талейран передав Діно своєму племіннику, так що Доротея та її чоловік стали герцогами Діно.

Життя з Талейраном

З 24 березня 1818 року вона почала жити окремо від свого чоловіка, хоча формально шлюб був розірваний лише 6 листопада 1824 року.

3 липня 1820 року разом з старшим за неї на 39 років Талейраном поїхала жити з Парижа в його замок Валансі, вагітна дочкою Поліною, батьківство якої часто приписується не законному чоловікові, а його дядькові. У 1827 році купила замок Рошкот і облаштувала його для перебування в зимовий час. Він являє собою чудову віллу з італійською терасою, де сьогодні розташовується чотиризірковий приватний готель. У 1837 році продала берлінський Курляндський палац () на Унтер-ден-Лінден, що належав її матері, царю Миколі I.

У наступні роки мала ще кілька коханців і прославилася як приголомшлива спокусниця. Вважається, що вона народила трьох незаконних дочок: першу від Клам-Мартініц в 1816 році, подальша доля дитини невідома (існує версія, що нею була Божена Нємцова, відома чеська письменниця, офіційно її матір'ю була ключниця в герцогстві Саган (за іншою версією матір'ю Божени була Вільгельміна Саган), потім в 1825 році Антоніну, і в 1827 році Жюлі Зельмі.

Разом зі своєю сестрою Вільгельміною фон Саган перейшла в 1827 році в Римі в католицтво і зайнялася благодійністю.

Коли в 1830 році Талейран став послом в Лондоні, вона супроводжувала його в поїздці, відчуваючи себе в Англії комфортніше, ніж в Парижі, де Сен-Жерменське передмістя ніколи не давало їй забути, що вона іноземка. У Лондоні вони жили до 1834 року.

Подальше життя

Після смерті Талейрана (1838) вона успадкувала титул герцогині Талейран і всі його колосальні статки. Покинула Париж, і відправилася в 1843 році в отримане нею від своєї сестри Заганське герцогство (суч. Жагань) в Сілезії. Там вона вступила в романтичний зв'язок з князем Феліксом Ліхновським. У 1842 році Доротея купила у своєї сестри Поліни герцогство Саган і переїхала жити в свої нові володіння, а в 1845 році після смерті сестри отримала титул герцогині де Саган від короля Пруссії).

6 січня 1845 король Пруссії затвердив її в праві володіння, з привілеєм успадкування по жіночій лінії (потім Саган успадкував її син Луї-Наполеон, хрещеник Бонапарта, а також внук Босон де Талейран-Перігор, в майбутньому відомий денді). Свій маєток в Рошкоте () вона подарувала доньці Поліні в 1847 році.

Маєток Саган включав 130 будівель на 1200 гектарах. Доротея модернізувала і розширила замок, займалася своїми підданими: заснувала школу, притулок для бездоглядних дітей, лікарню. Відновила церкву Крейцкірхе в неоготичному стилі. Її переїзд призвів до пожвавлення культурної та благодійної діяльності, а її палаци в Жагані і Zatoniu стали важливими центрами політичного і культурного життя в районі. Підтримувала тісні зв'язки з рядом правителів і артистів, в тому числі у неї бували король Фрідріх Вільгельм IV, Ференц Ліст, Шопен і Олександр Фредро.

Вона панувала в цих володіннях, поки не постраждала в аварії з каретою в червні 1861 року, після чого 19 вересня 1862 померла. Незважаючи на своє бажання, виражене в листах і заповіті, щоб її серце було поховано в могилі Талейрана, її поховали в Крейцкірхе в Сагані, поруч з її сестрою Вільгельміною і сином Луї.

Залишила мемуари. Добре малювала — була пейзажисткою, в 1820 році Королівська Прусська академія мистецтв організувала її виставку.

Родина Дружина — Едмон Талейран-де-Перігор

Діти: Луї-Наполеон (1811—1898), герцог де Талейран-ПеригорРодословие Талейранов Доротея (1812—1814) Олександр-Едмон (1813—1894), герцог Діно Жозефіна-Пауліна (1820)

Генеалогія

Мемуари Dorothée, princesse de Courlande, duchesse de Dino, Mémoires . Tome I, 1794–1808 : souvenirs d'enfance de la princesse de Courlande (texte établi par Clémence Muller). Clermont-Ferrand : Paleo, coll. « Sources de l'histoire de France », 2003. ISBN 2-84909-022-0.

У хронологічному порядку: Mémoires. Tome II, 1831–1834. Mémoires . Tome III, 1835–1837. Mémoires . Tome IV, 1838–1840. Mémoires . Tome V, 1840–1843. Mémoires . Tome VI, 1844–1853. Mémoires . Tome VII, 1854–1862.

Цікаві факти Французька письменниця Франсуаза Саган (справж. ім'я Франсуаза Куаро) взяла свій псевдонім під впливом фрагмента з Марселя Пруста ("У пошуках втраченого часу"), де мова йде про герцогиню (в рос. перекладі — «герцогиня Саганская»). У паризькому готелі де Саган, де з 1873 року проживав онук Доротеї Бозон де Талейран-Перігор, зараз розміщується посольство Польщі.

В літературі Доротея Курляндська з'являється на сторінках серій Жульєтти Бенцоні «Маріанна» та «Вовки Лозарга».

Примітки

Бібліографія Монографії Brühl, C. Die Sagan. Berlin, 1941. Dupuy, M. La Duchesse de Dino, égérie de Talleyrand, princesse de Courlande. Paris: Perrin, 2002. Erbe, G. Dorothea Herzogin von Sagan (1793–1862). Eine deutsch-französische Karriere. Köln-Weimar-Wien, 2009. Kermina, F. Les Dames de Courlande. Égéries russes au XIXe siècle. Paris: Perrin, 2013. Theis, L.; Theis, A. Souvenirs et chronique de la duchesse de Dino. Bouquins: Robert Laffont, 2016. Ziegler, P. Die Herzogin von Dino. München, 1965.

Довідники Oehlke, H. Dorothea Herzogin von Sagan // Schlesische Lebensbilder, Band 3, S. 239—246.

Посилання

Biron, Dorothea (1793-1862) // Baltisches biografisches Lexikon digital. Прекрасні курляндки