Шарль Мо́ріс де Талейра́н-Періго́р (; *2 лютого 1754 — †17 травня 1838) — французький політик і дипломат. Брав участь у Французькій революції, працював у декількох урядах країни: короля Людовика XVI, Наполеона, Людовика XVIII та декількох інших. Отримав визнання серед сучасників як витончений дипломат, радник та інтелектуал. Мав значний вплив на французьку дипломатію та загальний хід європейської історії 19 сторіччя.

Старий порядок Талейран народився 2 лютого 1754 року в Парижі у шляхетній, але небагатій дворянській сім'ї Шарля Даніеля де Талейран-Перігор (1734—1788). Предки майбутнього дипломата походили від Адальберта Перігорського, васала Гуго Капета. Дядько Талейрана, Александр Анжелік де Талейран-Перігор, у свій час був архієпископом Реймським, а згодом кардиналом і архієпископом Паризьким. Сам Талейран описував, за його ж спогадами, найщасливіші роки свого дитинства провів у маєтку своєї прабаби, графині Рошешуар-Мортемар, яка була онучкою відомого міністра фінансів Франції за короля Людовика XIV Жана-Батіста Кольбера. Одного разу маленький Шарль, залишений без нагляду, впав із комоду та серйозно пошкодив праву ногу.

Імовірно, що саме ця травма завадила хлопцю пов'язати своє життя із воєнною службою. Батьки вирішили, що сину більше підійде сан священнослужителя. В надії зробити Талейрана єпископом, його віддали до коледжу д'Аркур в Парижі, а згодом молодий дворянин поступив у семінарію Сен-Сюльпіс, де вчився з 1770 року по 1773 рік. Також Шарль навчався у Сорбонні, після закінчення якої отримав степінь ліценціата з теології. У 1779 році Талейран став священиком. 1788 року Папа затвердив молодого служителя єпископом Отенським

У 1780 році Талейран стає Генеральним агентом Галліканської (французької) церкви при дворі. Упродовж п'яти років він був неофіційним «Міністром фінансів» церкви — разом із Раймоном де Бужеалоном, архієпископом Ахенським, відав майном і фінансами Галліканської церкви.

Французька революція У квітні 1789 року Талейрана було обрано депутатом від духовенства у Генеральні штати. 14 липня 1789 року його включено в Конституційний Комітет Національної асамблеї. Він брав участь у написанні Декларації прав людини і громадянина і висунув проект Громадянської конституції духовенства, що передбачала націоналізацію церкви. 14 липня 1790 року Талейран відслужив урочисту месу на честь Свята Федерації перед вівтарем, спорудженим посеред Марсового поля. Того ж року єпископ запропонував впровадити свято Дня Взяття Бастилії, що суттєво підвищило його популярність. Дещо пізніше король задовольнив його прохання про відставку з поста єпископа Отенського. Сам Талейран на старості коментував це так:

Першою угодою на міжнародному рівні, до якої долучився Талейран, було рішення про підготовку і озброєння 27 кораблів для іспанського флоту. За неї він отримав досить солідну винагороду — 100 тисяч доларів від іспанського посла. У 1792 році Талейран двічі їздив у Королівство Великої Британії для неофіційних переговорів про відвернення війни, але його спроби не увінчалися успіхом. У вересні Талейран опинився у Великій Британії якраз перед черговим спалахом масового терору. В грудні у Франції на нього, як на аристократа, видали ордер на арешт. Дипломат передбачливо залишився за кордоном.

1794 року згідно з декретом Пітта французькому єпископу довелося покинути Королівство Великої Британії. Він вирушив до Сполучених Штатів Америки, де заробляв на життя фінансовими операціями та торгівлею нерухомістю.

Директорія та Імперія Після 9 термідора та повалення Максиміліана Робесп'єра Талейран виклопотав повернення на батьківщину. Йому вдалося повернутися у вересні 1796 року. Наступного року його призначено міністром закордонних справ. Новопризначений міністр замінив на цій посаді Шарля Делакруа. У політиці Талейран зближувався із буржуазією; також він зробив ставку на генерала Бонапарта. Вони стали близькими союзниками; міністр допоміг генералу здійснити переворот 18 брюмера 17 листопада 1799 року. Наполеон високо оцінював здібності Талейрана, зокрема, казав, що у нього «є багато з того, що необхідно для переговорів: світські манери, знання дворів Європи, відоме ім'я та нерухомість в рисах обличчя, яку ніщо не може змінити».

В епоху Імперії Талейран долучився до викрадення й розстрілу герцога Енгієнського.

У 1803—1804 роках Талейран керував реорганізацією політичних одиниць, з яких складалася Священна Римська імперія. Ця реформа відома в історії як Німецька медіатизація.

1805 року міністр взяв участь у підписанні Пресбурзького миру, а у 1807 — Тільзитського миру.

Перехід на бік Бурбонів Ще під час Першої Імперії Талейран почав брати хабарі від ворожих Франції держав. Надалі він допоміг реставрації Бурбонів у Франції. На Віденському конгресі захищав інтереси нового французького короля, але при цьому відстоював французьку буржуазію. Він висунув принцип легітимізму (визнання історичного права династій на вирішення основних принципів державного ладу) для обґрунтування та захисту територіальних інтересів Франції, які полягали у збереженні кордонів 1 січня 1792 року. Також Талейран намагався не допустити розширення території Пруссії. Цей принцип, утім, не був підтриманий, бо суперечив планам тієї ж Пруссії та Російської імперії.

Після 1815 року Талейран відійшов від дипломатичної діяльності на 15 років. Після революції 1830 року він увійшов до уряду Луї-Філіппа, а пізніше був призначений послом у Великій Британії (1830—1834). На цій посаді сприяв зближенню Королівства Франція й Великої Британії та віддалення від Об'єднаного королівства Нідерландів. При визначенні державного кордону Бельгії Талейран за хабар включив Антверпен у склад цієї держави. Але скандал, що невдовзі вибухнув, змусив дипломата узяти відставку.

Талейран помер 17 травня 1838 року у віці 84 роки. Він похований у своєму розкішному маєтку Валансе в долині Луари. На могилі написано:

Ставлення до Талейрана Оточення високо оцінювало дипломатичний талант Талейрана, але його безпринципність та схильність до корупції стала легендою. Наполеон Бонапарт так оцінював свого міністра:

Також була відомою схильність Талейрана у всьому отримувати вигоду. Коли він помер, у вищих станах французького суспільства жартували:

Наполеон у своєму щоденнику записав:

Джерела В. І. Головченко. Талейран Шарль Моріс // Тарле, Евгений Викторович|Тарле Е. В. Талейран. М.:, 1939 (Исправленное издание: 1948. Переиздания: 1957, 1962; М.: Высшая школа, 1992. ISBN 5-06-002500-4) Борисов Ю. В. Шарль Морис Талейран. М., 1986 Лодей Д. Талейран: главный министр Наполеона/ пер. с англ. И. В. Лобанова. М., АСТ, 2009 ISBN 5-403-00973-7 Орлик О. В. Россия в международных отношениях. 1815—1829. М., 1998 Georges Lacour-Gayet. Talleyrand (préface de François Mauriac), 4 volumes, Payot, 1930. Orieux, Jean (1970). Talleyrand ou Le Sphinx Incompris, Flammarion. ISBN 2-08-067674-1. André Castellot, Perrin. Talleyrand, 1997 ; Duff Cooper. Talleyrand. Un seul maître: la France. Alvik Editions, 2002 ; Emmanuel de Waresquiel. Talleyrand. Le Prince immobile. Fayard, 2003.

Рекомендована література Memoirs of the Prince de Talleyrand ed by Albert de Broglie. (1891) online Dilke, Charles Wentworth. "The Talleyrand Memoirs." The North American Review, vol. 152, no. 411, 1891, pp. 157–174. online Talleyrand, Prince. The Correspondence of Prince Talleyrand and King Louis XVIII during the Congress of Vienna (Kessinger Publishing, 2005).

Біографії Brinton, Crane. Lives of Talleyrand (1936), 300 pp scholarly study online

Kurtz, Harold. (1958) "Talleyrand (part I)" History Today (Nov 1958) 8#11 pp 741–750. and Part II, (Dec 1958) 8#12 pp 847–871. , popular biography online review Madelin, Louis. Talleyrand (1948), a scholarly biography. online Orieux, Jean. Talleyrand: The Art of Survival (1974) 677pp; scholarly biography Pflaum, Rosalynd. Talleyrand and His World (2010) 478pp, popular biography

Наукові дослідження Blinn, Harold E. "New Light on Talleyrand at the Congress of Vienna." Pacific Historical Review 4#2 1935, pp. 143–160. online Earl, John L. "Talleyrand in Philadelphia, 1794–1796." Pennsylvania Magazine of History and Biography 91#3, 1967, pp. 282–298. online Ferraro, Guglielmo. The Reconstruction of Europe: Talleyrand and the Congress of Vienna, 1814–1815 (1941) online

Neave, G. "Monsieur de Talleyrand-Périgord's Qualities" Higher Education Policy 19, 401–409 (2006). online Norman, Barbara. Napoleon and Talleyrand: The last two weeks (1976) online Ross, Steven T. European Diplomatic History, 1789–1815: France Against Europe (1969) Sked, Alan. "Talleyrand and England, 1792–1838: A Reinterpretation", Diplomacy & Statecraft (2006) 17#4 pp. 647–64. Stinchcombe, William. "Talleyrand and the American Negotiations of 1797–1798." Journal of American History 62#3 1975, pp. 575–590. online Swain, J. E. "Talleyrand's Last Diplomatic Encounter." The Historian 1#1 1938, pp. 33–53. online, ambassador to Britain

Історіографія Moncure, James A. ed. Research Guide to European Historical Biography: 1450–Present (4 vol 1992); 4:1823–33

Посилання

Шарль Моріс Талейран — Союз обдарованої молоді «Мистецтво вчасно зрадити». Шарль-Моріс Талейран і його епоха Талейран на Віденському конгресі Шарль Моріс де Талейран-Перігор — Talleyrand.org Шарль Моріс де Талейран-Перігор — Історія життя великих людей Мемуари Шарля Моріса де Талейран-Перігора Мемуари Шарля Моріса де Талейран-Перігора ШАРЛЬ МОРІС ДЕ ТАЛЕЙРАН-ПЕРІГОР (1754—1838) — ВІРТУОЗНИЙ ДИПЛОМАТ, МУДРИЙ ПОЛІТИК ЧИ ЗЛИЙ ГЕНІЙ ДОБИ НОВОГО ЧАСУ? (ІНСТИТУЦІЙНО-СОЦІАЛЬНИЙ ПОРТРЕТ ХХІ СТОЛІТТЯ)

Примітки