Кордони Албанії, в албанській історіографії Розподіл Албанії () — позначення визначення меж території майбутньої албанської держави після того, як албанські делегати, присутні у Вльорі, проголосили незалежність країни 28 листопада 1912 року . Кордони Албанії на півдні і півночі були визначені переважно двома битвами Першої Балканської війни : битвою при Бізані та облогою Шкодера, в яких із одного боку билися грецькі і чорногорські війська, з іншого — османці (значну частину військ Османської імперії в тих боях становили албанці) . Також на визначення меж вплинули кілька міжнародних зустрічей за участю Великих держав.

Лондонська мирна конференція 29 липня 1913 року позначила межі Албанії, які були узгоджені шістьма державами — Великою Британією, Францією, Австро-Угорщиною, Росією, Німеччиною та Італією. Однак, представники албанського національного руху розцінили рішення конференції як поділ країни, оскільки частина албанців опинилися поза Албанією, на території, яку вони планували включити до складу вілайєта Албанія . Албанію планували розділити під час Першої світової війни або після її завершення, проте ці плани не були реалізовані, і Албанія зберегла свій суверенітет . Спроби розділити її продовжилися під час Другої світової війни і в повоєнні роки .

Розвиток подій

Передісторія Остання російсько-турецька війна закінчилася втратою турками великих територій на Балканах: під контролем залишилися тільки західні Балкани та Македонія. Албанія була підкорена османами в 1479 році, коли впав Шкодер . На тих землях, які збиралися об'єднати албанці, проживали багато болгар, греків, сербів, турків і арумин . Офіційно Самі Фрашері заявляв про те, що більшість албанців проживали в османських вілаєтах Косово, Скутарі, Манастир і Яніна .

3 березня 1878 року, згідно мирного договору в Сан-Стефано, частина земель, де проживали албанці, була розділена між Сербією, Чорногорією та Болгарією. Однак, проти договору виступили Австро-Угорщина та Велика Британія, побоюючись посилення Росії. Берлінський конгрес завершився переглядом умов: міста Бар і Подгориця, а також території навколо гірських сіл Гусинє і Плав перейшли до Чорногорії. Албанці обурилися цим рішенням, заявивши, що це була споконвічно албанська територія . У лютому 1879 року Великі держави наполягли на передачі Османською імперією міст Плава, Подгориця, Гуція й Ульцинь Чорногорії, а також зажадали від турків виведення їхніх військ.

Берлінський конгрес Албанці розцінювали рішення Берлінського конгресу як розподіл албанських територій, що входили в вілайят Албанія. Конгрес віддав чорногорцям міста Бар і Подгориця, а також території навколо гірських сіл Гусинє і Плав. Незабаром албанці створили Прізренську лігу, щоб якось компенсувати втрату територій, де жили їхні земляки, і організували збройний опір в Гусиньє і Плав'є. За словами старійшин, турецько-чорногорська межа в цей час «потонула в крові». Конгрес передав Ульцинь Чорногорії, і незабаром Прізренська ліга пішла з Ульциня, оскільки ще й була розбита турецькою армією Дервіш-паші .

Балканські війни

8 жовтня 1912 року в вілаєт Шкодер вступили чорногорські війська. Потім, за прикладом чорногорців, Сербія, Болгарія і Греція почали Першу Балканську війну проти Османської імперії. Війська Сербії, Греції та Чорногорії швидко зайняли території, що населені частково албанцями, придушивши опір османів і албанців: стверджується, що в 1913 році ними було вбито до 25 тисяч албанців . Албанські делегати зрозуміли, що їх батьківщину збираються розділити, і зібралися у Вльорі, де 28 листопада 1912 року оголосили про незалежність Албанії .

3 грудня 1912 року в Лондоні зібралися посли шести великих держав — Великої Британії, Франції, Німеччини, Австро-Угорщини, Росії та Італії. Вони вирішили обговорити долю албанських земель. 29 липня 1913 року посли прийняли остаточне рішення: визнати незалежність Князівства Албанія, але скоротити територію більш ніж у два рази від тієї, на яку албанці претендували. Близько 30-40 % албанців повинні були залишитися жити на землях Сербії, Чорногорії та Греції . Незважаючи на такі втрати, Албанія отримувала незалежність і не зобов'язувалася платити ніякої данини Османській імперії .

Делімітація кордону В Албанію вирушили комісії, які займалися визначенням меж нової держави на основі даних про населення і рішення Лондонського конгресу. Однак, комісія виявилася не в змозі визначити кордон півдня Албанії, оскільки існували протиріччя географічного, економічного та стратегічного характеру. Значну частину спірної території залишили Албанії, що викликало обурення місцевих греків і призвело до повстання. Конфлікт вдалося згладити тільки після підписання протоколу Корфу .

Наслідки Спроби розділити Албанію тривали і надалі: в 1915 році секретна угода, підписана в Лондоні, передбачала розподіл країнами Антанти території Албанії . На підставі цієї угоди вже 20 липня 1919 року Італія і Греція уклали нову угоду про майбутній розподіл Албанії : Греція отримувала Північний Епір (південь Албанії) в обмін на визнання центру Албанії італійським . За півроку до Другої світової війни Албанія була окупована Італією, і до початку Квітневої війни Югославія і Італія вели перемовини про поділ країни . У 1944 році, після поразки націоналістів з " Бали Комбетар " і втечі німецьких військ з Албанії, вже Сенат США запропонував віддати Північний Епір Греції . Албанія зберегла і до цього дня свій суверенітет, але не змогла приєднати землі, які населені етнічними албанцями : наприклад, Косово, в якому все ж скоротилася до початку Другої світової війни чисельність етнічного албанського населення як мінімум на 100 тисяч осіб у зв'язку з еміграцією .

Див. також

Прізренська ліга Декларація незалежності Албанії Албанський націоналізм Албанська криза

Примітки

Література

Books about Albania and the Albanian people (scribd.com)

Посилання

Texts and Documents of Albanian History Library of Congress Country Study of Albania