Вестготська навала на Рим — захоплення та пограбування міста Рим вестготамиВестготи — західна гілка кочових готів під час великого переселення., на чолі з королем Аларіхом, що відбулось 24–27 серпня 410 року. Вдалому захопленню Рима передувала низка військових кампаній вестготів в 401—410 роках. На той час Рим уже не був столицею Західної Римської імперії, його місце зайняла Равенна, але мав за собою статус «вічного міста» та був культурним центром імперії.

Перша спроба облоги Рима вестготами відбулася 408 року, у результаті якої після отримання бажаного викупу були відновлені переговори з імператором Гонорієм про умови миру й постійного поселення готів. Перемовини не закінчились успіхом і 409 року Аларіх знову вирушив на Рим. Наляканий імператор сховався у Равенні, а Аларіх змусив сенат проголосити новим імператором префекта Рима Аттала. Щоб зберегти за собою владу, Гонорій пішов на поступки готам, проте під час мирних переговорів у тилу армії Аларіха відбувся напад на готів, в якому Аларіх звинуватив Гонорія. Як помсту за цей напад, 24 серпня 410 року готи Аларіха захопили Рим.

Хоча на той момент Рим вже не вважався столицею і не мав ніякого стратегічного значення, але розуміння того, що «вічне місто», яке простояло непорушно протягом 800 років, з 390 р. до н. е., коли його було взято галлами на чолі з Бренном, було знову захоплене, зробило цю подію шокуючою для сучасників. Захоплення «вічного міста» вестготами 410 року вважається однією зі сходинок до Падіння Західної Римської імперії. З цього приводу Єронім Стридонський писав з Вифлеєма: «Місто, яке захопило весь світ, було захоплене».

Передумови

Феодосій Великий, останній імператор цілісної Римської імперії перед смертю розділив її територію між двох синів — Аркадієм і Гонорієм. Східна, багата та стабільна частина зі столицею в Константинополі, пізніше відома як Візантія, дісталась старшому сину Аркадію. Західна, бідніша та нестабільна частина відійшла молодшому сину Гонорію, якому на той час було всього 10 років. Через це йому було призначено опікуна Флавія Стиліхона, який по суті і залишався повноправним правителем Західної Римської імперії.

У III столітті германські племена раз у раз проривали укріплені кордони Римської імперії, проте, з великими зусиллями римським військам вдавалося вибивати варварів назад. І хоча частину прикордонних земель довелося віддати — імперія трималася. Справжня катастрофа почалася з появою в Європі кочових племен гунів. З невідомих причин вони покинули азійські степи біля кордонів далекого Китаю і рушили в тисячокілометровий шлях на Захід. У 375 гуни напали на германські племена готів, які жили на той час в Північному Причорномор'ї за межами Римської імперії. Готи були прекрасними воїнами, але орди гунів скоро зломили їх опір. Одна частина готів — остготи — скорилася гуннам. Інша — вестготи — всім народом відступила до римських кордонів, сподіваючись хоча б ціною підпорядкування Рима врятуватися від грозного ворога, який прийшов з глибин Азії.

Близько 375 року гуни на чолі величезних мас варварських племен рушили із прикаспійських степів на західКовалев С. И.История Рима. — Л.: Издательство Ленинградского университета, 1986. — С. 695.. В II столітті гуни кочували на схід до Каспійського моря, звідки вони стали поступово просуватися на захід, підкорюючи собі племена Північного Кавказу і Поволжя. Так утворилася федерація із гунів, готів, аланів та інших народів. Частина готів, яка жила в нижній частині Дунаю, звернулася до імператора Валента з проханням дозволити їм поселитися на римській території, на що імператор дав згоду, але за умови, якщо вони будуть беззбройними. Так варвари перейшли через Дунай, пронісши потайки зброю.

Поселившись в Мезії, готи деякий час жили спокійно, але високі податки, корупція уряду і насильство з боку римських чиновників підбурило їх на повстання, яке відбулося 378 року. Готи почали грабувати Фракію. Валент розумів, що він не зможе перемогти варварів сам, і тому викликав на допомогу із Галлії Граціана. Але не дочекашись його, Валент уже зіткнувся з готами на чолі з Фрітігерном у битві при Адріанополі, де зазнав поразки і помер. Після цього готи, не зустрічаючи серьйозного опору, розсіялись по всьому Балканському півостровуКовалев С. И.История Рима. — Л.: Издательство Ленинградского университета, 1986. — С. 695—696..

Граціан, якому знову довелося повернутися в Галлію, призначив нового імператора Сходу Феодосія I, сина імператора Валентиніана I. Ставши імператором, Феодосій почав збирати військо для боротьби з варварами. Він почав витісняти їх з Фракії, але приборкати готів вдалося тільки після приходу ГраціанаКовалев С. И.История Рима. — Л.: Издательство Ленинградского университета, 1986. — С. 697.. У 382 році Феодосієм був підписаний договір з вестготами. В угоді було зазначено, що готи можуть знову оселитися в Мезії як союзники Римської імперії, та повинні нести військову службу.

У 391 році у вестготів з'явився новий вождь Аларіх, якого вони проголосили королемHerwig Wolfram, The Roman Empire and Its Germanic Peoples, (University of California Press, 1997), p.91.. За його правління готи знову почали нападати на Балканський півострів, але у 392 році генерал Флавій Стиліхон розбив Аларіха та змусив його повернутися назадHerwig Wolfram, The Roman Empire and Its Germanic Peoples, (University of California Press, 1997), p.90-91.. У 394 році Аларіх керував вестготами у складі армії Феодосія під час вторгнення у Західну Римську імперію. У битві на річці Фригід Феодосій переміг узурпатора ЄвгеніяHerwig Wolfram, The Roman Empire and Its Germanic Peoples, (University of California Press, 1997), p.91-92.. І хоча Аларіх отримав посаду коміта, але відносини між готами і римлянами ставали дедалі напруженішимиHerwig Wolfram, The Roman Empire and Its Germanic Peoples, (University of California Press, 1997), p.92..

При імператорі Феодосії їм виділили землі у Фракії і Дакії, на Балканах. Землі ці перебували під римським суверенітетом і мали статус автономії. Передбачалося, що готи забезпечуватимуть військовий захист цих територій.

Після смерті Феодосія у січні 395 року укладений ним союз з Аларіхом не був продовжений, оскільки вестготи вважали, що їх договір із Римом закінчивсяHerwig Wolfram, The Roman Empire and Its Germanic Peoples, (University of California Press, 1997), p.139.. Аларіх швидко повернув своїх воїнів на землі в Мезії, зібрав більшу частину готів у провінціях Дунаю, які під його керівництвом вторглися у Фракію, та наблизився до східної римської столиці КонстантинополяHerwig Wolfram, The Roman Empire and Its Germanic Peoples, (University of California Press, 1997), p.92-93.. Але Руфін, консул Східної Римської імперії, зумів переконати Аларіха залишити Константинополь і вестготи рушили у ГреціюWarren T. Treadgold, A History of the Byzantine State and Society, (Stanford University Press, 1997), p.79., де зруйнували Пірей, взяли великий відкуп з Афін, розграбували і спалили Коринф, Аргос і СпартуHerwig Wolfram, History of the Goths, Trans. Thomas J. Dunlap, (University of California Press, 1988), p.141.. Навесні 397 року вони дісталися до ЕпіруКовалев С. И.История Рима. — Л.: Издательство Ленинградского университета, 1986. — С. 698, де заключили договір з імператором Аркадієм. Східному римському уряду довелося запропонувати Аларіху посаду magister militum в Іллірії, надавши йому римське командування і дозвіл, щоб він міг забрати необхідні ресурси, включаючи озброєння, для своєї провінціїThe Cambridge Ancient History Volume 13, (Cambridge University Press, 1998), p.115.. Авреліан, новий преторіанський префект Сходу після страти Євтропія, позбавив Аларіха його титулу в Ілліріку в 400 роціThomas S. Burns, Barbarians Within the Gates of Rome: A Study of Roman Military Policy and the Barbarians, (Indiana University Press, 1994), p.178.

Перше вестготське вторгнення до Італії

У 401 році Аларіх та його військо почали наступ на Італію, куди дісталися в листопаді. Взимку наступного року готи підкорили рівнинну частину Венеції, після чого рушили до МедіоланаHerwig Wolfram, History of the Goths, Trans. Thomas J. Dunlap, (University of California Press, 1988), p.151.. Дізнавшись про наближення армії головнокомандувача усіма військами імперії Флавія Стиліхона, готи зняли облогу столиці імператора Гонорія і рушили далі на Захід, проте римляни наздогнали їх у передгір'ї Альп і 4 квітня 402 року завдали їм поразки у битві при ПолленціїHerwig Wolfram, History of the Goths, Trans. Thomas J. Dunlap, (University of California Press, 1988), p.152.. Змушені повернутись на Схід, влітку того ж (або наступного, 403-го) року готи були ще раз розбиті під Вероною і, перейшовши Альпи, рештки армії Аларіха отаборились біля Далмації і Паннонії в долині ріки СаваHerwig Wolfram, History of the Goths, Trans. Thomas J. Dunlap, (University of California Press, 1988), p.152-153..

Згодом Аларіх став союзником Стиліхона, погодившись допомогти завоювати Іллірік. З цією метою у 405 році Стиліхон проголосив Аларіха magister militum Іллірка. Однак, того ж року в Італію вторгся варварський король РодогайсHerwig Wolfram, History of the Goths, Trans. Thomas J. Dunlap, (University of California Press, 1988), p.153.. Стиліхон і римляни, підкріплені аланами, готами на чолі із Сарусом і гунами на чолі із Улдіном, зуміли перемогти Родогайса в серпні 406 рокуPeter Heather, The Fall of the Roman Empire: A New History of Rome and the Barbarians, (Oxford University Press, 2006), p.194.. Після спустошення північної Італії, 12 000 варварів Родогайса були залучені до римської військової служби, а інші були поневоленіPeter Heather, The Fall of the Roman Empire: A New History of Rome and the Barbarians, (Oxford University Press, 2006), p.198..

Стиліхон примирився зі Східною Римською імперією в 408 році, і вестготи під керівництвом Аларіха втратили для нього інтерес. У тому ж році навесні Аларіх взяв під контроль частину Норіка і верхньої Паноннії. За що вимагав у Гонорія 288 тис. солідів, що дорівнює кількості грошей, зароблених однією сенаторською сім'єю за рік. А також погрожував вторгнутися в Італію. Знаючи Аларіха, Стиліхон спробував переконати сенат прийняти його умови і знову взяти на службу як головнокомандувача римськими військами в Галлії, де минулого року владу захопив узурпатор Костянтин IIIHerwig Wolfram, History of the Goths, Trans. Thomas J. Dunlap, (University of California Press, 1988), p.154.. Це викликало підозри про змову Стиліхона з варварами, і таким чином відбувся заколот римських солдат, у ході якого 22 серпня 408 року у Равенні Стиліхона було схоплено і страчено. Солдати ж без усякого наказу напали на сім'ї варварів, які проживали у Римі, вбиваючи жінок і дітей і грабуючи їхнє майно. 30 тисяч родичів загиблих звернулися до Аларіха з бажанням спонукати його піти проти римлян.

Однак Аларіх бажав затвердити мир з імперією. Він запропонував Гонорію обмінятися заручниками, вимагав обіцяну данину і обіцяв, в свою чергу, відвести військо з Норіка в Паннонію. Але Гонорій відмовився укладати мир з Аларіхом, та в той же час не вжив жодних істотних приготувань до війниThomas S. Burns, «Barbarians Within the Gates of Rome: A Study of Roman Military Policy and the Barbarians», (Indiana University Press, 1994), p.275..

У 408 готи захопили римську провінцію Норік і вимагали грошову компенсацію за стільки років бездіяльності. Але Стиліхон вже не зміг вирішити цей конфлікт. Втрутився імператор Гонорій, який до цього часу помітно змужнів. У Стиліхоні він бачив реальну загрозу своїй владі, а тому, спираючись на частину аристократії, вирішив покінчити зі своїм опікуном«Peter Heather 2006 page 224».

У серпні 408 Стіліхона заарештували та стратили, звинувативши в державній зраді. Після цього багато варварів, які оселилися на землях імперії після союзу Аларіха з Стиліхоном, були вбиті, а їх майно розграбовано. Дізнавшись про це, готи вирішили рушити на Рим і захопити «вічне місто».

Перша облога Рима