Рік шести імператорів

Рік шести́ імпера́торів — 238 рік нашої ери, впродовж якого титул імператора Риму носили шестеро осіб: Максимін Фракієць, Гордіан I, Гордіан II, Пупієн, Бальбін та Гордіан III. Боротьба за владу між ними мала збройний характер та закінчилась смертю перших п'яти претендентів на титул. Зрештою одноосібним імператором став 13-річний Гордіан ІІІ, який номінально правив ще біля шести років, допоки й сам не помер за нез'ясованих обставин у 244 році. Ці події остаточно поклали початок так званій кризі ІІІ сторіччя, п'ятидесятирічного періоду, протягом якого щонайменше 26 людей претендували на титул римського імператора.

Передумови У 235 році, за три роки до описуваних подій, в результаті попередньої змови, власними солдатами у Могунтіаку разом зі своєю матір'ю було вбито Александра Севера, останнього імператора з династії СеверівHerodiani — Ab excessu Divi Marci libri octo — VI — 8-9. Його смерть стала першим випадком у римській історії, коли вбивство чинного імператора було здійснено руками його війська. Основною причиною цього найчастіше вказують невдоволення солдат слабким правлінням Александра, кульмінацію якого стала його ініціатива щодо мирної угоди з германським племенем алеманів з виплатою їм грошової компенсації. Одразу ж після вбивства Александра легіонерами був проголошений новий імператор — командувач IV італійським легіоном Максимін Фракієць.

З приходом до влади Максиміна був незгодний Сенат, що ворогував з ним через низку причин, зокрема його варварське походження. Проте, через страх до жорстокості Максиміна та вірність його війська, сенатори були вимушені проголосити Максиміна імператором. Згодом саме їхнє вороже ставлення до Максиміна зіграло вирішальну роль у тому, що впродовж 238 року імператорами було проголошено іще п'ятеро осіб. Варто зазначити, що схожа ситуація траплялась у римській історії і раніше. Ще у 69 році н.е. після вбивства останнього імператора династії Юліїв-Клавдіїв, Нерона, розпочалася війна між претендентами на імператорський престол, що мала назву Рік чотирьох імператорів. А в 194 році н. е. після вбивств останнього представника династії Антонінів, Коммода, розпочався так званий Рік п'яти імператорів.

Основні події

Максимін

Максимін став першим з так званих солдатських імператорів, тобто осіб, що прийшли до влади завдяки очолювання ними війська. Він був незнатного походження та не мав прихильників серед римської аристократії. Тому його внутрішня політика була спрямована передусім на придушення опозиції та встановленні його єдиновладної тиранії. Він призначав на посади в провінціях вірних йому людей, але, незважаючи на їхню лояльність, регулярно звільняв їх, посилав в вигнання чи вбивав, спираючись на найнезначніші чутки. У такий спосіб він контролював поширення влади серед проконсулів, але водночас і налаштовував проти себе впливових громадян.

Зовнішня політика імператора, з іншого боку, була доволі успішною. Він проводив походи до Германії та Дакії, де набирав багатства, що відправляв до Риму, чи за рахунок яких формував та оплачував свої війська. Проте, окрім цих здобутків в військових кампаніях, Максимін продовжував наживатися на звичайних людях, встановлюючи великі податки та конфіскуючи землі через несправедливі суди. Давньоримський історик Геродіан в своїй праці «Історія імператорської влади після Марка Аврелія» описує це так:«І до слави дійшли би його діяння, якщо би він не став до близьких та підданих ще більш нестерпним та жахливим. Яка користь від того, що варвари винищувались, якщо становилось ще більш вбивств в самому Римі та серед підвладних племен? І для чого забирати здобич у ворогів, грабуючи та відбираючи майно у своїх? Донощики всіляко зустрічали потурання, більше того — підбурювали повертатися до давніх суддівських справ… Усілякий викликаний до суду донощиком, йшов негайно переможеним, втративши усе майно…»Herodiani Ab excessu Divi Marci libri octo — VII — 3

В 236 році Максиміном було призначено за співправителя (цезаря) свого сина , на якого була покладена відповідальність налагодження контакту з невдоволеними та сенаторами в Римі. Проте юний цезар (на початок 238 року йому було 18 років) з цим дорученням від свого батька не впоравсяЮлий Капитолин XIX.ДВОЕ МАКСИМИНОВ — XVII — 1-5.

Гордіан I та Гордіан II

Через внутрішню дестабілізацію та активне підвищення податків, в провінції Африка на початку 238 року спалахнуло повстання землевласників та молодих аристократів, підтримане деякими селянами та рабами. Бунтівники увійшли до міста (сучасний Ель-Джем, Туніс), де з прихованою зброєю прийшли до імперського збирача податків та вбили його разом із охороноюHerodiani Ab excessu Divi Marci libri octo - VII - 4. Після цього, розуміючи складне положення своїх дезорганізованих сил, повстанці звернулися до проконсула провінції Гордіана, що відпочивав на той момент у своєму палаці. Проникнувши озброєними до палацу, вони оточили його й кинули на нього пурпуровий плащ, вимагаючи від нього прийняти титул імператора та повести повстання проти деспотії Максиміна.

Гордіан хоча і був на той час вже старим (йому було 80 років), проте мав чималий досвід у адміністративному керуванні. Спочатку він відмовився від посади імператора, утім через загрози зі сторони повстанців та бажання закінчити життя гідно, був змушений прийняти імперські регалії. Також він вирішив, що його син, теж Гордіан, має стати його співправителем із рівними повноваженнями. Офіційно титул був прийнятий ними 19 березня. Опісля цього натовпом були зруйновані статуї та таблиці, присвячені Максиміну. За кілька днів обидва Гордіани попрямували з Тісдра до Карфагену разом із усією свитою та урочисто, немовби до Риму, зайшли в місто — таким чином Карфаген став де-факто тимчасовою столицею імператорівHerodiani Ab excessu Divi Marci libri octo — VII — 6. Старшого стали звати Гордіаном I, а молодшого — Гордіаном II. Заразом ними було взято і новий когномен — Африканський ().

Вже з Карфагену повстанці надіслали посольство до Риму, що за Історією Августів прийняв принцепс Сенату, майбутній імператор, Валеріан (за Зосимом, Валеріан, власне, очолював посольствоЗосим "Нова Історія" — 14). Активне листування з сенаторами також вів і сам Гордіан IHerodiani Ab excessu Divi Marci libri octo — VII — 6(3-4). Сенат, надихнувшись повідомленням про анти-максимінский рух в Африці, визнав обох імператорів легітимними та 2 квітня проголосив Максиміна Фракійця ворогом народу.

Заворушення почалися і у Римі. Префект міста, Сабін, був вбитий, за Історією Августів, натовпом та за наказом сенаторівЮлий Капитолин XIX.ДВОЕ МАКСИМИНОВ — XV, а за Геродіаном — вірні люди з посольства під проводом того, що вони прийшли з листом від Максиміна, накинулись на префекта Риму. Одночасно з цим стали поширюватися чутки про вбивство не тільки Сабіна, але і МаксимінаHerodiani Ab excessu Divi Marci libri octo — VII — 6(5-9). Сенатом зі свого боку було створено комісію з 20 колишніх консулів, що мала на меті розглянути злочини Максиміна та координувати дії проти нього, а також направити до кожного головного міста Італії посла з проханнями приєднатися до повстання та давати усіляку відсіч Максиміну. Після чого вже до кожної провінції були направленні емісари з знатних вершників, які вимагали визнання Гордіанів імператорами.

В Африці у той же час події стали розгортатися по-іншому. Намісник прикордонної до варварських земель Нумідії Капеліан, який був в тісних стосунках з Максиміном, та ще до проголошення нових імператорів мав конфлікти з Гордіаном-старшим через судові сутички, був офіційно усунений з посади новим імператоромHerodiani Ab excessu Divi Marci libri octo — VII - 9. Втім Капеліан зі свого боку не бажав складати з себе повноважень. Через це він вирушив до Карфагену, маючи більшу частину боєздатних когорт в усій Африці, а до того ж і нумідійську кінноту. Задля того, щоб дати відсіч, Гордіан I послав свого сина до війська Капеліана під стінами Карфагена. Під час битви Гордіана II було вбито, а карфагеняни зазнали нищівної поразки. Є декілька версій стосовно причин поразки: в Історії Августів, наприклад, йдеться, що перед битвою в Африці була страшна буряЮлий Капитолин XX.ТРОЕ ГОРДИАНОВ — XVI (яка проте є рідкістю у цій місцевості), що стала причиною падіння бойового духа воїнів разом із передбаченнями та жертвоприношеннями, які вони зробили, коли стали імператорами та перед битвою, що сповістили про смерть сина, а після — і батька. Геродіан приводить більш об’єктивні факти: наголошує на небоєздатності війська, хоч і не заперечує фактору передбаченої богами долі:«Капеліан очолював велику армію молодих сильних воїнів, озброєних усіма видами зброї і мавшими за плечима багатий бойовий досвід, набутий в боях з варварами ... Під час зіткнення чисельна перевага була на боці карфагенян, але вони не мали бойового порядку, тому що не були навчені військових справ і були позбавлені зброї та військових знарядь. Кожен прихопив з дому або маленький меч, або сокиру, або дротики, що вживаються на псовим полюванні…кожен, як міг, виготовляв прикриття для тіла. Нумідійці ж — влучні метальники спису і настільки чудові вершники, що управляють бігом коней без вуздечки, за допомогою однієї лише палиці. Вони з легкістю повернули сили карфагенян, які, не витримавши їх напору, покидавши все, почали тікати. Витісняючи і топчучи один одного, ті більшою мірою були загублені своїми, ніж ворогами. Тут загинув і син Гордіана, і ввесь табір його; через масу трупів вони не змогли ні підібрати мертвих для поховання, ні знайти тіло молодого Гордіана.»Herodiani Ab excessu Divi Marci libri octo — VII - 9 За найрозповсюдженішою версією вже 12 квітня Гордіан I вкоротив собі віку через повішення після новин про загибель свого сина. Хоча й існують декілька інших версій щодо його смерті: наприклад, Геродіан вважав, що Гордіан вбив себе ще до битви.

Саме коли африканське повстання було вже придушено, Максимін дізнався про ситуацію із Гордіанами та зраду Сенату. Ним було прийняте негайне рішення щодо відправлення до Риму зі своєї резиденції в місті Сірмій, що на Дунаї. Дізнавшись про дії Сенату, він був вкрай розлюченим, зокрема через те, що до цього Максимін надіслав свого сина Максима до Риму, але той «через надмірну любов до батька»Юлий Капитолин XIX.ДВОЕ МАКСИМИНОВ — XVII — 1-5 туди не поїхав. Максимін вважав, що якщо там була би своя людина, то сенатори ніколи би його не зрадили: тому більшу частину свого гніву він направив саме на свого сина. Відведення римського війська з кордонів зі свого боку спричинило вторгнення германців та дакійців та спустошення ними римських територій аж до Істрії.

Пупієн, Бальбін та Гордіан III

Тільки-но Сенат дізнався про поразку Гордіанів, ним було прийняте, через страх помсти з боку Максиміна, негайне рішення щодо призначення нових імператорів. З нещодавно створеної комісії з двадцяти колишніх консулів було обрано двоє осіб: виходець з патриціанського роду Бальбін та плебей Пупієн. Ще до цього вони відзначились як непогані управлінці: Бальбін неодноразово керував провінціями, а Пупієн зарекомендував себе як строгий префект РимуHerodiani Ab excessu Divi Marci libri octo — VII — 10.

Незадоволенні вибором Сенату, народні маси не дозволили пройти новим імператорам до Капітолія, де їх мали освятити та надати їм імперську владу. Бунтівники вимагали, щоб керування державою надалось комусь із роду Гордіанів. Вони почали закидати нових імператорів палками та камінням, а також створили натовп перед входом до пагорба. Не маючи іншого рішення, Пупієн та Бальбін наказали привести до них малолітнього онука Гордіана I, сина його доньки, Марка Антонія Гордіана (Гордіана ІІІ), якому на той час було лише 13 років — під час смути на Капітолії він залишався удома. Обидва імператори посадили його на плечі задля того, щоб кожен бачив молодого Гордіана, та разом із ним вирушили до Капітолія.