Медицина Стародавнього Риму, як і Стародавньої Греції і Стародавнього Єгипту, зробила величезний внесок у розвиток медичної справи. Тут вона розвивалася під значним впливом грецької медицини. Медичні знання Стародавнього Риму в більшості своїй були засновані на вченні грецького лікаря — Гіппократа. Римляни активно користувалися всіма методами діагностики і лікування, відомими в Стародавній Греції. На високому рівні була розвинена травологія, яка лягла в основу багатьох сучасних уявлень про лікарські рослини. Добре підготовлені майстри іноді практикували такі спеціальності, як офтальмологія та урологія. Широкий спектр хірургічних процедур виконували з використанням багатьох різних інструментів, включаючи щипці, скальпелі та катетери.

Особливості

Стародавній Рим був складним і енергійним поєднанням грецьких і римських культурних елементів, створених через багатовікові відносини. Пізніше латинські автори, особливо Катон і Пліній, вірили в особливий римський тип лікування, заснований на травах, співах, молитвах і ворожінні, який доступний будь-якому главі домогосподарства. Грецька медицина була введена в Рим з встановленням і розвитком військово-політичних контактів між двома регіонами. Але тільки після введення бога Асклепія в 291 р. до Р. Х. і приходу грецького доктора Аркагата в 219 р. до Р. Х., іноземна медицина була публічно прийнята в Римі. У Римі в умовах великої держави медицина одержала значно більші можливості розвитку, ніж в інших східних рабовласницьких державах з їх більш низьким рівнем продуктивних сил і патріархальними пережитками. Високий рівень розвитку державності виявився у створенні постійної армії. Далекі походи римських легіонів у місцевості, що значно відрізняються кліматом і санітарними умовами, сприяли виникненню різноманітних захворювань. Щоб зберегти боєздатність армії і надавати хірургічну допомогу в битвах, було призначено постійних лікарів, створені військові госпіталі (валетудинарні, буквально — здравниці), а в часи Цезаря з'явилися перші сліди систематичного догляду за пораненими. Як і грецькі лікарі, римські лікарі спиралися на спостереження, а не на духовні ритуали; проте це не означає відсутності духовної віри. Усякого роду лиха часто приписували божественному покаранню; вважалося, що умиротворення богів через ритуали полегшувало подібні події. Міазма сприймалася як корінна причина багатьох хвороб, викликаних голодом, війнами або чумою. Сформульовано концепцію зараження, що призвело до практики карантину та поліпшення санітарії. До нашого часу збереглися сліди санітарних споруджень, що обслуговували мирне населення великих міст римської держави і насамперед самого Риму. Велика кількість рабів дозволяла здійснювати будівництво великих споруджень для міського благоустрою і санітарії: водопроводів, каналізацій, бань та ін. Пам'ятником міського благоустрою Давнього Рима залишаються і великі лазні-терми (з III ст. до Р. Х. і пізніше); деякі з них були розраховані на тисячі відвідувачів одночасно. При термах були майданчики для фізичних вправ і змагань, відпочинку і прийому їжі, народних зборів та ін.

Опозиція грецькій медицині в Римі

До завоювання Греції (146 р. до Р. Х.) в медицині римлян переважали емпіричні засоби, головним чином ліки рослинного походження. Для підтримання здоров'я радили простоту і поміркованість у їжі і взагалі в житті. Відомості про цей період черпаємо з тогочасних юридичних законів та праць Марка Порція Катона Старшого (234—149 pp. до Р. Х.). Порцій Катон був переконаним противником еллінської культури, він наполегливо, гаряче застерігав своїх співвітчизників від запозичення грецьких звичаїв, їхніх медичних засобів, які, мовляв, розслаблюють простий, але доблесний дух справжніх римлян. Він відстоював традиційну римську «простоту нравів». Сам Катон Старший оглядав тих, хто жив поруч з ним, часто призначаючи капусту як ліки проти багатьох захворювань, починаючи від запорів і закінчуючи глухотою. Він видав чіткі інструкції, як готувати капусту для пацієнтів з конкретними захворюваннями. Ще в його працях знаходимо поради щодо лікування вивихів, переломів, ран, а також можна зустріти багато засобів містичного характеру.

Лікарі У стародавньому Римі аж до II ст. до Р. Х. обходилися без лікарів-професіоналів. На відміну від організації охорони здоров'я в Стародавній Греції, яка ґрунтувалася на приватній практиці лікарів, в Стародавньому Римі була зроблена спроба переходу до системи державної підготовки і управлінні діяльністю лікаря У Давньому Римі лікарями зазвичай були іноземці — спочатку раби з військовополонених, потім вільновідпущеники і приїжджі іноземці: переважно греки чи вихідці з країн Сходу — Малої Азії, Єгипту та ін. Наприкінці III-на початку II ст. до Р. Х. в столиці Римської республіки стали з'являтися вільні лікарі грецького походження. Першим вільним лікарем у Римі вважається пелопоннесець Архагат (Arhagathos). Він приїхав до столиці в 219 р. до Р. Х. і був тепло зустрінутий городянами. Йому надали право римського громадянства і виділили державний будинок для приватної практики. Початок діяльності принесло Архагату велику популярність, але незабаром припікання і хірургічні операції, які він проводив, різко змінили ставлення римлян до нього: його прозвали «живодером» і перестали до нього звертатися. Минуло кілька століть, перш ніж грецька медицина отримала визнання в Римі. Важливою віхою в цьому відношенні з'явився едикт Юлія Цезаря, який у 46 р. до Р. Х. надав почесне право римського громадянства як приїжджим лікарям — вихідцям з Греції, Малої Азії, Єгипту та інших провінцій, так і місцевим жителям, що навчалися медицині. Пізніше, в період імперії рескриптом імператора Костянтина (337), встановлювалося: «Ремісники, які живуть у містах, звільняються від усіх повинностей, так як для вивчення ремесла потрібно дозвілля, тим більше що вони бажають і самі вдосконалюватися, і навчати своїх синів. Перелік такий: архітектори, лікарі, ветеринари, живописці, скульптори …» Важливо відзначити, що лікарі та ветеринари в цьому ряду стоять у числі перших. Таким чином, в Римській республіці стали виявлятися елементи державної регламентації медичної справи, які закріплювалися і затверджувалися в період імперії. У Стародавньому Римі практикувало декілька категорій лікарів. Окрім практикуючих лікарів, виділили окремі посади для головних лікарів великих міст — архіатрів (archiatros — старший лікар). Згодом архіатрів почали призначати і в провінціях. При дворі імператора служили придворні архіатри, в провінціях — провінційні, в містах — народні архіатри. Першим імператорським архіатром в Римі вважається Ксенофон — особистий лікар імператора Клавдія, якого Клавдій представляв як уродженця о. Кос і нащадка легендарного Ескулапа (так римляни називали бога лікування Асклепія). Архіатри, як правило, надавали медичну допомогу багатим громадянам Риму. Для надання медичної допомоги решті населення призначалися народні цілителі. Окрім цих двох категорій лікарів, окремо призначалися лікарі, які працювали при великих видовищах: у театрах, цирках, на гладіаторських аренах. Відомий Клавдій Гален в молодості був лікарем гладіаторів. Є відомості й про залучення лікарів як судових медиків (участь лікаря антистами в розслідуванні вбивства Юлія Цезаря).

Педаній Діоскорид Педаній Діоскорид(близько 40 від Р. Х., Аназарб, Мала Азія — близько 90) — давньоримський військовий лікар грецького походження, фармаколог і натураліст, один із засновників ботаніки. Основна робота Діоскорида — «Про лікарські речовини» (лат. De materia medica) містить опис 1000 різних медичних препаратів і 600 рослин, розбитих на 4 групи: духмяні рослини, харчові, медичні та виноробні. У середні віки «De materia medica» вважалася основним джерелом з ботаніки та фармакології. Багато назв рослин, які використовуються й сьогодні, були дані Діоскоридом.

Соран Соран Ефеський — грецький лікар, який жив у Римі у II столітті. Займався анатомією, хірургією та акушерством. Соран у працях «Про гострі та хронічні захворювання» (ця основна робота збереглась лише в латинському перекладі нумідійця Целія Авреліана (V ст. від Р. Х.), «Про жіночі недуги» показав, якими великими і складними знаннями вже володіла тогочасна медична наука. Соран подає в них опис окремих захворювань, підкреслюючи відмінності їх від інших захворювань, тому в історії медицини його справедливо вважають творцем диференційної діагностики. Він перший почав відрізняти основні ознаки захворювань від другорядних симптомів, про що лише через віки писатиме англійський лікар Сиденгам. Для обстеження хворих Соран застосовує різні діагностичні засоби. При дослідженні органів живота він використовує перкусію (concussus palmae), для визначення тимпанічного звуку (resonus tympani), описує наявність рідини в животі, причому вислуховує переливання, що нагадує йому переливання рідини в неповному бурдюку. Описуючи пульс при різних недугах, Соран звертає увагу на його частоту, ритм і наповнення. Він розрізняє паралічі рухові і чутливі. При рухових паралічах радить поступово привчати хворих до відновлення рухів за допомогою спеціальних блочних апаратів. Описуючи епілепсію, Соран висловлюється проти лікування її кастрацією, кров'ю черепахи, серцем зайця, а радить купелі, кліматотерапію. У призначенні лікувальних засобів Соран взагалі дотримується принципів методичної школи. Видав багато творів по гінекології, акушерству і педіатрії. У них детально описується догляд за новонародженими і грудними дітьми, вперше в історії медицини було досліджено будову жіночих статевих органів. Зокрема Соран детально розібрав питання перерізання пуповини, догляд за дітьми, який повинний бути одяг у новонароджених. Він писав й про походи римських військ у місцевості, про різний клімат і харчування воїнів, що призводить до різноманітних захворювань. Соран посприяв створенню військових госпіталів, і при них таборових лікарів.

Гален Гале́н,Ковалев С. И. История Рима. Курс лекций. Изд-е 2-е, испр. и доп. Под ред. проф. Э. Д. Фролова. — Л.: Издательство Ленинградского университета, 1986. — 744. чи Гале́н Перга́мський, (129 або 131, Пергам — близько 200) — грецький лікар, хірург і філософ римської доби. Якщо в Давній Греції найбільш відомим лікарем був Гіппократ, то в Римі особливо шанували Клавдія Галена. Він займався медициною і наукою, а також залишив велику кількість праць, присвячених фармакології і методам терапії. Ним описано 304 цілющих рослин, 80 ліків тваринного і 60 мінерального походження. Він застосовував їх у вигляді відварів, настоїв, порошків і інших форм. На відміну від Гіппократа, Гален вважав, що лікарські рослини поряд з корисними ефектами можуть надавати шкідливу дію. Саме цілющі властивості він намагався «витягти» з них. Деякі медикаментозні препарати, вперше описані ним, використовуються і по теперішній час. Гален вважав, що людське тіло складається із щільних і рідких частин, він досліджував організм шляхом спостереження за хворими і розкриттям трупів. Одним з перших застосував вівісекцію і став основоположником експериментальної медицини. Його основні праці з анатомії: «Анатомічні дослідження», «Про призначення частин людського тіла». Гален перший описав окістя, м'язи спини, участь в акті дихання шийних, міжреберних м'язів і діафрагми, відзначив пасивність самих легенів, описав голосовий апарат і залежність його функції від поворотної гілки блукаючого нерва. Провадячи дослід на тваринах, переважно на свинях і мавпах, Гален довів існування рухових і чутливих нервів. Перерізуючи спинний мозок по сегментах, він показав випадіння внаслідок цього різних функцій. Центром психічного життя, в своєму, звичайно, розумінні, він визнавав і мозок: Він вважав, що основою мислення є лише те, що сприймається через чуття,- «nihil est in intelectu, quod non prius fuerit in sensu».