Radiohead — англійський рок-гурт, заснований у 1985 році в Абінгдоні, графство Оксфордшир. До складу гурту входять Том Йорк (вокал, гітара, піаніно, клавішні), брати Джонні Ґрінвуд (гітара, клавішні, інші інструменти) і Колін Ґрінвуд (бас), Ед О'Браєн (гітара, бек-вокал) і Філіп Селвей (ударні, перкусія). З 1994 року вони працюють з продюсером Найджелом Ґодрічем і художником обкладинок Стенлі Донвудом. Експериментальний підхід Radiohead сприяє розвитку звучання альтернативного року.
«Radiohead» підписали контракт з лейблом EMI у 1991 році і випустили свій дебютний альбом Pablo Honey у 1993 році. Їхній дебютний сингл «Creep» став світовим хітом, а популярність і визнання критиків зросли з виходом альбому The Bends у 1995 році. Їхній третій альбом, OK Computer (1997), визнаний знаковим і одним з найкращих альбомів у популярній музиці, зі складним продакшеном і темами сучасного відчуження.
Четвертий альбом «Radiohead», Kid A (2000), ознаменував кардинальну зміну стилю, увібравши в себе впливи електронної музики, джазу, класичної музики та краут-року. Хоча Kid A розділив слухачів, пізніше він був названий найкращим альбомом десятиліття за версією багатьох видань. За ним послідував Amnesiac (2001), записаний під час тих же сесій. Hail to the Thief (2003), з текстами пісень, присвяченими війні з тероризмом, поєднав рок та електронну музику гурту і став останнім альбомом Radiohead для лейблу EMI.
Свій сьомий альбом In Rainbows (2007) «Radiohead» випустили у вигляді цифрового завантаження, за яке можна було сплатити власну ціну, і який мав успіх у критиків та чартах. Їхній восьмий альбом, The King of Limbs (2011), досліджував ритм, він був створений з використанням великої кількості звукових петель і семплів. В альбомі A Moon Shaped Pool (2016) помітне місце займають оркестрові аранжування Джонні Ґрінвуда. Йорк, Джонні Ґрінвуд, Селвей та О'Браєн випустили сольні альбоми. 2021 року Йорк і Джонні Ґрінвуд дебютували з новим гуртом The Smile.
Станом на 2011 рік «Radiohead» продали понад 30 мільйонів альбомів в усьому світі.Jonathan, Emma. «BBC Worldwide takes exclusive Radiohead performance to the world». BBC. 3 May 2011. Серед їхніх нагород — шість премій Ґреммі та чотири премії Айвора Новелло, а також п'ять номінацій на Mercury Prize, що є найбільшою кількістю серед усіх гуртів. Сім синглів «Radiohead» потрапили до UK Singles Chart: «Creep» (1992), «Street Spirit (Fade Out)» (1996), «Paranoid Android» (1997), «Karma Police» (1997), «No Surprises» (1998), «Pyramid Song» (2001) і «There There» (2003). «Creep» і «Nude» (2008) потрапили в топ-40 Billboard Hot 100. Журнал Rolling Stone назвав Radiohead одним із 100 найвидатніших артистів усіх часів, а читачі Rolling Stone проголосували за них як за другого найкращого артиста 2000-х років. П'ять альбомів Radiohead увійшли до списку «500 найкращих альбомів усіх часів» журналу Rolling Stone. 2019 року Radiohead були введені до Зали слави рок-н-ролу.
Історія
1985—1992: становлення та перші роки
Учасники «Radiohead» познайомилися під час навчання в Абінгдонській школі, незалежній школі для хлопчиків в Абінгдоні, Оксфордшир. Гітарист і вокаліст Том Йорк і басист Колін Ґрінвуд навчалися в одному класі, а гітарист Ед О'Браєн і барабанщик Філіп Селвей — на рік старше. Брат Коліна, мультиінструменталіст Джонні Ґрінвуд, був на два роки молодший за Йорка та Коліна і приєднався до гурту останнім. 1985 року вони створили гурт On a Friday, назва якого відсилає до їхнього звичайного дня репетицій у шкільному музичному кабінеті.
Хоча на початку існування гурту кожен учасник писав пісні, Йорк став основним автором пісень. За словами Коліна, учасники гурту обирали інструменти, тому що хотіли грати разом, а не через якийсь конкретний інтерес: «Це був скоріше колективний підхід, і якщо ти міг зробити свій внесок, попросивши когось іншого зіграти на твоєму інструменті, то це було дійсно круто». У якийсь момент у On a Friday з'являлася саксофонна секція.
Гурту не подобалася сувора атмосфера школи — директор одного разу взяв з них гроші за використання репетиційної кімнати в неділю — і вони знайшли розраду в музичному відділі. Вони завдячують своєму вчителю музики, який познайомив їх із джазом, музикою до фільмів, післявоєнною авангардною музикою та класичною музикою XX століття. Наприкінці 1980-х років в Оксфордширі та долині Темзи існувала активна незалежна музична сцена, але вона була зосереджена навколо шугейзових гуртів, таких як Ride та Slowdive. На основі раннього демозапису, On a Friday отримали пропозицію від лейблу Island Records, але вирішили, що вони ще не готові і хочуть спершу вступити до університету. On a Friday відіграли свій перший концерт у 1987 році в оксфордському пабі Jericho Tavern.
До 1987 року всі, окрім Джонні, покинули Абінгдон, щоб навчатися в університеті. On a Friday продовжували репетирувати у вихідні та канікули, але не виступали протягом чотирьох років. В університеті Ексетера Йорк грав з групою Headless Chickens, виконуючи пісні, серед яких був і майбутній матеріал «Radiohead». Він також познайомився зі Стенлі Донвудом, який згодом став художником обкладинок Radiohead.
У 1991 році учасники гурту перегрупувалися в Оксфорді, збираючись в будинку на розі Магдален Роуд і Ріджфілд Роуд. Вони записали ще одне демо, яке привернуло увагу Кріса Гаффорда, продюсера Slowdive і співвласника оксфордської студії Courtyard Studios. Гаффорд і його бізнес-партнер Брайс Едж відвідали концерт у Jericho Tavern; вражені виступом, вони стали менеджерами On a Friday. За словами Гаффорда, на той момент гурт мав «всі елементи Radiohead», але з більш грубим, панківським звучанням і швидшими темпами. На студії Courtyard Studios On a Friday записали демозапис Manic Hedgehog, названий на честь оксфордського магазину звукозапису.
Наприкінці 1991 року Колін випадково зустрівся в музичному магазині з представником EMI A&R Кітом Возенкрофтом і передав йому копію демозапису. Возенкрофт був вражений і відвідав виступ. Того ж листопада On a Friday виступили в Jericho Tavern перед аудиторією, де було кілька представників A&R. Це був лише восьмий виступ, але гурт зацікавив кілька звукозаписних компаній. 21 грудня On a Friday підписали контракт на запис шести альбомів з лейблом EMI. На вимогу EMI гурт змінив назву; «Radiohead» було взято з пісні «Radio Head» з альбому Talking Heads 1986 року True Stories. За словами Йорка, назва «підсумовує всі ці речі, пов'язані з отриманням речей. Це про те, як ти сприймаєш інформацію, як ти реагуєш на оточення, в яке потрапляєш».
1992—1994: «Creep», Pablo Honey та ранній успіх «Radiohead» записали свій дебютний мініальбом Drill з Гаффордом та Еджем на студії Courtyard Studios. Вийшов у травні 1992 року, він не потрапив до чартів. Оскільки великим лейблам, таким як EMI, було важко просувати гурти у Великій Британії, де в інді-чартах домінували інді-лейбли, менеджери «Radiohead» планували залучити американських продюсерів і активно гастролювати в Америці, а потім повернутися до Великої Британії, щоб завоювати прихильність слухачів. Пол Колдері та Шон Слейд, які працювали з американськими гуртами Pixies та Dinosaur Jr. були залучені до продюсування дебютного альбому Radiohead, швидко записаного в Оксфорді у 1992 році. З виходом дебютного синглу «Creep» у вересні того ж року Radiohead почали привертати увагу британської музичної преси, не завжди прихильної; NME описав їх як «лілієподібне виправдання рок-гурту», а «Creep» потрапив до чорного списку BBC Radio 1 як «надто депресивний».
«Radiohead» випустили свій дебютний альбом Pablo Honey у лютому 1993 року. Він посів 22 місце у британському хіт-параді. «Creep» та наступні сингли «Anyone Can Play Guitar» і «Stop Whispering» не стали хітами, а «Pop Is Dead», сингл, що не входив до альбому, також продавався погано. Пізніше О'Браєн назвав це «жахливою помилкою». Деякі критики порівнювали Radiohead з хвилею ґранджу, музики, популярної на початку 1990-х, називаючи їх «Nirvana-lite», а Pablo Honey не мав ні критичного, ні комерційного впливу після свого першого релізу.
На початку 1993 року «Radiohead» почали приваблювати слухачів і в інших країнах. «Creep» часто крутив на ізраїльському радіо впливовий діджей Йоав Катнер, а в березні, після того, як пісня стала там хітом, Radiohead запросили до Тель-Авіва на їхній перший концерт за кордоном. Приблизно в той же час «Creep» почала звучати на американських радіостанціях і досягла другого місця в американському чарті Modern Rock Tracks. На той час, коли Radiohead розпочали свій перший північноамериканський тур у червні 1993 року, відеокліп на «Creep» перебував в активній ротації на MTV. Він досяг 34 місця в чарті Billboard Hot 100, і сьомого місця в UK Singles Chart, коли EMI перевидала його у вересні. Щоб розвинути успіх, Radiohead вирушили в американське турне на розігріві гурту Belly і співачки Пі Джей Гарві, за яким послідувало європейське турне на розігріві у гуртів James та Tears for Fears.
1994—1995: Визнання The Bends критиками та зростання фан-бази
«Radiohead» розпочали роботу над своїм другим альбомом у 1994 році з ветераном студії Abbey Road Studios Джоном Лекі. Напруженість була високою, оскільки зростали очікування, що відповідатимуть успіху «Creep». Запис у студії відчувався неприродно, оскільки гурт надто багато репетирував матеріал. Прагнучи змінити обстановку, вони вирушили у турне Далеким Сходом, Австралазією та Мексикою і відчули більшу впевненість, виконуючи свою нову музику наживо. Однак, стурбований своєю новою славою, Йорк розчарувався в тому, що опинився «на вістрі сексуального, нахабного, привабливого для очей MTV способу життя», який, на його думку, він допомагав продавати світові.
Мініальбом і сингл My Iron Lung, вийшов у 1994 році, став реакцією «Radiohead», знаменуючи перехід до більшої глибини, до якої вони прагнули у своєму другому альбомі. Це була перша співпраця «Radiohead» з їхнім майбутнім продюсером Найджелом Ґодрічем, який тоді працював під керівництвом Лекі як звукорежисер, і художником Стенлі Донвудом, які відтоді працювали з Radiohead над усіма їхніми проєктами. Попри те, що продажі My Iron Lung були невисокими, він підійняв довіру до «Radiohead» в альтернативних колах, створивши комерційні можливості для їх наступного альбому.
Представивши більше нових пісень на гастролях, «Radiohead» закінчили запис свого другого альбому, The Bends, до 1995 року і випустили його в березні того ж року. Він був наповнений щільними рифами та ефемерною атмосферою від трьох гітаристів, з більшим використанням клавішних, ніж у Pablo Honey. Альбом отримав схвальні відгуки за написання пісень та виконання. Хоча «Radiohead» вважались аутсайдерами бритпоп-сцени, яка домінувала в музичних ЗМІ в той час, вони нарешті досягли успіху у Великій Британії з альбомом The Bends, оскільки сингли «Fake Plastic Trees», «High and Dry», «Just» та «Street Spirit (Fade Out)» посіли перші місця в чартах. «High and Dry» став скромним хітом, але зростаюча фан-база Radiohead була недостатньою, щоб повторити світовий успіх «Creep». The Bends досяг 88 місця в американському хіт-параді альбомів і досі залишається найнижчим показником Radiohead. Пізніше Джонні Ґрінвуд сказав, що The Bends став переломним моментом для «Radiohead»: «Він почав з'являтися в народних опитуваннях [найкращих альбомів] наприкінці року. Саме тоді з'явилося відчуття, що ми зробили правильний вибір, ставши гуртом». Пізніше The Bends з'явився у списках найкращих альбомів усіх часів багатьох видань, у тому числі у списку «500 найкращих альбомів усіх часів» журналу Rolling Stone 2012 року під номером 111.