«Чарівна флейта» () — шведська екранізація однойменної опери Моцарта режисера Інгмара Бергмана. Вперше транслювалася на шведському телебаченні 1 січня 1975 року, але згодом показувалася у кінотеатрах. Стрічка вважається однією з найуспішніших кінокартин на основі опери.
У ролях Йозеф Кестлінгер — Таміно Бритт-Марі Арун; Кірстен Ваупель; Біргітта Сміддінг — три дами Хокан Хагегорд — Папагено Біргіт Нордін — Королева ночі Ірма Урріла — Паміна Рагнар Ульфунг — Моностатос Ульрік Колд — Зарастро Елізабет Еріксон — Папагена Ерік Садин — оповідач Йоста Прюселіус — перший жрець Ульф Юхансон — другий жрець Ганс Юханссон і Еркер Арвідсон — двоє озброєних вартових Ейнар Ларссон, Зігфрід Свенссон, Сікстен Фарк, Свен-Ерік Якобссон, Фольке Юнссон, Йоста Беккелін, Арне Хендріксен, Ганс Кюле, Карл Генрік Кварфордт — дев'ять жреців Урбан Мальмберг, Ансгар Крук, Ерланд фон Хайне — три хлопчика
Сценарій У 1968 році шведський поет Альф Генріксон зробив шведськомовну версію лібрето для Королівської опери, яку Бергман взяв за основу свого сценарію, змінивши ряд аспектів: Сарастро — батько Паміна, тріо в другому акті видалене, «Ein Mädchen oder Weibchen» виконується Папагено якраз перед тим, як він побачить Папагену. Також замість звичайного костюма з пір'я Папагено носить звичайний одяг, а ролі трьох рабів виконують діти.
Виробництво Під час виробництва опери Бергман прагнув здійснити свою давню мрію про фільмування у . Вступні кадри фільму наводять на думку, що його дійсно було знято в Дроттнінгхольмському театрі. Проте стан сцени у Дроттнінгхольмі не дозволяв розмістити там знімальну групу. Тож сцена була ретельно відтворена на студії Шведського інституту кінематографії.
Бергман запросив свого друга Ганса Шмідта-Іссерштедта диригувати оперою, але він відмовився. Згодом Бергман переконав долучитися відомого диригента Еріка Еріксона.
Дизайном костюмів займалися Хенні Норемарк і Карін Ерскін, які за цю роботу отримали номінацію на премію «Оскар».
6 квітня 1974 року в розпочалася перша сесія звукозапису. Крім виконавців, які з'явилися у фільмі, у записах брали участь Симфонічний оркестр Шведського радіо та власний хор Еріксона, Хор Шведського радіоПрес-флаєр оригінального випуску фільму Архів Каліфорнійського університету, Berkeley Art Museum and Pacific Film Archive. Останній запис почався 16 квітня 1974 року на першій студії будівлі Filmhuset у Стокгольмі й був завершений у липні. Перший тестовий показ фільму відбувся у будинку Бергмана на Форьо у серпні того ж року.
Критика Стрічка мала великий успіх. Рейтинги телевізійної прем'єри досягли третини населення Швеції, а театральний реліз викликав схвальні відгуки кінокритиків. , оглядачка «Нью-йоркера», написала: «Кіноверсія «Чарівної флейти» від Інгмара Бергмана — блаженний дарунок, зразок того, як можна зняти оперу. Бергман, мабуть, досяг нової, безтурботної впевненості, що взявся за цю чуттєву, пишну оперу, яка бентежила стількох театральних режисерів, і так дбайливо впорався з нею».
Картина була показана на 28-му Каннському кінофестивалі, проте в основний конкурс не потрапила.
Річард Евідон похвалив реалізацію Бергманом Моцартового бачення: «Тільки Інгмар Бергман міг зробити таку «Чарівну флейту»; але частина його успіху полягає в тому, щоб дозволити при перегляді забути про режисерську руку і наблизитись до грандіозної роботи Моцарта».
Нагороди Премія Дата вручення Категорія Номінант Результат Оскар 29 березня 1976 Найкращий дизайн костюмів Карін Ерскін, Хенні Норемарк Золотий глобус 24 січня 1976 Найкращий фільм іноземною мовою «Чарівна флейта» Сезар 3 квітня 1976 Найкращий фільм іноземною мовою «Чарівна флейта»
Примітки
Посилання
Чарівна флейта ессе Пітера Кові на Criterion Collection