Сталінське гоніння євангельських християн — масові переслідування (репресії) євангельських християн, за офіційним визначенням радянської влади «християнських сектантів», що не відносилися до сталінської кваліфікації «церковників» (тобто православних), державою за правління Йосипа Сталіна у 1928—1953 роках; були частиною масових сталінських репресій. Серед переслідуваних «сектантів» були євангельські християни (прохановці), баптисти, п'ятидесятники, суботники, меноніти, молокани та інші. Гоніння включали пропаганду войовничого атеїзму, ліквідацію релігійних організацій, закриття молитовних будинків, а також масові арешти, ув'язнення в табори Гулагу й розстріли віруючих.

Причини гонінь

Серед причин включення віруючих різних конфесій у число цільових груп для розгортання репресій історики називають:

непримиренність більшовицької ідеології до релігії, бажання прискорити процес «відмирання релігії», особисту боротьбу Йосипа Сталіна за владу, загальне посилення репресій, необхідність пошуку «ворогів народу», щоб згуртувати населення й списати на них більшовицькі злочини голодоморів, колективізації та індустріалізації.

Лев Мітрохін вважав, що наступ на релігію визначали прагматичні політичні мотиви, а більш конкретно — боротьба за одноосібну владу й зміцнення в країні тоталітарного режиму, нетерпимого до незалежності й вільнодумства, яке уособлював євангельський рух. На думку Лева Мітрохіна, Сталіну потрібен був «образ ворога», щоб підтримувати у СРСР атмосферу підозрілості, доносів, «загального розшуку й страху».

Незважаючи на відсутність реальної загрози владі з боку релігійних організацій, «віруючі, особливо сектанти, були вкрай небезпечні в іншому — в ідеологічному — відношенні: вони відкрито проголошували небесного Бога вищим незаперечним авторитетом й ніяк не бажали змінити його на земного самодержця», — писав Мітрохін. З урахуванням властивого більшовикам атеїзму релігійні служителі ідеально підходили на роль «ворогів».

Ігор КурляндськийКурляндский Игорь Александрович — к. и. н., старший научный сотрудник ИРИ РАН, автор книги «Сталин, власть, религия». пояснює сталінське гоніння євангельських віруючих двома причинами:

проведення колективізації й розкуркулення вимагало підриву духовної основи селянства шляхом суцільного удару по релігії в поєднанні з розпалюванням низинних інстинктів у народі., сама більшовицька ідеологія передрікала відмирання релігії у «щасливе майбутнє» людства, а бурхливі перетворення в країні вселяли партійним діячам ілюзію, що цей процес можна прискорити, приклавши зусилля.

Ідеологічна платформа

Ідеологічним обґрунтуванням репресій була висунута Сталіним доктрина «посилення класової боротьби у міру завершення будівництва соціалізму», вперше висловлена ним на пленумі ЦК ВКП(б) 9 липня 1928 року. Теорія класової боротьби, з точки зору більшовиків, виправдовувала репресії людей не за конкретні злочини, а за сам факт приналежності тої чи іншої людини до «ворожого класу».Згідно з новою доктриною Сталіна, з розвитком соціалізма у СРСР протидія «ворожих класів» не тільки не слабшала, але, навпаки, посилювалася. Що, в свою чергу, мало на увазі й посилення боротьби з ними.

Просування до соціалізму не може не вести до опору експлуататорських елементів цьому просуванню, а опір експлуататорів не може не вести до неминучого загострення класової боротьби

У число ворожих «антирадянських елементів» увійшли «сектанти». Зокрема, в період Великого терору вони разом з «церковниками» (тобто православними) були згадані як окремий «контингент, що підлягає репресіям» в секретному оперативному наказі НКВС СРСР № 00447 «Про операцію по репресуванню колишніх куркулів, кримінальників та інших антирадянських елементів» від 30 липня 1937 року".

Зміни в законодавстві 8 квітня 1929 року вийшла Постанова ВСЦК і РНК РРФСР «Про релігійні об'єднання». Цей документ (з внесеними до нього пізніше доповненнями й змінами) був основним правовим актом, що регулював релігійне життя в СРСР до розпаду СРСР у 1991 році. Він фактично забороняв ту діяльність, що найефективніше сприяла християнської місії:

створювати каси взаємодопомоги, кооперативи, виробничі об'єднання й взагалі користуватися майном, що перебуває у їх розпорядженні для будь-яких інших цілей, крім задоволення релігійних потреб; надавати матеріальну підтримку своїм членам; організовувати спеціальні дитячі, юнацькі, жіночі молитовні та інші зібрання, так й загальні біблійні, літературні, рукодійні, трудові, з навчання релігії та інші зібрання, групи, гуртки, відділи, влаштовувати екскурсії, дитячі майданчики, відкривати бібліотеки, читальні, організовувати санаторії та лікувальну допомогу.

На підставі цього закону та інструкції його застосування, закривалися церкви, заарештовувалися служителі й взагалі фактично притиналася будь-яка церковна діяльність євангельських громад.

18 травня 1929 року Всеросійським з'їздом Рад були прийняті зміни до статті 4 Конституції РРФСР, що раніше закріплювала за громадянами «свободу релігійної та антирелігійної пропаганди». У новій редакції статті громадянам гарантувалася «свобода релігійних віросповідань й антирелігійної пропаганди».

Перебіг гоніння Тетяна НікольськаНикольская Татьяна Кирилловна  - к. І. н., старший викладач СПбХУ, автор ряду наукових праць з історії протестантизму. виділила три основні напрями гонінь:

1. Боротьба проти релігійних організацій: конфіскація молитовних будинків та інших будівель, що належали релігійним організаціям; позбавлення реєстрації релігійних громад, спілок; закриття навчальних закладів; закриття видань, а також заборона на будь-яку активну релігійну діяльність, крім «відправлення культу» в стінах легально діючих храмів й молитовних будинків.

2. Репресії проти служителів й релігійних активістів.

3. Антирелігійна пропаганда з метою дискредитації релігії й віруючих, а також виправдання своїх дій.

Антисектантська пропаганда

Кінець 1920-х — початок 1930-х років були піковими в діяльності всесоюзного антирелігійного товариства «Союз безбожників». Видавалися різноманітні антирелігійні видання — газета «Безбожник», журнали «Безбожник», «Антирелігійник», «Войовничий атеїзм» та інші, організовувались лекції, демонстрації, диспути, «антирелігійні паски» та інші. Суспільство мало десятки тисяч первинних осередків на заводах, фабриках, у колгоспах, у навчальних закладах. До 1936 року чисельність організації перевищила 5 мільйонів осіб, а у загонах юних безбожників перебувало понад 2 мільйонів дітей.

Згідно резолюції II з'їзду «Союзу безбожників», що відбувся у 1929 році «сектантські організації, в особі верхівок, проповідників, активістів, є політичною агентурою й політичним апаратом не тільки кулака та непмана, але й прямою політичною агентурою та військово-шпигунськими організаціями міжнародної буржуазії» «Офіційна преса того часу ретельно колекціонувала факти, що ніби підтверджують тезу про неминучість загострення класової боротьби — зазначав Лев Мітрохін. — Але врожай був невеликий. Десь баптисти намагалися організувати трудові артілі, що складаються виключно з одновірців; настільки „ворожі“ акції були припинені з самого початку. Де були виявлені розкуркулені сектанти, що одягнувши лахміття, застерігали від вступу в колгоспи, посилаючись на власні негаразди. Повідомлялося про факти переслідування заможними баптистами своїх незаможних „братів й сестер“, що вступили у колгосп, про створення спеціальних фондів на підтримку „відмовників“, про поширення „святих листів“, що залякували близьким кінцем світу й карою, що спіткає віруючих, які прийняли печатку Антихриста, тобто вступили до колгоспа…»

15 травня 1932 року, через 3 місяці після затвердження конференцією ВКП(б) другого п'ятирічного плану, Союз войовничих безбожників спланував свою, «безбожну п'ятирічку»:

першого року — закрити всі духовні школи, що ще залишилися; другого року — провести масове закриття храмів, заборонити видання релігійних творів та виготовлення предметів культу; третього року — вислати всіх служителів культу за кордон; четвертого року — закрити храми всіх релігій, що ще залишилися; п'ятого року — закріпити досягнуті успіхи.

Таким чином передбачалося, що до 1 травня 1937 року в СРСР з релігією буде покінчено.

Втім, починаючи з 1932—1933 років діяльність «Союзу войовничих безбожників» неухильно йшла на спад: влада все менше її потребувала, бо надавала прямі репресії понад «просвітницьким» методам боротьби з релігією.

Позбавлення прав

З кінця 1920-х років християнські служителі (пресвітери, диякони, проповідники, благовісники, біблійні працівники) позбулася виборчих прав. «позбавленцями» ставали й просто активні віруючі, — переважно у списки «позбавленців» вносилося до 50 % членів громад. На практиці позбавлення виборчих прав тягло за собою виключення з профспілок, звільнення зі служби, позбавлення пенсій, втрату права користуватися кооперацією, позбавлення хлібного пайка та інше.

Завідувач секретаріату голови ВЦВК СРСР, аналізуючи потік скарг, що надходять «з місць», так характеризував ситуацію: «Ніяких ознак елементарної революційної законності по відношенню до них, як позбавленців, не існує. На місцях панує повний свавілля і нерозуміння політики партії у цьому політично важливому питанні. Всі заходи органів місцевої влади спрямовані до того, щоб за одне з кулаками, „розкуркулити“ і служителів культу. Це незаконне „розкуркулення“ проводиться під виглядом податкового обкладення. Служителів культу намагаються обкласти по всіх лініях і в таких розмірах, щоб вони не змогли виконати висунуті їм вимоги. І тоді у них конфіскується все майно, навіть найнеобхідніше для сім'ї, а сім'я виселяється. Такого роду заходи проводяться іноді в судовому, а частіше — в адміністративному порядку, при чому це виселення не обмежується тільки виселенням з будинку. Бувають випадки посилання служителів культу у віддалені місця Союзу РСР на ряд років (напр., Вологодської губ.). Там, де проходять лісозаготівлі, служителі культу та члени їх сімей мобілізуються на ці роботи, не рахуючись ні зі статтю, ні з віком, ні зі здоров'ям. Місцями ці утиски служителів релігійного культу переходять у буквальне знущання. Наприклад, [були] випадки мобілізації служителів культу в Барнаульском окрузі для очищення свинарників, стайнею, вбиралень тощо».

Боротьба проти релігійних організацій В ході репресивної кампанії християнські союзи (баптистів та євангельських християн тощо) були тимчасово розпущено, більшість співробітників спілок — заарештовано, припинили діяти регіональні союзи та відділи.

Федеративний союз баптистів В кінці 1928 року припинилося видання журналу «Баптист України», у середині 1929 року — журналу «Баптист». З арештом Павла Іванова-Клишнікова припинилася робота біблійних курсів, так й не зробили жодного випуску випускників з часу відкриття (кінець 1927 року).

У грудні 1929 року голова Федеративного союзу баптистів СРСР Микола Одинцов писав: «Ми були змушені в результаті загальної відсутності грошей, що надходили (раніше) з провінції, припинити діяльність Союзу». У травні 1930 року у Москві було конфісковано будинок, що належав Союзу баптистів, на якому розміщувалася канцелярія Союзу, біблійні курси й житлові квартири працівників правління Союзу. За спогадами одного з віруючих, жінка-баптистка працювала массажисткою й іноді отримувала у подарунок від пацієнтів цукерки та пряники. Ними вона ділилася з Одінцовим, коли він приходив голодним й сідав на лавці, чекаючи допомоги.