Ста́лінські репре́сії — масові репресії, що здійснювалися в СРСР в 1929—1953 роки та пов'язані з ім'ям організатора й ідеолога репресій Йосипа Сталіна, диктатора Радянського Союзу в цей період. До репресивних акцій можна віднести геноцид українців, чистки в рядах правлячої ВКП(б) (після 1952 р. КПРС) та НКВС, розкуркулення, депортації цілих етнічних груп, гоніння проти «соціально чужих елементів» і «саботажників», масові ув'язнення та розстріли «ворогів народу». З точки зору міжнародного права, такі злочини нічим не відрізняються від злочинів Нацистської Німеччини, класифікуються міжнародним законодавством як злочини проти людяності і відповідно до Лондонського Статуту Міжнародного військового трибуналу підпадають під юрисдикцію Міжнародного військового трибуналу.
Загальні оцінки Радянський дисидент та публіцист Ігор Буніч зазначав:Якщо порівняти ці події з гітлерівським геноцидом євреїв, то треба визнати, що нацисти були набагато гуманнішими у власній країні. Ворог був визначений чітко. Якщо ти єврей — ти ворог, якщо ні, то ні. Як пощастило народитися. Такі ж ярлики, як «буржуй», «ворог народу», «кулак», «підкуркульник» та інші — могли бути навішені на кого завгодно і в будь-якій кількості. У цьому й полягає головна відмінність масового терору від терору вибраногоБунич Игорь — Золото партии. Историческая хроника. Яуза, Эксмо, 2005. ISBN 5-699-12921-9.Загалом у 1921—1953 роках (роки правління Сталіна) у СРСР, за підрахунками державного російського історика РАН В. Земськова, було засуджено 23,77 млн осіб, з них до найвищої міри покарання — 6.43 мільйона осіб, на заслання — 3.765 мільйонів осіб (дані з довідки на ім'я Н. С. Хрущова, підготовленої прокурором СРСР Руденко, міністром внутрішніх справ СРСР Кругловим і міністром юстиції СРСР Горшеніним в 1954 році). При цьому важливо враховувати, що відлік ведеться тільки з 1921 року, коли червоний терор пішов на спад, а жертви більшовиків 1918—1920 років, коли вони особливо активно застосовували інститут заручників і масові розстріли, не враховуються взагалі. Земськов також не включає в список репресованих розкуркулених селян і жертв голоду 1932—1933 років. Особисто Сталіним і Політбюро ЦК ВКП (б) по т. зв. «Сталінських розстрільних списках» було винесено на осуд 44 893 осіб (1937—1938 роки — 43 768 осіб, 1940—1950 роки 1125 осіб), у переважній більшості це члени управлінських структур, у тому числі НКВС і РСЧА. Майже всі розстріляні. За 1937—1938 роки загинуло 78 % членів ЦК ВКП (б). Найжорсткіша чистка була здійснена в органах НКВС. У книзі з промовистою назвою «Велика брехня XX століття» Земськовим вказується, що найбільша кількість засуджених (загалом, не лише за «політичними» статтями) знаходилась у ГУЛАГу у 1950 році — 2,56 млн осібhttp://www.e-reading.mobi/bookreader.php/127609/Lyskov_-_Stalinskie_repressii._Velikaya_lozh'_XX_veka.html. При цьому, деякими дослідниками констатовані факти навмисного применшення істориками РАН значущості питань, що ними вивчалисяТрибунал над комунізмом. Несколько слов на тему «несуществующего» Соглашения о сотрудничестве между НКВД и Гестапо., і це ставить під розумний сумнів результати досліджень працівників Російської академії наук.
Так за підрахунками незалежних від влади російських та західних істориків, кількість жертв сталінського демоциду зазначається, як в десятки разів більша від наведеної В. Земськовим. Наприклад, багаторічний радянський політв'язень Олександр Солженіцин на підставі власних спостережень і досліджень, у книзі «Архіпелаг ГУЛАГ»Solzhenitsyn, Aleksandr I. THE GULAG ARCHIPELAGO 1918—1956: AN EXPERIMENT IN LITERARY INVESTIGATION III—IV. Translated by Thomas P. Whitney. New York: Harper & Row, 1975a, p. 10 вказує більш реалістичну кількість жертв сталінського режиму в розмірі 66 мільйонів людей, а оцінки західних істориків називає між 45 млн та 80 млн жертв репресій.
Заслужений професор Гавайського університету, автор терміна і концепції демоциду, історик та дослідник Рудольф Руммель в одній зі своїх 24 наукових праць «Смертельна політика: Радянський геноцид і масові вбивства з 1917 року», посилаючись на чисельні джерела, фахово обґрунтовує розрахунки та вказує кількість людських жертв серед цивільного населення за період правління Йосипа Сталіна в розмірі 51 млн 755 тис. осіб, з яких близько 40 мільйонів померло або було вбито в таборах ГУЛагLethal Politics: Soviet Genocide and Mass Murder Since 1917, By R.J. Rummel, New Brunswick, N.J.: Transaction Publishers, 1990.
Багаторічний радянський політв'язень Розанов Михайло Михайлович згадував про надвисоку смертність в російському таборі Ухтинсько-Печорський ВТТ, де він відбував 3650 днів каторги:Що не день, то списують 200—300 людей. Мруть, як мухи. Одні від цинги, інші від виснаження, треті від роботи і холодуРозанов М. М. Завоевание белых пятен Покаяние: Коми республиканский мартиролог жертв массовых политических репрессий. Т. 8, ч. 2 / Коми респ. общест. фонд «Покаяние» ; сост. Е. А. Зеленская, М. Б. Рогачев. — Сыктывкар, 2006. — С. 17-177.
Репресії як метод покарання Термін «репресії» використовується в СРСР для визначення методу покарання людей, які вважалися антиреволюційними елементами і ворогами народу. Чистки мотивувалися бажанням частини партійного керівництва позбавитися інодумчих елементів з Партії і з метою утвердження влади Сталіна. Інші кампанії репресії проводилися проти соціальних груп, які вважалися або були звинувачені у діяльності з прихованими політичним мотивами чи протистояли радянській владі і політиці Комуністичної партії.
Також велика кількість чисток зображалася як усунення можливості саботажу і шпигунства, з огляду на можливу війну з Німеччиною. Найбільша суспільна увага була сконцентрована на репресіях як проти самих лідерів Комуністичної партії, так і проти державних службовців і командного складу збройних сил, широкого загалу членів Партії. Масові репресії в цей час супроводжувалися разом із порушеннями радянськими державними органами радянської законності.
Однак, кампанія репресій торкнулася представників багатьох інших груп суспільства: інтелігенції, селян і особливо, яких називали «надто багатими селянами» (куркулями). Вістря репресій НКВС було спрямоване також проти цілих етносів і етнічних груп, яких називали «п'ятою колоною».
Судячи з промови Микити Хрущова «Про культ особи і його наслідки», що прозвучала на ХХ з'їзді КПРС у 1956 р., та недавніх досліджень, більшість звинувачень, включаючи ті, що прозвучали на Московських процесах, були базовані на примусових зізнаннях, часто здобуті за допомогою тортур і під впливом вільної інтерпретації статті 58 Кримінального Кодексу. На основі цієї статті звинуваченим приписували контрреволюційні злочини. Замість судових процесів часто діяли так звані трійки НКВС. Сотні тисяч людей були звинувачені за сфабрикованими доказами у різноманітних політичних злочинах (шпигунство, шкідництво, саботаж, антирадянська агітація і пропаганда, таємна підготовка до державного перевороту, тероризм), а потім розстріляні або відправлені у табори ГУЛАГу. Багато з них померло у робітничих таборах від недоїдання, хвороб і виснаження. Широкомасштабні політично вмотивовані вбивства сьогодні називається терміном «демоцид» або «політцид».
Ідеологічне обґрунтування репресій На об'єднаному Пленумі ЦК і ЦКК у січні 1933 року Сталін заявив:Сильна і могутня диктатура пролетаріату — ось що нам потрібно тепер, для того, щоб зітерти в порох останні рештки вимираючих класів і розбити їхні злодійські махінації.Влітку 1930 року на XVI з'їзді партії Сталін заявив:Репресії є необхідним елементом наступу» . Ідеологічною основою репресій була боротьба проти «ворогів народу.Підбиваючи на об'єднаному Пленумі ЦК і ЦКК у січні 1933 року підсумки першої п'ятирічки, Сталін включив у доповідь спеціальний розділ про завдання і результати боротьби «із залишками ворожих класів:Ми утвердили у всіх сферах народного господарства принцип соціалізму, вигнавши звідти капіталістичні елементи.Далі він, по-перше, розкриває хто мається на увазі під останніми. Останніми залишками вимирущих класів є...промисловці і їх челядь, торговці і їх посіпаки, колишні дворяни і попи, куркулі і підкуркульники, колишні білі офіцери і урядники, поліціянти і жандарми, різного ґатунку буржуазні інтелігенти і всі антирадянські елементи. Єдине, що їм залишається робити, це пакостити і шкодити робітникам і колгоспникам, Радянській владі, партії. І вони шкодять як тільки можуть. Сила і міцна диктатура пролетаріату — ось що нам потрібно тепер для того, щоб розвіяти останні залишки вимирущих класів і робити злодійські махінації» [61:22].Сталін стверджував, що представники цих ворожих класів...розповзлися по наших заводах і фабриках, по наших установах і торговельних організаціях, по підприємствах залізничного і водного транспорту і головним чином — по колгоспах і радгоспах. Розповзлися і сховалися вони там, нап'явши маску „робітників“ і „селяни“, причому дехто з них проліз навіть у партію. (Сталин. Сочинения. Т. 13. — С. 207—208).
Найбільш масштабні репресивні акції
Розгром троцькістської опозиції Відразу після смерті Володимира Леніна у 1924 році утворилося декілька угруповань всередині керівництва партії, кожна з якої претендувала на владу. Льву Троцькому протистояла більшість керівництва країни на чолі з Зінов'євим, Каменєвим і Сталіним, так звана «трійка». Привід до конфлікту з Троцьким був у тому, що, на його думку, необхідно було всіляко сприяти всесвітній революції. При цьому Сталін відстоював концепцію побудови соціалізму в одній країні. Але насправді коренем конфлікту була боротьба за концентрацію всієї повноти влади в руках Сталіна. Троцький був усунутий з займаних посад, його прихильники були витіснені від керівництва Партії і держави. Погляди Троцького («троцькізм») були оголошені ворожою ленінізму дрібнобуржуазною течією. У середині 1920-х років до нього приєдналися Зінов'єв і Камєнєв, які після розгрому Сталіном т. зв. «Нової опозиції» стрімко втрачали владу. У липні — жовтні 1926 року Троцький, Зінов'єв, Камєнєв були виключені з політбюро. Проти «троцькістів» і «зінов'євців» почалися справжні гоніння і репресії. У лютому 1929 р. Троцький був видворений за межі СРСР, а в 1940 році — .
Вважається, що «троцькістів» було остаточно розгромлено у 1934 році. 26 січня 1934 року на «З'їзді переможців» Сталін заявив:Ми перемогли ворогів партії, тобто троцькістські і бухарінські групи опозиції, але залишки їх ідеології все ще живуть в умах індивідуальних членів…, а також їх контрреволюційна програма відновлення капіталізму в СРСР.Протягом 1934—1936 років з лав партії було виключено 18,3 % із 1916,5 тисячі її членів, більшість яких було заарештовано і страчено. Зокрема з 1966 делегатів «З'їзду переможців» 1108 було арештовано й більшість із них розстріляні. Пізніше чистки торкнулися також і органів НКВС — з 1 жовтня 1936 р. по 15 серпня 1938 р. було арештовано 2273 людей, з них за «контрреволюційні злочини» — 1862. Після приходу Лаврентія Берії за 1939 рік до них додалося ще 937 людей.
Ліквідація куркульства як класу Сталіну і партійному керівництву для проведення колективізації на селі потрібна була опора. Сталін усвідомлював, що найбільшим ворогом його планам є клас заможного селянства і тому партія взяла курс на ліквідацію куркульства. Сталін закликав до «ліквідації куркульства як класу». Ця класична тактика за принципом «поділяй та володарюй» була розрахована на те, щоб ізолювати найзаможніших хазяїв від маси бідних селян. Проте визначити, хто саме є куркуль, було не просто. Вважалося, що куркулі мають більше засобів виробництва, ніж середняки, й використовують найману працю. Підрахували, що вони становили близько 5 % селян. Але зображення урядом куркулів як «кровопивців-лихварів» та «експлуататорів» своїх односельців рідко відповідало дійсності.