Гурганський зідж, або зідж Улугбека ( — zij-e soltani) — середньовічний зідж (зоряний каталог), виданий перською мовою султаном і астрономом Улугбеком 1437 року. Праця була підготовлена групою мусульманських астрономів, які працювали в Самарканді в обсерваторії Улугбека під керівництвом султана. У підготовці зіджу брали участь багато видатних учених Середньої Азії, в тому числі аль-Каші і аль-Кушчі. Гурганський зідж не мав собі рівних за точністю до появи праць та Тихо Браге у XVI столітті.

Історія Загалом зідж — це астрономічний довідник в середньовічній ісламській астрономії, що складається з числових таблиць та пояснень, які дають змогу астрономам розв'язувати практичні задачі. Традиційно він містить інформацію для обчислення положень планет і зір — таблиці, а іноді також математичні доведення й теоретичні пояснення.

Існує припущення, що на укладання Гурганського зіджа Улугбека надихнув Насир ад-Дін ат-Тусі, автор близько 150 книг. Гурганський зідж став першим великим каталогом після «Альмагесту», створеного Птолемеєм. Каталог містить зорі, перелічені в «Альмагесті», але з точнішими вимірюваннями, виконаними за допомогою великого квадранта в Обсерваторії Улугбека. У роботі над каталогом Улугбеку допомагали учні та інші мусульманські астрономи, зокрема Джамшид аль-Каші та Алі аль-Кушчі. На створення повного списку зір пішло 17 років: робота почалася 1420 року, коли Улугбекові було 26 років, і завершилася 1437 року.

Зоряний каталог Каталог містить відомості про 1018 зір, які розподілені по 38 сузір'ях. Каталог складено на епоху 1 мухаррама 841 року хіджри, що відповідає 5 липня 1437 року. У програму спостережень було покладено зоряний каталог «Альмагест». Суттєві помилки, які Улугбек виявив у попередніх каталогах зіджів (багато з яких лише оновлювали дані Птолемея з урахуванням випередження рівнодення), спонукали його повторно визначити положення 992 фіксованих зір. До них він додав 27 зір з сузір'їв Корабля, Центавра, Звіра і Жертовника, які були занадто далеко на півдні, щоб їх можна було спостерігати із Самарканда. Ці зорі були перенесені у зідж Улугбека із «Книги фіксованих зір» ас-Суфі (964). Оцінка блиску також запозичена в ас-Суфі, що еквівалентно запозиченню з «Альмагеста».

Таблиця синусів Однією з важливих частин Гурганського зіджа є таблиця синусів. Вона охоплює 18 сторінок і містить значення синуса з точністю до 9 десяткових знаків для кожного градуса від 0 до 87°, а для відрізка від 87° до 90° — з точністю до 11 знаків.

Визначення довжини року У 1437 році Улугбек визначив тривалість сидеричного року як 365,2570370…д = 365д 6г 10хв 8с (похибка +58с). Для багаторічних вимірювань він використовував 50-метровий гномон. Це значення було покращене на 28с через 88 років, 1525 року, Миколаєм Коперником (1473—1543), який спирався на оцінку Сабіта ібн Курри (826—901), точність якої становила +2с. Однак Улугбек згодом отримав ще точніше значення — 365д 6г 9хв 35с, з похибкою +25с, перевершивши точність пізнішої роботи Коперника, яка мала похибку +30с. Улугбек також визначив нахил земної осі як 23°30'17" у шістдесятковому форматі, що відповідає 23,5047° у десятковому записіL.P.E.A. Sédillot, Prolégomènes des tables astronomiques d'OlougBeg: Traduction et commentaire (Paris: Firmin Didot Frères, 1853), pp. 87 & 253..

Значення Зідж Улугбека вважають найточнішим і найповнішим зоряним каталогом свого часу, перевершуючи роботи видатних попередників — Птолемея, ас-Суфі й астрономів Обсерваторії Мараге. Довгий час цей зідж залишався неперевершеною за точністю астрономічною роботою — до появи в XVI столітті праць і Тихо Браге.

Гурганський зідж мав значний вплив і залишався у вжитку аж до XIX століття. У світі збереглися сотні копій оригінального перськомовного рукопису. Його перекладено багатьма мовами, зокрема арабською, турецькою та івритом. Відомі також коментарі до нього, зокрема авторства Алі аль-Кушчі.

1665 року видав Гурганський зідж в Оксфорді під назвою «Jadāvil-i Mavāzi' S̱avābit, sive, Tabulae Long. ac Lat. Stellarum Fixarum ex Observatione Ulugh Beighi». 1767 року Гурганський зідж перевидав Грегорі Шарп, в 1843 році — Френсіс Бейлі в XIII томі «Мемуарів королевського астрономічного товариства» (), а в 1917 році — у праці «Ulugh Beg's Catalogue of Stars, Revised from all Persian Manuscripts Existing in Great Britain, with a Vocabulary of Persian and Arabic Words».

Див. також Обсерваторія Улугбека

Примітки

Література E.S. Kennedy, A Survey of Islamic Astronomical Tables, Transactions of the American Philosophical Society, (1956) 46(2), pp. 3–4, 44-5. L.P.E.A. Sédillot. Tables astronomiques d'Oloug Beg, commentées et publiées avec le texte en regard, Tome I, 1 fascicule, Paris; 1839. L.P.E.A. Sédillot. Prolégomènes des Tables astronomiques d'Oloug Beg, publiées avec Notes et Variantes, et précédées d'une Introduction. Paris: F. Didot, 1847. L.P.E.A. Sédillot. Prolégomènes des Tables astronomiques d'Oloug Beg, traduction et commentaire. Paris: 1853.

Посилання Звездный каталог Улугбека. Предисловие. Созвездия. Комментарии.