Імперія Тимуридів — імперія, що включала сучасний Іран, Кавказ, Месопотамію, Афганістан, більшу частину Середньої Азії, а також частини сучасного Пакистану, Сирії.
Історія Імперія Тимуридів утворилася на території сучасних республік: Узбекистану, Таджикистану, Киргизстану, Південного Казахстану, Туркменістану, Ірану, Афганістану, Пакистану, Північної Індії, Іраку, Вірменії та Азербайджану.
У 1370 в Балху відбувся курултай, який обрав Тамерлана еміром Турана. Ядром держави стали території Узбекистану, Туркменістану, Таджикистану і північного Афганістану.
У 1376 Імперія Тамерлана поглинає Хорезм, а в 1384 — Сістан і Забулістан (південно-західний Афганістан).
До 1393 південно-західні володіння Тамерлана досягають Багдада.
В 1395 його військо робить похід проти Золотої Орди (Дешт-і-Кипчак), а в 1398 — проти Делійського султанату.
У 1401 війська Тамерлана захоплюють Дамаск, а в 1402 завдають поразки османському султану, в результаті якої в Самарканд привозять трофейний Коран Усмана.
Після смерті Тамерлана в 1405 в столиці країни Самарканді запанував його онук Халіль-Султан, який не зміг утримати владу і віддав її в 1409 році своєму дядькові Шахрух Мірзі, резиденцією якого став афганський Герат. У цей період від імперії Тимуридів відпали території Іраку (1405) та Азербайджану (1408). Самарканд призначений на спадок синові Шахруха Улугбеку, а столицею стає Герат. Шахрух Мірза доволі швидко відновив кордони імперії, окрім Малої Азії. Делійська династія Сайїд визнала зверхність Тимуридів. Втім Шахрух постійно вимушен був придушувати повстання Кара-Коюнлу, Ак-Коюнлу і Джалаїридів.
Лише після смерті Шахруха в 1447 році Улугбек повернув Самарканду звання столиці імперії. Однак у 1449 Улугбека скинув його власний син Абд аль-Латіф Мірза.
Міжусобицю, що почалася, зміг зупинити Тимурид Абу-Сеїд, влада якого поширювалася на території Узбекистану і північного Афганістану. Саме він запросив в Узбекистан кочових узбеків Абу-л-Хайра. На заході (на територіях Ірану) тривала війна з туркменськими об'єднаннями Кара-Коюнлу і Ак-Коюнлу. 1458 року Абу-Сеїд зазнав тяжкої поразки від Кара-Коюнлу, внаслідок чого Тимуриди втратили іранські землі. При наступниках Абу-Сеїд імперія Тимуридів розділилася на дві частини: Мавераннахр — столиця Самарканд і Хорасан зі столицею в Гераті.
У 1500—1501 роках виходець із улусу Джучі — Мухаммед Шейбані захоплює Самарканд, витісняючи з нього одного за одним тимуридів Султан-Алі і Бабура. У 1504 році військо Бабура захопило Кабул, звідки він робить завоювання Індії (Паніпатська битва) і засновує Імперію Великих Моголів. Разом з тим останнім тимуридським еміром в регіоні залишався Хусейн Байкара, правитель Хорасану і Астрабаду. Після смерті останнього його син і спадкоємець Баді аз-Заман зазнав поразки від Шейбані, внаслідок чого той захопив тимуридські володіння. У 1510 році Бадіаз-Заман опинився при дворі сефевідського шаха Ісмаїла I, спонукавши того рушити проти Мухаммеда шейбані. В результаті персами було захоплено Астрабад і Хорасан. Втім, Баді аз-Заман не отримав своїх володінь, залишившись в Тебрізі почесним в'язнем.
Територія На піку своєї могутності держава Тимуридів охоплювала території від Іртиша та Волги до Перської затоки, від Гангу до Дамаску. Володареві імперії підпорядковувалося 40 племен.
Устрій Політична організація ґрунтувалася на степово-кочовій системі патронажу, запровадженій ЧингісханомThe Baburnama: Memoirs of Babur, Prince and Emperor. Translated, edited and annotated by W. M. Thackston (2002). Modern Library. Державу очолював правитель, який носив титул аміра (еміра). Перший правитель, Тимур, не був нащадком Чингісхана, а тому не міг отримати титул Великого ХанаManz, Beatrice Forbes (1999). The Rise and Rule of Tamerlane. Cambridge University Press, p.109. ISBN 0-521-63384-2. Щоб використовувати назву династії Чингісхана, було обрано та зведено на трон номінального хана з цього роду. У перші роки правління Тимура це був Суюргатміш, а в пізніші роки — Махмуд-хан. Правителі, які наслідували Тимура, приймали титул султана. Сини та онуки аміра носили титул емірзаде.
Спадкоємство влади в імперії Тимуридів відбувалося більше за монгольськими зразками, ніж за монархічними цінностями, оскільки влада розглядалася не як питання індивідуального права, а як спільна або корпоративна власність усієї правлячої родини. Така ситуація майже гарантувала постійні чвари та міжусобиці, а політична єдність виникала лише через значний час.
Обов'язки уряду та правління були розділені на військову та цивільну сфери за етнічними ознаками. Принаймні на ранніх етапах військова частина була майже виключно тюрко-монгольською, тоді як цивільний та адміністративний елемент був майже виключно перською.
Емір аль-умара вважався заступником аміра та був командувачем армії. Йому допомагали 4 візиря: країни та підданих; армії; податків і майна; фінансів. Візир країни та підданих інформував правителя про важливі справи в країні, щоденну поведінку, стан підданих, продукти, що привозяться з провінцій, податки та данину та їх розподіл, доходи та витрати, розвиток країни та те, як регулюється добробут населення. Візир армії. Він мав встановлювати платню та допомогу воякам. Візир податків і майна мав зберігати у довірчій власності майно сімей, що втратили близьких, родичів померлого та біженців, закят та податки, зібрані з населення, товари, отримані від купців, які приїжджали та від'їжджали, худобу країни, пасовища для черед, пасовища, доходи, зібрані з країни, та передавати їхнім спадкоємцям, якщо такі були, майно зниклих та померлих. Віхир фінансів мав бути обізнаним з доходами та витратами всіх відділів королівства, витратами, понесеними зі скарбниці, і навіть витратами, понесеними на стайні та інших тварин правителя. Окрім цих візирів, було призначено ще трьох візирів для нагляду за майном за кордоном та в країні, для вирішення фінансових відносин державного значення та для розгляду доходів з провінцій. Візирі підпорядковувалися диванбею.
Існувала також дорадча рада емірів (диван емірів), куди входили найшанованіші еміри імперії. Високе положення займали еміри «дивана тувачі», потім слідували еміри «дивана мал», що займався податковими питаннями, потім слідували даруги провінційAndo Sh. Timuridishe Emire nach dem Mu‘izz al-ansab. Untersuchung zur Stammesaristokratie Zentralasiens im 14. und 15. Jahrhundert. Berlin: Klaus Schwarz Verlag, 1992: 223.
Хусейн Байкара створив новий державний орган — диван-і бугург-і амарат, — що відповідав за загальну координацію та керівництво політикоюMaria Eva Subtelny, «Centralizing Reform and its Opponents in the Late Timurid Period», Iranian Studies, Volume 21, Number 1/2, (1988), pp. 123–151.
Ті, хто відзначався своєю майстерністю, отримували титул еміра. Вони брали участь у битвах та в управлінні провінціями. За часів правління Тимура 313 осіб отримали титул еміра"Əmir Teymurun vəsiyyətləri". Bakı, Qanun nəşriyyatı, 2012; Özbək dilindən tərcümə edən: Məti Osmanoğlu, redaktor Natiq Səfərov, səh. 131. Емірів призначали заступники. Якщо емір помирав або був усунений з посади, заступники займали його місце та називалися «кандидатами в еміри».
Правитель призначав садра, що займався релігійними справами. Садр очолював усі вакуфи, призначав мутаваллі для володіння вакуфами та розподілу доходів від вакуфів. Окремих казі призначали для армії та підданих. Еміри правосуддя повідомляли правителю про проблеми між військовими та підданими.
Ерзбей призначався для інформування правителя про стан воїнів, підданих та тих, хто писав петиції та скаржився, а також про те, чи було виконано якусь важливу роботу. У кожній державній канцелярії призначалися 2 секретаря для запису доходів і витрат і щоденних витрат — для тюркських пелмен (навісандагадні-і тюрк) і «персів», тобто інших підвладних народів (навісандагадні-і таджик).
Держава Тимуридів була типовою східною феодальною монархією. Країна була поділена на провінції. Провінціями керували емірзаде та еміри, яких призначали правителі. При емірзаде завжди призначався атабек як радник і споглядач за Тимуридом. У кожній провінції був власний диван з посадовцями, що копіювали центральний диван імперії.
Також правитель призначив казі, муфтія та мухтасіба для кожної вілаєта (провінції) та хакімів — для міста, а також визначав обов'язки саїдам, вченим та іншим релігійним діячам.
За часів правління Тимура було створено поштові відділення для забезпечення передачі інформації. На кожній станції тримали 200 коней, а їхні витрати оплачувало місцеве населення.
Дипломатія
Протягом усього періоду свого правління Тимур прагнув розвивати багатосторонні зв'язки з різними землями, про що свідчать значна кількість посольських візитів посланців Тимура до іноземних держав, так і чимало прийнятих ним у своєму палаці на найвищому рівні іноземних посольств і місій. Амір дипломатичному протоколу правитель надавав великого та важливого значення. Тому було розроблено цілісну процедура, пов'язану із зустріччю, прийомом та проживанням іноземних посланців, участю у святкових церемоніях, розсадженням та обслуговуванням гостей на церемоніальному обіді, обов'язковим обміном подарунками, урочистими проводами. Її підґрунтям були традиції східного етикету з вираженим підкресленням шанобливого та доброзичливого ставлення до гостей.
У перший період посольства переважно відправлялися до іранських і кавказьких правителів, ханів Золотої Орди, мамлюцьких (1392—1393 роки) і османських султанів. 1399 року під час походу на делі прийняв послав кашмірського султана Сікандар-шаха I, що привіз дарунки, зокрема 3 тис. коней. У 1402 році було відправлено велике посольство, яке відвідало Францію та Кастилію. У 1403 році було прийнято кастильське посольство на чолі із Руї Гонсалес де Клавіксо. Шахрух 1444 року відправив посольство до Каїру, звідки у 1439 і 1446 року також приймав послів.
Водночас складні дипломатичні відносини були з імперією Мін. Спочатку до Нанкіну було відправлено три посольства; 1387, 1392 і 1394 року. 1395 року Тимур прийняв мінських послів, які викликали його роздратуванням, відмовляючись визнати рівноправний статус Тимуридів і МінБартольд В.В. Улугбек и его время // Сочинения. –Т. II. -Ч. 2. –М.: Наука, 1964, 67. 1409 року після смерті Тимура Шахрух Мірза прийняв мінське посольство в ГератіХофизи Абру. Зубдат ат-таворих.// Мукалдима, тасхех ва таликоти Саидкамол Хон Саидчаводи. - Теҳрон. - 1372, с.358. 1419 року Шахрух і Улугбек прийняли нове мінське посольство, а потім відправили об'єднане посольствона чолі із еміром Шаді Ходжою, яке здійснило свою подорож до 1422 рокуWang Jiguang (Chen Cheng’s missions to the West, as well as the Chinese-Timurid relationship during the reigns of Hongwu and Yongle), p.17-27.
Право Тривалий час використовувалося «Яса» Чингісхана. Також використовували законодавство Чагатайського ханства, тюркські традиції, постановами амірів і султанів та шаріат. У 1414–1415 роках Шахрух Мірза скасував тюрко-монгольське звичаєве право у роботі центрального уряду, яке повністю було замінено на шаріат. За панування Хусейн Байкари було опубліковано юридичний посібник «Мухтар аль-Іхтіяра», який використовувався до ХХ століттяGreen, Nile (2019). The Persianate World: The Frontiers of a Eurasian Lingua Franca. University of California Press, p. 30.
Суспільство Політична еліта складалася з двох частин: військових, що походили тюркських і тюрко-монгольських племен, що мешкали з часів могольського загарблення. Іншою привілейованою частиною був чиновницький апарат із впливових перських родин. Далі за правами йшли ремісники та торгівці, найбезправнішими були селяни.