Олексій Варфоломійович Щелаковський (25 лютого 1899 року — 12 червня 1959 року) — радянський воєнний діяч, генерал-лейтенант (1945).
Життєпис
Народився у станиці Вешенській Донецького округу області Війська Донського в сім'ї безземельного селянина іногороднього кравця, який займався дрібною торгівлею.
У 1915 році закінчив двокласне училище, працював учнем телеграфіста, витримав іспит на лінійного наглядача і отримав призначення в станицю Багаевську наглядачем. З листопада 1917 року добровільно брав участь у збройному повстанні міста Ростова-на-Дону. У 1918 році білокозаками карального загону генерала Петра Попова був заарештований і направлений до Новочеркаської в'язниці, там був судимий за добровільну службу на користь Радянської влади, за «шпигунство на користь червоних» і засуджений до смертної кари. Згодом смертну кару замінили двадцятирічним утриманням у в'язниці. Але в грудні 1919 року був звільнений частинами Червоної армії.
У кінці 1919 року Щелаковський вступив до лав РСЧА, воював у першій Кінній армії, потім був направлений в Узбецьку бригаду, переведену Михайлом Фрунзе на Південний фронт. Брав участь у ліквідації сил Нестора Махна та Юрія Тютюнника. У 1920 році вступив до ВКП(б).
Після Громадянської війни Щелаковський продовжив службу в лавах РСЧА на політичній роботі і командних посадах у Робітничо-Селянській Червоній Армії, був секретарем партбюро 39-го полку 7-ї Самарської кавалерійської дивізії, якою в той час командував Георгій Жуков. На 1941 рік — начальник управління політичної пропаганди Харківського військового округу, член Військової Ради Харківського військового округу.
У роки німецько-радянської війни військовий комісар: 2-го кавалерійського корпусу (25.08.1941—26.11.1941); 1-го гвардійського кавалерійського корпусу (26.11.1941—09.10.1942), член Військової Ради 3-ї резервної армії Брянського фронту (09.10.1942—04.02.1943), член Військової Ради, член Військової Ради 69-ї армії (04.02.1943—28.06.1945).
Після війни, з 1947 року до 1959 року військовий комісар Харківської області.
Делегат XVIII з'їзду ВКП(б), XIX і XX з'їздів КПРС.
Помер у 1959 році, похований у Харкові на другому міському кладовищі.
Військові звання бригадний комісар (24.10.1937) генерал-майор (06.12.1942) генерал-лейтенант (11.07.1945).
Нагороди СРСР
два ордени Леніна (21.02.1945Награждён в соответствии с Указом Президиума Верховного Совета СССР от 04.06.1944 «О награждении орденами и медалями за выслугу лет в Красной Армии», 29.05.1945) чотири ордена Червоного Прапора (12.11.1941, 27.08.1943, 03.11.1944, 15.11.1950) орден Кутузова I ступеню (06.04.1945) Орден Богдана Хмельницького I ступеня (23.08.1944)Указ Президиума Верховного Совета СССР от 23.08.1944 — О награждении орденами Суворова, Кутузова генералов и офицерского состава Красной Армии/Газета Красная звезда от 24.08.1944, № 201 (5881) орден Червоної Зірки (??.11.1936) Медалі в т. ч: «XX років Робітничо-Селянської Червоної Армії» (1938) «За оборону Москви» (04.09.1944) «За Перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр .» (04.09.1944) «За взяття Берліна» (1945) «За звільнення Варшави» (1945)
Інших держав
Кавалер лицарського ордена «Віртуті Мілітарі» (ПНР) Орден «Хрест Грюнвальда» II ступеня (ПНР) Медаль «За Варшаву 1939-1945» (ПНР) Медаль «За Одру, Нису і Балтику» (ПНР) Медаль «Перемоги і Свободи» (ПНР)
Пам'ять
За рішенням Вешенської сільської ради одна з вулиць станиці Вешенської була названа на честь генерала Щелаковського. В шкільному музеї станиці Вешенської організований стенд присвячений Щелаковському. Письменник Володимир Успенський у своїй документальній повісті «Глибокий рейд» яскраво висвітлив бойові дії кавалерійського корпусу Бєлова в тилу противника на Смоленщині, в книзі особливо відзначена роль комісара корпусу Щелаковського.
Посилання
Генералы Второй мировой войны Щелаковский
Примітки