Попі́льня — селище в Житомирському районі, центр Попільнянської селищної територіальної громади. Розташоване на південному сході Житомирської області. Значну роль у житті селища відіграє залізнична лінія Фастів—Козятин, що розділяє його практично навпіл на північну та південну частини, та розміщена на ній однойменна залізнична станція Попільня, що розташована в самому центрі населеного пункту.
У північній частині Попільні зосереджені основні державні установи, будинок культури, магазини, ринок, гімназія, 2 дитсадки, автостанція, лікарня тощо. Тут також знаходиться центральна вулиця Попільні — вулиця Богдана Хмельницького. У цій частині розташований єдиний у селищі мікрорайон, забудований виключно багатоквартирними житловими будинками (в-основному, двоповерховими). Основні вулиці цієї частини (окрім центральної) — Героїв Майдану, Київська, 40-річчя Перемоги, Віталія Шайдюка.
Південна частина селища переважно забудована приватними житловими будинками. Тут діє дитячий садочок, декілька магазинів. У повсякденному спілкуванні місцеві жителі для позначення цієї частини селища вживають назву «за путями».
Біля північно-західного краю Попільні бере свій початок невеличка річка Лозинка, котра біля села Миролюбівка впадає до річки Унава. На північній околиці селища та села Попільні знаходиться Попільнянський ліс — лісовий заказник місцевого значення (статус з 1967 р.).
Назва Назва «Попільня» походить від слова попіл. Починаючи з XIV ст. в Україні, на Поліссі й у Лісостепу, розвивалось виробництво поташу, який виробляли з попелу спалених дерев. Біля кожного такого виробництва була так звана попільня (попельня) — приміщення, де зберігали попіл і технологічно його обробляли.Янко М. Т. Топонімічний словник України: Словник-довідник. — К.: Знання, 1998. — ISBN 5-7707-9443-7. — С. 285.
За іншим переказом, під час нападу татари спалили поселення та воно пізніше відродилося з попелу. Існує також легенда, що стверджує, ніби тут першим випалив ділянку й поселився лісник з Паволочі Попелюх.Іващенко О. М. Пам'ятки і пам'ятні місця історії та культури на Житомирщині (Попільнянський район). Випуск 9. — Житомир, 2007. — с. 3-4. ISBN 978-966-655-267-2
Історія
Заснування селища Селищу Попільня вже понад 150 років. Воно започатковане 1870 року, коли була відкрита залізниця, яка з'єднала Київ та Одесу. Дорога пролягла поблизу села Попільні і тому споруджена тут цього ж року станція дістала назву Попільня. Першими спорудами станції Попільня був будинок начальника залізничної станції та вокзал.. У наш час будівля залізничного вокзалу, одноповерхова службова будівля (праворуч від вокзалу) та розташований поряд станційний пакгауз є єдиними зразками дорадянської забудови селища. Водогінна башта станції була збудована вже у радянський час.
Протягом 1880–1923 рр. селище біля залізничної станції Попільня відносилося до Попільнянської волості Сквирського повіту Київської губернії, у ньому 1900 року налічувалося лише 18 будинків, проживало 106 мешканців, при станції була поштово-телеграфна станція, аптека, постоялий двір, буфет та пивна лавка. При цьому, у сусідньому селі Попільні (центрі волості) на той час налічувалося 281 будинок, 1616 мешканців, діяли церква, церковно-приходська школа, 2 вітряки та казенна винна лавка, а також, працював фельдшер.
Попільнянська волость охоплювала дев'ять населених пунктів (1 містечко, 5 сіл, 3 малих села), населення становило 11 633 жителя (з них 41 католицького віросповідання, 5 штундів (можливо, представників інших протестантських течій), 330 євреїв). У волості налічувалося 18 744 десятин землі, у тому числі, 10 340 десятин належали власникам великих маєтків, 7 894 десятин були волосними землями, 362 десятин були церковними землями.Географічний словник Королівства Польського та інших слов'янських країн. — Варшава: Вид. Філіпа Сулімєрського і Владислава Валєвського, 1902. — Т. 15, Ч. 2. — с. 494
Попільня в ХХ столітті. 1910 року будується залізнична гілка Попільня — Сквира. У Попільні починає працювати крохмальний завод.Махорін Г. Л., Оленська І. С. Край над Унавою. — Житомир: «Волинь», 2006. — с. 20 ISBN 966-8059-66-2
1920 року в Попільні налічується 30 будинків і проживало близько 300 чоловік населення.
1923 року Попільня стає районним центром.Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К., 1973. — с.551. Тут з'явилися нові адміністративні та житлові будівлі. Впродовж 1923-1925 років побудовано нові вулиці — Радянська, Богдана Хмельницького, Пролетарська. 1925 року в Попільні за рахунок бюджетних коштів відкрито перший у районі державний дитячий садок.Шлях встановлення Попільнянського району.
1930 року засновано районну газету «Прапор колгоспника» (тепер — «Перемога»).
На початку 1931 року організована Попільнянська МТС.
1934 року в Попільні відкрито семирічну школу.
1935 року в Попільні почав діяти перший радіовузол на 250 точок. Того ж року розпочав роботу районний будинок культури. Впродовж 1935–1937 рр. відкрито дві бібліотеки, книжковий фонд яких наприкінці 1938 року налічував 11 тисяч томів.
З вересня 1937 року Попільня стала частиною новоутвореної Житомирської області. 1938 року Попільню віднесено до категорії селище. У ній проживало тоді 1 700 чоловік.Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К., 1973. — с. 553—554
1937 року при Попільнянській МТС створено жіночу тракторну бригаду, яку очолила комсомолка Л. М. Курілець. Попільнянська МТС 1939 року стала учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки, її було нагороджено дипломом 1-го ступеня та премійовано легковим автомобілем. 1940 року МТС нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. У селищі станом на цей рік працювало 5 магазинів та 6 ларків. Необхідну медичну допомогу жителям району надавало 35 медичних працівників районної лікарні. Житлова площа селища Попільні 1940 року порівняно з 1923 роком зросла вдесятероПередвоєнне десятиліття.
Німецько-радянська війна 12 липня 1941 року поблизу Попільні відбувся бій з ворожими танками 73 лейтенантів-випускників Саратовського військового училища, всі вони загинулиУ полум'ї Великої Вітчизняної війни.
14 липня 1941 — зведений 94-й Сколівський (м. Сколе Львівська обл.) прикордонний загін (командир І. Середа, політрук М. Колісниченко), який був перекинутий до станції Попільня щоб зупинити просування ворога до Києва, вів нерівний бій з танковою колоною ворога біля Попільні. У бою загинуло 152 бійці.Історичний портал history.org.ua
Група Середи спочатку зайняла оборону на висоті «Кругляк» (урочище Левада). На прикордонників рушила ціла армада танків, бронетранспортерів, автомашин з піхотою. По ним ударили артилеристи капітана Юдіна, замаскувавшись по сусідству. Дорога виявилася перекритою. Гуркітлива техніка стала сповзати на пшеничне поле, піхота розосередилася, ховаючись від вогню. З ходу подолати опір захисників «Кругляка» і увірватися до Попільні ворогові не вдалося.
Біля залізничної станції Попільня стояв ешелон з пораненими. Капітан Середа знайшов серед своїх бійців машиніста і той під прикриттям вогню успішно доправив ешелон до Фастова.
Від станції Попільня Середа вирішив відходити двома групами: першу очолив він сам, другу — комісар П. П. Колесніченко. Це дозволило прикордонникам перекатами відійти на намічений рубіж. Отримавши наказ вийти до річки Роставиці біля села Строкова та підготувати новий рубіж оборони, капітан Середа вирушив зі своїми бійцями виконувати поставлену задачу. До села Строків залишалося ще кілометрів зо три, коли з'явилися німецькі танки і піхота. Наступ ворожої піхоти підтримували понад 120 танків. Прикордонники зі зв'язками гранат кидалися під танки, нищили противника вогнем з кулеметів і гвинтівок. До останньої можливості бився разом зі своїми бійцями капітан І. М. Середа. Гранатами він підірвав гітлерівський танк, розстрілював ворога з кулемета. Прикордонники стояли на смерть, але сили були надто нерівні …Бої прикордонників під Попільнею
У листопаді 1941 року розпочав діяльність Попільнянський підпільний райком партії. 22 березня 1942 року розпочалися арешти, допити і тортури підпільників у селищі Попільня. 26 березня о п'ятій годині ув'язнених погнали босими по снігу, колоною до місця страти в район залізничної станції. У той день було повішено та розстріляно 15 підпільників.
Вперше від німців Попільня була звільнена 10 листопада 1943 р. під час запеклих наступальних боїв. Проте, гітлерівці незабаром перейшли в контрнаступ і знову захопили селище. У ті дні героїчний подвиг у боях за Попільню здійснив командир вогневого взводу 1453-го самохідного артилерійського полку лейтенант Петро Фомічов. Його підрозділ розгромив ворожу колону, знищивши 28 автомашин і 80 солдатів. Відбиваючи атаку ворожих танків у районі залізничної станції, Фомічов підпустив на близьку відстань 2 ворожі танки і особисто підпалив їх. У бою він був смертельно поранений. 1944 р. йому було посмертно присвоєно звання Герой Радянського Союзу.Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К., 1973. — с.554
26 грудня 1943 року війська 1-го Українського фронту під командуванням генерала армії Ватутіна розпочали наступ проти німецьких військ, розташованих південніше Радомишля з метою забезпечення правого флангу головного ударного угруповання фронту. На її лівому фланзі 40-ва армія, після завершеного напередодні успішного обходу вузла опору супротивника в Корнині, розгорнула свою ударну групу в південно-східному напрямку і просувалася на Білу Церкву. За три дні наступу військами звільнено понад 150 населених пунктів. У боях розгромлені чотири танкових дивізії німців, у тому числі танкова дивізія СС «Райх» і шість піхотних дивізій.
На той час війська 38-ї армії (командир — генерал-полковник К. С. Москаленко) та 1-ї гвардійської танкової армії (командир — генерал-лейтенант М. Ю. Катуков) під час проведення Житомирсько-Бердичівської наступальної операції, зустрічаючи слабкий опір, просунулися більш ніж на 20 км, звільнили станцію Попільня і перерізали залізницю, що сполучає Фастів і Козятин.Москаленко К. С. Житомирско-Бердичевская наступательная операция // На Юго-Западном направлении. 1943-1945. Книга II
Від повоєнних років до наших днів Через тиждень після звільнення Попільні інженерні частини наступаючих радянських військ за активної допомоги мешканців селища відбудували колійне господарство і відновили рух на залізниці.
Наприкінці січня 1944 року в селищі розпочала роботу медамбулаторія, організована за допомогою пересувного військового госпіталю, у лютому — семирічна школаІсторія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К., 1973. — с.556.
У березні 1955 р. в клубі Попільнянської МТС встановили перший телевізор «Т-2 Ленінград»Махорін Г. Л., Оленська І. С. Край над Унавою. — Житомир: «Волинь», 2006. — с. 64 ISBN 966-8059-66-2.
За переписом 1959 року в Попільні проживало 2 631http://www.demoscope.ru/weekly/ssp/ussr59_reg2.php особа.
1 серпня 1961 р. у Попільні створена редакція місцевого радіомовлення, очолював її Г. Ф. Грінченко.
Протягом 1961–1963 рр. електрифіковано і переведено на електровозну тягу залізницю, через станцію Попільня почали курсувати електропоїзди.
1962 року було розпочате спорудження декількох двоповерхових будівель. Серед них — восьмиквартирний будинок навпроти базарної площі, комбінат побутового обслуговування (збудований у червні 1983 р.), де розмістились шевська та кравецька майстерні, перукарня, фотоательє; а також, будинок нового готелю. Заклали фундамент під двоповерховий будинок дитячого садка.
З 1 січня 1962 р. в районному кінотеатрі демонструвались широкоекранні художні та документальні фільми, а 1963 р. відкрито новий книжковий кіоскМахорін Г. Л., Оленська І. С. Край над Унавою. — Житомир: «Волинь», 2006. — с. 66-67 .