Русь

Ру́сь (, , , ), або Ру́ська земля́ () — назва країни у Східній Європі з розташуванням у середньому Подніпров'ї. Починаючи з IX століття, з приходом варягів наддніпрянські українські землі стали називатися Руською землею, а їх столицею був полянський Київ. Ця назва у широкому значенні почала вживатися і до інших земель підкорених Києву.

В історіографічній традиції щодо неї вживаються терміни «Київська Русь», «Давня Русь», «Давньоруська держава», «Київська держава». Ці терміни мають відповідні мотивацію та контексти застосування, характерні умови виникнення, спричинені певною історіографічною та політико-ідеологічною ситуацією, адаптацією до пізніших національно-державних пріоритетів. Вони можуть не лише застосовуватись як вузькослужбові у межах історичних досліджень, а й набувати надмірної політизації та розширеного тлумачення — надто у питаннях раніших та сучасних претензій на «давньоруську спадщину».

Втім є незаперечним, що за більшістю інтерпретацій вихідний історичний феномен «Русі» має нижньою хронологічною межею IX ст., а верхньою — XIII ст.

При цьому варто враховувати, що значна частина соціально-політичної, етнокультурної та політико-адміністративної термінології, що традиційно використовується дослідниками Русі, за будь-яких обставин є пізньою, а тому анахронічноюГалушко К. Ю. Становлення Русі та держави Рюриковичів // Енциклопедія історії України: Україна—Українці. Кн. 2 / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — : В-во «Наукова думка», 2019. — 842 с. — ISBN 978-966-00-1740-5..

У 988 р. Київська Русь прийняла православ'я від Візантії. У XI — XIII століттях Руська земля була адміністративно поділена між Київським, Чернігівським і Переяславським князівствами, а великий князь київський залишався верховним правителем Русі. З другої половини XIII століття, після знищення Київської Русі, назва охоплювала всі території, які колись корилися Києву — від Балтійського до Чорного моря. У середньовіччі використовувалася в титулах світських і духовних правителів Руського королівства, Литви, Польщі, Речі Посполитої, Новгородщини, Московії, Угорщини, Австрії тощо. У новому часі вживалася як одна із самоназв козацької держави Війська Запорозького та Російської імперії. З XVIII століття — самоназва України, Білорусі. Народ Русі називав себе русинами. Похідна від Русь, на визначення людини, приналежної до Русі, руського роду, засвідчена в угодах Олега з греками 911 р. (7 разів) та Ігоря 945 р. (6 разів) у Київській Русі, згодом у Галицько-Волинській та Литово-Руській державіБорщак Ілько. Ідея Соборної України в Европі в минулому: по невиданих документах і стародавніх працях / Ілько Борщак, Генеральний Секретар Українського Дієвого Комітету в Парижі, Дійсний Член Ліги Української Культури.— Париж: «Український друкар», 1923.— С. 6..

Географічна чи етно-територіальна сутність Руської землі Проблему етимології слова «Русь», що дотепер залишається дискусійною, не змішують з питанням прив'язки цього імені до відповідної територіїДанилевский 1998..

Більшість авторів вважають, що існувало два основних значення поняття Русь, Руська земля: вузьке — середнє Придніпров'я (Київське, Переяславське і Чернігівське князівства) і широке — всі землі, які увійшли в склад Київської РусіТолочко 2012:4-17.. На думку деяких російських та радянських дослідників, є дискусійними лише питання про межі Руської землі у вузькому значенні і характер змін цих меж, а також питання про те, яке із цих понять — вузьке і широке — первинне, а яке похіднеКузьмин А. Г. Ипатьевская летопись и «Слово о полку Игореве»: (По поводу статьи А. А. Зимина) // История СССР. — 1968. — № 6. — С. 85..

РибаковРыбаков Б. А. 1) Древние Русы // Сов. археология. — 1953. — Вып. 17. — С. 30—39, 72, 103; 2) «Слово» и его современники. — С. 157—159;. 3) Киевская Русь и русские княжества XII—XIII вв. — М., 1982. — С. 55—56, 285—286, 483—564, ТихомировТихомиров 1947:60—80, 1979:22-48., НасоновНасонов 1951, Кучкін, Федотов, РобінсонРобинсон А. Н. «Русская земля» в «Слове о полку Игореве» // ТОДРЛ. — 1976. — Т. 31. — С. 123—136., Кузьмін, МавродінМавродин В. В. Происхождение русского народа. — Л., 1978. — С. 148—169., , ШаскольськийШаскольский И. П. 1) Вопрос о происхождении имени Русь в современной буржуазной науке: Критика новейшей буржуазной историографии. — М., 1967; 2) Известия Бертинских анналов в свете данных современной науки // Летописи и хроники: 1980. — М., 1981. — С. 43—55, Моця обґрунтовували первинність вузького значення Руської землі; окремі дослідники вузьке значення вважають привхідним (ЛіхачовЛихачев Д. С. Комментарии // Повесть временных лет. — М.; Л., 1950. — Т. 2. — С. 239—240, 252—253., Ведюшкіна).

Вживання терміна «Русь» та його похідних у давньоруських писемних пам'ятках дозволило виділити також інші їхні означення: етнічно-територіальне, політичне (династично-територіальне)Генсьорський 1962:16—30., конфесійне чи етно-конфесійне, соціальне«Самé слово Русь у давньоруських писемних пам'ятках має чотири основних значення: етнічне — народ, плем'я, рід тощо; соціальне — суспільний прошарок, верства або стан; географічне — територія чи земля; політичне — держава», див.: Котляр М. Ф. Духовний світ літописання. — К. : Інститут історії України НАН України, 2011. — С. 13-14. .

«Руська земля» у вузькому значенні

Аналіз більше семисот згадок «Руської землі» в літописних зводах дозволив уточнити значення цього словосполучення, як прийнято говорити, «у вузькому значенні». «Русь» чи «Руська земля» або «вся Руська земля» позначали Київську землю, країну полян, територію Середнього Подніпров'яКучкин 1995:74-100.Мавродін В. В. Образование Древнерусского государства. — Л. : Изд. Лен. ун-та, 1945. — 432 с..

За А. Насоновим, «Русь» або «Руська земля» як політично панівне над деякими слов'янськими племенами територіальне ядро існувало з першої половини X ст. Її межі визначаються територією Переяславської «області», Чернігівської, за винятком північних і північно-східних її частин, і Київської «області», за винятком Деревської та Дреговицької земель.

За Борисом Рибаковим тотожні назви Русь або Руська земля мають два географічних концентри у вузькому значенні: 1) Київ та Поросся (ядро чи «Русь всередині Русі») — область, у межах якої могла існувати якась політична єдність, що укладачами літописів ХІІ-ХІІІ ст. сприймалася як далеке минуле; 2) «вся Руська земля», у межах якої було декілька літописних племен і багато феодальних князівств, для яких політична єдність у ХІІ ст. «лише давня історична традиція» — Київ, Поросся, Чернігів, Переяславль, Сіверська земля, Курськ і, можливо, східна частина Волині, тобто лісостепова смуга від Росі до верхів'їв Сейму і ДінцяРыбаков 198:55—67, 73, 85—90..

Загалом, у географічне поняття Руської землі або «всієї Руської землі» включалися такі міста: Київ, Чернігів, Переяслав Руський, Вишгород, Білгород, Василів, Треполь. Міста Поросся: Корсунь, Богуслав, Канів, Дверен, Торцьк. Міста «Чернігівської сторони»: Стародуб, Трубеч, Глухів, Курськ, Новгород-Сіверський, Остерський Городець. «Руської землі волості» (міста Погориння): Бужськ, Шумськ, Тихомель, Вигошев, Гнійниця.

На півдні (Іпат. л.), у Новгороді (НПЛ), на північному сході (Лавр. л.) «Русь» у географічному аспекті виразно протиставлялася Галичу, Суздалю, Смоленську і НовгородуМоця 2007..

Області та міста, що не входили в поняття «Русь» у вузькому значенні Місто Географічне означення Русі Приклади літописних свідчень у наукових працяхНовгород Великий «Поїздки з Новгорода в Київ, Чернігів, Переяслав завжди розглядалися новгородським літописцем як поїздки в Русь». Сухопутну дорогу з Новгорода на південь називали «Руський шлях»Янин В. Л. О начале Новгорода // У истоков русской государственности. Историко-археологический сборник. — Санкт-Петербург, 2007. — С. 211.Місцезнаходження та історія Поозер'я. Історична справка . «Новгород не називали ні „Руссю“, ні „Руською землею“ на півдні (Іпат. л., 1141 і 1178 рр..) і в самому Новгороді (Новг. 1 л.)»Насонов 1951:41−42.. «Для новгородця під Руссю розумілася Київська земля… На відміну від жителів південної Русі, яких називали русинами, новгородці називали себе словенами». Новгородський перший літопис жодного разу не називає населення ані Приладожжя, ані всієї Новгородщини РуссюЗалізняк Л. Л. Археологія України. Курс лекцій. — К., 2005.. НПЛ за 1135/36 р. — «в то же лето, на зиму, иде в Русь архиепископ Нифонт с лучьшими мужи и заста князе с церниговьци стояще противу собе, и множество вои» , НПЛ за 1149 р. — «иде археопископ новгородскыи Нифонтъ въ Русь» Іпат. за 26.XI.1141 А коли Святослав (Ольгович) утікав із Новгорода (і) йшов у Русь до брата…26.XI.1141 Іпат. за 1148 p.. «І звідтіля послали вони новгородців і русь пустошити до [города] Ярославля.» Іпат. за 1174 p. Після смерті Андрія Боголюбського на нараді у Володимирі говорилося: «…князь наш убьен, а детей у него нету, сынок его в Новегороде, а братья его в Руси…» У 1178 р. новгородці прислали до Мстислава Ростиславича, що володів Білгородом Київським, своїх мужів із запрошенням на князювання у них. Він же «… не хотяще ити из Рускои земли». Проте його вмовили, і на прощання князь заявив: «… не могоу никакого же. Рускои земле забыти» . 1179 р. — "Тъгда же новгородьци послашася по брата его по Мьстислава въ Русь, и въниде Мьстиславъ въ Новъгородъ… 1221 р. — «Показаша путь новгородци князю Всеволоду: „не хощемъ тебе; поиди, камо хочеши“; иде къ отцеви в Русь» Володимир-на-Клязьмі, Ростов, Суздаль, Рязань«Ростово-Суздальська земля, а рівно і Рязань, протиставляються „Русі“ і в південному літописі і в північно-східному»Моця 2009:7-16.. Іпат. за 1148 p.. «І звідтіля послали вони новгородців і русь пустошити до [города] Ярославля.» Лавр. л. за 1152 р. «В то же лето поиде Гюрги с сынми своими и с ростовцы с суждальци и с рязанци и со князи рязаньскыми в Русь…» НПЛ за 1180 р. — «Князь Святослав Всеволодович… вирушив із Русі до Суздаля з військом». Іпат. за Березень 1181. «Святослав же, ідучи із землі Суздальської, попалив город Дмитров. А коли вийшов він із Суздальської землі, то одпустив брата свого Всеволода (Святославича), і Олега, сина свого, і Ярополка (Ростиславича) в Русь, а сам (із) сином з Володимиром пішов до Новгорода Великого» . Іпат. за 1174 p. Після смерті Андрія Боголюбського на нараді у Володимирі говорилося: «…князь наш убьен, а детей у него нету, сынок его в Новегороде, а братья его в Руси…» СмоленськСмоленськ не вважали ані «Руссю», ані «Руською землею». Іпат. за 1148 р., В Смоленську «Ізяслав дав дари Ростиславу, котрі (були) од Руської землі і од усіх цесарських земель, а Ростислав дав дари Ізяславу, котрі (були) од верхніх земель і од Варягів» Смоленський князь Давид Ростиславич «сина свого Костянтина в Русь посла, братові своєму Рюрикови на руце». Рюрик в цей час був князем Київським Галич, Володимир на Волині, Холм У XII столітті Галич і Володимир на Волині, як правило, вважалися такими, що не входили до складу власне Русі, проте у XIII столітті літописи дедалі частіше вказують на те, що вони були частиною руської землі. Холм, імовірно, перебував за межами Русі. 1152 р., коли об'єднані поволзькі сили рушили відновлювати на Середньому Дніпрі владу Юрія Долгорукого, до них знову вирішив приєднатися й володар Галича Володимирко Володаревич: «Володимиръ же слышавъ оже идеть сватъ его Дюрги в Русь. поиде из Калича Киеву. Изяславъ же поиде противу Володимеру. Володимиръ же возвратися в Галич. Гюргеви же идущю в Русь. пришедъ и ста оу Глухова» . ГВЛ за 1223 р.«У той час у Києві правив Мстислав Романович, у Козельську та Чернігові — Мстислав [Святославич], а в Галичі — Мстислав Мстиславич. Це були найстарші князі Русі. Юрій, великий князь Суздальський, на цьому соборі був відсутній.» ГВЛ за 1237 р. «Город же Холм так був споруджений (...), [і] спорудив він інший город, що його татари не змогли взяти, коли Батий всю землю Руську захопив.»