Ла́тірка (угор. Latorcafő, чеськ. Laturka) — село в Нижньоворітській громаді Мукачівського району Закарпатської області.
Протягом історичного часу використовувались також інші назви села: Latorka, Latirka, Latorcafő, Латорка, Латірка.
Географічне положення. Село Латірка розташоване у верхів’ї р. Латориця у середній частині Вододільно-Верховинського хребта поблизу Верецького перевалу (841 м. н.р.м.), який з’єднує Закарпатську і Львівську області. Село знаходиться за 12 км від залізничної станції Воловець, поблизу міжнародної автотраси М 06 Київ-Чоп. Відстань до центру громади становить 10 км (Нижні Ворота), до районного центру — 68 км (Мукачево).
Латірка простягається довжиною понад 5 км по обидва боки верхів'я Латориці на висотах 570-600 м. н.р.м. З півночі село переважно оточене гірськими хребтами з вершинами Ясеньова (831 м. н.р.м.), Магура (781 м. н.р.м.), Бескид (840 м. н.р.м.), зайнятими вторинними луками. Зі сходу — переважно залісненими хребтами з вершинами: Сіра Кичера (922 м. н.р.м.) і Козакова Поляна (907 м. н.р.м.). З півдня — Великий Верх (907 м. н.р.м.). З півдня і південного сходу проходить широка долина р. Латориці через Біласовицю, Тишів до Нижніх Воріт.
Топоніміка. Частини села та присілки: Вишній коне́ц, Середнянский, Брацковский; Локоцкий.
поля: Кичера — бо поляки так називали; Ями — бо у нім тови, береги́, зарви́; Плай — бо лю́сок там бив, та й тото виполили та й назвали Плай; Мошківскоє — ибо миши їли хліб; Дривокільня, Цицково — там лю́де дрива носили, та й так казали: так им собов цицнув, што ледви́м устав; Ломоватоє, Ма́ківка — малий ся овес родит, ги мак; Курянки́ — там лишки ку́ри носили; Лапкі́вскоє — там не є чи́стого поля́, лем раз лабоу стати; Круглоє, Звір — зво́ри, потоки у нім; Високий Верх, Копанини.
потоки: Брецківський (Брацковський); Гатище; Глебенівський; Квасовець (Квасовиць); Кривівський (Крівіский); Локітський (Локоцький); Сичів; Ялинуватий.
Ліси та урочища: Хаща, Щоп — бо високий верх; Па́породь — бо бур'я́н ся родить; Посталниста, Ялинуватое, Вапи́льниці — палили вапно; Сіянка — за па́нщини смереки́ палили; Козако́во, Козакова полонина, Козакова полянка — котрий мав підлий розу́м та повісився, та пове́зли го на тот верх, зато назаваєся Козаково .
Історія
Давні часи. Як зазначає Ф. Шандор у “Проекті 22”: державні утворення, до складу яких входило Закарпаття, 2016 , найдавнішим державним утворенням до якого входило Закарпаття слід вважати Гето-дакійську патріархальну державу. Село Мала Копаня, що на Виноградівщині — унікальна археологічна пам’ятка древньої Дакії на теренах України.
У склад давньої римської провінції Дакії входило і сучасне Закарпаття. Знайдено скарби римських динаріїв (Нанково, Гайдош, Тячів), статуетка купідона (Вилок), римський посуд (Братово).
Напр. VIII – поч. IX ст. Закарпаття стає частиною Великої Моравії — історичної держави західних слов’ян у басейні Середнього Дунаю, що досягла найбільшого розквіту в 860-880 рр.
У період між 681 та 1018 рр. найбільшого розквіту досягло Перше Болгарське царство. Як зазначають низка дослідників саме звідти на терени Закарпаття могло поширитися християнство.
Княжі часи.
Королівство Угорське. Латірка є у переліку сіл, які входили до Сентміклоської (Чинадіївської) домінії. Цю домінію у 1574 р. король Максиміліан ІІ (Габсбург) передав у власність Мігаю Телегді. У цей час тут було 18 садиб, в яких проживали 126 жителів. У гірських районах господарювання зводилося переважно до скотарства (велика рогата худоба, вівці, свині), в основі якого лежав метод випасання худоби; коней у селах було дуже мало.
Згодом у 1652 р. король Фердинанд ІІІ передав замок в Чинадієві і маєток Жігмонду Лоняї та його спадкоємцям по обох лініях.
Австрійський період (1867-1918).
На початку ХХ ст. Латірка належала до Свалявського округу (повіта) комітату Берег.
У 1900 р. в Латірці проживало 623 жителі, 557 з яких вважали себе русинами (українцями), 54 жидами, 9 мадярами, 3 — інші національності. За віровизнанням у селі проживало 565 греко-католиків, 54 юдеї, 4 протестанти.
Під час Першої світової війни грудень 1914 р. і першу половину січня в Латірці і Вербяжі на постої перебували Українські січові стрільці. В селі Мішкаровиці, біля Латірки третій півкурінь Степана Шухевича станув постоєм кінцем листопада 1914 і виконував стежну службу ввесь грудень та брав участь в боях в Підполозі (Везерсаллаш) і в Гукливому (Зуґо) .
Підкарпатська Русь (1918-1938). Перші кроки щодо включення Закарпаття до Чехословаччини були зроблені ще влітку-восени 1918 р. Вже 12 січня 1919 р. чеська армія вийшла до лінії розмежування по р. Уж. і зайняла м. Ужгород. Просування далі на схід почалося в середині квітня, коли були визначені східні кордони Чехословаччини. Армія зайняла територію до Латориці, де зустрілася з румунськими частинами. Після поразки угорських більшовиків в липні 1919 р. армія зайняла Мукачево, Берегово і Севлюш (Виноградів). Лише влітку 1920 р. чеська армія зайняла східну частину Закарпаття. У регіоні була встановлена воєнна диктатура, яку очолив французький генерал Еннок.
Водночас почала створюватися цивільна адміністрація території Підкарпатської Русі. З цією метою до Ужгорода прибув Ян Брейха з кількома чеськими урядовцями і за допомогою певної частини української інтелігенції розпочав створювати органи територіальної адміністрації. Спочатку територію поділили на чотири жупи: Ужгородську, Мукачівську, Берегівську та Мармарошську, однак згодом об'єднали у три: Ужгородську (з центром Ужгород), Мукачівську (Мукачево) та Мармароську (Хуст) жупи. Жупи поділялися на жупанатські округи (5-6 у кожній), а округи на нотріати, які охоплювали від одного до трьох сіл.
Латірка належала до округу Нижні Верецьки Мукачівської жупи.
Протягом чехословацького періоду населення села зростало. Якщо за матеріалами перепису 1921 р. в селі проживали 686 осіб (631 українець, 16 чехів, 39 жидів), то у 1930 р. 748 осіб (698 українців, 8 чехів та 40 жидів).
Карпатська Україна (1938-1939). Регентський комісаріат Підкарпаття (1939-1944). 14 березня 1939 р. угорські війська за підтримки Німеччини вторглися на територію Карпатської України, а наступного дня німецький вермахт окупував Чехію і Моравію, залишивши формально незалежною лише Словаччину. Уже опівдні 16 березня 1939 р. підрозділи угорських військ, які наступали з Мукачева у напрямку Воловця, досягнули кордону з Польщею у районі Верецького перевалу. На польському боці кордону на станції Климець відбулася перша зустріч командувача угорських гонведів полковника , який прибув на чолі штабу разом з патрулем, із командиром польської оперативної групи військ «D» бригадним генералом . А. Белді згодом став державним секретарем з молодіжної політики і разом з уродженцем Верецьок Тібором Патакі 16 березня 1943 р. стали почесними жителями Нижніх Веречок.
За даними українського історика В. Худанича, 17 березня 1939 р. полонених карпатських січовиків-галичан під угорським військовим конвоєм у складі 7–8 колон по 70–80 осіб відконвоювали із таборів у Кривій та Тячеві до Верецького перевалу. Спочатку їх розмістили у казармах, а наступного дня передали польським прикордонникам, які у двох місцях за 1,5–2 км від лінії кордону над селами Верб’яж та Нова Розтока та між Петрусовицею, Жупанами й Лазами розстріляли близько 500–600 галичан-січовиків. Цей факт, зокрема, засвідчив очевидець подій Іван Гетроці, який у 1939 р. був директором Верб’язької школи.
На території краю з 13 год. 18 березня була встановлена військова адміністрація, яка діяла до 7 липня 1939 р. Керівником адміністрації був генерал-лейтенант Белла Новакович, до якого був призначений цивільний комісар, житель Ужгорода, викладч теології Юлій Марина.
Після встановлення цивільної влади регентськими комісарами на Закарпатті були: Жигмонд Перені (з липня 1939), Мікльош Козма (з вересня 1940), Вілмош Томчані (з січня 1942).
Постановою уряду від 22 червня 1939 р. Закарпаття поділили на три адміністративні експозитури (комітати): Ужанську (Ужгород), Березьку (Мукачево), Марамороську (Хуст). Березька експозитура налічувала чотири округи: Мукачівський, Свалявський, Іршавський та Нижньоверецький. Начальником експозитури призначили доктора права Корнеля А. Бескида. Начальниками Нижньоверецького округу працювали Емануїл Рошкович та Омелян Кашарда.
27 вересня 1939 р. радянські війська, які окупували Польщу, вийшли на угорський кордон поблизу Верецького перевалу.
Оскільки Латірка межувала з польським (згодом радянським) кордоном, то згідно з розпорядженням уряду від 14 жовтня 1943 р. вздовж кордонів країни створювались "заборонені" території (пояси), ширину (до 10 км) яких визначав міністр оборони за згодою міністра внутрішніх справ. Особи, які там проживали, повинні були мати посвідчення особи та не могли робити фотографії чи малюнки місцевості без санкції поліції.
У березні 1944 р. через наближення фронту владу знову передали військовим. Військовим комісаром став Андраш Вінце: (квітень — жовтень 1944).
Українська РСР (1944-1991). Восени 1944 р. силами 4-го Українського фронту у рамках Східно-Карпатської операції радянські війська розпочали окупацію Закарпаття. 16 жовтня Червона Армія захопила Рахів, 24 — Хуст і Сваляву, 26-27 жовтня — Мукачево і Ужгород. Захоплення Закарпаття юридично оформлено 29 червня 1945 р. у Москві договором між Радянським Союзом і Чехословаччиною.
Незалежна Україна.
Освіта За часів Чехословаччини працювали народні школи, які поділялись на початкові та горожанські. До середніх шкіл належали гімназії та вчительські семінарії. У Латірці ще з угорських часів діяла початкова школа. Горожанська школа працювала у Нижніх Верецьках, а найближча гімназія з українською (руською) мовою викладання — у Мукачеві.
Гімназія у Мукачеві відкривається в 1868 році, яку поступово розширюють до восьмирічної головної гімназії. З 1919 р. вона діє як українська (руська) реальна гімназія, а з 1925 р. в ній відкриваються паралельні чеські класи. З 1938 вона знову стає угорськомовною з паралельними руськими класами. Із 1939/1940 н. р. (українське) руське відділення перетворюється в самостійну гімназію.
3 червня 1945 р. прийнято розпорядження про скасування народних і горожанських шкіл. Натомість було запроваджено початкові, загальні та середні школи.
Населення За матеріалами угорського перепису населення 1910 р. у Латірці на площі 3710 кв. гольдів (2135 га) проживали 639 жителів (313 чоловіків та 336 жінок), 14 осіб вважалися такими, що перебувають за кордоном. У селі переважали молоді жителі: 108 дітей до шести років, 94 особи — у віці 6-11 років, 58 — 12-14 років, 72 — 15-19 років,155 — 20-39 років, 125 — 40-59 років та 27 осіб старших за 60 років. 260 жителів села були одруженими, 361 — неодружений, 18 вдівців (вдів). Руську (українську) мову рідною вважали 568 жителів, 5 — мадярську, 56 — німецьку. Поряд з тим мадярською мовою володіли 22 жителі. Грамотних у селі налічувалося 150 осіб. За віросповіданням у селі переважали греко-католики — 577 осіб, юдеї — 54 особи, римо-католики — 4 особи, реформованих кальвіністів — 3 особи та одна особа православної віри. У селі було 114 дерев'яних хат та одна глинобитна. Більшість селянських хат у Латірці — 108 були накриті соломою і лише 7 хат — дерев'яними гонтами.
Згідно з першим чеським переписом населення 1921 р. у Латірці налічувалося 120 помешкань, у яких проживали 686 осіб.
Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 641 особа, з яких 323 чоловіки та 318 жінок.
За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 598 осіб. 100 % населення вказало своєю рідною мовою українську мову.
Церква Різдва Пресвятої Богородиці У селі є мурована церква Різдва Пресвятої Богородиці (1864).
Як зазначає М. Сирохман, (2000) , першу згадку про церкву записано в 1692 р. Тоді філіями були Нижній Бистрий та Борсучина. У 1733 р. в селі згадують дерев'яну церкву з двома дзвонами і двох священників — оо. Якова Приймича та Миколу Насталинця.