Вальтер Гевель (; 2 січня 1904, Кельн — 2 травня 1945, Берлін) — німецький дипломат, активний член НСДАП, бригадефюрер СС, один з небагатьох близьких друзів Адольфа Гітлера.
Біографія Син Антона Гевеля, власника заводу з виробництва какао, і його дружини Ельзи. Батько помер в 1913 році, після чого заводом стала управляти мати Вальтера. Гевель вступив в НСДАП ще підлітком, коли її чисельність становила 200-300 осіб. У 1923 році Вальтер закінчив Мюнхенський технічний університет, брав участь в Пивному путчі. Після засудження Гітлера Гевель кілька місяців був камердинером лідера нацистів. Після провалу путчу Гевель працював продавцем кави в британській фірмі, в Індонезії. Там він організовував філії НСДАП.
У 30-ті роки Гевель повернувся до Німеччини, де був призначений послом і спрямований в Іспанію. 12 вересня 1937 року вступив у СС (посвідчення №283 985). У 1938 році повернувся з Іспанії, здружився з Гітлером, став працювати дипломатом в німецькому МЗС, був радником першого класу. У тому ж році став офіцером зв'язку в МЗС. З вересня 1940 по березень 1943 року мав право прийняття спеціальних рішень, був в ранзі секретаря.
Будучи офіцером зв'язку в штаб-квартирі Гітлера, він був близьким до лідера нацистів. Гевель вів щоденник, який був написаний для маскування на індонезійському мовою. Гевель був одним з останніх німецьких офіцерів, в якому Гітлер був упевнений. Протягом останніх декількох років Гевель завжди займав позицію Гітлера, окрім одного разу: він відмовився одружитися з донькою міністра озброєнь Фріца Тодта. В останні дні нацистського уряду він був незалежним консультантом Гітлера. Він дістав Гітлеру ціаністий калій, що зробити в той період було вкрай проблематично.
У ніч на 2 травня 1945 року Вальтер Гевель одним з останніх залишив фюрербункер, але через кілька годин (близько 10:30), злякавшись полону, наклав на себе руки: застрелився в підвалі на алеї Шеггаузер (район Веддінг), недалеко від радянських позицій.
Звання СС
Штурмбаннфюрер СС (12 вересня 1937) Оберштурмбаннфюрер СС (25 березня 1938) Штандартенфюрер СС (20 квытня 1938) Оберфюрер СС (1 грудня 1940) Бригадефюрер СС (9 листопада 1942)
Нагороди
Орден крові (№90; 9 листопада 1933) Нарукавна стрічка «Ударний загін "Адольф Гітлер"» (№18) Почесний кут старих бійців (жовтень 1937) Цивільний знак СС (№151 799) Медаль «У пам'ять 13 березня 1938 року» Медаль «У пам'ять 1 жовтня 1938» Медаль «У пам'ять 22 березня 1939 року» Почесний знак Німецького Червоного Хреста Медаль «За вислугу років у НСДАП» в бронзі (10 років) Орден Корони Італії, офіцерський хрест (1939) Орден Корони Румунії, офіцерський хрест (1940) Орден Стовпів держави, великий офіцерський хрест із зіркою (Маньчжурська держава) Почесна шпага рейхсфюрера СС (30 січня 1942) Кільце «Мертва голова» (30 січня 1942) Орден Білої троянди (Фінляндія), командорський хрест 1-го класу з мечами (1942) Золотий партійний знак НСДАП (24 лютого 1943) Орден Заслуг (Угорщина), командорський хрест із зіркою (1943) Хрест Воєнних заслуг 2-го і 1-го класу (9 листопада 1944) — отримав 2 нагороди одночасно.
Література
Maria Keipert (Red.): Biographisches Handbuch des deutschen Auswärtigen Dienstes 1871—1945. Herausgegeben vom Auswärtigen Amt, Historischer Dienst. Band 2: Gerhard Keiper, Martin Kröger: G-K. Schöningh, Paderborn u. a. 2005, ISBN 3-506-71841-X. Prominente ohne Maske - Drittes Reich, FZ-Verlag 1998, ISBN 3924309396