Чуваський національний рух (чув. Чăваш наци юхăмĕ) — рух чуваського народу за національну емансипацію та рівноправність.
Історія
Мобілізація чуваського етносу Стихійні елементи Чуваського національного руху проявлялися, починаючи з XVI століття, в різноманітних формах соціальних виступів. Ухилення від податків і повинностей, місцеві збройні акції локального значення, подача чолобитних владі, відхід у слабко контрольовані державою райони, участь у масштабних антиурядових виступах, завзятий опір масовій християнізації (Томеєв О., Селянське повстання під проводом С. Т. Разіна, Селянське повстання під проводом О. В. Пугачова, Комісія підполковника А. В. Свєчина, Повстання чуваських і марійських селян у 1842) були свідченням протестного потенціалу етносу.
Реформи Олександра II і пов'язані з ними соціально-економічні, політичні та духовні перетворення відкрили нову епоху в історії народів Поволжя. Істотним фактором національної мобілізації чуваського етносу стала лібералізація суспільно-політичного життя, пов'язана з розширенням цивільних прав і правового поля та освітнього простору. Велику роль у розвитку шкільної справи, культури серед чуваського населення відіграли Н. І. Ільмінський, Н. І. Золотницький, І. Я. Яковлєв, І. М. Ульянов, Симбірська чуваська школа. Соціально-економічні зрушення і зміни 2-й половині XIX століття відбилися і суспільної свідомості (див. Просвітництво), підготували ідейну основу для виникнення організованого Чуваського народного руху, формулювання його гасел, політичних інтересів і вимог.
На рубежі XIX—XX ст. відбулася консолідація чувашів в етнонацію. Її базові ознаки: чуваська мова, що виросла до рівня єдиної літературної мови, професійна культура, поява національної інтелігенції. Мовна і культурна спільність чуваської нації підкріплювалася компактним проживанням основної маси народу на спільній території. До кінця XIX ст. відбулося остаточне формування і стабілізація конфігурації етнічної території чувашів (7 суміжних повітів Казанської і Симбірської губерній), де проживало 78 % чувашів. На базі етноконсолідаційних процесів і зростання самосвідомості у чувашів на початку XX ст. виразно позначилися зачатки організованого Чуваського народного руху в 1-му десятилітті XX ст. національний рух чувашів перейшов від 1-ї фази, що характеризувалася появою національних просвітників, патріотично налаштованих діячів освіти і культури, що займалися вивченням мови, історії та культури народу, до 2-ї фази — національно-патріотичної агітації з метою поширення самосвідомості на всі верстви етносу. 3-тя фаза Чуваського народного руху завершилася оформленням масового руху з відкритими політичними гаслами і мережею національних організацій, утворених із метою етнічної емансипації, що сталася в 1917.
Суспільно-політична консолідація народу
У народів Поволжя національний рух прискорила перша російська революція 1905—1907, у якій взаємно переплелися суспільно-політичні, економічні та національні суперечності та конфлікти. Ідеї національного піднесення насамперед несла молода чуваська інтелігенція, представлена вчителями, священниками та юристами. Багато з них були вихованцями Симбірської чуваської вчительської школи, але вже не могли задовольнитися цілями і завданнями, які свого часу ставив Я. Яковлєв. Переважна більшість представників чуваської інтелігенції поділяла ідеї партії есерів, що мала з усіх революційних рухів у Поволжі найсильніший вплив на чуваське населення. В її середовищі формувалися ідеологія і лідери чуваського національного руху. Чуваські есери висували національно-культурну вимогу автономії.
Газета «Хипар» Видання газети «Хипар» (з січня 1906) сприяло згуртуванню авангардних сил нації, осмисленню шляхів суспільного і культурного відродження народу.
«Хипар» стояла біля витоків національної публіцистики, що свідчило про суттєве зрушення в чуваській суспільній думці, діапазон якої розширився від просвітницьких до соціально-політичних, державно-правових поглядів. Газета відіграла свою роль у виборах до Державної думи. Парламентарі з Чувашії (Я. А. Абрамов, Н. П. Єфремов, Д. А. Кушников, К. В. Лаврський, І. І. Соколов, З. М. Таланцев, О. Ф. Федоров) незалежно від партійної належності виступали у своїй депутатській діяльності за розвиток освіти, захист національної рівноправності.
Народження національної ідеології У роки революції 1905—1907 розгорнувся рух чуваських селян, де разом з аграрним питанням висувалися суспільно-політичні та національні вимоги — громадянські рівноправність і свободи, рівноправність мов, навчання в школі рідною мовою, виборність суддів місцевим населенням, використання чуваської мови в судочинстві, формування місцевого управління з урахуванням національного складу населення тощо. В 1905—1907 вийшли на арену чуваського громадського життя нові сили в особі молоді та політичних радикалів, що доповнили концепт національного об'єднання на основі всебічної освіти і культури акцентами на зростанні політичної самосвідомості, класової боротьби за соціальне звільнення чуваського народу. Якісні зміни відбулися і в чуваській суспільно-політичній думці, яка на базі Просвітництва і ліберальних ідей мала загальну тенденцію до формування національної ідеології, не йшла далі вимоги культурно-національної автономії. Ідея ж про територіальну автономію висловлювалася лише деякими діячами чуваської культури (І. М. Юркін, Г. О. Кореньков).
Чуваське національне товариство Розгорнувшись після Лютневої революції 1917, Чуваський народний рух спочатку йшов у рамках поліетнічних територіальних органів народів Волзько-Камського регіону, що виробили спільну для себе форму організації — товариство (потім Союз дрібних народностей Поволжя) і з'їзди дрібних народностей Поволжя. Перші національні чуваські об'єднання стали виникати навесні 1917: 27 березня створено чуваське національне товариство під головуванням Г. І. Комісарова, до літа сформувалася мережа чуваських національних організацій, що включала не тільки губернські, а й повітові та сільські.
Національний підйом по-своєму відбився на церковному житті. Ряд священнослужителів стали активними діячами Чуваського народного руху (П. П. Шленкін, Д. Ф. Філімонов, Т. А. Земляницький, Г. Т. Тихонов, А. С. Іванов, К. П. Прокоп'єв та ін.). Як основні вимоги вони висували: призначення в чуваські парафії чуваських священнослужителів, упровадження в церковне богослужіння рідної мови, встановлення посади чуваської архієрея.
Відроджена 1 травня 1917 р. газета «Хипар» стала рупором суспільно-політичних і національних прагнень етносу, закликала до єднання всіх чувашів.
Відмітна риса післялютневого періоду — радикальна демократизація наявних і виникнення нових політичних інститутів, які в національному регіоні неминуче наповнювалися етнічним змістом. Вперше в історії головами Цівільської, Чебоксарської і Ядринської земських управ були обрані чуваші. З'явилися альтернативні форми масової участі чуваського населення в суспільно-політичному житті — ради депутатів, селянські з'їзди і спілки, солдатські організації тощо. Найяскравіше національна специфіка проявилася в діяльності повітових селянських з'їздів, на яких ставилися і обговорювалися питання про національне самовизначення народів і адміністративно-територіальний устрій Росії. Національно орієнтованими були об'єднання військовослужбовців-чувашів (Чуваські військові комітети і земляцтва), в їх середовищі зароджувалася нова генерація політичних лідерів (А. Д. Краснов, Д. П. Петров, Г. Т. Титов та ін.). Різноманіття форм Чуваського народного руху після лютого 1917 відображали і іншігромадські об'єднання, наприклад, такі як учительські союзи, Спілка чуваської учнівської молоді тощо. Вони не ставили перед собою програмних національно-політичних цілей, але формували соціальний простір для розвитку громадської та громадянської ініціативи чуваського суспільства.
Лютий 1917 різко стимулював багатопартійність, висунувши на перший план ліберальні і соціалістичні партії, які у своїх програмах неминуче повинні були чітко артикулювати бачення і способи вирішення національних проблем. Політичні партії, за винятком чорносотенців, що діяли в Чуваському краї, висували вимогу автономії в рамках російської держави, перетвореної на демократичну чи федеративну. Лідери есерів як програмні цілі партії влітку 1917 висували гасла демократичної республіки з перспективою перетворення на федеративну державу в разі настання відповідних соціально-політичних умов, національно-культурної автономії для чувашів, пропорційно-національного представництва у виборних органах влади.
Загальночуваський національний з'їзд Стратегія національного підйому і ідеологічна платформа ЧНР прийняті на загальночуваському національному форумі в червні 1917 в Симбірську, який обрав центральну чуваську організацію — Чуваське національне товариство (ЧНТ).
Загальночуваський робітничо-селянський з'їзд Повалення Тимчасового уряду і перехід влади в руки коаліції з більшовиків і лівих есерів у жовтні 1917 створили нову конфігурацію політичних сил у країні. Радянський уряд проголосив у своїх декретах де-юре право народів Росії на вільне самовизначення аж до утворення самостійної держави. Багато в чому під впливом цієї обставини в кінці 1917 національні лідери татар і башкирів висунули план обласної автономії середнього Поволжя і Приуралля (Волзько-Уральський штат, Урало-Волзький штат, Середньоволзький і Південно-Уральський штат, Волзько-Камський штат, Волзько-Уральська радянська республіка або Татаро-Башкирська радянська республіка). У дискусіях про її створення основними вимогами чуваських представників були забезпечення рівноправності і суверенності всіх народів, які входять до неї, та надання національно-культурної автономії; створюваний штат розглядався як невіддільна частина Росії, а за внутрішнім адміністративним устроєм — як «регіональна (обласна) федеративна республіка національностей». Остаточна позиція у суперечках про Татаро-Башкирську радянську республіку виражена на Загальночуваському робітничо-селянському з'їзді (червень 1918), який виступив проти включення в неї чуваського населення.
Чуваська АО — Чуваська АРСР З 2-ї половини 1918 року лідери ЧНР стали схилятися до ідеї національно-територіальної автономії — створення чуваської адміністративно-територіальної одиниці. Документально зафіксований проєкт утворення Чуваської трудової комуни. Ідея організації окремої національно-територіальної одиниці для чувашів отримала реальне втілення у створенні Чуваської автономної області з подальшим її перетворенням на Чуваську АРСР. ЧНР усе більше замикався на проблемах національного розвитку лише тієї частини чуваського народу, яка населяла його автономію.
У 1920-х рр. ще приділялася серйозна увага підтримці і розвитку чуваської діаспори. Постановка і обговорення питань національного розвитку характеризувалися тим, що мався на увазі, як правило, весь народ у цілому, а не тільки населення автономії. Про це свідчили і назви численних у той період всечуваських, загальночуваських, усеросійських чуваських конференцій, з'їздів, зборів. Була мережа національних навчальних закладів — у Башкирії, Татарії, Симбірській, Самарській та інших губерніях. У Самарі й Казані випускалися чуваські газети. Для чуваських мешканців усіх районів СРСР у Москві випускалася чуваською мовою газета «Стортслекенсен Сассі». У Башкирії, Симбірській губернії, Татарській АРСР, Саратовській губернії, Казахстані та Сибіру були утворені чуваські національні адміністративно-територіальні одиниці. У 1920-х рр. діяла мережа чуваських представництв при центральних партійних і радянських органах і установах.