Фе́дір (Теодор-Ріхард-Едуард) Лю́двігович (Львович) Е́рнст  — український історик-мистецтвознавець, теоретик мистецтваКорифеї: Федір Ернст , сайт «Національний художній музей України», фундатор та класик українського мистецтвознавства; музеєзнавець, діяч у галузі охорони пам'яток історії та культури України.

Автор найкращого довоєнного путівника по Києву (1930). Член Київського товариства охорони пам'ятників старовини та мистецтваФедорова Л. Д., Київське товариство охорони пам'ятників старовини та мистецтва , сайт «Інститут історії України Національної академії наук України»; дійсний член НТШ, член Історичного товариства імені Нестора-Літописця, член Товариства діячів українського пластичного мистецтва; дійсний член Всеукраїнського археологічного комітету (ВУАК) ВУАНЕнциклопедія українознавства: Словникова частина: [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Львів : Молоде життя, 1993. — Т. 2. — С. 641. — ISBN 5-7707-4050-7, вчений секретар ВУАК.

Життєпис Народився року в Києві в родині німецького колоністаПисаренко Наталія, Федір Людвігович Ернст. Служіння історії. .

У 1900—1909 рр. навчався в гімназії у Глухові та закінчив зі срібною медаллю, потім вчився два курси у Берлінському університеті на філософському факультеті в 1909—1910 роках; у 1910—1914 рр. навчався в Київському університеті на історико-філологічному факультеті (на кафедрі історії мистецтв). Одночасно працював завідувачем бібліотеки та картинної галереї академії мистецтв, співпрацював із журналами «» та «Україна». За працю, присвячену київській архітектурі XVII—XVIII ст., був нагороджений золотою медаллю.

Зблизився з Миколою Біляшівським і Дмитром Дорошенком, відвідував засідання «Старої громади», брав участь у революційних зібраннях. З початком Світової війни (1914) як «неблагонадійний», бо німець за національним походженням, був заарештований та засланий до Сибіру (за м. Челябінськ), повернувся до Києва лише 1917 року. Працював помічником діловода у новоствореному Генеральному секретарстві освіти (відділ пластичних мистецтв на чолі з Павлуцьким Г.).

Найбільший вплив на формування вченого мав професор Г. Павлуцький, який спрямував науковий інтерес Ернста на дослідження історії української архітектури та мистецтва. Фундаментальні праці «Київські архітектори XVIII ст.» (1918), «Українське мистецтво XVII—XVIII ст.» (1919) зробили ім'я Ернста широко відомим і стали класичними в українському мистецтвознавстві. Брав участь у всіх пам'яткоохоронних комісіях 1917—1918 років під керівництвом Миколи Біляшівського.

У 1918 р. призначений на голову Секції архівно-бібліотечної справи у Міністерстві освіти; у березні 1919 р. — обрано редактором відділу діячів мистецтв Біографічної комісії ВУАН.

За радянської влади Ернст став професором (Археологічного інституту та Художнього інституту в Києві), видатним спеціалістом з історії української архітектури та образотворчого мистецтва. Був членом Комісії з організації Лаврського музею культів, Київської картинної галереї, Музею мистецтв ВУАН (нині — Національний музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків), членом комітету з ремонту та реставрації Софійського собору. Працював інструктором Всеукраїнського та Київського губернського комітетів охорони пам'яток. Але це не завадило двічі заарештувати його.

У 1922 р. працював завідувачем бібліотеки та музеєм Інституту пластичного мистецтва.

У 1922—1933 рр. Ернст працював у Всеукраїнському історичному музеї ім. Т. Шевченка. З жовтня 1923 р. став завідувачем художнього відділуПринь О. В. «Дійте з божою поміччю на користь України»: невідомі листи Федіра Ернста до Аделаїди Артюхової (1927—1929) // Сумський історико-архівний журнал. 2020. № XXXV. С. 12–30. https://shaj.sumdu.edu.ua/wp-content/uploads/2021/02/4-1.pdf Всеукраїнського історичного музею в Києві.

1926 р. його дружиною стала Тамара Львівна Байкова (донька генерала). Дітей у подружжя не булоhttps://lostart.org.ua/ua/research/544.html.

У 1926—1930 рр. очолював Київську крайову інспектуру охорони пам'яток матеріальної культури. У 1920-х роках брав участь у численних експедиціях для пошуків, дослідження і збереження пам'яток української архітектури та мистецтва, проводив археологічні розкопки, організовував виставки, формує музейні експозиції. Завдяки роботі Ернста та його колег вдалося зберегти значну кількість пам'яток, передусім сакральних, не лише Київщини, а й Чернігівщини, Волині, Поділля. Плідним був цей період і для наукової діяльності вченого.

Від 1929 р. був другим членом паритетної комісії з обміну культурними цінностями між РРФСР та УРСР.

Репресії На початку 1930-х років в Україні почалися «чистки кадрів» Наркомату освіти, що призвели до тотального погрому всього культурного життя в УРСР. Усі головні музеї України було оголошено «осередком розташування націоналістичних сил». 1933 року Ернста було звільнено з музею, заарештовано, пред'явлено звинувачення в «контрреволюційній діяльності та створенні ворожого осередку в музеї». Його схопили дорогою до видавництва. Наступного дня заступник начальника Київського обласного відділу ГПУ й начальник СПО Мойсей Чердак ухвалили здійснити трус у помешканні мистецтвознавця. Ернста під конвоєм доправили до тодішньої столиці — Харкова. Там слідчі активно фабрикували справу Української військової організації та контрреволюційної організації музейних працівників. Ернстові «пришили» ще участь у німецькому націоналістичному контрреволюційному підпіллі. А 23 жовтня 1933 р. Ф. Ернста було заарештовано вдруге.

29 травня 1934 р. судова трійка при колегії ГПУ УСРР засудила до трьох років виправних робіт на будівництві Біломор-Балтійського каналу і заслано. Після закінчення терміну йому не дозволили повернутися до Києва. У засланні він створив Музей історії Біломор-Балтійського каналу в м. Повенці (і завідував ним у 1936—1937 рр.). 1936 року завідував Музеєм будівництва каналу «Москва—Волга» в м. Дмитрові. Під час нетривалого звільнення учений в 1937—1938 рр. був заступником директора Казахської національної галереї, очолював працю зі створення Казахської національної художньої галереї в Алма-Аті (1937) р., був заступником директора з наукової роботи Башкирського художнього музею в Уфі (з липня 1938 р. до 1941 р.).

Після арешту його дружини Тамари Львівни Ернста змусили повернутися до Уфи, де працював у Башкирському державному художньому музеї (з травня 1940 р. — заступник директора). 16 липня 1941 року Ернста заарештовано утретє в м. Уфі зі звинуваченням — «німецький шпигун», а року розстріляно. Реабілітований посмертно. Дружину було реабілітовано 1957 р.

Праці Майже щороку виходили його наукові праці: Київська архітектура XVII—XVIII ст., 1913. Художественные сокровища Киева, пострадавшие в 1918 году, 1918. Українське мистецтво XVII—XVIII віків , 1919. Український портрет XVII–ХХ ст., 1925. Георгій Нарбут. Посмертна виставка творів, 1926 Київ та його околиця…, 1926. Українське малярство XVII—XX ст., 1929. Київ: Провідник" / За ред. Федора Ернста. — : ВУАН, 1930. — 800 с. Ернст Ф. Київські архитекти XVIII віку / Федір Ернст. — Київ: Печатня Вид. т-ва «Друкарь», 1918. — 23 с. Автор монографій про Т. Шевченка, І. Рєпіна, М. Мурашка. Київ: провідник / Н. К. О.-У. С. Р. Р.-Всеукр. АН. Ком. святкування 10-тиріч. ювілею ВУАН ; за ред. Ф. Ернста. — Київ: Держтрест «К.-Д.» : 2-га Друк., 1930. — 797 с. Ернст Ф. Українське мистецтво XVII—XVIII віків / Федор Ернст. — Львів: Вид. Т-во «Криниця» у Київі, 1919. — 32, 6 с. та ін.

Ернст зробив вагомий внесок у створення Київської картинної галереї, Києво-Печерського, Кирилівського та Чернігівського заповідників. Він мріяв про створення заповідника «Київський акрополь», куди мали ввійти Софіївський собор, Десятинна, Георгіївська та Андріївська церкви, Михайлівський монастир.

Більшість наукових праць Ернста не втратила наукової цінності й донині. Він справедливо посідає місце одного з фундаторів українського мистецтвознавства. Ернст, Ф. Біжуча художня література про Г. І. Нарбута/ Ф. Ернст // Бібліологічні вісті. — 1923. — Рік 1, Ч. 4. Грудень. — Стб. 2-12. Щоденник Федора Ернста: охорона пам'яток культури 1919—1920 роки // Пам'ятки України. — 1993. — № 1-6. — С. 130—136. Ернст, Ф. Виставка рисунку і гравюри / Ф. Ернст // Бібліологічні вісті. — 1926. — № 4. — С. 110. Ернст, Ф. Данило Михайлович Щербаківський: (пам'яті дослідника) / Ф. Ернст // Бібліологічні вісті. — 1928. — № 1. — С. 127. Ернст, Ф. Мастера современной гравюры и графики: рец. на кн. / Ф. Ернст // Бібліологічні вісті. — 1928. — № 1. — С. 142. Георгій Нарбут. Життя і творчість / склав Ф. Ернст. // Георгій Нарбут: посмерт. виставка творів / Всеукр. іст. музей ім. Т. Шевченка, 1926. — С. 11-86 : Держвидав України (Держтрест «Київ-Друк», 1-ша фото-літо-друк.). Ернст, Ф. Георгій Нарбут та нова українська книга / Ф. Ернст // Бібліологічні вісті. — 1926. — № 3. — С. 5-35. Пам'ятковий відділ. Портрети Г. І. Нарбута / склав Ф. Ернст: К.. // Георгій Нарбут: посмерт. виставка творів / Всеукр. іст. музей ім. Т. Шевченка, 1926. — С. 149—153 : Держвидав України (Держтрест «Київ-Друк», 1-ша фото-літо-друк.). Каталог оригінальних творів Г. І. Нарбута / склав Ф. Ернст: К.. // Георгій Нарбут: посмерт. виставка творів / Всеукр. іст. музей ім. Т. Шевченка, 1926. — C. 89-110 : Держвидав України (Держтрест «Київ-Друк», 1-ша фото-літо-друк.). Ернст, Федір. Контракти та Контрактовий будинок у Київі, 1798—1923: культурно-історичний етюд / Федір Ернст ; Всеукр. акад. наук: К. (Друк. Всеукр. Акад. наук). // Київські контракти, 1997. — С. 1-116 : Літопис.

Вшанування пам'яті На державному рівні

16 грудня 2020 року Верховна Рада України ухвалила Постанову «Про відзначення пам'ятних дат і ювілеїв у 2021 році», в якій зазначається про урочисте відзначення на державному рівні 2021 року «9 листопада - 130 років із дня народження Федора Ернста (1891-1942), історика, мистецтвознавця, музеєзнавця, репресованого»

Інше

У 1995 році в Києві на честь Федора Ернста названо вулицюЕрнст Федір Людвигович , сайт «Енциклопедія Київ».

Примітки

Джерела

Білокінь С. І., Ернст Федір Людвіґович //  — С.47. Білокінь Сергій, В обороні української спадщини: Історик мистецтва Федір Ернст. — : Інститут історії України НАН України, 2006. — 286 с. Білокінь С., Місце Федора Ернста в історії української культури 20 століття / С. Білокінь // Пам'ятки України. — 2012. — Жовтень. — С.4–19.

Бережина, Андрій. Собори наших душ: 2. Справа Федора Ернста / Андрій Бережина // Пам'ятки України. — 1989. — № 2. — С. 56–59. Вечерський, Віктор. Ернст та інші … / Віктор Вечерський // Пам'ятки України. — 1993. — № 1–6. — С. 137—138. Білоконь, Сергій. Федір Ернст / Сергій Білоконь // Пам'ятки України. — 1989. — № 2. — С. 54–55. Ернст, Тамара. Із спогадів / Тамара Ернст // Пам'ятки України. — 1989. — № 2. — С. 60–61. Побожій, С. Федір Ернст і культура гетьманщини XVIII — початку XX століття / С. Побожій // Образотворче мистецтво. — 1992. — № 2. Березень-квітень. — С. 37-38. Ковалинський, Віталій. Нова доба Київських контрактів / Віталій Ковалинський: К. // Київські контракти, 1997. — С. 117—137 : Літопис. До 120-річчя від дня народження Федора Ернста // Пам'ятки України, № 10, жовтень 2012. Вулиці Києва, Довідник УЕ, Київ-1995. Київ. Історична енциклопедія. З найдавніших часів до 1917 року. Щоденник Федора Ернста: Охорона пам'яток культури. 1919—1920 роки / вступ. слово, публікація і прим. С. Побожія // Пам'ятки України. — 1993. — № 1–6. — С.130–136. Ковалинский В., Киевские хроники / В. Ковалинский. — , 2012. — 317 с. Ходак, Ірина. Листи Федора Ернста до Данила Щербаківського: сторінки співпраці вчених / Ірина Ходак // Студії мистецтвознавчі. — 2013. — Число1/2 (41/42). — С. 144—171. Свято-Троїцький монастир / В. Ковалинський: К.. // Київські мініатюри, 200?. — Кн. 9 : Купола. —(Бібліотека Музею історії міста Києва). Михайлівський Золотоверхий монастир / В. Ковалинський: К.. // Київські мініатюри, [200?. — Кн. 9 : Купола. —(Бібліотека Музею історії міста Києва).