Президентство Джорджа Герберта Вокера Буша розпочалося опівдні EST 20 січня 1989 року, коли Джордж Буш був приведений до присяги в якості 41-го президента Сполучених Штатів, і закінчилося 20 січня 1993 року. Буш республіканець, вступив на посаду після переконливої перемоги над демократом Майклом Дукакісом на президентських виборах 1988 року. Після поразки його змінив демократ Білл Клінтон, який переміг на президентських виборах 1992 року.

Міжнародні справи президентства Буша, орієнтувалися на закінчення холодної війни та нову еру відносин США та Радянського Союзу. Після падіння Берлінської стіни Буш успішно наполягав на возз'єднанні Німеччини. Він також очолив міжнародну коаліцію країн, які змусили Ірак відмовитися від Кувейту, і здійснив американське військове вторгнення в Панаму. Хоча вона не була ратифікована до його президентства, Буш підписав Північноамериканську угоду про вільну торгівлю, яка створила тристоронній торговий блок, що складається з США, Канади та Мексики. У внутрішніх справах Буш зіткнувся з великим дефіцитом федерального бюджету, який зріс утричі з 1980 року. Незважаючи на те, що він зобов'язався не підвищувати податки, Буш погодився на бюджет з підконтрольним Демократам Конгресом, який збільшив податки та скоротив витрати. Буш призначив двох суддів Верховного суду, Девіда Сутера, який врешті-решт став членом ліберального блоку Суду, та Кларенса Томаса, який став одним із найконсервативніших суддів своєї епохи.

Після перемоги США у війні в Перській затоці Буша вважали вірогідним переможцем у переобранні, але Клінтон значною мірою переміг Буша, зосередившись на економіці. Незважаючи на свою поразку, Буш пішов з посади з 56-відсотковим рейтингом затвердження роботи, і він залишався популярним серед громадськості до смерті в 2018 році. Історики, як правило, розглядають Буша як пасивного, відданого президента, який був «успішним у закордонних справах, але розчаруванням у внутрішніх справах». За опитуваннями істориків та політологів Буш в загальному оцінюється як середній президент.

Президентські вибори 1988 року Будучи на різних урядових посадах, посаді директора ЦРУ, Буш домагався кандидатури на президентство на республіканських праймеріз 1980 року. Він зазнав поразки від Рональда Рейгана, колишнього консерватора з Каліфорнії. Прагнучи збалансувати кандидатуру з ідеологічним помірником, Рейган вибрав Буша своїм напарником. Рейган здобув перемогу над чинним Демократичним президентом Джиммі Картером на президентських виборах 1980 року, і Буш вступив в посаду віце-президента в 1981 році. Буш користувався теплими відносинами з Рейганом, і як віце-президент служив в якості важливого радника зробивши численні публічні виступи від імені Рейгана.

Буш вступив у республіканські праймеріз в 1988 році в жовтні 1987 року. Він пообіцяв забезпечити «стійке, досвідчене керівництво», і Рейган приватно підтримав його кандидатуру. Основними конкурентами Буша в республіканській номінації були лідер сенатської меншини Боб Доул з Канзасу, конгресмен Джек Кемп з Нью-Йорка та християнський телеєвангелист Пет Робертсон. Незважаючи на те, що він вважався першим переможцем на номінацію, Буш посів третє місце в штаті Айова, позаду Доула та Робертсона. Частково завдяки фінансовій перевазі над Доулом, Буш відскочив перемогою в первинному Нью-Гемпширі, потім виграв Південну Кароліну та 16 із 17 штатів, які провели першості у Супервівторок. Конкуренти Буша випали з гонки незабаром після Супервівторка.

Буш, якого періодично критикували за відсутність красномовства в порівнянні з Рейганом, виголосив добре прийняту промову на Республіканській національній конвенції 1988 року. Він відомий як «тисяча точок світла», він описував бачення Бушем Америки: він схвалював Залог вірності, молитву в школах, смертну кару та зброю. Буш також пообіцяв, що він не буде стягувати податки, заявивши: «Конгрес підштовхне мене до підвищення податків, а я скажу „ні“, і вони підштовхнуть знову, а я скажу „ні“, і вони знову підштовхнуть. І все, що я можу сказати їм, — це читайте по моїх губах. Ніяких нових податків». Буш вибрав маловідомого сенатора Дена Квейла з Індіани як свого віце-президента. Хоча Квейл зробив малий внесок у Конгресі, він користувався популярністю серед багатьох консерваторів, і команда Буша сподівалася, що Квейл сподобається молодим виборцям.

У той час як Буш здобув швидку перемогу в республіканських праймеріз, багато хто в пресі називав кандидатів у президенти від демократів як «сім гномів» через брак помітних партійних лідерів на місцях. Сенатор Тед Кеннеді та губернатор Маріо Куомо відмовилися вступати у змагання, в той час як кампанії колишнього сенатора Гері Харта та сенатора Джо Байдена закінчилися суперечками. Зрештою, губернатор Майкл Дукакіс, відомий тим, що головував на економічному повороті в штаті Массачусетс, став висунутим кандидатом у президенти від Демократичної партії, перемігши Джессі Джексона, Аль Гора та кількох інших кандидатів. Лідируючи на виборах, Дукакіс розпочав кампанію з низьким рівнем ризику, яка виявилася неефективною. Під керівництвом стратега Лі Атвотера кампанія Буша атакувала Дукакіса як непатріотичного ліберального екстреміста. Кампанія захопила Віллі Хортона, засудженого злочинця з штату Массачусетс, який зґвалтував дружину, перебуваючи у тюремній відпустці, кампанія Буша стверджувала, що Дукакіс головував у «револьверних дверях», що дозволило небезпечним засудженим злочинцям вийти з в'язниці. Дукакіс завдав шкоди власній кампанії широким знущанням з їзди в танку M1 Abrams та поганою роботою під час других президентських дебатів.

Буш переміг Дукакіса з великим відривом, 426 голосів в Колегії виборців, і 53,4 відсотка голосів загальнонаціонального голосування. Буш домінував у всіх основних регіонах країни, але особливо на Півдні. Він став першим діючим віце-президентом, який був обраний президентом, після Мартіна ван Бюрена на 1836 році.

Інавгурація

Буш був приведений до присяги 20 січня 1989 року, змінивши Рональда Рейгана. Він вступив на посаду в період змін у світі: падіння Берлінської стіни та розпад Радянського Союзу пройшли на початку його президентства. У своєму вступному слові Буш сказав:Я виходжу перед вами і припускаю, що моє президентство буде в момент, багатий обіцянками. Ми живемо у мирний, процвітаючий час, але можемо зробити це кращим. Бо дує новий вітер, і світ, освіжений свободою, здається відродженим, бо в людському серці, якщо не насправді, день диктатора закінчився. Тоталітарна епоха проходить, його старі ідеї здуваються, як листи від стародавнього, неживого дерева. Новий вітер дме, і нація, освіжена свободою, готова продовжувати. Існує нова земля, яку потрібно зруйнувати, і потрібно вжити нових заходів.

Адміністрація Першим головним призначенням Буша було призначення Джеймса Бейкера на посаду державного секретаря, Бейкер був найближчим другом Буша і виконував обов'язки керівника апарату Білого дому Рейгана. Перший вибір Буша на посаду міністра оборони, Джон Тауер, був відхилений Сенатом. Натомість керівництво Міністерства оборони перейшло до Діка Чейні, який раніше обіймав посаду начальника штабу Джеральда Форда, а згодом обійняв посаду віце-президента при Джорджі Буші молодшому. Кемп приєднався до адміністрації на посаді секретаря з питань житлово-комунального господарства, тоді як Елізабет Доул, дружина Боба Доула і колишній міністр транспорту, стала міністром праці при Буші. Буш утримував кількох чиновників Рейгана, серед яких міністр фінансів Ніколас Ф. Брейді, генеральний прокурор Дік Торнбург і міністр освіти Лауро Кавазос.

Як і більшість його попередників з часів Річарда Ніксона, Буш концентрував виконавчу владу у Виконавчому бюро президента. Губернатор штату Нью-Гемпшир Джон Х. Сунуну, рішучий прихильник Буша під час кампанії 1988 року, став начальником штабу. Сунуну контролював внутрішню політику адміністрації до його відставки в 1991 році. Річард Дарман, який раніше служив у відділі казначейства, став директором Управління та бюджету. Брент Скоукрофт був призначений радником з національної безпеки, а також роль, яку він обіймав при Форді. Після епохи Рейгана Іран-контрас Буш та Скроукрофт реорганізували Раду національної безпеки, покладаючи на неї владу як важливий орган, що розробляє політику. Заступник Скоукрофта, Роберт Гейтс, став впливовим членом Ради національної безпеки. Іншим важливим радником із зовнішньої політики був генерал Колін Пауелл, колишній радник з національної безпеки, якого Буш обрав головою Об'єднаних начальників штабів у 1989 році.

Починаючи з середини травня 1991 року, з'явилося кілька згубних історій про Сунуну, багато з яких стосувалися поїздок, що фінансували платники податків на літаках ВПС. Буш неохоче звільнив Сунуну до грудня 1991 року, коли Сунуну був змушений піти у відставку. Міністр транспорту Самуель К. Скіннер, який заробив хвалу за поводження з розливом нафти Ексон Вальдез, замінив Сунуну на посаді начальника апарату. Клейтон Йюттер також приєднався до адміністрації як радник президента з питань внутрішньої політики.

Віце-президент Квейл насолоджувався теплими відносинами з Бушем, і служив зв'язком із членами Конгресу. Однак його вплив не конкурував з такими провідними співробітниками та членами кабінету, як Бейкер та Сунуну. З Квейла часто знущалися над його словесними гафами, і опитування думки, проведені в середині 1992 року, показали, що він є найменш популярним віце-президентом з моменту Спіро Агню. Деякі республіканці закликали Буша скинути Квейла з кандидатури в 1992 році, але Буш вирішив, що обрання нового партнера буде помилкою.

Судові призначення

Верховний Суд Буш призначив двох суддів до Верховного Суду США. У 1990 році Буш призначив майже невідомого апеляційного суддю штату Девіда Саутера на заміну ліберальному Вільяму Бренану. Саутер розглянув питання про вакантність Верховного суду завдяки зусиллям начальника апарату Сунуну, товариша з Нью-Гемпширу. Саутер був легко підтверджений і служив до 2009 року, але приєднався до ліберального блоку суду, розчарувавши Буша. У 1991 році Буш призначив консервативного федерального суддю Кларенса Томаса на зміну Тургуду Маршаллу, давно ліберальному прихильнику. Томас, колишній керівник Комісії з рівних можливостей зайнятості (EEOC) зіткнувся з сильною протидією в Сенаті, а також з групами, що пропонують вибір, та NAACP. Його висунення зіткнулося з черговою складністю, коли Аніта Хілл звинуватила Томаса в сексуальному домаганні її за час його перебування на посаді голови ЕЕOK. Томас виграв підтвердження у вузькому голосуванні 52-48, 43 республіканці та 9 демократів проголосували за підтвердження кандидатури Томаса, тоді як 46 демократів та 2 республіканці проголосували проти підтвердження. Томас став одним із найбільш консервативних суддів своєї епохи.

Інші суди Окрім двох призначень до Верховного Суду, Буш призначив 42 суддів до апеляційних судів Сполучених Штатів та 148 суддів окружних судів Сполучених Штатів. Серед цих призначень були майбутні судді Верховного Суду Семюел Аліто, а також Вон Р. Уокер, який згодом був визнаний як найдавніший відомий федеральний суддя гей. Буш також зазнав низку суперечок щодо призначення судових рішень, оскільки 11 кандидатур на 10 федеральних апеляційних суддів не оброблялися Комітетом з питань управління судом Сенату. Тим не менш, наприкінці терміну перебування на посаді Буша республіканські кандидатури складали більшість членів кожного з тринадцяти федеральних апеляційних судів.

Зовнішні справи

Кінець холодної війни

Падіння Східного блоку