Президентство Джорджа Вокера Буша розпочалося опівдні EST 20 січня 2001 року, коли Джордж Буш був приведений до присяги в якості 43-го президента Сполучених Штатів, і закінчилося 20 січня 2009 року. Буш республіканець, вступив на посаду після дуже вузької перемоги над діючим віце-президентом Демократичної партії Аль Гором на президентських виборах 2000 року. Через чотири роки, на виборах 2004 року, він переміг демократа Джона Керрі, вигравши переобрання. Буш, 43-й президент, — старший син 41-го президента Джорджа Герберта Вокера Буша. Його змінив демократ Барак Обама, який переміг на президентських виборах 2008 року.

Після вступу на посаду Буш запропонував програму зменшення податків на 1,3 трлн дол. Та Закон «Жодна дитина не залишиться позаду», головний законопроєкт про освіту. Він також наполягав на здійсненні соціально консервативних зусиль, таких як Закон про заборону абортів, а також ініціативи соціального забезпечення. Після терактів 11 вересня 2001 року Буш оголосив глобальну війну проти тероризму і в жовтні 2001 року наказав вторгнутись в Афганістан для повалення талібів, знищити терористичну групу Аль-Каїда та захопити Осаму бен Ладена. Того ж місяця він вступив у спірний закон про патріотів з метою дозволу нагляду за підозрюваними терористами. У 2003 році Буш наказав вторгнутись в Ірак, стверджуючи, що Ірак володіє запасами зброї масового знищення в порушення Резолюції Ради Безпеки ООН 1441. Пізніше того ж року він підписав Закон про ліки, вдосконалення та модернізацію за рецептом Медікер.

Під час свого другого терміну Буш досяг декількох угод про вільну торгівлю і успішно висунув до Верховного Суду Джона Робертса та Семюеля Аліто. Він домагався великих змін у законах про соціальне забезпечення та імміграцію, але обидва зусилля не вдалися. Війни в Афганістані та Іраку тривали, і в 2007 році він розпочав сплеск військ в Іраку. Відповідь адміністрації Буша на ураган Катріна та звільнення протиріччя адвокатів США отримали широке висвітлення, а його другий термін зазнав падіння рейтингів схвалення та глобальної кризи на фінансових ринках. Він домінував в його останні дні на посаді, коли розробники політики намагалися запобігти великій економічній катастрофі, і він створив Програму допомоги з проблемних активів (TARP) для купівлі токсичних активів у фінансових установ. Вчені, як правило, оцінюють Буша як нижче середнього президента.

Президентські вибори 2000

Найстарший син Джорджа Буша старшого, 41-го президента США, Джордж Буш, сам став кандидатом у президенти, будучи переможцем на губернаторських виборах у Техасі 1994 року. Після перемоги на повторних виборах з вирішальним відривом у Техасі 1998 року Буш став широко визнаним передовиком у гонці за висування республіканців на президентських виборах 2000 року. У роки, що передували виборам 2000 року, Буш створив стійку радників, включаючи адвоката з питань економіки пропозиції Лоуренса Б. Ліндсі та експерта з питань зовнішньої політики Кондолізи Райс. Будучи фінансовою командою на чолі з Карлом Ровом та Кеном Мелманом, Буш створив головну фінансову перевагу перед інших потенційних республіканських кандидатів. Хоча декілька видатних республіканців відмовилися кидати виклик Бушу, сенатор штату Аризона Джон Маккейн розпочав гострий виклик, який підтримали багато поміркованих та зовнішньополітичних яструбів. Втрата Маккейна в первинній частині Південної Кароліни фактично закінчила республіканські праймеріз 2000, і Буш був офіційно призначений кандидатом в президенти на Республіканській національній конвенції 2000 року. Буш обрав колишнього міністра оборони Діка Чейні як свого віце-президента, хоч Чейні не мав жодної виборчої скарги та мав проблеми зі здоров'ям, Буш вважав, що великий досвід ні зробить його цінним керівним партнером.

З обмеженим терміном президента Білла Клінтона демократи висунули на посаду віце-президента Аль Гора. Кампанія Буша підкреслювала характер власного кандидата на відміну від характеру Клінтона, який був втягнутий у скандал з Левінскі. Буш посідав значну роль у кількох опитуваннях, проведених після остаточної дискусії в жовтні, але виявлення арешту ДЮІ 1976 р. Буша виявилося таким, що призвело до швидкості його кампанії. До кінця виборчої ночі Флорида стала ключовим штатом на виборах, оскільки той кандидат, який переможе в штаті, виграє президентство. До кінця виборчої ночі Буш провів надзвичайно вузьку роль у голосуванні, викликавши автоматичний перерахунок. Верховний суд Флориди наказав частково перерахувати голоси вручну, але Верховний суд Сполучених Штатів фактично наказав припинити цей процес, на рівних підставах захисту, у справі «Буш проти Гора», залишивши Буша з перемогою і в штаті, і в виборах. Хоча Гор вузько виграв більшість загальнонаціональних голосів, Буш виграв президентські вибори з 271 голосом виборців порівняно з 266 Гора. На паралельних виборах у Конгрес республіканці зберегли вузьку більшість у Палаті, але втратили п'ять місць у Сенаті, залишивши партизанський баланс у сенаті на п'ятдесят республіканців та п'ятдесят демократів.

Адміністрація Відкидаючи ідею потужного начальника апарату Білого дому, Буш змусив високопосадовців звітувати йому безпосередньо, а не начальнику апарату Ендрю Карду. Віце-президент Чейні став окрім самого Буша як найпотужніша особа в Білому домі. Буш привіз до Білого дому кількох осіб, які працювали при ньому в Техасі, серед яких старший радник Карен Х'юз, старший радник Карл Роув, юрисконсульт Альберто Гонсалес і секретар штабу Гарріет Майерс. Іншими важливими посадовими особами Білого дому були Маргарет Спеллінгс як радник з внутрішньої політики Майкл Герсоняк головний спікер, а Джошуа Болтен та Джо Хегін — заступники начальників апарату Білого дому. Пол Х. О'Нілл, який обіймав посаду заступника директора ОМБ при Джеральді Форді, був призначений секретарем казначейства, тоді як колишній сенатор Міссурі Джон Ешкрофт був призначений генеральним прокурором.

Оскільки Буш мав незначний зовнішньополітичний досвід, його призначення виконували важливу роль у диктуванні зовнішньої політики США під час його перебування на посаді. Кілька його перших керівників зовнішньополітичної діяльності були в адміністрації його батька, Віце-президент Чейні був секретарем оборони, радник з національної безпеки Кондоліза Райс служила у Раді національної безпеки, а заступники секретарів Пол Вулфовіц та Річард Армітаж також виконували важливі ролі. Державний секретар Колін Пауелл обіймав посаду голови Об'єднаних начальників штабів при президенті Буші старшому. Буш довго захоплювався Пауеллом, а колишній генерал був першим вибором Буша на цю посаду. Міністр оборони Дональд Рамсфельд, який обіймав ту саму посаду під час адміністрації Форда, округлив ключові фігури групи національної безпеки. Рамсфельд і Чейні, які служили разом в адміністрації Форда, виступили провідними діячами зовнішньої політики під час першого терміну Буша.

О'Нілл, який виступав проти війни в Іраку і побоювався, що зниження податків Буша призведе до дефіциту, був замінений Джоном У. Сноу в лютому 2003 року. Розчарований рішеннями адміністрації Буша, особливо запуском війни в Іраку, Пауелл подав у відставку після виборів 2004 року. Його замінила Райс, тодішній колишній заступник радника з національної безпеки Стівен Хедлі займав колишню посаду Райси. Більшість вищих співробітників Буша залишилися на посаді після виборів 2004 року, хоча Спеллінгс приєднався до Уряду на посаді секретаря з питань освіти, а Гонсалес замінив Ешкрофта на посаді генерального прокурора. На початку 2006 року Карт покинув Білий дім після суперечки та кількох ініціатив Білого дому, і його замінив Джошуа Болтон. Болтон позбавив Роува деяких своїх обов'язків і переконав Генрі Поулсона, керівника Goldman Sachs, замінити Сноу на посаді секретаря казначейства.

Після виборів 2006 року Рамсфельд був замінений колишнім директором ЦРУ Робертом Гейтсом. Кадрові розхитування залишили Райс як одну з найвидатніших людей в адміністрації, і вона зіграла важливу роль у керуванні зовнішньою політикою другого терміну Буша. Гонзалес і Роув пішли в 2007 році після суперечки щодо звільнення американських адвокатів, і Гонсалес був замінений Майклом Мукасей, колишнім федеральним суддею.

Судові призначення

Після виборів 2004 року багато хто очікував, що головний суддя Вільям Ренквіст відійде від Верховного суду Сполучених Штатів. Адвокат Чейні та Білого дому Гарріет Міерс обрала двох широко шанованих консерваторів, суддю апеляційного окружного округу округу Колумбія Джона Робертса та суддю четвертого округу Майкла Луттіга як двох фіналістів. У червні 2005 року Сандра О'Коннор несподівано заявила, що піде у відставку з суду, а Буш висунув Робертса на посаду наступного місяця. Після того, як Ренквіст помер у вересні, Буш подумав про піднесення юриста Антоніна Скалії на посаду головного судді, але натомість вирішив висувати Робертса на посаду. Робертс отримав підтвердження від Сенату у голосуванні 78-22, за підтвердження Робертса проголосували всі республіканці та вузька більшість демократів.

Щоб замінити О'Коннор, адміністрація Буша хотіла знайти жінку-номінантку, але була незадоволена наявними традиційними варіантами. Буш хотів призначити Майерс, яка ніколи не була суддею, але працював корпоративним юристом і співробітником Білого дому. Її висунення негайно зіткнулося з опозицією консерваторів, які насторожено ставилися до її недоведеної ідеології та відсутності судового досвіду. Після того, як лідер більшості сенату Білл Фріст повідомив Бушу, що у Майерс немає голосів, необхідних для отримання підтвердження, Майерс відкликали з розгляду. Тоді Буш висунув Семюеля Аліто, який отримав сильну підтримку консерваторів, але зіткнувся з опозицією демократів. Аліто отримав підтвердження у голосуванні 58-42 у січні 2006 року. У роки, щойно, як Робертс та Аліто вступили на посаду, Робертський суд був, як правило, більш консервативним, ніж попередній Ренквістський суд , значною мірою тому, що Аліто був більш консервативним, ніж була О Коннор.

Буш також призначив 62-х суддів до апеляційних судів Сполучених Штатів, 261-го суддю окружних судів Сполучених Штатів та 2-х суддів до Суду міжнародної торгівлі США. Буш призначив Ніла Горсача до Апеляційного суду Сполучених Штатів у рамках десятого округу в 2006 році. Пізніше Горсач буде призначений президентом Дональдом Трампом до Верховного суду.

Внутрішні справи

Зниження податків Обіцянка Буша скоротити податки була основою його президентської кампанії 2000 року, і після вступу на посаду він зробив зниження податків своїм першим головним законодавчим пріоритетом. Профіцит бюджету склався під час адміністрації Білла Клінтона, і за підтримки голови Федеральної резервної системи Алана Грінспана Буш стверджував, що найкраще використовувати надлишок для зниження податків. До того, як Буш вступив на посаду, зниження економічного зростання призвело до менш надійних прогнозів федерального бюджету, але Буш стверджував, що зниження податків необхідно для стимулювання економічного зростання. Після того, як секретар казначейства Пол О'Нілл висловив занепокоєння щодо розміру зниження податків та можливості майбутнього дефіциту, віце-президент Чейні взяв на себе відповідальність за написання законопроєкту, який адміністрація запропонувала Конгресу в березні 2001 року.