Розташування Місто Запоріжжя, Дніпровський р-н, лівий берег Нового Дніпра, район вул. Скельної Запоріжжя. План міста. М. 1 : 28000. Київ : ДНВП «Картографія», 2022. Назва Урочище отримало назву від прізвища запорожця Сагайдака, котрий, як свідчить записаний Я.П. Новицьким переказ, оселився й жив там уже після знищення Січі, у 1780-ті рр., й загинув від рук московських солдатів Малорусские народные предания и рассказы / сводъ М. Драгоманова. Кіевъ : Типографія М.П. Фрица, 1876. XXV, 434 c. (c. 416-419). На плані села Вознесенки 1846 р. подана спотворена назва балки, розташованої в урочищі: «Сойдашна» ДАЗО, ф. 230, оп.1, спр. 332 (Планъ казенной дачи села Вознесенки Вознесенской волости Александровскаго уѣзда Екатеринославской губер. Составленъвъ 1846 году. Рекогносцированъ въ 1868 году Межевыми чинами Министерства государственныхъ имуществъ. Масштабъ въ Английскомъ дюймѣ 200 саж.). Серед колоністів-менонітів острова Хортиці у ХІХ ст. теж побутувала спотворена назва урочища: «Haidaschne», «Haidaschen» НЗХ 25519/П-17209. (Hildebrand K. Unsere Lebens beschreibung. 1891. 198 s. (s. 4, 189)). А.Ф. Кащенко та Л.В. Падалка, ймовірно, бажаючи підкреслити сакральність місця, називають епонімом урочища не січовика Сагайдака, а гетьмана Петра Сагайдачного, що протирічить історичним джерелам Кащенко А.Ф. Оповідання про славне Військо Запорожське Низове (коротка історія Війська Запорожського). Екатеринославъ : Типо-Литографія Екатерининской желѣзной дороги, 1917. 369 с. (с. 99); Падалка Л.В. По вопросу о существованіи Запорожской Сѣчи въ первыя времена запорожскаго казачества. Оттискъ изъ журнала «Кіевская Старина». Кіевъ : типографія Г.Т. Корчакъ-Новицкаго, 1894. 42 с. (с. 13). Первісний ландшафт і назви окремих об’єктів В останню чверть ХІХ ст. урочище Сагайдачного являло собою одне з найкращих місць на Дніпрі нижче його порогів; воно приваблювало численних туристів та відпочивальників з м. Олександрівськ. У північній частині урочища, в районі сучасної автомобільної естакади Дніпрогесу, в Дніпро впадала невелика балка Колодязна, згодом повністю знищена під час будівництва судноплавного шлюзу. Тут знаходилося «попелище Сагайдака» – місце, де стояв козацький зимівник Эварницкій Д.И. Запорожье въ остаткахъ старины и преданіяхъ народа. С.-Петербургъ :Изданіе Л.Ф. Пантелѣева, 1888. Ч. I. 294 с. (c. 134-135). З півдня урочище обмежувалося глибокою та довгою (понад 1 км) балкою Сагайдачною (Сагайдачного, Сагайдачкою) зі струмком («річкою») Бовин В. и Пашевский Л. Результаты опытов по изучению условий подхода к шлюзу в нижнем бьефе (план Запорожского узла сооружений). Днепрострой. Бюллетень Государственного Днепровского Строительства.1928. № 4. С. 36-46; Добровольський А.В. Схематична археологічна мапа території Дніпрельстану в с. Кічкасі, Запорізької округи. Збірник Дніпропетровського кураєвого історико-археологічного музею. Дніпропетровськ, 1929. Т. І.
Зі сходу та півдня місцевість була оточена скелями, в низині ріс дубовий ліс, серед якого, на відстані 170-200 м одна від одної, підносилися дві окремі скелі: Середня – ближче до степу, та Дурна – ближче до Дніпра. У Новому Дніпрі вище скелі Дурної знаходилися каміння Скопцеві, а нижче їх – Перейми. Обидві групи брил заважали судноплавству й отримали назви від прізвищ лоцманів, що зазнали на них трощі Новицький Я.П. Острів Хортиця на Дніпрі, його природа, історія, старожитності (за рукописом 1917 р.). Запоріжжя : Тандем-У. 2005. 120 с. (c. 53). Простір між скелею Дурною на лівому березі ріки та скелею Савутиною з острів-хортицького боку, в лоцманів звався «Ворота» Девлад О.С. Шляхи Дніпровими порогами. Дніпровські лоцмани. Матеріяли до вивчення виробничих об’єднань. Київ : з друкарні Всеукраїнської Академії Наук, 1929. Вип. 1. С. 129-130.
Скеля Дурна являла собою великий гранітний останець висотою майже 30 м над рівнем ріки, який у вигляді мису висувався у Дніпро з його лівого берега. Скеля поступово знижувалася в напрямку на південний схід і з’єднувалася з піщаною мілиною. Під час весняних повеней вона відділялася від материка протокою Проріз і перетворювалася на «острів» довжиною до 900 м Бовин В. и Пашевский Л. Результаты опытов по изучению условий подхода к шлюзу в нижнем бьефе (план Запорожского узла сооружений). Днепрострой. Бюллетень Государственного Днепровского Строительства.1928. № 4. С. 36-46; Новицкий Я.П. С берегов Днепра (очерки Запорожья). Путевые записки и исследования. Яків Новицький. Твори. Запоріжжя, 2007. Т. 1. С. 48 183 (с. 177). Пояснюючи назву скелі Дурної, Павло Козар у 1927 р. повідомляв, що «за словами лоцманів, таку назву дано скелі через те, що вона сіла серед Дніпра по-дурному» Козар П.А. Лоцмани Дніпрових порогів. Дніпро : Ліра, 2019. 356 с. (c. 151). Інша версія пов’язана з розташуванням на скелі лазарету часів російсько-турецької війни 1735-39 рр., де утримувалися заражені чумою – «опасною», «дурною» хворобою Остапенко М.А., Остапенко Г.В. Хортиця. Краєзнавчо-туристична карта. Харків : ТОВ «Ватерпас Прінт», 2002. Друга назва скелі Дурної, яка побутувала серед лоцманів ще у 1920 і рр. – скеля Хмарина НА IА НАНУ. Ф. 18, № 163. (Девлад О.С. Шляхи Дніпровими порогами. Село Лоцманська-Кам’янка, Дніпропетровської округи, липень 1929 року). Цей топонім походить від прізвища Хмара, що могло належати лоцману, судно якого зазнало аварії на скелі. Краєзнавець Віктор Фоменко припустив, що топонім «Дурна» походить «від тюркського слова дурак, що означає непорушно стоячу воду, що й спостерігалося у затоці біля цієї скелі» Фоменко В.Г. Хортицкая старина. Заповідна Хортиця. Збірник праць співробітників заповідника. Запоріжжя : Дике поле, 2006. С. 74-150. (c. 134). На думку професійних мовознавців, назва відбиває особливості кочового побуту тюркських племен і походить від тюркського слова «дурак» у значенні «місце, де зупиняються, місце проживання» Желєзняк І.М., Корепанова А.П., Масенко Л.Т., Непокупний А.П., Стрижак О.С., Франко З.Т. Гідронімія України в її міжмовних і міждіалектних зв'язках / відп. ред. О.С. Стрижак. Київ : Наукова думка, 1981. 262 с. (c. 173). Така версія підтверджується прикладами з мов вірмено-кипчацької (turma – життя, існування, проживання, мешкання) Гаркавец А.Н. Кыпчакское письменное наследие. Алматы : Баур – Касеан, 2010. Т III. Кыпчакский словарь. По армяно-писменным памятникам XVI-XVII веков. 1802 с. (c. 1509), ногайської (турак – житло, житловий) Русско-ногайскийсловарь / под ред. Н.А. Баскакова. Москва : Государственное издательство иностранных и национальных словарей, 1956. 735 с. (c. 178), гагаузької (дурак – стоянка, місце зупинки; дуран – стоячий; дурмаа – стояти, знаходитись) Гагаузско-русско-молдавский словарь / под ред. Н.А. Баскакова. Москва : Советская энциклопедия, 1973. 665 с. (c. 163-164).
Скеля Середня формою нагадувала величезний курган і сягала бл. 30 м висоти над рівнем ріки. На її вершині знаходилися два визначних об’єкти – так звані «Люлька» та «Ліжко Сагайдака». Перша являла собою природну брилу, формою схожу на «величезну люльку з чубуком і протичкою». «Ліжко» («стуло», «сидало») було, ймовірно, мегалітичною пам’яткою давнини; у цій грубо обробленій брилі були видовбані заглиблення для ніг та голови, а також сідало, де могла розташуватися людина середнього зросту. «Люльку» на скелі Середній можна було бачити не пізніше 1830-х рр., а «Ліжко» було знищене вандалами у 1880-ті рр. За словами респондента Я.П. Новицького, діда Немихи, скеля Середня в старовину називалася також «Казна» і «Проклята». На ній, згідно переказу, стояли шибениці й палі, де карали на смерть козаків за підтримку гетьмана І. Мазепи Малорусские народные предания и рассказы / сводъ М. Драгоманова. Кіевъ : Типографія М.П. Фрица, 1876. XXV, 434 c. (c. 421);Новицкий Я.П. С берегов Днепра (очерки Запорожья). Путевые записки и исследования. Яків Новицький. Твори. Запоріжжя, 2007. Т. 1. С. 48 183 (с. 176-178);Эварницкій Д.И. Запорожье въ остаткахъ старины и преданіяхъ народа. С.-Петербургъ :Изданіе Л.Ф. Пантелѣева, 1888. Ч. I. 294 с. (с. 135-137). На планах часів Дніпробуду скеля Середня носить назву ск. Сагайдачного Бовин В. и Пашевский Л. Результаты опытов по изучению условий подхода к шлюзу в нижнем бьефе (план Запорожского узла сооружений). Днепрострой. Бюллетень Государственного Днепровского Строительства. 1928. № 4. С. 36-46;Добровольський А.В. Схематична археологічна мапа території Дніпрельстану в с. Кічкасі, Запорізької округи. Збірник Дніпропетровського кураєвого історико-археологічного музею. Дніпропетровськ, 1929. Т. І.;Добровольський А.В. Схематична мапа археологічних пам’яток на території Дніпрельстану (с. Кічкас). Збірник Дніпропетровського кураєвого історико-археологічного музею. Дніпропетровськ, 1929. Т. І..
Назва скелі Середньої пояснюється тим, що вона знаходилася між двох інших скель: з південного заходу – Дурної, а з північного сходу тої, над якою сьогодні стоїть Запорізький міський палац дитячої та юнацької творчості. Цю скелю, ймовірно, згадував тільки Дмитро Яворницький під назвою Пристінь Эварницкій Д.И. Запорожье въ остаткахъ старины и преданіяхъ народа. С.-Петербургъ : Изданіе Л.Ф. Пантелѣева, 1888. Ч. I. 294 с. (c. 61). Знаходячись у безпосередній близькості від ріки, на дуже крутому схилі степового плато, вона цілком відповідає традиційному українському географічному терміну «пристінь» Мурзаевы Э. и В. Словарьместных географических терминов. Москва : Государственное издательство географической литературы, 1959. 302 с. (c. 182).
Археологічні пам’ятки У північній частині Дурної Скелі Дніпробудівською археологічною експедицією у 1928 р. було досліджене багатошарове поселення доби енеоліту, ранньої та середньої бронзи. Знайдені матеріали (кераміка, кістяні та крем’яні вироби) середньостогівської (бл. 4500-3500 р. до н. е.), ямної (бл. 3600-2300 р. до н. е.) та катакомбної (бл. 2700-2000 р. до н. е.) культур Якубенко Е.А. Материалы поселения эпохи меди-бронзы Дурна Скеля в собрании ГИМ УССР. Древности Степного Приднепровья (III-Ітыс. до н. е.). Днепропетровск : Днепропетровский государственный университет, 1982. С. 19-28 (с. 19);Kaiser E. Das dritte Jahrtausend im osteuropäischen Steppenraum. Kulturhistorische studien zu prähistorischer subsistenzwirtschaft und interaktion mit benachbarten räumen. Berlin : Edition Topoi, 2019. 383 s. (s. 113-116). Також на Дурній Скелі розкопані поховання середньостогівської енеолітичної та зрубної культури доби пізньої бронзи (XV–ХІІІ ст. до н. е.) Якубенко О.О. Матеріали з поховань доби пізньої бронзи на о. Дурна Скеля в Надпоріжжі (із зібрання Національного музею історії України). Збірник матеріалів археологія & фортифікація України. С. 50-56. (с. 54). У низині, під скелями, досліджено поселення доби пізньої бронзи із залишками кам’яних споруд і подвійний кромлех із великих кам’яних плит Добровольський А.В. Матеріали до археологічної карти Дніпровського Надпоріжжя в межах Запорізької області (за матеріалами Дніпрогесівської експедиції). Археологія. 1952. Т. VII. С. 75-88. (с. 83). Згідно ухваленої Запорізьким округовим виконавчим комітетом 25 травня 1930 р. постанови № 32 «Про оголошення пам’ятків матеріяльної культури на терені Запорізької округи та охорону їх», ці видатні об’єкти під назвою «Камене спорудження, що знаходиться у балці «Сагайдачна», отримали статус пам’ятки місцевого значення Обов’язкова постанова Запорізького окрвиконкому № 32. Червоне Запоріжжя. 1930, 28 травня. Проте, постанову було проігноровано й пам’ятку знищено будівельними роботами.
XVIII-ХІХ ст.