Бріжі́т Анн-Марі́ Бардо́ (, скорочено: В. В., Бебе́; 28 вересня 1934, Париж — 28 грудня 2025, Сен-Тропе, Вар) — французька кіноакторка, фотомодель, співачка, танцюристка, автобіографістка. Секс-символ 1950–60-х років, з початку 1970-х років — активістка руху за права тварин, засновниця й голова фонду захисту тварин «Fondation Brigitte Bardot». Упродовж 21-річної кар'єри зіграла у 48 фільмах, виступила у численних музичних програмах і записала 80 пісень; номінантка на премію Британської кіноакадемії за фільм «Віва Марія!». Найбільшого успіху досягла у жанрі романтичної комедії. До найвизначніших її фільмів належать драми «І Бог створив жінку», «Істина» і «Зневага».
У повоєнній консервативній Франції Бардо стала символом емансипації, сексуальної свободи, вільнодумства й бунтарства. Її називають однією з провісниць жіночого руху у Франції, хоча сама акторка не брала в ньому участі. Вона була однією з перших акторок, що з'явилися оголеними на екрані, й значно сприяла лібералізації кінематографа. 1970 року Бардо першою обрали моделлю для погруддя Маріанни, офіційного символу Франції. Вона значно вплинула на моду та сексуальне розкріпачення жінок.
Після завершення кінокар'єри 1973 року, Бардо присвятила себе боротьбі за права тварин. Домоглася заборони торгівлі хутром морських котиків у багатьох країнах світу, а також заміни забивання худоби у Франції без оглушення на використання електрошокових пістолетів. Вона була фігуранткою численних судових справ, авторкою відкритих листів та звернень до керівників держав і знаменитостей із питань жорстокого поводження з тваринами, вегетаріанкою протягом сорока роківБондаренко Б. «Я билась зі сльозами на очах…» // Експрес. — 2018. — № 31 (9829) (2—9 серпня). — С. 15. — (Віч-на-віч).. У 1990-х вона почала виступати з критикою мусульман Франції за ритуальні вбивства тварин та проти імміграціїBBC Ukrainian: Бріджіт Бардо штрафують уже вп'яте за «расизм». — 2008. — 3 червня.. За свою діяльність як у кіно, так і у захисті наражалася на критику, нападки, погрози.
Біографія
Ранні роки Народилася 28 вересня 1934 року в заможній родині у 16-му окрузі Парижа, відомому своїм консерватизмом. Її батьки одружилися в серпні 1933 року. Мати, Анн-Марі Мюсель, на прізвисько Тоті́, народилася в Парижі у 1912 році, а виросла в Мілані. Батько, Луї Бардо, на прізвисько Пілу́, також народився в Парижі у 1896 році. Інженер за освітою, він разом зі своїм батьком Шарлем працював у сімейній фірмі «Шарль Бардо і К°», що виробляла ацетилен і стиснене повітря. Захоплювався поезією, випустив збірку віршів, за яку отримав Вокеленівську премію Французької академії. Брав участь у Першій світовій війні, був відзначений орденом Почесного легіонуБардо — Два життя, розділ «Буржуазія».
Бріжіт виховувалася у суворих релігійних традиціях. Разом із молодшою сестрою Марі-Жанн (Міжану́) відвідувала католицьку школу. У неї змінилося кілька няньок і гувернанток, завдяки одній із яких, італійці за походженням, вона вивчила італійську. У дитинстві Бріжіт не вважалася вродливою: страждала від алергічного висипу й зизоокості, носила спеціальні окуляри та пластинку на зубах — і протягом багатьох років соромилася своєї зовнішності.
Мати, яка навчалася балету в юності, намагалася прищепити донькам любов до музики й танців. Із семи років Бріжіт навчалася разом із сестрою в танцювальному класі Марселя Бурґа, колишньої зірки «Гранд-Опера». Ці заняття допомогли їй подолати сором'язливість і надали впевненості. Міжану виявила більшу схильність до точних наук і покинула танці. Натомість Бріжіт, яка не була здібною ученицею в школі, але володіла природною пластикою і грацією, вирішила зосередитися на балетній кар'єрі.
Балетна кар'єра
1947 року Бардо склала вступний іспит до Національної академії танцю й пройшла жорсткий добір попри обмежену кількість місць. Протягом трох років вона відвідувала балетний клас хореографів Жанни Шварц і . Разом із нею навчалася Леслі Карон, яка теж стала відомою акторкою.
За спогадами однокурсниць, Бардо була граційною й гнучкою, але також повільною, не дуже сильною та недостатньо працьовитою. На думку Леслі Карон, вона могла б стати першокласною балериною, якби старанніше ставилася до занять. Князєв був талановитим педагогом, але бив учнів батогами, і часто Бріжіт — більше за всіх. Утім у цій школі Бардо навчилася граційно рухатися, розвинула статуру та виробила свою знамениту ходу.
На початку сезону 1948 року Леслі Карон і кілька інших однокласниць Бардо одержали запрошення до «Балету на Єлисейських полях». Бріжіт спостерігала із-за лаштунків, як працює трупа, таким чином переймаючи майстерність.
Один із театральних режисерів, Жан Робей, добре запам'ятав Бардо: «Пам'ятаю, їй тоді було років тринадцять–чотирнадцять. Вона нагадувала мені стеблинку — висока й така худенька, аж ніяк не красуня й вельми сором'язлива. Вона боялася навіть слово вимовити».
Бардо так і не отримала запрошення на постійну участь у балетній трупі, яка наступного року виїхала з гастролями до Єгипту. Трохи пізніше друг батьків Бардо, Крістіан Фуа, провідний танцюрист «Балету на Єлисейських полях», запросив її поїхати з їхньою трупою на гастролі до Фужеру й Ренна. Так Бардо вперше виступила з професійною балетною трупою. Повернувшись у Париж, вона продовжила навчання в Князєва, але танці вже вважала не надто серйозним заняттям.
Зйомки в Elle і перші кінопроби 1948 року мати Бардо вирішила відкрити бутик модного одягу. Наприкінці січня 1949 року вона разом із дизайнером нового покоління влаштувала спільний показ моделей, взявши за основу балетну тему, а як модель задіяла Бріжіт. Знайома матері, головна редакторка журналу Jardin des Modes («Сад моди»), дізналася, що дівчина брала участь у показі мод, і зателефонувала із пропозицією сфотографуватися для спецвипуску їхнього журналу. Вона запевнила батьків, що це не «за гроші», що журналу їхня донька потрібна як «дівчина із суспільства», а не як модель. Бріжіт вподобала ідею, і 22 березня 1949 року знімки були опубліковані. Цей номер побачила Елен Лазареф, фундаторка й редакторка журналу «Elle», і через подругу матері запропонувала Бріжіт знятися для обкладинки травневого числа. Батьки дозволили це неохоче — за умовою, що ім'я доньки не фігуруватиме в підписах до фотографій.
Через рік Бардо знову знялася для «Elle», у спецвипуску від 8 травня 1950 року. Номер цього журналу побачив Роже Вадим, помічник режисера Марка Аллеґре. Він показав фотографії Бардо Аллеґре і той запросив її на проби до свого фільму «Лаври зірвані».
Батьки Бардо були проти її участі у пробах на роль — вони вважали кіно вульгарним, а акторську професію — непристойною. Дід Бардо, Бум, переконав їх дати Бріжіт шанс. Мати особисто зустрілася з режисером, а на проби послала разом із Бріжіт її двоюрідного брата Клода. На пробах був присутній Вадим, який взяв опіку над збентеженою Бардо й допоміг їй підготуватися. У результаті вона одержала роль, однак фільм не стали знімати. Незважаючи на невдачу, Бардо була приємно здивована, що з багатьох претенденток вибрали саме її — і замислилася про акторську кар'єру.
Знайомство з Вадимом вплинуло на подальше життя й кар'єру Бардо. Вони сильно вразили одне одного, і скоро між ними почався роман. Батьки були категорично проти зустрічей Бардо з «богемним типом» без постійної роботи. Вони побоювались його «згубного» впливу на юну доньку й всіляко намагалися перешкоджати їхнім відносинам. Бріжіт тим часом заявила про своє бажання негайно одружитися з Вадимом. Вона почала прогулювати школу й таємно зустрічатися з ним. Коли про це довідався батько, він вирішив вислати її навчатися до Англії аж до повноліття. Увечері, за день до її передбачуваного від'їзду, батьки із сестрою пішли до театру, і в їхню відсутність Бріжіт здійснила спробу самогубства, отруївшись газом на кухні. Повернувшись додому завчасно, батьки знайшли її непритомною. Одужавши, вона переконала батька не відсилати її до Англії. Було вирішено, що Бріжіт не одружиться до 18-річчяІніціали Б. Б., розділ IV.
Акторська кар'єра За запрошенням іншого друга родини у квітні 1952 Бардо вирушила виступати в складі трупи під час 15-денного круїзу на борту лайнера «Адмірал де Грасс».
Повернувшись до Парижу, Бріжіт знову знялася для «ELLE», про неї почали говорити в пресі, і вона стала отримувати запрошення на зйомки у фільмах. Її імпресаріо став товариш батьків — Моріс Вернан. Він підшукав для неї роль у комедії Жана Боє «Нормандська діра». Головною причиною, через яку Бардо погодилася на участь у фільмі, було бажання заробити грошей. Свої перші зйомки, які тривали три місяці, Бардо назвала «пеклом». Не маючи жодного акторського досвіду, вона почувала себе неспритною й безпомічною поруч із досвідченими акторами, а «грубі асистенти, негідники-продюсери й огидні гримери» створювали додатковий стрес. Закінчивши роботу й повернувшись до Парижу, вона вирішила покінчити з кіно. Але незабаром, завдяки Вадиму, одержала пропозицію зіграти головну роль у картині «Маніна, дівчина без вуалі», її привабив розмір гонорару. Зйомки відбувалися в Ніцці, і Бардо була у відкритому купальнику протягом більшої частини фільму. Через це клерикали засудили фільм, а обурений Пілу зажадав юридичної експертизи з метою вилучити з фільму кадри, які чорнять репутацію його доньки.
Після «Маніни» Бардо знялася в епізодичній ролі подруги нареченої у фільмі Даніеля Желена «Довгі зуби», який був другом Вадима.
Роже Вадим вже мав постійну роботу журналіста в газеті «Парі Матч» і, коли Бардо виповнилося 18, попросив її руки. Весілля відбулося 19—20 грудня 1952 року.
Відгуки критики про перші дві ролі Бардо у фільмах були вкрай негативними, і вона вважала, що в кіно для неї немає майбутнього. Тим часом Вадим познайомив її з Ольгою Горстіг-Прімуц, яка стала її агенткою та близькою подругою на довгі роки. Ольга взялася підшукати Бріжіт роботу, тоді як Вадим взяв на себе роль її прес-агента. Завдяки їхнім старанням Бардо найближчим часом виконала дрібні ролі у кількох фільмах: англомовному «Акт любові» Анатоля Літвака за участю Кірка Дугласа, «Портрет його батька», «Таємниці Версаля», «Ніч кохання», «Син Кароліни Шері». Вона також епізодично зіграла у фільмі «Олена Троянська», що знімався американською кінокомпанією Warner Brothers в Італії. Практично не знаючи англійської, Бардо автоматично зубрила діалоги, однак вимовляла свої слова досить впевнено. Представники студії помітили старлетку й запропонували їй контракт на 7 років, однак вона відмовилася й замість цього прийняла пропозицію зіграти у фільмі «Майбутні зірки» з Жаном Маре. На той час це була її найбільша рольБіографія на allmovie.com. Бардо уперше працювала разом з чоловіком, який був автором сценарію, і режисером Марком Аллеґре. Вадим зауважив, що Бардо нарешті навчилася триматися перед камерою, і з неї може вийти кінозірка, якщо все й далі піде так само гладко. Вони ґрунтовно проробили сценарій, щоб її репліки відповідали задуманому образові.
Перші успіхи Зльоту кар'єри Бріжіт Бардо сприяло відвідання нею разом з Вадимом Каннського кінофестивалю в квітні 1953 року. З'явившись на місцевому пляжі в бікініПерший візит Бріжіт Бардо до Каннського кінофестивалю — Фотогалерея , bikiniscience.com і на американському авіаносці перед 3500 моряками, вона затьмарила присутніх кінозірок і привернула до себе увагу репортерівБардо — Два життя, розділ «Вадим».
За наполяганням Ольги Горстіг-Прімуц Бардо записалася на курси акторської майстерності Рене Симона, але незабаром їх полишила, вважаючи, що досвід — найкращий учитель. Восени 1953 року вперше й востаннє з'явилася на паризькій театральній сцені — у п'єсі Жана Ануя «Запрошення до замку».