Французька діаспора в Америці (франц. Franco-Américains) — це громадяни США, які ідентифікують себе з повною або частковою французькою чи франко-канадською спадщиною, етнічною приналежністю та/або родовими зв'язками.

Штат з найбільшою часткою людей, що ідентифікують себе, як осіб французького походження, — це штат Мен, тоді як штат з найбільшою кількістю людей з французьким походженням — Каліфорнія. У багатьох містах США проживає велика кількість французького американського населення. Місто з найбільшою концентрацією людей — Мадавоска (штат Мен), а найбільше французькомовне населення за відсотком мовців у США перебуває в парафії Сент-Мартін (штат Луїзіана).

Загалом, по країні налічується близько 10,4 мільйона жителів США, які заявляють про своє французьке походження або походження з Канади, а близько 1,32 мільйона осіб розмовляють французькою мовою вдома, згідно перепису населення США 2010 року. Окрім цього, 750 000 жителів США розмовляють креольською мовою на основі французької мови, згідно з опитуванням американської спільноти 2011 року.

Згідно оціночних даних 2024 року, на території США проживали 6 418 949 осіб (1,89 % від всього населення США), що мають французьке коріння. Крім цього ще 1 621 234 особи вказали франко-канадське походження (0,48 % від всього населення США).

Не беручи до уваги той факт, що американці французького походження складають значний відсоток американського населення, вони, мабуть, є менш помітні, ніж інші етнічні групи аналогічного розміру. Частково це пояснюється тенденцією франко-американських угруповань більше ототожнюватися з північноамериканськими регіональними ідентичностями, такими як французька канадська, акадська, брайонська, каджунська чи луїзіанська креольська, ніж як цілісна група. Це затримувало розвиток єдиної французькоамериканської ідентичності, як це було в інших європейських американських етнічних груп.

Історія Деякі франко-американці прибули на материк ще до заснування США, оселившись у таких місцях, як Середній Захід, Луїзіана або Північна Нова Англія. У цих же областях багато міст та географічних особливостей досі зберігають свої назви, отримані від перших франко-американських жителів, і, в результаті, 23 члени Сполучених Штатів були частково колонізовані французькими піонерами або французькими канадцями, включаючи певні поселення, серед яких були такі як Айова (Дес Мойнс), Міссурі (Сент-Луїс), Кентуккі (Луїсвілль) та Мічиган (Детройт). Сьогодні франко-американці найчисленніші в Новій Англії, Північному Нью-Йорку, Середньому Заході та Луїзіані. Французька мова — четверта з найбільш розмовних у країні, після англійської, іспанської та китайської. Часто франко-американців позначають більш конкретно як французів канадського походження, каджунського або луїзіанського креольського походження.US census 2010

Життєво важливий фрагмент франко-американської історії включає в себе квебекську діаспору 1840-х — 1930-х років, коли майже один мільйон французьких канадців пересилився до США, переважно перебравшись до містечок Нової Англії, рятуючись від економічної кризи в Квебеку і шукаючи робочих місць на виробництвах у Сполучених Штатах. Історично канадські французи мали одне з найвищих показників народжуваності впродовж всієї світовій історії, що було спричинено їх відносно великою кількістю населення, незважаючи на низький рівень імміграції з Франції. Ці іммігранти в основному оселилися в Квебеку та Акадії, хоча деякі зрештою проживали в Онтаріо та Манітобі. Багато перших французько-канадських переселенців до США працювали в галузі лісової промисловості Нової Англії та, меншою мірою, у процвітаючій гірничій промисловості у Великих озерах. Після цієї початкової хвилі сезонної міграції послідувало більш постійне переселення у США французько-канадських мельників.

Луїзіана

Луїзіанське креольське населення — це ті люди, які походять від колоніальних поселенців у Луїзіані, особливо тих, хто має французьке та іспанське походження. Зараз населення такого походження зазвичай відносять до людей, що мають спадщину змішаної раси. Обидві групи мають спільне європейське походження та поєднані культурними зв'язками, такими як традиційне використання французької мови та продовження практики католицизму; загалом, в більшості випадків люди пов'язані один з одним. Населення змішаної раси також іноді має африканські та корінні американські походження.Helen Bush Caver and Mary T. Williams, «Creoles», Multicultural America, Countries and Their Cultures Website, accessed February 3, 2009 Як окрема група, креоли змішаної раси швидко почали здобувати освіту, професійні навички (багато хто в Новому Орлеані працювали майстрами та ремісниками), відкривали підприємства та володіли майном. Вони були в основному католиками, розмовляли колоніально французькою мовою (хоча деякі також розмовляли французькою креольською мовою Луїзіани) і дотримувались багатьох французьких соціальних звичаїв, видозмінених в різних частинах своїми предками та культурою Луїзіани. Вільні люди кольорів одружувались між собою, щоб підтримувати свій клас та соціальну культуру. Французькомовне населення змішаної раси стало називатися «креолами кольору».

Каджуни Луїзіани мають унікальну спадщину. У 17-му та на початку 18-го століття їхні предки оселили Акадію в сучасних канадських провінціях Нью-Брансвік, Нова Шотландія, острів Принца Едварда та частину штату Мен. У 1755 р., захопивши форт Босежур у регіоні, британська армія змусила акадців або присягнути на вірність Британській короні, або зазнати вигнання. Тисячі осіб відмовилися складати присягу, що призвело до відправлення їх без будь-яких коштів до 13 колоній на Південь, яке стало відомим в історії як Велике потрясіння. Впродовж наступного покоління приблизно чотирьом тисячам вдалося здійснити тривалий похід до Луїзіани, де акадці почали нове життя. Ім'я Каджун — це перекручення від слова акадський. Багато людей досі живуть у країні під назвою «країна Каджун», де збереглася значна частина їх колоніальної культури. Коли Французька Луїзіана була продана Наполеоном у 1803 р., вона охоплювала майже всю частину п'ятнадцяти нинішніх штатів США та утримувала французьких та канадських колоністів, розселених по ній, хоча вони були найчисленнішими у найпівденнішій її частині.

Під час Англо-американської війни 1812 р. мешканці Луїзіани французького походження брали участь в битві при Новому Орлеані (23 грудня 1814 р. — 8 січня 1815 р.) на стороні Америки. Пізніше Жан Лафітте та його баратарці були відзначені генералом США Ендрю Джексоном за внесок у захист Нового Орлеана.Ingersoll, Charles Jared. History of the second war between the United States of America and Great Britain: declared by act of Congress, the 18th of June, 1812, and concluded by peace, the 15th of February, 1815 Vol.2, Lippincott, Grambo & Co., 1852, pp. 69ff.

Сьогодні в Луїзіані більше 15 відсотків населення країни Каджун розмовляють вдома французькою мовою, згідно з переписом населення США (2000).

Іншим значним джерелом іммігрантів до Луїзіани був Сан-Домінго, який отримав свою незалежність як і Республіка Гаїті в 1804 р. Після Гаїтянської революції; значна частина білошкірого населення (разом з мулатами) впродовж певного часу втекла, здебільшого до Нового Орлеана.«Haitian Immigration: 18th & 19th Centuries» , In Motion: African American Migration Experience, New York Public Library, accessed 7 May 2008

Білоксі в штаті Міссісіпі і Мобіл в Алабамі досі містять французьку американську спадщину, оскільки ці території заснував канадець П'єр Ле Мойн д'Ібервіль.

Плем'я Хоума в Луїзіані до цих пір спілкується тією ж французькою мовою, яку вчили 300 років тому.

Колоніальна ера У 17-му та на початку 18-го століття відбувся приплив декількох тисяч гугенотів, які були протестантськими біженцями та рятувались від релігійних переслідувань у Франції. Майже століття вони підтримували особливу французьку протестантську ідентичність, яка дозволила їм залишатися окремо від американського суспільства, але до початку американської революції вони взагалі почали одружуватись між собою і об'єднуватись в ще більшу пресвітеріанську громаду. Найбільша кількість оселилася в Південній Кароліні, де у 1790 р. французи складали чотири відсотки білошкірого населення.Kurt Gingrich, "'That Will Make Carolina Powerful and Flourishing': Scots and Huguenots In Carolina in the 1680s, " South Carolina Historical Magazine,' Jan-June 2009, Vol. 110 Issue 1/2, pp 6-34,Bertrand Van Ruymbeke, New Babylon to Eden: The Huguenots and Their Migration to Colonial South Carolina. U. of South Carolina Press, 2006. За допомогою добре організованої міжнародної спільноти гугенотів багато людей також переїхали до Вірджинії.David Lambert, The Protestant International and the Huguenot Migration to Virginia (2009) На півночі Пол Ревір, що походив з Бостона, був визначною фігурою.

Середній Захід Від початку 17-го століття франко-канадці досліджували регіон та подорожували ним разом зі своїми кур'єр-де-боа та дослідниками, такими як Жан Ніколет, Роберт де ла Саль, Жак Маркетт, Ніколас Перрот, П'єр Ле Мойн д'Ібервіль, Антуан Ломе, П'єр Дюге де Босбріант, Люсьєн Гальтьє, П'єр Лакладе, Рено Огюст-Шато, Жульєн Дюбюк, П'єр Готьє де Веренн та П'єр Паррант.

Французькі канадці заснували ряд сіл уздовж водних шляхів, зокрема Прайрі дю Кіен (Вісконсин), Грін-Бей (Вісконсин), Кагокія (штат Іллінойс), Каскаскія (штат Іллінойс), Детройт (Мічиган), Су-Сент-Марі (штат Мічиган), Сент-Ігнас (штат Мічиган), Вінсеннс (штат Індіана), Сент-Пол (штат Міннесота), Сент-Луїс (штат Міссурі), і Сент-Женев'єв (штат Міссурі). Вони також побудували в цьому районі низку фортів, таких як Форт-де-Шартр, Форт-Кревекюр, Форт-Сент-Луїс (Іллінойс), Форт-Ойятенон, Форт-Маямі (Мічиган), Форт-Маямі (Індіана), Форт-Сент-Йозеф (Нілс), Форт-Ла-Бай, Форт-де-Буаде, Форт Сент- Антуан, Форт Кревекюр, Форт Тремпелео, Форт Бохарноа, Форт-Орлеан, Форт Сент-Чарльз, Форт Каміністікіа, Форт Мічилімакінац, Форт Руїле, Форт Ніагара, Форт Ле Боуф, Форт Венанго і Форт Дюкейн. Форти обслуговували солдати та ловці за хутром, які довгими шляхами проникали через Великі озера назад до МонреаляEric Jay Dolin, Fur, Fortune, and Empire: The Epic History of the Fur Trade in America (W.W. Norton, 2010) pp 61-132 Значні сільськогосподарські поселення були засновані в місті Іллінойс.Ekberg, Carl J. (2000). French Roots in the Illinois Country. University of Illinois Press. pp. 31–100. .

У 1763 р. Франція відмовилась від регіону на користь британців за умовами Паризької мирної угоди. Після цього почалась трирічна війна тубільців, що отримала назву Війна Понтіака. Регіон увійшов до складу провінції Квебек у 1774 році та був захоплений США під час Революції.Clarence Walworth Alvord, «Father Pierre Gibault and the Submission of Post Vincennes, 1778,» American Historical Review Vol. 14, No. 3 (Apr., 1909), pp. 544—557 IN jstor

Нова Англія, штат Нью-Йорк Наприкінці 19 століття багато франкофонів переїхали до Нової Англії з Квебеку та Нью-Брансвіку, щоб працювати в містах на текстильних фабриках в Новій Англії. Незабаром франкофони з Квебеку стали складати більшу частину усіх робітників на пилорамах та лісорубах у горах Адірондак та їх передгір'ях. Інші шукали можливості для ведення сільського господарства та інших занять, таких як ковальство в північній частині штату Нью-Йорк. До середини 20 століття франко-американці становили 30 відсотків населення штату Мен. Деякі мігранти стали лісорубами, але більшість була зосереджена в промислово розвинених районах і в анклавах, відомих під назвою «Маленькі Канади».Mark Paul Richard, «From 'Canadien' to American: The Acculturation of French-Canadian Descendants in Lewiston, Maine, 1860 to the Present», PhD dissertation Duke U. 2002; Dissertation Abstracts International, 2002 62(10): 3540-A. DA3031009, 583p.