Конні Гілкріст () — сценічне ім'я, під котрим отримала широку відомість Констанс Макдональд Гілкріст (; 23 січня 1865 року, Портсі, графство Гемпшир, Британська імперія — 9 травня 1946 року, Стьюклі, Бакінгемшир, Велика Британія) — натурниця у британській імперії, яка позувала у дитинстві і юності художникам Фредеріку Лейтону, Джеймсу Макнілу Уістлеру, Джону Лавері, Джорджу Фрэнсісу Майлзу, Френку Монтегю Холлу, Вільяму Пауеллу Фрайту, фотомодель, актриса драматичного і музичного театру, виконавиця пантоміми, танцівниця бурлеска, муза письменника Льюїса Керролла у 1877—1878 роках, згодом — дружина англійського аристократа Едмонда Уолтера Фіцморіса, 7-го графа Оркні, з 1892 року.
«Її риси якимось чином захопили уяву вікторіанців», — стверджувала куратор галереї Гілдхолл Кэтті Пірс. У 2018 році цілий ряд картин, для котрих Гілкріст позувала, будучи дівчинкою, були представлені на виставці, присвяченій дітям вікторіанській Великій Британії, котра відбувалася у Лондоні. Історією життя Конні Гілкріст зацікавилися великі британські і американські засоби масової інформації The Daily Mail, The Guardian, Smithsonian. Її життю присвячені великі розділи у монографії професора вікторіанської літератури в Університеті Ройал Холловей (.) Енн Варті про дітей на театральній сцені у II половині XIX століття і стаття доктора філософії, викладача факультету мистецтв в Університеті Святої Марії (.), Маргарет Макдональд у довіднику, що вийшов у 2001 році у Великій Британії, котрий містить біографії артистів-моделей.
Біографія Констанс Макдональд Гілкріст народилася на острові Портси в графстві Гемпшир 23 січня 1865 року (за іншою версією — в районі нетрів за вокзалом Кінгс-Крос в північно-східній частині Лондона — Камдені, який в 1851 році письменник У. М. Томас описував як «болото, повне бруду і покидьків»). Вона була донькою Матильди Марії Гілкріст, уродженої Портер, і механіка ( Девіда Гілкріста . Батько народився в Шотландії, а мати — в Мілфорд-Хейвені. Констанс була наймолодшою з п'яти їхніх доньок. Прийнято вважати, що мати Конні Гілкріст — це натурниця Тіллі Гілкріст, яка в 1871 році позувала як модель у жанрі ню Джеймсу Макнілу Уістлеру. Куратор галереї Гілдхолл Кетті Пірс вважала, що за допомогою популярності дівчинки сім'я намагалася вибратися з убогості.
Театральна кар'єра
Перша поява Конні Гілкріст на сцені відбулася в 1873 році, коли вона зіграла Принца грибів в постановці п'єси «Джек в коробці» в театрі Друрі-Лейн. Три роки по тому її виступ в ролі Арлекіна в дитячій пантомімі Театру Адельфи «Маленька паинька» («Словник драми» 1904 року називає п'єсу, в якій дівчинка зіграла Арлекіна, «Дітьми в лісі») призвело до стрімкого зростання популярності («Словник драми» 1904 року і Енн Варті відносили перший виступ дівчинки в цій ролі до 1874 року і не вважали його доленосним для Гілкріст). До 1875 року вона вже грала на Різдвяних святах в Вест-Енді, а в 14 років вона отримала контракт на повний робочий день з лондонським театром Гейеті (), де зіграла діву Меріан в "Маленькому Робін Гуді " і Міранду в п'єсі «Аріель» — пародії на " Бурю " Вільяма Шекспіра, виконала ролі в " Сині Вуса " та «Бульбашках». Незважаючи на те, що вона з'являлася в сотнях сценічних шоу, перетворюючись в зірку, ті, хто зустрічав маленьку модель в майстернях художників, згадували її як досить сумну маленьку дівчинку.
Талант актриси музичного театру в Конні Гілкріст розкрив імпресаріо, журналіст і письменник Джон Холлінгсхед що став першим художнім керівником театру Гейеті в Лондоні. Його увагу до дівчинки привернув актор і драматург Монтегю Уильямса. Холлінгсхед писав: "Я зробив усе, що міг, щоб їй було зручно в театрі, і вона відплатила мені спокійним і доброзичливим ставленням і рішучістю залишатися зі мною, поки я продовжую наше підприємство. У неї було кілька можливостей «поправити своє становище», особливо після того, як вона домоглася успіху з містером і місис Флоренс в ролі Ліббі в "Могутньому доларі ". Можливо, вона займала б лідируючу позицію як неповнолітньої актриси в Лондонському театрі комедії, але вона відхилила всі пропозиції — в останньому випадку проти мого бажання ". Холлінгсхед був противником присутності дітей-акторів в театрі і робив виняток лише для Гілкріст.
Популярність як актриси бурлеску до Гілкріст прийшла в 1877 році після того, як вона виконала роль дівчинки зі скакалкою в цьому театрі. Цю ж роль вона виконала пізніше в Вестмінстерському Акваріумі.. Публіка називала Конні «оригінальна дівчинка театру Гейеті», «дитина». Кетті Пірс відзначала, що кар'єра Гілкріст проходила по-іншому, ніж життя більшості дітей Вікторіанської епохи, які працювали на фабриках, підмітали вулиці, виконували іншу брудну роботу. Проте, з її точки зору, дівчинка піддавалася експлуатації, як і її однолітки, через відсутність законів про дитячу працю. Пірс робила висновок: «Хоча вона досягла привілейованого становища, на неї з юних років чинився тиск, а мати дуже погано до неї ставилася». Дівчинка продовжувала багато грати на сцені, в 1881 році спеціально для неї була написана комедія Чарльза Дж. Фосетта «Бульбашки», в якій вона виконала головну роль служниці Поллі. Енн Варті відзначала, що ця роль привернула увагу до її перехідного статусу від дитини до дорослої жінки, зажадала від неї ініціативи та відповідальності, але також показала, що дівчина «потребує поради і захисту».
Особисте життя
Ада Холл, донька художника Френка Холла, розповідала у своїх спогадах, що мати Конні була сувора до маленької Гілкріст. Одного разу батько Ади, прийшовши додому до Гілкріст, щоб запросити дівчинку для позування, застав Конні в сльозах. Мати побила її за те, що дівчинка відмовилася мити волосся після одинадцятої години ночі, так як була виснажена важкою роботою. Їй доводилося позувати одному з художників, потім поспішати додому, щоб вимитися, привести себе в порядок і зачесатися. Після цього вона повинна була танцювати весь вечір в театрі і, нарешті, втомившись і повернувшись додому, знову мити волосся для нового робочого дня.
Гілкріст пішла зі сцени після гастрольного туру по містам США в 1886 році. Два багатих покровителя, Хью Сесіл Лоутер, 5-й граф Лонсдейл, і Генрі Чарльз Фіц-Рой Сомерсет 8-й герцог Бофорт, ввели її у вищий світ: один придбав будинок в Лондоні, призначений для проживання актрис театру Гейеті, власницею якого стала Гілкріст, а інший став її прийомним батьком. У липні 1892 року Конні Гілкріст вийшла заміж за Едмонда Уолтера Фіцморіса, 7-й граф Оркні. Нареченому було двадцять п'ять років, а нареченій — двадцять сім. Шлюб був укладений в англіканській церкві Всіх душ у центрі Лондона.
Подружжю належав будинок Фіцморіса в Лондоні, який перебував біля Лейтон-Баззард, але більшу частину часу вони проводили в заміському маєтку в Бакінгемширі. У шлюбі у них народилася донька Мері, яка згодом стала дружиною високого шерифа Норфолка і здобула популярність, як леді Мері Констанс Гамільтон Гослінг.
Конні Гілкріст померла в садибному будинку в селі Стьюклі в графстві Бакінгемшир 9 травня 1946 року. Опублікований в газеті The Star під назвою «Скромна відвага» некролог її чоловіка, який помер через кілька років після дружини, був більше присвячений Конні, ніж покійнику. Журналіст описував її «довгі, витончені і неймовірно стрункі ноги» і «сором'язливі фіолетові очі, які визирають з-під густої бахроми пшеничного кольору». Енн Варті з іронією відзначала в книзі «Діти і театр в вікторіанській Британії», що некролог графа затьмарив «Гармонію в жовтому і золотому» Уістлера.
Конні Гілкріст — модель Федеріка Лейтона
Дівчинка почала позувати художникам в чотири роки, але здобула популярність на початку 1870-х років як натурниця живописця Фредеріка Лейтона. Будучи людиною Вікторіанської епохи, Лейтон був стурбований відповідністю своєму життю суворим суспільним вимогам. Його друзі відзначали напруженість, властиву йому через це. Тільки серед маленьких дітей, до яких він відчував глибоку прихильність, Лейтон міг розслабитися. Едвард Берн-Джонс писав, що «він малює дітей зі справжнім захопленням». Лейтон створював невеликі картини, де зображував дітей, які направляв на виставки Королівської академії мистецтв разом з іншими більш великими працями.
Картина «Маленька Фатіма»
Вперше Конні позувала для Федеріка Лейтона у віці шести років в роботі над полотном " Клеобул навчає свою доньку Клеобуліну " ( близько 1871 році). Першим отримав широку популярність і дійшов до нашого часу образ Конні Гілкріст стала арабська дівчинка на картині Лейтона «Маленька Фатіма» (, зустрічається — «Юна Фатіма», близько 1875). Полотно було представлено на виставці в Королівській академії в 1875 році. Художній критик The Art Journal, побачивший його там, назвав юну натурницю «маленькою східною феєю з самою чарівною грацією». Найбільш відомий критик Великої Британії того часу Джон Рескін зауважив: «Є ще одна прекрасна дівчинка в пурпуровому драпіруванні від містера Лейтона … яка була б нескінченно більш витончена в рожевій сукні і з ім'ям Петті».
Джерелом натхнення для «Маленької Фатіми» була дівчинка, з якою художник зіткнувся під час своїх подорожей Близьким Сходом. Лейтон писав про неї в своїх щоденниках 1868 року: «Частим супутником в моїй роботі є моя подруга, маленька Фатма (), мила маленька дитина років п'яти, з яскравим обличчям і двома рядами самих білих зубів, які коли-небудь бачили. Вона сідає поруч зі мною, іноді дивлячись на картину, іноді на художника, найчастіше на ящик для фарби … Іноді вона задумливо малює візерунок маленьким коричневим пальцем на моїх пильних черевиках … маленькі турки не були такі хороші, як Фатма, маленька арабка». Між 1873 і 1875 роками Лейтон зобразив фігуру Фатіми в тому ж фіолетовому костюмі і в схожій позі, яка стоїть на повний зріст в інтер'єрі Великої мечеті Дамаска (в даний час ця картина знаходиться в Музеї Харріса і Художній галереї в Принстоні). Хоча джерелом натхнення Лейтона була Фатма, натурницею для картини 1875 року стала Конні Гілкріст. Полотно перебувало в колекції Роберта Кіркман Ходжсона (імовірно, племінник — близького друга Лейтона) до продажу в 1924 році. Потім картина неодноразово переходила на аукціонах з одних приватних рук в інші, останній раз вона була продана у вересні 2018 року за 125 000 євро.
Картина «Дафнефорія» На картині Фредеріка Лейтона «Дафнефорія» ( 1874—1876, знаходиться в колекції Художньої галереї Леді Левер в Порт-Санлайті, інв. № LL3632, олійний живопис по полотну, 231 × 525 см) з Конні Гілкріст був написаний цілий хор маленьких, що стоять в профіль, схожих один на одного співаючих дівчаток з пухкими обличчями, з розсіяним волоссям і широко відкритими ротами. «Чи не здається вам, що вони ловлять мух?» — писав з іронією британський щотижневий гумористичний журнал «Панч» 13 травня 1876 року. Маргарет Ф. Макдональд відзначала в біографічному нарисі, присвяченому моделі, що оголені плечі дівчаток надають їх групі «надзвичайну чуттєвість». Ряд захоплено співаючих фігур, частиною якого є дівчата, написані з Конні, був натхненний фризом скульптора епохи Відродження Луки делла Роббіа. Цей фриз, що зображує співочих, виконаний на хорах в соборі Флоренції. Дафнефорія — свято в Стародавній Греції, що проводилося кожні дев'ять років на честь Аполлона. Це найграндіозніша з безлічі величезних процесійних картин, на яких багато в чому ґрунтується репутація Лейтона. «Дафнефорія» була написана для їдальні його близького друга і покровителя, банкіра Джеймса Стюарта Ходжсона, який був змушений продати полотно після першого краху Barings Bank в 1890 році. Картина була куплена Джорджем Маккалоу, британським колекціонером, який розбагатів на австралійських золотих копальнях. Його колекція була продана в 1913 році, картину «Дафнефорія» придбав промисловець і меценат Уільям Левер 1-й віконт Леверхульм. Коли він помер в 1925 році, то перед похоронами його труну в оточенні квітів розмістили під цією картиною.
Конні Гілкріст на картинах Джеймса Уістлера
«Гармонія в жовтому і золотому: Золота дівчина — Конні Гілкріст»