«Казка про царя Салта́на, про сина його славного й могутнього богатиря князя Гвідо́на Салта́новича та про прекрасну царівну Лебедицю»; скорочений варіант назви — «Казка про царя Салтана (, скорочено Сказка о царе Салтане) — казка у віршах російського письменника Олександра Пушкіна, написана в 1831 році і вперше видана наступного року в зібранні віршів.
Казка присвячена історії одруження царя Салтана та народженню його сина, князя Гвідона, який через підступи тіток потрапляє на безлюдний острів, зустрічає там чарівницю — царівну Лебедицю, з її допомогою стає могутнім владикою і возз'єднується з батьком.
Сюжет Розмовляючи між собою, три сестри за прядкою мріють про те, що б кожна з них зробила, якщо б раптом стала царицею. Перша з них обіцяє влаштувати бенкет на весь світ, друга — наткати полотна, а третя — для царя народити «молодця-богатиря». У цей момент в світлицю входить сам цар Салтан, який ще до цього підслуховував розмову сестер під вікном. Він запропонував третій з них стати його дружиною, а двом іншим — ткалею і кухаркою при дворі.
Поки цар воював в далеких краях, цариця народила сина — царевича Гвідона. Однак сестри молодої матері з заздрості написали батькові новонародженого, ніби дружина народила «невідому тваринку». Всупереч очікуванням брехливих сестер, цар не поспішає розправитися з дружиною, а наказує почекати з рішенням до його повернення. Жінки, однак, не вгамовуються: підміняють справжнє послання від царя підробленими, в якому нібито міститься наказ «В море кинути потайно, / Щоб про це не відав світ, / І царицю і приплід». Бояри, не запідозривши обману, поміщають матір з немовлям в бочку і кидають в море. Бочку виносить на безлюдний острів, причому Гвідон виходить з неї вже дорослим юнаком. Щоб прогодувати матір, він майструє лук і стрілу і йде до моря на полювання. Там він рятує білу лебедицю від шуліки, і та обіцяє віддячити йому. На порожньому острові з'являється місто, правителем якого стає Гвідон.
Повз острови пропливають купці і дивуються, бачачи на колись безлюдному острові «місто, Біля моря — добра пристань». Гвідон приймає купців як дорогих гостей, а в кінці розмови передає уклін царю Салтану. Після прибуття в царство Салтана вони розповідають йому про чудове місто і запрошують його від імені князя Гвідона в гості.
Сам царевич, перетворившись за допомогою лебедиці в комара, припливає з купцями до батька і слухає цю розмову. Але одна з заздрісних сестер, кухарка, розповідає Салтану про нове диво світу: співочу білку, яка живе під ялиною і гризе горішки зі смарагдами і золотими шкаралупками. Почувши про це, цар відмовляється від поїздки до Гвідона. За це комар жалить кухарку в праве око.
Після повернення в свої володіння Гвідон розповідає лебедиці про білку, і та переселяє її в його місто. Для білки князь будує кришталевий будинок.
Наступного разу купці розповідають Салтану про білку і передають нове запрошення від Гвідона. Царевич в образі мухи слухає і цю розмову. Ткаля розповідає про 33 богатирів, що виходять з моря на чолі з дядьком Чорномором. Салтан, почувши про нове диво, знову відмовляється від поїздки, за що муха жалить ткалю в ліве око. Князь Гвидон розповідає лебедиці про 33 богатирів, і ті з'являються на острові.
І знову купці розповідають царю Салтана про дива і передають нове запрошення. Гвідон в образі джмеля підслуховує. Сваха баба Бабариха розповідає про царівну, що затьмарює «днем світ божий», з місяцем під косою і палаючою зіркою на чолі. Почувши про це диво, Салтан втретє відмовляється від поїздки. За це джміль жалить Бабариху в ніс, пошкодувавши її очі.
Після повернення Гвідон розповідає лебедиці про прекрасну царівну і каже, що хоче з нею одружитися. Та знову виконує бажання Гвідона, тому що царівна із зіркою на чолі — це вона сама і є. Купці вчергове приїжджають до царя Салтана, розповідають йому про всі зміни на острові і знову передають запрошення Гвідона з докором: «Що до нас він виряджався, Та й понині не зібрався».
У підсумку цар Салтан відправляється в дорогу до острова Буян. Після прибуття він впізнає в цариці свою дружину, а молоді князь з княгинею виявляються його сином і невісткою. На радощах він прощає злих сестер і сваху, після чого відпускає їх додому. Влаштовується веселий бенкет на весь світ, і всі живуть щасливо і заможно.
Історія створення В основному Пушкін використовував народну казку «По коліна ноги в золоті, по лікоть руки в сріблі» (див. нижче), записану ним конспективно в двох або трьох різних варіантах (в залежності від того, вважати прозаїчний запис 1828 року чернеткою чи ні). У творі використовувалися і персонажі, запозичені з інших народних казок — наприклад, чарівний образ Царівни Лебедиці, що має відгук у образі Василіси Премудрої (див. нижче).
Вважається, що перший запис, пов'язаний з сюжетом майбутньої казки, Пушкін робить в 1822 році в Кишиневі (хоча існує думка, що це пізніша (1824—1825 або 1828 року) вставка в кишинівський зошит)1822; ЛБ, № 2366; ИРЛИ, ф. 244, оп. 1, № 832, л. 30 об.«Сочиненія А. С. Пушкина. Изданіе Общества для пособія нуждающимся литераторамъ и ученымъ, подъ редакціей и съ объяснит. примѣчаніями П. О. Морозова». С.-Пб. 1887, т. III, стр. 449 и 450РГБ, № 2366.
Це короткий схематичний запис, який являє собою, швидше за все, конспект літературного, ймовірно, західноєвропейського джерела (про що свідчать такі деталі, як «оракул», «лодія», «буря», оголошення війни і тому подібне). Розібратися у цьому схематичному записі складно через плутанину в персонажах. (Марк Азадовський коментує: «Цар, вмираючий бездітним, — безсумнівно, цар країни, в яку прибула вигнана цариця з сином, „Царівна народжує сина“ — нова дружина, другий же раз під „царівною“ іменується перша дружина царя, а під „царицею“ — мати царевича»). Кишинівський записЦар не має дітей. Слухає трьох сестер: коли б я була цариця, то я б [вибудувала палац] всякий день й ін…. Коли б я була царицею, завела б … На другий день весілля. Заздрість першої дружини; війна, цар на війні; [Царівна народжує сина], гонець etc. Цар помирає бездітний. Оракул, буря, човен. Обирають його царем — він править у славі — їде корабель — у Салтана мова про нового царя. Салтан хоче послати послів, царівна посилає свого повіреного гінця, який робить наклеп. Цар оголошує війну, цариця впізнає його з вежі. Наступний короткий запис казки був зроблений Пушкіним в 1824—1825 роках, під час перебування в Михайлівському. Цей запис має відношення, як припускають, до няні Аріни Родіонівни і знаходиться серед записів, відомих під умовною назвою «Казок Аріни Родіонівни». Конспект 1824 року«Якийсь цар задумав одружитися, але не знайшов до вподоби нікого. Підслухав він одного разу розмову трьох сестер. Старша хвалилася, що державу одним зерном нагодує, друга, що одним шматком сукна одягне, третя, що з першого року народить 33 сина. Цар одружився з меншою, і з першої ночі вона понесла.
Цар поїхав воювати. Мачуха його, заздрячи своїй невістці, зважилася її погубити. Після трьох місяців цариця благополучно народила 33 хлопчика, а 34 народився дивом — ніжки по коліно срібні, ручки по лікті золоті, на лобі зірка, в заволоці місяць; послали сповістити про те царя. Мачуха затримала гінця по дорозі, напоїла його п'яним, підмінила лист, в якому написала, що цариця народила не то мишу, що не то жабу — невідому тваринку. Цар дуже засмутився, але з тим же гінцем наказав дочекатися приїзду його для вирішення. Мачуха знову підмінила наказ і написала наказ, щоб підготувати дві бочки: одну для 33 царевичів, а іншу для цариці з дивним сином — і кинути їх в море. Так і зроблено.
Довго плавали цариця з царевичем в засмолені бочці, нарешті море викинуло їх на землю. Син помітив це. „Матінка ти моя, благослови мене на те, щоб розсипалися обручі і вийшли б ми на світло“. — „Господь благослови тебе, дитятко“. — Обручі луснули, вони вийшли на острів. Син обрав місце і з благословення матері раптом вибудував місто і став у ньому жити і керувати. Їде повз корабель. Царевич зупинив моряків, оглянув їх перепустку і, дізнавшись, що їдуть вони до Султана Султановича, турецького царя, перетворився в муху і полетів слідом за ними. Мачуха хоче його спіймати, він ніяк не дається. Гості-моряки розповідають царю про нову державу і про чудесного юнака — ноги срібні й ін. „Ах, — каже цар, — поїду подивитися це диво“. — „Що за диво, — говорить мачуха, — ось що диво: у моря Лукомор'я стоїть дуб, а на тому дубі золоті ланцюги, а по тим ланцюгах ходить кіт: вгору йде — казки каже, вниз йде — пісні співає“. — Царевич прилетів додому і з благословення матері переніс перед палацем дивний дуб.
Новий корабель. Те ж знову. Та же розмова у Султана. Цар знову хоче їхати. „Що це за диво, — говорить знову мачуха, — ось що диво: за морем стоїть гора, і на горі два кабана, кабани гризуться, а між ними сиплеться золото та срібло“ й ін. Третій корабель й ін. так само. „Що за диво, а ось диво: з моря виходять 30 юнаків один-в-один рівні і голосом і волоссям, і обличчям і зростом, а виходять вони з моря тільки на одну годину“.
Тужить царівна за іншими своїми дітьми. Царевич з її благословення береться їх відшукати. „Націди ти, матінко, свого молока, ти заміси 30 коржиків“. — Він їде до моря, море колихалося, і вийшли 30 юнаків і з ними старий. І царевич сховався і залишив один коржик, один з них і з'їв його. „Ах, братці, — каже він, — до цих пір не знали ми материнського молока, а тепер дізналися“. — Старий погнав їх в море. На другий день вийшли вони знову, і всі з'їли по коржику, і пізнали брата свого. На третій вийшли без старого, і царевич привів всіх братів своїх до своєї матері. Четвертий корабель. Теж саме. Мачусі вже більше робити нічого. Цар Султан їде на острів, впізнає свою дружину і дітей і повертається з ними додому, а мачуха вмирає». Спочатку в 1828 році при написанні казки Пушкін, можливо, хотів чергувати вірші з прозою, але згодом відмовився від цієї ідеї. Цим роком датується первісна редакція початку (14 віршованих рядків і прозове продовження) (хоча є версія, що прозаїчний фрагмент — матеріал для подальшої роботи. У результаті казка написана чотиристопним хореєм з парним римуванням (див. нижче)).РГБ, № 2391 Запис 1828 року[Три девицы под окном] Пряли поздно вечерком Если б я была царица Говорит одна девица То на весь народ одна Наткала б я полотна — Если б я была царица Говорит её сес<трица> То сама на весь бы мир Заготовила я пир — Если б я была царица Третья молвила девица Я для батюшки царя Родила б богатыря. Тільки встигли вони вимовити ці слова, як двері [світлиці] відчинилися — і цар увійшов без доповіді — цар мав звичку гуляти пізно по місту і підслуховувати розмови своїх підданих. Він з приємною усмішкою підійшов до меншої сестри, взяв її за руку і сказав: будь же царицею і роди мені царевича; потім звернувшись до старшої і середньої, сказав він: ти будь у мене при дворі ткалею, а ти куховаркою. З цим словом, не давши їм опам'ятатися, цар два рази свиснув; двір наповнився воїнами і царедворцями і, срібна карета під'їхала до самого ґанку цар сів в неї з новою царицею, а свояч<ок> наказав везти до палацу — їх посадили в вози і всі поскакали.
Казка була завершена влітку-восени 1831 року, коли Пушкін жив в Царському Селі на дачі А. Китаєвої. У цей період він перебував у постійному спілкуванні з Жуковським, з яким змагався, працюючи над одним і тим же «російським народним» матеріалом. Жуковський запропонував написати кожному по віршованій переробці народної казки. Він тоді працював над казками про сплячу царівну і про царя Берендея, а Пушкін написав «Казку про царя Салтана» та «Балду».
Згідно з розповіддю Нащокіна, записаною П. І. Бартенєвим, «Казку про Царя Салтана» Пушкін написав в диліжансі, проїздом з Петербурга в Москву (спогади ці сумнівні).
На шматку, за деякими вказівками, автографа казки, який не зберігся, вона датована 29 серпня 1831 року.