Олекса́ндр Сергі́йович Пу́шкін (; , Москва, Російська імперія — , Санкт-Петербург, Російська імперія) — російський поет, драматург і прозаїк, доби романтизмуBasker, Michael. Pushkin and Romanticism. In Ferber, Michael, ed., A Companion to European Romanticism. Oxford: Blackwell, 2005., критик і теоретик літератури, історик, публіцист; один з найавторитетніших літературних діячів першої третини XIX століття в Росії.О лирике. — Второе, дополненное. — Ленинград: Советский писатель Гінзбург Л. Я. imwerden.info Процитовано 25 жовтня 2019
Ще за життя Пушкіна склалася його репутація найбільшого національного російського поета. Пушкіна вважають основоположником сучасної російської літературної мови.
Біографія
Походження
Походження Пушкіна йде від розгалуженого нетитулованого дворянського роду Пушкіних, який бере початок за генеалогічною легендою від «чоловіка чесного» (рос. «мужа честного») РатшиЛукомський В. К. Архивные материалы о родоначальнике Пушкиных — Радше // Пушкин: Временник Пушкинской комиссии / АН СССР. Ин-т литературы. — М.; Л.: Изд-во АН СССР, 1941. — [Вып.] 6. — С. 398—408. с. 398. Пушкін неодноразово писав про свій родовід у віршах і прозі; він бачив у своїх предках зразок справжньої «аристократії», стародавнього роду, що чесно служив вітчизні, але не здобув прихильності правителів і «гнаного». Не раз він звертався (зокрема в художній формі) і до образу свого прадіда по матері — африканця Абрама Петровича Ганнібала, який став слугою і вихованцем Петра I, а потім військовим інженером і генералом.Старк В. П. Пушкины в «Истории Петра» и «Истории Пугачева» // Пушкин: Исследования и материалы / РАН. Ин-т рус. лит. (Пушкин. Дом). — СПб.: Наука, 2004. — Т. XVI/XVII. — С. 188—197.
У XVII столітті предки Пушкіна по батькові не піднімалися вище за придворний чин стольника.
Дід по батькові Лев Олександрович — артилерії полковник, гвардії капітан. Батько — Сергій Львович Пушкін (1767—1848), світський дотепник та поет-аматор. Мати Пушкіна — Надія Осипівна (1775—1836), внучка Ганнібала. Дядько по батькові, Василь Львович (1766—1830), був відомим поетом з кола Карамзіна. З дітей Сергія Львовича та Надії Осипівни, крім Олександра, вижили донька Ольга (в шлюбі Павлищева, 1797—1868) і син Лев (1805—1852).
Дитинство Пушкін народився 26 травня (6 червня) 1799 року в Москві, в Німецькій слободі. У метричній книзі церкви Богоявлення в Єлохові на дату 8 (19) червня 1799 року, серед інших, міститься такий запис:
Нянею Олександра була Аріна Родіонівна, до якої він на все життя зберіг зворушливе, любляче ставлення, присвятив їй вірші, багато разів згадував у листах. В ранньому дитинстві Олександр був товстою, незграбною, малорухливою і мовчазною дитиною. Все це приводило його мати у відчай, і вона «майже насильно водила його гуляти… змушувала бігати». Однак до семи років від огрядності і недолугості не залишилося і сліду, «він став жвавий і пустотливий». Влітку батьки відвезли сина в Михайлівське, а потім до весни 1801 року сім'я жила в Петербурзі, у тещі — Марії Олексіївни Ганнібал (1745—1818, уродженої Пушкіної, з іншої гілки роду). У цей період цілком могла відбутися зустріч із Павлом I, про яку Пушкін пише в рядках «Бачив я трьох царів…»Георгий Чулков. Жизнь Пушкина // Новый мир. — 1936. — № 5. — С. 6..
Літні місяці 1805—1810 років майбутній поет зазвичай проводив у своєї бабусі по матері — тієї ж Марії Олексіївни, у підмосковному селі Захарові, поблизу Звенигороду. Ранні дитячі враження відбилися у перших дослідах пушкінських поем, написаних трохи пізніше («Чернець», 1813; «Бова», 1814), в ліцейських віршах «Послання до Юдіна» (1815), «Сон» (1816). Бабуся писала про свого онука наступне:
Юність Шість років Пушкін провів у Царськосільському ліцеї, відкритому 19 жовтня 1811 року. Тут юний поет пережив події Французько-російської війни 1812 року. Тут вперше відкрився і був високо оцінений його поетичний дар. Спогади про роки, проведені в Ліцеї, про ліцейське братерство, назавжди залишилися в душі поета.
Серед ліцейських викладачів Пушкіна був професор моральних і політичних наук О. П. Куніцин, який навчався в Геттінгенському університеті та був близький до багатьох майбутніх декабристів. Пушкін на все життя зберіг вдячність Куніцину. Він — єдиний з ліцейських вчителів, до якого Пушкін неодноразово звертався у віршах.
У ліцейський період Пушкіним було створено багато віршованих творів. Його надихали французькі поети XVII—XVIII століть, з творчістю яких він познайомився в дитинстві, читаючи книги з бібліотеки батька. Улюблені поети та письменники молодого Пушкіна перераховані у вірші «Городок» (1815 року): Вольтер, Гомер, Вергілій, Т. Тассо, Лафонтен, Дмитрієв, Крилов, Державін, Верж'є, Грекур, Парні, Расін, Мольєр, Фонвізін, Княжнін, Озеров, Руссо, Карамзін, Лагарп.Лунін Б. В. Живые страницы. А. С. Пушкин, Н. В. Гоголь, М. Ю. Лермонтов, В. Г. Белинский. — М., Детская литература, 1970. — С. 17-18 У його ранній ліриці поєдналися традиції французького та російського класицизму. Вчителями Пушкіна-поета стали Батюшков, визнаний майстер «легкої поезії», і Жуковський, голова вітчизняного романтизму. Пушкінська лірика періоду 1813—1815 років пронизана мотивами швидкоплинності життя, яке диктувало спрагу насолоди радощами буття. З 1816 року, услід за Жуковським, він звертається до елегій, де розвиває характерні для цього жанру мотиви: нерозділеного кохання, закінчення молодості, згасання душі. Лірика Пушкіна ще наслідувальна, сповнена літературних умовностей і штампів, проте вже тоді поет-початківець вибирає свій, особливий шлях. Не замикаючись на камерній поезії, Пушкін звертався до тем більш складних, суспільно-значущих. «Спогади в Царському Селі» (1814), що заслужили схвалення Державіна, — на початку 1815 року Пушкін читав вірш в його присутності, — присвячено подіям Французько-російської війни 1812 року. Вірш було опубліковано у 1815 році в журналі «Російський музеум» за повним підписом автора. А в пушкінському посланні «Ліцинію» критично зображене сучасне життя Росії, де в образі «улюбленця деспота» вказується Аракчеєв. Вже на початку свого творчого шляху він виявляв інтерес до російських письменників-сатириків минулого століття. Вплив Фонвізіна відчувається в сатиричній поемі Пушкіна «Тінь Фонвізіна» (1815); з творчістю Радищева пов'язані «Бова» (1814) і «Безвір'я».
У липні 1814 року Пушкін вперше був надрукований, він видавався в Москві в журналі «Вісник Європи». У тринадцятому номері був надрукований вірш «До друга-поета», підписаний псевдонімом «Олександр Н.к.ш.п.», звернений до Кюхельбекера.
Ще будучи вихованцем Ліцею, Пушкін увійшов до літературного товариства «Арзамас», що виступало проти рутини та архаїки в літературній справі, і взяв дієву участь у полеміці з об'єднанням «Бесіди аматорів російського слова», відстоював канони класицизму минулого століття. Залучений творчістю найбільш яскравих представників нового літературного напряму, Пушкін відчував у той час сильний вплив поезії Батюшкова, Жуковського, Давидова.. Останній спочатку імпонував Пушкіну темою бравого вояки, а після тим, що сам поет називав «крутінням вірша» — різкими змінами настрою, експресією, несподіваним сполученням образів. Пізніше Пушкін говорив, що, наслідуючи в молодості Давидову, «засвоїв собі його манеру назавжди». Багато ліцейських віршів Пушкіна навіяні лірикою Дениса Давидова: «Студенти, що бенкетують», «Козак», «Наїзники», «Вуса», «Спогад».
Молодість
З ліцею Пушкіна було випущено у червні 1817 року у чині колезького секретаря (10-го класу, за табелем про ранги) та назначено у Колегію закордонних справ, і 15 червня він склав присягу, підписавши бланк присяги імператору.
У цей час батько передав Олександру свого дворового кріпосного Микиту, котрий знав Сашу з перших днів, став йому справжнім другом і пройшов з ним практично весь життєвий шлях аж до останнього дня, окрім року Михайлівського заслання.Тыркова-Вильямс, А. В. «Жизнь Пушкина»: в двух томах. — Париж: YMCA-Press. — Т. 1. (1929). 1799—1824. — 431 с.; т. 2. (1948). 1824—1837. — 481 с.
Пушкін стає постійним відвідувачем театру, бере участь у засіданнях «Арзамаса» (прийнятий він був туди заочно, ще будучи ліцеїстом, і отримав прізвисько «Цвіркун»), у 1819 році вступає у члени літературно-театрального співтовариства «Зелена лампа», яким керує «Союз благоденства» (див. Декабристи).
Не беручи участі у діяльності перших таємних організацій, Пушкін, пов'язаний дружніми узами з багатьма активними членами декабристських товариств, пише політичні епіграми й вірші «До Чаадаєва» («Любові, надії, тихої слави…» 1818), «Вільність» (1818), «Н. Я. Плюсковій» (1818), «Село» (1819), що розповсюджувалися у списках.
У ці роки Пушкін працює над поемою «Руслан і Людмила», розпочатою в Ліцеї, яка відповідала програмним установкам літературного суспільства «Арзамас» про необхідність створення національної богатирської поеми. Поема опублікована у травні 1820 року (за списками була відома раніше) і викликала різні, не завжди доброзичливі, відгуки. Вже після висилки Пушкіна навколо поеми розгорілися суперечки. Деякі критики були обурені зниженням високого канону. Змішання в «Руслані і Людмилі» російсько-французьких прийомів словесного вираження з просторіччям і фольклорною стилістикою викликало закиди з боку захисників демократичної народності в літературі. Такі нарікання містив лист Дмитра Зикова, літературного послідовника Катеніна, опублікований в «Сині вітчизни»..
На півдні (1820—1824)
Навесні 1820 року Пушкіна викликали до військового генерал-губернатора Петербурга графа М. А. Милорадовича для пояснення з приводу змісту його віршів (в тому числі епіграм на Аракчеєва, архімандрита Фотія і самого Олександра I), несумісних зі статусом державного чиновника. Йшлося про його висилку до Сибіру або ув'язнення в Соловецькому монастирі. Лише завдяки допомозі друзів, перш за все Карамзіну, вдалося домогтися пом'якшення покарання. Його перевели зі столиці на південь у кишинівську канцелярію І. М. Інзова.
У Катеринославі Олександр Сергійович захворів на запалення легенів, скупавшись у Дніпрі. Для поправи здоров'я Раєвські вивозять наприкінці травня 1820 року хворого поета з собою на Кавказ і в Крим. По дорозі сім'я Раєвських і О. С. Пушкін зупиняються в Таганрозі, у колишньому будинку міського голови П. О. Папкова (вул. Грецька, 40). З 13/25 червня до 6/18 липня поет вперше перебував на Гарячих Водах. Жив у садибі А. Ф. РеброваПолякова О. А., Чегутаева Л. Ф. Летопись города-курорта Пятигорск. Раздел 1 /О. А. Полякова, Л. Ф. Чегутаева. — Ставрополь: Графа, 2012, — 68 с., ил..
Пушкін в Криму 16 серпня 1820 року Пушкін прибув до Феодосії. Він написав своєму братові Льву:
Через два дні Пушкін разом з Раєвськими відбув морем в Гурзуф.
Пушкін провів у Гурзуфі кілька тижнів влітку і восени 1820 року. Разом з Раєвськими він зупинився в будинку герцога Рішельє; поетові в ньому було надано мезонін, що виходив на захід. Живучи в Гурзуфі, поет зробив безліч прогулянок уздовж узбережжя і в гори, серед яких були — поїздка верхи до вершини Аюдага і прогулянка човном до мису Суук-Су.
У Гурзуфі Пушкін продовжив роботу над поемою «Кавказький полонений», написав кілька ліричних віршів; деякі з них присвячені дочкам М. М. Раєвського — Катерині, Олені і Марії. Тут виник у поета задум поеми «Бахчисарайський фонтан» і роману «Євгеній Онєгін». Наприкінці життя він згадував про Крим: «Там колиска мого Онєгіна».
У вересні 1820 року на шляху до Сімферополя Пушкін побував у Бахчисараї. З листа Дельвігу:
Прогулюючись внутрішніми двориками палацу, поет зірвав дві троянди і поклав їх до підніжжя «Фонтану сліз», якому пізніше присвятив вірші та поему «Бахчисарайський фонтан».
У середині вересня Пушкін близько тижня провів у Сімферополі, ймовірно, у будинку таврійського губернатора Олександра Баранова, старого знайомого поета за Петербургом.
Свої враження від відвідування Криму Пушкін використовував і в описі «Подорожі Онєгіна», який спочатку входив до змісту поеми «Євген Онєгін» як додаток.
У Кишиневі та Одесі