Керівники СРСР у 1922—1953 роках Всі органи державної влади в СРСР, були під контролем комуністичної партії (до 1925 року вона називалася РКП(б), в 1925—1952 роках — ВКП(б), з 1952 роках — КПРС). Вищим органом партії був Центральний комітет (ЦК). Постійно діючими органами ЦК були Політбюро (з 1952 р. — Президія ЦК КПРС), Оргбюро (існувало до 1952 р.) і Секретаріат. Найважливішим з них було Політбюро. Його рішення мали сприйматися, як обов'язкові для виконання партійними, так i державними органами.
У зв'язку з питання про владу в країні все зводилося до питання про контроль над Політбюро. Майже всі члени Політбюро були рівні, але до 1924 року найавторитетнішим з них був В. І. Ленін, який був головним на засіданнях Політбюро. В період з 1922 року до своєї смерті в 1924 році Ленін тяжко хворів і, як правило, не міг брати ніякої участі в роботі Політбюро. C 1922 року до грудня 1925 року на засіданнях Політбюро був головним Л. Б. Каменєв.
З 1929 році члени Політбюро повністю підтримували Й. В. Сталіна, тому можна говорити саме про диктатуру Сталіна в цей період.
Офіційним главою держави в 1922—1946 роках був саме М. І. Калінін (з 1922 року по 1938 рік — голова ЦВК СРСР, з 1938 року — голова Президії Верховної Ради СРСР), а з 1946 року по 1953 рік — Н. М. Шверник (голова Президії Верховної Ради СРСР).
Головними в уряді країни були В. І. Ленін (голова РНК СРСР в 1923—1924 роках, через хворобу майже не виконував свої прямі обов'язки i його заступником на цій посаді був А. В. Риков), А. В. Риков (голова РНК СРСР в 1923—1930 роках), В. М. Молотов (Голова РНК СРСР в 1930—1941 роках) і Й. В. Сталін (Голова РНК СРСР в 1941—1946 роках, голова Ради Міністрів СРСР з 1946 по 1953 рік).
1922—1933 роки
Внутрішня політика В області економіки в ці роки тривала Нова економічна політика. З переходом до НЕПу був наданий імпульс розвитку підприємницької діяльності. Однак свобода підприємницької діяльності допускався лише до певної міри. Приватні підприємці в промисловості обмежувалися виробництвом товарів широкого споживання, видобутком і переробкою певних видів сировини, виготовленням самих простих знарядь праці; в торгівлі — посередництвом між дрібними товаровиробниками і реалізацією товарів приватної промисловості; на транспорті — організовувалося перевезення місцевих дрібних партій вантажу.
В цілях недопущення концентрації приватного капіталу, держава використовувала такий діючий інструмент як податки. У 1924—1925 господарському році податки почали поглинати від 35 до 52 % всього доходу приватних промисловців. Середніх та великих приватних промислових підприємств у перші роки непу було дуже мало. У 1923/1924 році у складі цензової промисловості (тобто промислових підприємств кількість робітників було не менше ніж 16 при наявності механічного двигуна і не менше 30 — без двигуна) приватні підприємства давали малу частку, всього 4,3 % продукції.
Більшу частину населення країни становили селяни. Вони зазнавали постійних страждань від диспропорцій у співвідношенні регульованих державою цін на товари промислового характеру, а також сільськогосподарські товари («ножиці цін»). Селяни, незважаючи на велику потребу в товарах промислового виробництва, не мали змоги їх купувати через занадто високі ціни. Так, до війни селянин, щоб сплатити вартість плуг, повинен був продати 6 пудів пшениці, а в 1923 р. — 24 пуди; вартість сінокосарки за той же період зросла з 125 пудів зерна до 544. У 1923 році через зниження заготівельних цін на найважливіші зернові культури та надмірне підвищення відпускних цін на товари промислового характеру виникли труднощі з їх збутком.
До лютого 1924 року. було ясно, що селяни здавати хліб державі за совзнаки відмовляються. 2 лютого 1924 року II З'їзд Рад СРСР ухвалив ввести в обіг стійку валюту загальносоюзного зразка. Декрет ЦВК і РНК СРСР від 5 лютого 1924 року оголошував про випуск державних казначейських квитків СРСР. З 14 лютого 1924 року було припинено друкування совзнаков, а з 25 березня — випуск їх в обіг.
XIV з'їзд ВКП(б) наприкінці 1925 року проголосив курс на індустріалізацію країни. З 1926 року в СРСР починають розроблятися варіанти першого п'ятирічного плану. Народний комісар фінансів СРСР Р. Я. Сокільників та інші фахівці його відомств (з якими сходилися на думці економісти Н. Д. Кондратьєв і Н. П. Макаров) вважали, що найголовнішим завданням є розвиток сільського господарства до самого високого рівня. На їх думку, тільки на базі зміцнів і піднявся до «заможності» сільського господарства, здатного вдосталь нагодувати населення, виникли умови для розширення промисловості.
Один із планів, розроблений фахівцями Держплану СРСР, передбачав розвиток всіх галузей, що виробляють предмети широкого вжитку, і ті засоби виробництва, потреба в яких носила масовий характер. Економісти цього напряму доводили, що всюди в світі інтенсивний промисловий розвиток починався саме з цих галузей.
У 1920-ті роки тривали політичні репресії проти есерів і меншовиків, котрі не відмовлялися від своїх переконань. Також піддавалися репресіям колишні дворяни (детальніше дивись статтю Політичні репресії 1920-х років в СРСР).
Боротьба за владу в партії Наприкінці 1922 року Політбюро ЦК РКП(б), не враховуючи хворого В. І. Леніна, складалася з 6 осіб — Й. В. Сталіна, Л. Д. Троцького, Г. О. Зінов'єва, Л. Б. Каменєва, О. І. Рикова і М. П. Томського.
Й. В. Сталін, Г. О. Зінов'єв і Л. Б. Каменєв організували «трійку», засновану на протидію Троцькому, до якого вони ставилися негативне з часів громадянської війни (тертя між Троцьким і Сталіним почалися з приводу оборони Царицина і між Троцьким і Зинов'євим з приводу оборони Петрограда, Каменєв майже у всьому підтримував Зінов'єва). Томський, будучи лідером профспілок негативно ставився до Троцькому з часів т. зв. «дискусії про профспілки».
Троцький спричиняв опір. У жовтні 1923 року він направив листа в ЦК і ЦКК (Центральну контрольну комісію) з вимогою посилити демократії в партії. Тоді ж його прихильники направили в Політбюро т. зв. «Заяву 46-ти». «Трійка» тоді й показала свою міць, головним чином використовуючи ресурс апарату ЦК, керованого Й. В. Сталіним (апарат ЦК мав змогу впливати на підбір кандидатів у делегати на партійні з'їзди та конференції). На ХІІІ конференції РКП(б) прихильники Троцького були засуджені. Вплив Сталіна сильно зріс.
21 січня 1924 року Ленін помер. «Трійка» об'єдналася з М. І. Бухаріним, О. І. Риковим, Томським та В. В. Куйбишевим, утворивши в Політбюро (куди включили членом Бухаріна і кандидатом у члени Куйбишева) т. зв. «сімку». Пізніше, на серпневому пленумі ЦК 1924 року ця «сімка» стала навіть офіційним органом, хоча секретним і позастатутним.
Важким виявився для Сталіна XIII з'їзд РКП(б). Перед початком з'їзду вдова Леніна Н. К. Крупська передала «Лист до з'їзду». Воно було оголошено на засіданні Ради старійшин (неуставного органу, що складається з членів ЦК і керівників місцевих партійних організацій). Сталін на цьому засіданні вперше заявив про відставку. Каменєв запропонував вирішити питання голосуванням. Більшість висловилися за залишення Сталіна на посту генсека, проти голосували тільки прихильники Троцького. Потім було проголосовано пропозицію, що документ має бути оприлюднений на закритих засіданнях окремих делегацій, при цьому ніхто не мав права робити записи і на засіданнях з'їзду на «Заповіт» було посилатися не можна. Таким чином «Лист до з'їзду» навіть не згадувалося у матеріалах з'їзду. Вперше воно було проголошено М. С. Хрущовим на XX з'їзді КПРС у 1956 році. Пізніше цей факт використовувався опозицією для критики Сталіна і партії (стверджувалося, що ЦК «приховав» «заповіт» Леніна). Сам Сталін (у зв'язку з цим листом кілька разів ставив перед пленумом ЦК питання про свою відставку) ці звинувачення відкидавСталин И. В. Троцкистская оппозиция прежде и теперь: Речь на заседании объединенного пленума ЦК и ЦКК ВКП(б) 23 октября 1927 г. Сочинения. — Т. 10. — М.: ОГИЗ; Государственное издательство политической литературы, 1949. С. 172—205.. Через два тижні після з'їзду, де майбутні жертви Сталіна Зінов'єв i Каменєв використали весь свій вплив, щоб залишити його на посаді, Сталін відкрив вогонь по своїм же союзникам. Спочатку він скористався помилкою («нэпмановская» замість «нэповская» в цитаті з Леніна у Каменєва:…читав у газеті доповідь одного з товаришів на XIII з'їзді (здається Каменєва), де чорним по білому написано, що черговим гаслом нашої партії є ніби перетворення «Росії непманівської» в Росію соціалістичну. Причому, — що ще гірше, — це дивне гасло приписується ні кому іншому, як самому Леніну
Сталин И. В. Собр.соч. Т.6. С.257Саме в тій же доповіді Сталін звинуватив Зінов'єва, не називаючи його імені, в принципі «диктатури партії», висунутому ще на XII з'їзді, причому саме ця теза була зафіксована в резолюції з'їзду i сам Сталін голосував за нього. Основними союзниками Сталіна в «сімці» стали Риков і Бухарін.
Новий розкол намітився в Політбюро в жовтні 1925 року, коли Зінов'єв, Каменєв, Г. Я. Сокільників і Крупська представили документ, який критикував лінію партії з «лівою» точки зору. (Зінов'єв керував ленінградськими комуністами, Каменєв московськими, а серед робітничого класу великих міст, який жив гірше, ніж до першої світової війни, було сильне невдоволення низькою зарплатою і зростанням цін на с/г продукцію, що призводило до вимогу натиску на селянство і особливо на куркульство). «Сімка» розпалася. В той момент Сталін став об'єднуватися з «правими» Бухаріним-Риковим-Томським, выражавшими інтереси насамперед селянства. На початку внутріпартійній боротьбі між «правими» і «лівими» він надавав їм сили партійного апарату, вони ж (саме Бухарін) виступали як теоретики. «Нова опозиція» Зінов'єва і Каменєва була засуджена на XIV з'їзді.
До того часу виникла теорія перемоги соціалізму в одній країні. Цей погляд розвивали Сталін у брошурі «До питань ленінізму» (1926) і Бухарін. Вони розділили питання про перемогу соціалізму на дві частини — питання про повну перемогу соціалізму, тобто про можливість побудови соціалізму і повної неможливості реставрації капіталізму внутрішніми силами, і питання про остаточну перемогу, тобто неможливості реставрації завдяки втручанню західних держав, що було б виключено лише шляхом встановлення революції на Заході.
Троцький не вірить у соціалізм в одній країні, і тому приєднався до Зінов'єва і Каменева. Утворилася так звана «Об'єднана опозиція». Вона була остаточно розгромлена після влаштованих прихильниками Троцького демонстрацій з нагоди 10-річчя Жовтневої революції 7 листопада 1927 року в Москві і Ленінграді.
XV з'їзд ВКП(б) (грудень 1927 року) намітив заходи щодо соціалістичної реконструкції сільського господарства, посилення планових начал, обмеження капіталістичних елементів міста і села. Одночасно з цим йшла розробка Першого п'ятирічного плануВ. З. Роговин. Была ли альтернатива? — М., 1992.
Наприкінці 1927 року почався «криза хлібозаготівель», що виразилися в різкому зниженням поставок хліба селянами. З одного боку, зберігалися тверді закупівельні ціни на зерно, а з іншого — селянство не мало можливості здобувати промислові товари. Селяни вимагали підвищення закупівельних цін на хліб. Це призвело до розбіжностей всередині правлячої партійної угруповання, очолюваної Сталіним і Бухаріним. Прихильники Сталіна бачили корінь проблеми в посиленні кулака і непмана, перейнявши фактично гасла розгромленої раніше Лівої опозиції, і схилялися до проведення «надзвичайних заходів». У свою чергу, прихильники Бухаріна прагнули до проведення політики поступок селянствуИ. Дойчер. Троцкий в изгнании. — М.: Издательство политической литературы, 1991. — С. 16—17.