Да́фніс () — в давньогрецькій міфології син Гермеса й ніфми, що народився в лавровому гаї, звідки й дістав ім'я (). У переносному значенні Дафніс — прекрасний юнак.
На честь Дафніса названо один із супутників Сатурна.
Міф про Дафніса Вихований німфами, Дафніс пас худобу біля підніжжя Етни на Сицилії і водночас учився в Пана гри на сопілці і поезії — у муз. Надзвичайна врода Дафніса приваблювала богинь, німф і смертних жінок. Існують різні версії про його смерть. За однією, Дафніс поклявся бути вірним німфі Номії, проте зламав присягу і покохав доньку сицилійського царя; розгнівана Номія осліпила його. Сліпий Дафніс востаннє заспівав сумної пісні й кинувся зі скелі; на місці, де він упав, заструменіло однойменне джерело, а Гермес забрав тіло юнака на небо. Пізніша версія розповідає, що Дафніса згубила Афродіта за те, що він згордував коханням жінки, яку послала богиня.
Міф про Дафніса надихав античних митців і поетів (Теокріт, Вергілій та ін.). Дафніс вважався також творцем буколічної поезії. У новішій європейській літературі міф про Дафніса використовувався здебільшого в пасторальній поезії та драматургії XVII—XVIII ст. Він став основою опер А. Скарлатті, К.- В. Глюка, балету М. Равеля «Дафніс і Хлоя».
Див. також «Дафніс і Хлоя» — один з п'яти канонічних грецьких романів, написаний Лонгом.
Література Словник античної міфології. — : Наукова думка, 1985. — 236 сторінок.