Пові́трянодеса́нтні війська́ Радя́нського Сою́зу — один з основних високомобільних родів військ Радянської армії, створений у 1930 році, який організаційно безпосередньо підпорядковувався (через штаб повітрянодесантних військ СРСР) Міністрові оборони СРСР, та був призначений та підготовлений для ведення бойових дій в тилу противника.
До складу ПДВ СРСР входили повітрянодесантні, десантно-штурмові, планерні та армійської авіації підрозділи, частини, з'єднання та установи.
Наприкінці 1991 року мали у своєму складі 7 повітрянодесантних дивізій та майже 20 окремих бригад, полків та батальйонів.
Історія
Передвоєнний час
Зародження Радянський Союз був у числі світових лідерів з питань створення повітрянодесантних військ. Вперше Червона армія застосовувала повітряний посадочний десант у ході боротьби з басмачами в Середній Азії. У 1927 році на трьох літаках було оперативно перекинуто підкріплення з 15 червоноармійців, а 23 квітня 1929 року в район міста Гарм (Таджикистан) з Термеза шість літаків перевезли повітрям вже 45 бійців кавалерійської бригади. На озброєнні загону знаходилися чотири кулемети і гвинтівки. Перші повітрянодесантні загони своє завдання з розгрому банди басмачів Файзули (Афганістан) виконали, знищивши у бою за місто Гарм близько 80 басмачів. Зараз цю подію можна упевнено назвати «тактичним посадочним повітряним десантом».
Тоді ж теорія повітряного десанту тільки зароджувалася…
Командувач Ленінградським військовим округом М. М. Тухачевський ще в 1928 році почав активно пропагувати ідею створення спеціальних підрозділів, призначених для швидкого перекидання повітрям, — прообраз «аеромобільних частин», як би це було названо зараз. Згідно з його думками, такі підрозділи, озброєні в тому числі і важкою зброєю, повинні були літаками перекидатися в тил противника і там виконувати завдання з порушення роботи тилової структури ворога — знищувати штаби, склади, обози, вузли зв'язку, захоплювати стратегічно важливі об'єкти — мости, перевали і т. д. Вантажопідйомність літаків, що існували тоді, дозволяла піднімати в повітря бійців, озброєних мінометами, кулеметами і гранатами. З таким набором вогневих засобів знищити вузол зв'язку або штаб противника було цілком реальне.
Про застосування парашутів для висадки бійців, тоді ніхто ще не думав. Парашут у той час розглядався виключно як засіб порятунку пілотів, і увагою військових теоретиків був обділений. Першим військовим парашутистом в СРСР фактично став комбриг Леонід Григорович Мінов. У 1929 році у складі радянської торгової організації «Амторг» він виїхав до США, де повинен був ознайомитися зі станом парашутної справи в США та закупити для потреб ВПС Робітничо-Селянської Червоної Армії рятувальні парашути. Прибувши на завод компанії «Ірвін» (яка займалася виготовленням рятувальних парашутів і іншого авіаційного спорядження) в місто Буффало, штат Нью-Йорк, комбриг отримав запрошення особисто випробувати якість запропонованого йому товару.
Мінов, що приїхав до США як «фахівець з парашутів», просто не міг відмовитися. 13 червня 1929 року він зробив стрибок з парашутом з висоти 500 метрів. Всього за період відрядження він здійснив 3 стрибки. Після прибуття в СРСР він був призначений на посаду інструктора з парашутної підготовки, де почав готувати інструкторів з парашутної справи.
До літа 1930 року Мінов підготував у теоретичній частині 30 парашутистів з числа добровольців. Практичні парашутні стрибки намічено було провести на спеціальних зборах, які відкрилися на аеродромі поблизу міста Воронеж 26 липня 1930 року. Мінов особисто керував проведенням зборів. Перший показовий стрибок (фактично — перший навчально-тренувальний стрибок з парашутом в СРСР) Мінов зробив особисто. Слідом за ним стрибнув відомий льотчик Яків Давидович Мошковський.
За цей час курсантами було виконано 59 тренувальних і показових стрибків з американськими парашутами компанії «Ірвін». Першими радянськими парашутистами стали льотчики Я. Д. Мошковський, І. І. Поваляєв, А. З. Стойлов, Д. Н. Затонський, П. В. Кондратьєв, І. Мухін і ряд інших. Начальник ВПС РСЧА запропонував Мінову підготувати групу парашутистів для здійснення групового стрибка, після чого пояснив: "…було б дуже добре, якби виявилося можливим у ході воронезького навчання продемонструвати викидання групи озброєних парашутистів для диверсійних дій на території «противника…»
Мінов і Мошковський з ентузіазмом сприйняли пропозицію начальника ВПС. З числа найдосвідченіших курсантів вони відібрали десять добровольців і провели з ними декілька занять. Підготовка до проведення цієї першої десантної операції в Радянському Союзі була закінчена до вечора 31 липня.
2 серпня 1930 року, о 9 годині ранку, літак «Фарман-Голіаф» із сімома десантниками (перша група із Мошковським) на борту піднялася в повітря. Над хутором Клочково, з висоти 300 метрів, перша група десантувалася на майданчик розміром 600 на 800 метрів.
Вся група покинула борт протягом п'яти секунд. Мошковський залишився в літаку з метою уточнення точки викидання. Тим часом перша група приземлилася на околиці хутора та швидко зібралася біля Мінова. У момент викидання десантники були озброєні наганами та ручними гранатами. Практично відразу над точкою викидання пройшли три Р-1, які з висоти 150 метрів скинули два м'які поштові мішки, і чотири напівважкі короби, в яких була довгоствольна зброя (зокрема два ручних кулемети), спорядження та боєприпаси необхідні для виконання бойового завдання. «Фарман-Голіаф», що повернувся на аеродром, забрав решту учасників десанту, і, за декілька хвилин, з висоти 500 метрів викинув другу групу над майданчиком десантування. Приземлення другої групи відбулося в безпосередній близькості від того місця, де в цей час знаходилася перша група. Ще за декілька хвилин обидві групи зібралися разом, привели зброю в бойову готовність та висунулися в вихідний район для виконання бойового завдання. У вихідному районі їх чекала вантажівка, яка доставила парашутистів на аеродром. Завдання першого повітряного десанту було успішно виконане.
Ось прізвища учасників першого в історії СРСР озброєного повітряного десанту:
В результаті проведеного експерименту була доведена можливість парашутного десантування озброєного особового складу, а так само була перевірена сама техніка викидання людей та вантажів.
Через місяць, 2 вересня 1930 року на маневрах частин Московського військового округу під керівництвом Якова Мошковського з літака АНТ-9 з висоти 250 метрів був викинутий озброєний парашутний десант в кількості 11 бійців. У десантуванні брали участь парашутисти — учасники повітряного десанту, проведеного 2 серпня (за винятком Мінова). Цього разу група мала конкретне бойове завдання. Приземлившись, десантна група Мошковського здійснила раптовий напад на штаб дивізії, де, забравши оперативні документи, на захопленій вантажній машині відірвалася від переслідування і вдало повернулася до розташування «своїх» військ. Всього за 1930 рік в СРСР було здійснено 84 показових і тренувальних стрибки з парашутом.
Розвиток у 30-ті роки Директивою від 18 березня 1931 року Штаб РСЧА створює на базі 11-ї стрілецької дивізії Ленінградського військового округу позаштатний авіаційний моторизований десантний загін.
Цей перший експериментальний десантний загін був дислокований в м. Красногвардійське, Ленінградської області та мав наступний склад: -одна стрілецька рота; -саперний взвод; -взвод зв'язку; -взвод легкових машин; -ескадрилья важкої бомбардувальної авіації (12 літаків ТБ-1) -корпусний авіазагін (10 літаків Р-5)
Загін отримав на озброєння дві танкетки Т-27, 3 бронемашини, 4 мотоцикли, 10 легкових і 16 вантажних автомобілів, а також 18 кулеметів (з них 4 станкових). За штатом загін мав 164 чоловіки особового складу.
У 1931 році вже було здійснено 621 стрибок з парашутом. Стрибало близько 200 осіб, з яких чотири — жінки. Окрім льотного складу і десантників, з парашутом стрибали 10 командирів частин різних родів військ, у тому числі і майбутній Маршал Радянського Союзу Будьонний С. М. — у той час слухач Військової академії імені М. В. Фрунзе.
Вже в липні 1931 року з літака ТБ-1 проводиться перше випробувальне десантування на парашуті зразка техніки — пікапа ГАЗ-А, з безвідкотною гарматою ДРП. Проте в процесі десантування купол парашута порвався, і машина при приземленні отримала великі пошкодження.
5 січня 1932 року РВС СРСР ухвалив рішення сформувати в Ленінградському, Московському, Українському та Білоруському військових округах штатні авіамотодесантні загони.
10 травня 1933 року в місті Пушкіні (Царське Село) силами бійців 3-ї авіадесантної бригади була побудована металева парашутна вежа заввишки 25 метрів. Це була перша в СРСР парашутна вежа.
Всього до кінця 1933 року в складі повітрянодесантних військ СРСР мав одну бригаду і 8 окремих батальйонів з загальною чисельністю особового складу до 8000 бійців.
12 вересня-17 вересня 1935 року Радянський Союз у присутності великої кількості закордонних військових аташе на маневрах Київського військового округу в районі Бердичева, Сквири і Броварів одночасно протягом 1 год 50 хв висаджується десант з 1188 парашутистів. Після того, як десантники захопили площадку приземлення, тут же негайно проводиться посадочний десант з 1766 чоловік з гарматами і автомобілями.
Військовий аташе Франції — генерал Луазо після навчань заявив: <blockquote>«Парашутний десант великої кількості, побачений мною особисто під Києвом, я вважаю фактом, що не має прецеденту у світі». А присутній на маневрах німецький військовий аташе полковник Курт Штудент зробив відповідні висновки і через три роки сформував в Німеччині перший парашутно-десантний підрозділ, який сам й очолив.
Згодом на маневрах Білоруського військового округу в тилу противника одночасно було висаджено 600 парашутистів. Десантники швидко знайшли і знищили штаб і вузол зв'язку умовного противника.
У 1936 році на маневрах Московського військового округу в районі міста В'язникі був висаджений парашутний десант в 2 200 парашутистів, услід за яким здійснений посадочний десант 3000 бійців з кулеметами і легкими гарматами.
Червень 1936 року на навчаннях Московського військового округу в районі Виїзди викинули (всього 111 ТБ-3) парашутний десант в кількості 2000 бійців, а в районі міста Сейм — посадочний десант в кількості 3000 десантників з важким озброєнням і технікою.
22 вересня 1936 року на маневрах Білоруського військового округу здійснена висадка парашутного десанту 1800 бійців. На цих же навчаннях повітрям на велику відстань була перекинута 84-та стрілецька дивізія — 5 272 солдати з гарматами, броньовиками й легкими танками. Присутній на цих маневрах англійський генерал Арчибальд Вейвелл відверто заявив: «Я ніколи б не повірив в можливість подібної операції, якби не бачив її сам!»
30 грудня 1936 року вводиться в дію перший Тимчасовий польовий статут РСЧА, який свідчив: «Парашутно-десантні частини є дієвим засобом для дезорганізації управління і роботи в тилу противника. У взаємодії з військами, що наступають з фронту, парашутно-десантні частини можуть зробити вирішальний вплив на повний розгром противника на даному напрямку».
До літа 1938 року було затверджено рішення сформувати на базі наявних повітрянодесантних частин однотипні повітрянодесантні бригади у кількості шести окремих повітрянодесантних бригад: 201-ша опдбр ім. С. М. Кірова ЛЕНВО м. Пушкін 202-га опдбр м.Хабаровськ 204-та опдбр Київського військового округу м.Житомир 211-та опдбр Приморський край, н.п. Чернігівка 212-та опдбр Амурська область, н.п. Куйбишівка-Східна 214-та опдбр Білоруського військового округу м. Мар'їна Горка Після переформовування всі повітрянодесантні бригади були передані в підпорядкування командування сухопутних військ.
Кожна повітрянодесантна бригада у штаті мала 1689 бійців особового складу і включала: — один парашутний батальйон; — один мотомеханізований батальйон; — артилерійський дивізіон
У 1939 році при здійсненні показового стрибка з парашутом загинув один з родоначальників повітрянодесантних військ Я. Д. Мошковський.