Присецькі (Пресецькі) ( — Пшисецькі) — польський, литовський, український й російській рід. Печаталися гербом «Новина».Niesiecki K. Herbarz Polski. T. VII. — Lipsk, 1841. — S. 561—562
Походження роду
Рід Присецьких (Пшисецьких) має польське походження. Відомий за документами з середини XV століття. Прізвище це було досить розповсюджене серед шляхти. Виникнення його пов'язують із селищем Пшисек (Пшисека) у Великопольщі. Між тим, таких селищ у цьому регіоні, а також у сусідньому Західнопоморському воєводстві й на Куявах нараховується загалом 78. Окрім того, вісім сіл із такою ж назвою є в Нижній Сілезії.Breza E. Nazwiska równe nazwom miejscowości obecnego województwa kujawsko-pomorskiego. — Linguistica Bidgostania, 2005. — S. 41
Польський дослідник Ян Баранський вважає, що Пшисецькі — це відгалуження роду Рогалінських гербу «Лодзя». Згідно з його версією, своє прізвище вони отримали від селища Пшисека у гнезненському повіті, яке набули на самому початку XVI століття. Спільного походження з Пшисецькими є також роди Поповських і Сокольницьких.Barański J. Polski słownik biograficzno-genealogiczny (Pab-Qui). — Baryan, listopad 2012 — S. 291
З Великопольщі рід Пшисецьких розповсюдився на Литву, далі на Волинь.
Найвидатніші постаті роду часів Польського королівства і Речі ПосполитоїBarański J. Polski słownik biograficzno-genealogiczny (Pab-Qui). — Baryan, listopad 2012 — S. 293—296 Найдавніші відомі на сьогодні за документами представники роду Пшисецьких — Ян і Пйотр Пшисецькі (роки життя обох: бл. 1440 — після 1504).
Єжи Пшисецький (бл. 1530—1592) — полковник військ коронних. Започаткував литовську лінію Пшисецьких, оселившись у Литві. Близько 1570 р. оженився з Софією Сологуб (нар. бл. 1550) — донькою воєводи смоленського. Його син Адам — полковник військ литовських.
Броніслав Пшисецький (бл. 1620 — після 1674) — волковийський войський. Брав участь у виборах короля Яна Казимира в 1648 році від полоцького воєводства і короля Яна ІІІ Собеського в 1674 році. Співзасновник кляштору отців-домініканів у місті Улі.
Стефан Пшисецький (бл. 1620—1654) — загинув під час облоги Смоленська московськими військами.
Бенедикт Пшисецький (бл. 1650 — після 1676) — підстолій полоцький. Посол на сейм від полоцького воєводства. Підписав документ про обрання короля Яна ІІІ Собеського в 1674 р.
Самуель Казимир Пшисецький (бл. 1680 — ?) — суддя земський полоцький.
Присецькі і Україна «Українську» лінію Пшисецьких, котрі потім стали називатися Присецькими, започаткував, найімовірніше, Кшиштоф Пшисецький (бл. 1660 — після 1716) — староста рівненський (з 1716 року).Barański J. Polski słownik biograficzno-genealogiczny (Pab-Qui). — Baryan, listopad 2012 — S. 296
Очевидно, саме з Волині або з Білорусі Присецькі прийшли на Лівобережну Україну, зокрема на Полтавщину. Це могло статися після другого і третього поділів Речі Посполитої, внаслідок яких до Російської імперії відійшли всі білоруські та більша частина правобережних українських земель.
Присецькі на Полтавщині Перший відомий представник роду Присецьких, який народився в цьому регіоні (с. Ковалівка, Зіньківський повіт, Полтавська губернія) — Миколай Максимович Присецький (1819—1887).
Служив у Російській імператорській армії. Був розжалуваний за дуель у рядові. За вислугу та участь у війні на Кавказі відновлений у званні підпоручика. Був нагороджений орденом. По закінченні війни вийшов у відставку, повернувся на батьківщину. Отримав у спадок хутір Климове від поміщиків Лисевичів, де й оселився. Лисевичі були далекими родичами Присецьких. Відомо, що полтавський поміщик Іван Лисевич був другом українського поета і драматурга Івана Котляревського.Хурса В. «Славетні у Гоголівському краї». — «Полтавський літератор», 2009
Миколай Присецький був одружений з донькою штабс-капітана Софією Семенівною Саранчовою. В цьому шлюбі народилися четверо дітей — Софія, Іван, Ольга і Марія. Всі вони брали участь у революційному русі. Сильний вплив на них справила мати, котра не приховувала свого критичного ставлення до порядків у Російській імперії.
Іван Присецький став одним із засновників революційної організації «Південно-Російський робітничий союз», яка діяла в Києві. Пізніше його старша сестра Софія стала однією з очільниць організації.Ковальская Е. «Южно-Русский рабочий союз». 1880—1881. — М., 1926
Після вироку в справі «Південно-Російського робітничого союзу» Миколай Присецький пережив напад інсульту. Помер після повторного нападу. Похований у с. Ковалівка Зіньківського повіту Полтавської губернії на церковному кладовищі.
Революційна діяльність і родинні зв'язки Присецьких
Софія Миколаївна Присецька (1856—1892) — одна з очільниць «Південно-Російського робітничого союзу». Мати президента Академії Наук УРСР Олександра Олександровича Богомольця (1881—1946).Богомолец О. А. «Воспоминания об отце». — К., 1981
Початкову освіту отримала в Гадяцькому приватному пансіоні. Продовжила навчання в Київській Фундуклеївській жіночій гімназії, але залишила навчання на останньому курсі. У 1876 році вийшла за Олександра Михайловича Богомольця (1850—1935) — випускника медичного факультету Київського університету св. Володимира.
Революційну діяльність почала разом з чоловіком на Кубані. Після переїзду до Києва входить до складу «Південно-Російського робітничого союзу». На початку січня 1881 р. Софія Богомолець була заарештована, перебуваючи на п'ятому місяці вагітності. Отримала смертний вирок, замінений однак десятирічною каторгою. За спробу втечі, а також за участь у акціях протесту отримала додатково вісім років каторги.Kennan G. Siberia and the Exile System. — Vol. II. — London, 1891
Після втручання у її справу російського письменника Льва Толстого Софії було дозволено побачення з чоловіком і сином. За три дні до смерті була звільнена від будь-яких робіт з правом жити на поселенні. За межі каторги Олександр Богомолець виніс дружину на руках, оскільки вона вже не могла самостійно пересуватися. 23 січня 1892 р. у віці 35 років Софія Богомолець померла від туберкульозу. Похована на Усть-Карійському тюремному кладовищі. Точне місце її поховання невідоме.«Музей, у якому живуть» //«Україна молода», № 86, 24.05.2011 р.
Іван Миколайович Присецький (1858—1911) — один із засновників і фінансових спонсорів «Південно-Російського робітничого союзу». Народився в с. Ковалівці Зіньківського повіту Полтавської губернії. У 1875 р. закінчив Полтавський кадетський корпус (на той момент — військову гімназію), але від військової кар'єри відмовився і офіцерське звання не отримав.Павловский И. Ф. «Исторический очерк Петровского Полтавского Кадетского Корпуса». — Полтава, 1890
Революційну діяльність почав, будучи вільним слухачем на юридичному факультеті Київського університету. Вів агітацію у військових частинах, дислокованих у Києві. Переховувався від переслідувань царської охранки в Румунії і Франції. В Парижі писав статті для емігрантської газети «Вільне слово».Деятели революционного движения в России: Био-библиогр. словарь: От предшественников декабристов до падения царизма. — М., 1927—1934. Т. 3 : Восьмидесятые годы: Вып. 2 : Г — З / Составлен Р. М. Кантором, П. Г. Любомировым, А. А. Шиловым, Е. Н. Кушевой. — 1934. — стб. 1223—1224
Після розгрому «Південно-Російського робітничого союзу» Іван Присецький входив до «Української громади». Збирався разом з народовольцем-українофілом, Володимиром Мальованим заснувати українську політичну партію автономістського спрямування — «Українську соціально-революційну партію соціалістів-федералістів». 2 вересня 1883 р. був опізнаний і заарештований у Києві прямо на Хрещатику. Два роки (1883—1885) провів у київській в'язниці, після чого був засланий до Східного Сибіру на 5 років.Козирєв О. С. «Громадсько-політична діяльність українського народолюбця Володимира Мальованого на початку 80-х рр. ХІХ ст.»//«Історичні науки». Наукові праці. Вип. 75. Т. 88. — Миколаїв, 2008. — С. 140—148
Після повернення із заслання Іван Присецький продовжував займатися громадською діяльністю. Обирався губернським і повітовим гласним. Вступив до Конституційно-демократичної партії («кадетів»). Був обраний делегатом 1-ї Державної думи. За короткий термін роботи Думи (з 27 квітня по 9 липня 1906 р.) підписав 16 заяв за запитами, два законопроєкти — один (разом з 42 депутатами) з аграрного питання, інший (разом з 151 депутатом) «Про громадянську рівність»; багато виступав з аграрного питання.Павловский И. Ф. «Полтавцы: Иерархи, государственные и общественные деятели и благотворители». — Полтава, 1914. — Стр. 73-87«Государственная дума Российской империи: 1906—1917: Энциклопедия». — М.: Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН), 2008. — С. 499
Помер 12 вересня 1911 р. в Алупці.
Був одружений з Софією Дорфман (1859 — після 1933 р.) — вихрещеною єврейкою (в хрещенні — Віра Миколаївна). Мав двох дітей — сина Дмитра і доньку Ольгу. Ольга була дружиною Миколая Мілюкова (1889—1957), сина Павла Мілюкова (1859—1943) — голови партії конституційних демократів (кадетів), міністра закордонних справ Тимчасового Уряду Росії, поваленого більшовиками.Лист О. І. Присецької до Товариства допомоги політичним в'язням (М. Л. Вінаверу) від 15 квітня 1927 р.
Ольга Миколаївна Присецька (1859—1928) — учасниця народницького руху на Полтавщині. Навчалася в Полтавській жіночій гімназії. Отримала спеціальність акушерки. В народницькому русі з 1879 р. Разом зі старшою сестрою Олександра Михайловича Богомольця — Єлизаветою Михайлівною Богомолець займалася революційною пропагандою серед селян і робітників полтавських залізничних майстерень. Була засуджена до 4 років заслання в Західному Сибіру. Відбувала заслання в Павлодарі. Після одруження разом з родиною жила у власному будинку в Хатках по сусідству з дачею письменника Володимира Короленка. Деякий час жила з чоловіком в Луганську — ймовірно, до його смерті в 1903 р. Ще одному арешту була піддана в 1912 році в Москві разом із сином Юрієм. За радянської влади отримувала персональну пенсію. Померла в Полтаві.
Була одружена з Василем Селіховим (?—1903) — студентом Харківського університету, звідки був виключений за революційну діяльність. Закінчив медичний факультет Казанського університету. Працював земським лікарем в Курській губернії. Помер від запалення легенів у Луганську.
Подружжя мало двох синів.Хурса В. «Славетні у гоголівському краї». — Полтава, 2009
Марія Миколаївна Присецька (1860—1916) — учасниця «Південно-Російського робітничого союзу». Навчалася в Лебединській жіночій гімназії. Здобула спеціальність акушерки.
4 січня 1881 р. була заарештована в Києві разом з іншими членами «Південно-російського робітничого союзу». В донесеннях поліції характеризувалася як «зухвала в ненависті до уряду». Згідно з вироком суду, була уражена в правах, відбувала заслання в місті Каїнську Томської губернії. На засланні одружилася з політичним поселенцем Станіславом Горбачевським. Народила трьох дітей. Після закінчення заслання жила з чоловіком і дітьми в с. Хатки — поруч з родиною своєї сестри Ольги.
Коли був заарештований її старший син, поїхала з ним на заслання. Померла в Мінусинську від ангіни з ускладненнями.Хурса В. «Славетні у гоголівському краї». — Полтава, 2009. — С. 120
Споріднені роди Богомольці (гербів «Богорія» і «Помян»), Горбачевські, Лисевичі, Мілюкови, Саранчови, Селіхови.
Див. також Богомольці Софія Миколаївна Богомолець Іван Миколайович Присецький Південно-російський робітничий союз Олександр Михайлович Богомолець Олександр Олександрович Богомолець Павло Миколайович Мілюков
Примітки