Шля́хта — верства населення з дрібно-помісної аристократії.Соломарська О., Горбачов Д. Шевченко як естет і аристократ духу. Частина третя / О. Соломарська, Д. Горбачов // Студії мистецтвознавчі. — 2014. — Число 4. — С. 7-24. (Стор.:9) Доступ Це назва провідної верстви польського станового суспільства, яка відповідала давньому українському боярству та західно-європейському лицарству. Назва стосується привілейованого стану в Польщі, Литві, та на українських і білоруських землях, що входили у 14-18 століттях до складу Великого князівства Литовського або Речі Посполитої; деякі елементи шляхти мали місце в Гетьманщині, на окупованих українських землях у складі Російської імперії або Австрії, Угорщині та Молдавії. В аристократичній ієрархії шляхта зазвичай стоїть відразу за правителем і його кланом.
Етимологія Назву шляхта запозичено з , яка походить від верхньонімецького Slacht (сучасне ) — рід, порода, стать, і використовується на позначення панівної верстви, яка виникла і сформувалася в Польщі в 13-14 століттях.
Опис Це привілейований стан у суспільствах доби середньовіччя та нового часу, у ширшому розумінні — військово-лицарський вищий клас або ж родова аристократія.
Шляхта виникла як верства дідичів (землевласників) — феодалів, що отримували свої маєтки на правах феода. Відтак права їхньої власності були обумовлені службою (зазвичай військовою) на користь сеньйора (звідси — поширені в деяких мовах позначення шляхти як «військового стану» — від ). Статус шляхтича був спадковим (навіть якщо він не успадковував при цьому земельну власність) — тож з часом сформувалося уявлення про шляхту як про стан, який об'єднує людей особливого — «шляхетного» («благородного», знатного) походженняМустафін О. Справжня історія середніх віків. Х., 2014, с.57, що підкреслюють терміни, які використовуються для позначення шляхти в багатьох європейських мовах — , , , , , . Хоча така апеляція до «багатьох європейських мов» при ігноруванні історії, що нібито є якійсь сентимент, повага та людські почуття до простих людей, є звичайною маніпуляцією.
В радянській літературі поруч із терміном «шляхта» як синонім використовували також запозичений з російської термін «дворянство», який спочатку підкреслював підневільний характер нижчої аристократичної верстви в Московській державі. Однак в українській мові ці терміни дещо відмінні шляхта — привілейований стан вільних людей Речі Посполитої у вигляді дрібних поміщиків в аристократичній ієрархії; тоді, як дворянин — це придворний аристократ у вузькому розумінні, і аристократ узагалі у абсолютній монархії, в широкому.
Українських селян трактували як рабів ще в ХІХ столітті.Мацей Новицький (Maciej Nowicki). Даніель Бовуа: "Коли Україна була польською колонією…" | 06.11.2014 | istpravda.com.ua Отже, шляхта — це привілейований стан вільних людей у Великому князівстві Литовському, Руському, Жематійському, Королівстві Польському (обидва після Люблінської унії утворили Річ Посполиту), а також у Війську Запорозькому3. Соціальна еліта і «ГОРОДОВЕ КОЗАЦТВО» .
Відтоки шляхти походять від привілеїв наданих між 1333 і 1370 років у Королівстві Польському королем Казимиром III Великим. Після Городельської унії католицьке литовсько-руське боярство отримало права та герби польської шляхти, що викликало незадоволення православного боярства і призвело до громадянської війни. Незважаючи на поразку, православне боярство Віленським привілеєм все ж отримало ці права.
З приєднанням до корони Королівської Пруссії та Інфлянтів тамтешня аристократія також отримали права і свободи коронної шляхти. В той час як тривала соціальна та релігійна напруга на Русі призвела до Хмельниччини, яку деякі польські дослідники з політичних міркувань трактують як «громадянську війну»Działalność polityczno — dyplomatyczna Bohdana ChmielnickiegoRZECZPOSPOLITA W OBLICZU WOJNY DOMOWEJ 1648—1649 R. ZABIEGI DYPLOMATYCZNE, PRZYGOTOWANIA WOJSKOWE, бо починалася вона із шляхетської суперечки і права шляхтича на власну війну. Насправді ж повстання охопило всі верстви населення Русі і переросло у війну визвольну, протягом якої значна кількість руської шляхти приєдналась до козаків і зіграла ключову роль в формуванні Гетьманщини. В угодах з коронним урядом та царем шляхта зберегла та закріпила своє панівне становище. А споріднившись з козацькими старшинами нешляхетського походження та шляхтою, що пізніше переселились на землі Війська Запорозького з Речі Посполитої, Валахії, Молдавії тощо, сформувала козацьке шляхетствоОчерки из истории и юридического быта старой Малороссии: Превращение козацкой старшины в дворянство / [Соч.] Д. Миллера. — Киев: тип. Ун-та св. Владимира Н. Т. Корчак-Новицкого, 1897. — , 136 с.; 26..
З поділами Речі Посполитої та ліквідацією Війська Запорозького, шляхта почала втрачати свої юридичні привілеї та соціальний статус. Остаточно на землях колишньої Речі Посполитої шляхетські права були ліквідовані Декретом про знищення станів та статських чинів польською конституцією 1921 року.
Незважаючи на те, що насправді шляхтичі могли мати надзвичайно нерівний статус через багатство та політичний вплив, між елітами та рядовим шляхетством було дуже мало формальних відмінностей. Також на відміну від більшості інших країн, титули мали лише лічені роди.
Історія Свій початок шляхта бере від лицарства, яке посідало «ius militare» та право спадку «ius hereditarium» і вважалося шляхетним (nobilis). Як і раннє лицарство, шляхта була зобов'язана відбувати військову службу, за що уряд надавав їй різні привілеї шляхетські: звільнення від податків, незалежність від місцевої адміністрації тощо. Шляхта не була замкненою верствою і поповнювалася вихідцями з селянства, міщан і духовенства. Шляхта постійно збільшувала свою роль в державі, зміцнюючи станові права використанням сприятливих політичних і соціальних ситуацій. У боротьбі проти великих землевласників, які прагнули до феодальної роздрібненості, королі Польщі для утворення централізованої держави шукали допомоги у шляхти. Перший привілей для шляхти був прийнятий Людовиком Угорським у місті Буда в 1355 році.
Після сходження на польський престол угорського короля Людовика, шляхта отримала за свою допомогу від нього низку привілеїв. Король Людовик I Анжуйський надав їй т. зв. Кошицький привілей (1374 рік), яким за військову службу звільняв її від усіх повинностей, крім сплати поземельного податку по 2 гроші з лану, надавав їй фіскальний і судовий імунітет на землі, як також право на державні посади: воєвод, каштелянів, суддів, підкоморіїв тощо. Від цього часу шляхта поступово перетворювалася на окремий стан, що ставав спадковим і одностайним, мав включати як великих феодалів (панів, баронів), так і масу лицарів (rycerzy, milites) чи середніх і малих землевласників, які відрізнялися від решти населення правом мати власний герб. Згодом шляхта посилила свої впливи в місцевих сеймах, а Єдлінський привілей 1430 року гарантував їй особисту недоторканість. Скориставшись зі скрутного становища короля Казимира IV Яґеллончика у війні з Тевтонським орденом, шляхта здобула нові привілеї (Цереквіцький привілей), підтверджені Нешавським статутом (1454 рік), на основі якого за шляхтою закріплювалися законодавчі права: через шляхетські сейми вона брала участь у виданні законів, вирішувала питання про війну і мир, звільнялася від королівського суду. Цей статут скасував також виключне право магнатів на вищі державні посади й на обмеження прав міст. У 1496 році король Ян Ольбрахт статутом, даним м. Пьотркові () узаконив прикріплення селян до землі, звільнив шляхту від оплати мита при завезенні закордонних товарів. Бояри в Галичині були зрівняні у правах з польською шляхтою, згодом частина з них була полонізована, інші перейшли на Волинь і Поділля, так що в 16 ст. в Галичині не стало боярських родів, збереглася при українстві тільки дрібна шляхта.
У XVI — XVIII століттях права шляхти у політичному житті Речі Посполитої набирають більшої ваги, а своєю конституційною боротьбою шляхта послаблює державний організм. У 1573 році король Генріх Валуа узаконив права шляхти брати участь у виборах короля та, надаючи їй поширеної влади, перетворив Польщу на шляхетську республіку (rzeczpospolita szlachecka). Встановлення закону «Liberum veto», за яким всі рішення сейму могли бути прийняті тільки при однозгідності всіх послів, було виявом найвищого розвитку суспільства того часу, і лише під ударами з-зовні наприкінці XVIII століття закінчилося поділами Польщі.
Типи шляхти
Подібно іспанському дворянству відомі категорії шляхти: земельна та безземельна (). Польські дослідники умовно вирізняють в середовищі шляхти XVI—XVIII століть групи«Шляхта и идеи украинской независимости», сайт «Институт генеалогических исследований», 2007 г. Селицкий А. И. // «Польская шляхта в социально-правовой системе Российской империи» // Поляки в России: XVII—XX вв.: Материалы Международной научной конференции. — г. Краснодар: изд. «Кубань», 2003 г. -. С. 105—128 «Шляхта Речи Посполитой» сайт «Rawicz» «Пинская шляхта. Польская шляхта. Группы и разновидности», 2012 г. : Титулована шляхта — князі, пани-магнати, пани, титуловані зем'яни; Нетитулована шляхта — зем'яни, заможні бояри; Шляхта одвічна (), шляхта родова, шляхта гербова, шляхта стародавня (старожитня, древня) — існувала до XIII—XV століть історичного періоду виникнення фіксування в писемних джерелах так, що монархи лише пізніше записували їх з часів заведеної практики вже як шляхтичів, що вирізняло її серед нових шляхтичів, які отримували пізніше документальну нобілітацію (з різницею у давності родоводів); Шляхта службова (, служила у маєтностях магнатів, церковних ієрархів чи заможної шляхти як керівники, економи тощо); Шляхта магнатська () — найбільш заможні та впливові родини, латифундисти; грали ключові ролі в державному управлінні, постійно були на засіданнях у сеймах. Офіційно жоден з яких не мав особливих прав чи привілеїв. Шляхта заможна () — володіла землею й селянами; були значними у соціально-політичній та господарській діяльності (). Шляхта фольварочна (, провінційна — від «фольварок»); володіла одним або декількома фольварками та селянами у них; Шляхта чиншева (, провінційна — від чинш), не мала землі, орендувала землю на чиншевих умовах (оброк) і трудилася на ній. В останні два століття існування Речі Посполитої чиншева шляхта стала найбільш численною групоюСливка Л. В. Галицька дрібна шляхта в Австро-Угорщині (1772—1914 рр.). — Івано-Франківськ: Місто НВ, 2009. — 220 с. +11 іл.; Шляхта часткова, шляхта «долева» (, провінційна — від «доля» або «частка»), володарі частин маєтків (маєтки подрібнювали на долі на продаж або для оренди), сумісно з сусідами використовували працю селян і матеріальні ресурси маєтку;