Олекса́ндр Грін (Ґрін; справжнє ім'я — Олександр Степанович Гриневський; ( — 8 липня 1932) — російський письменник, представник романтичного реалізму, революціонер.

Біографія Народився у Слободському — повітовому містечку В'ятської губернії, у сім'ї службовця-поляка. Батько Стефан Гриневський (; 1843—1914), польський шляхтич з Дісненського повіту Віленської губернії Російської імперії. Учасник повстання 1863 року за незалежність Польщі, Литви, України та Білорусі від Росії. За участь у січневому повстанні 1863 року в 20-річному віці безстроково засланий у Коливань Томської губернії. У 1869 році йому було дозволено переїхати у Вятську губернію. У 1873 році одружився з 16-річною медсестрою Ганною Степанівною Лепковою (1857—1895). Перші 7 років дітей у подружжя не було, Олександр став їхнім первістком, пізніше народилися брат Борис і дві сестри, Антоніна та Катерина. Отримавши початкову освіту вдома, Олександр продовжив навчання в реальному училищі. Однак, незабаром був виключений за сатиричні вірші, що висміювали педагогів. Згодом, Олександр вступив до міського чотирирічного училища, яке закінчив у 1896 році.

Подався до Одеси, мріючи стати моряком та втамувати спрагу пригод. Був матросом, рибалкою, кухарем, вантажником, землекопом, лісорубом, плотарем на Уралі й золотошукачем. Згодом, хлопець зрозумів, що кар'єра моряка не для нього.

Добровольцем пішов до царської армії. У 1902 році Олександра Гриневського зарахували рядовим до 213 Оровайського резервного батальйону. Втім, у армії все в юнака викликало протест: жорстокість командирів, їхня безглузда муштра, безправ'я солдат. Тому більшу частину своєї служби Грін провів на гауптвахті. Цей бунт проти жорстокості та сваволі завершився втечею, яку йому допомогли здійснити революціонери. Тоді ж Грін почав читати заборонену літературу, відвідувати таємні збори, виконувати доручення, проводити революційно-пропагандистську роботу серед матросів (за що у 1903 році був заарештований у Севастополі). Результатом невдалої спроби втекти стало ув'язнення, йому довелося відсидіти близько двох років. Згодом, у 1906 році, Гріна знову заарештували, вже у Петербурзі, і вислали на чотири роки до міста Туринська Тобольської губернії (звідки він втік у В'ятку).

Під чужим іменем майбутній письменник залишив батьківщину і приїхав до Петербургу. Літературний дебют письменника відбувся у Москві — в 1906 році надрукували його перше оповідання «Заслуга рядового Пантелеєва». Твір був написаний як агітка, що призначалась для розповсюдження серед солдатів. Майже весь тираж вилучили й тільки завдяки тому, що Грін підписав його ініціалами «А. С. Г.» (а ніхто з працівників видавництва не назвав прізвища автора), письменнику вдалося уникнути нового арешту. Така ж сумна доля спіткала і його брошуру «Слон і Моська», Першим твором Гріна, що дійсно побачив світ, стало оповідання «В Італії» (1906 рік), надруковане в газеті «Биржевые ведомости». Згодом один за одним починають з'являтися «Цегла і музика», «Марат», «Випадок». У 1907 році під оповіданням «Випадок», уміщеним у петербурзькій газеті «Товарищ», уперше з'явився підпис «А. С. Грін».

Перша збірка Гріна під назвою «Шапка-невидимка» вийшла у світ у 1908 році. У 1910 році його знову заарештували (цього разу як нелегала) і відправили відбувати заслання протягом двох років у Архангельській губернії.

З початком громадянської війни письменника запроторили до армії. Вирушаючи на службу, з мріями і надією на краще майбутнє, він повернувся тяжко хворим, без житла і засобів до існування. У відчаї Грін звернувся до Максима Горького, який домовився про лікарню, дістав рідкісні на той час продукти і ліки, допоміг отримати кімнату в Будинку мистецтв і академічний пайок.

Грін почав багато писати, вдруге одружився. У 1924 році з родиною переїхав до Феодосії. Оселившися восени 1930 року в Старому Криму, родина опинилась у дуже скрутному матеріальному становищі.

Помер письменник у бідності та забутті 8 липня 1932 року від раку легень.

Вшанування пам'яті

У 1960 році відкрито музей його імені в Старому Криму, в будиночку, де письменник провів свої останні дні. На могилі письменника у Старому Криму височіє скульптура героїні твору «Та, що біжить по хвилях», а поряд дерево, на якому на знак пошани і любові червоніють стрічки, неначе справжні Грінівські «червоні вітрила». У 1970 р. в м. Феодосії, де жив і працював Олександр Степанович Грін, створено Літературно-меморіальний музей Олександра Гріна. У місті Кіров 1980 р. було відкрито Будинок-музей Олександра Гріна. Письменнику присвячено телефільм В. Клевцова «Кримські сторінки Олександра Гріна» (1980), удостоєний диплома журі IX Всесоюзного фестивалю телевізійних стрічок у Єревані (1981). До 2024 року у місті Кривий Ріг була вулиця Гріна. 26 січня 2024 року вулицю Гріна перейменували на вулицю Колодязну.

Твори Одним з найкращих творів Гріна вважають повість-феєрію «Пурпурові вітрила» () (1923 рік).

Основні видання творів

Російською Собрание сочинений: в 6 т. — М. : Правда, 1980. — Т. 1—6. Собрание сочинений: в 5 т. — М. : Худож. лит., 1991. — Т. 1—5.— ISBN 5-280-01609-8. Сочинения: в 3 т.— М. : ТЕРРА, 1996. — Т. 1—3. Сочинения: в 2 т. — Симферополь: Таврия, 1974. — Т. 1—2. Избранное: в 2 т.— Симферополь: Крымиздат, 1962. — Т. 1—2. Избранное. — М. : Просвещение, 1989. — 400 с. — ISBN 5-09-001611-9. Рассказы. — Минск: Наука и техника, 1982. — 352 с. Психологические новеллы. — М. : Совет. Россия, 1988. —447 с. Новеллы. — М. : Москов. рабочий, 1984. — 416 с. Шапка — невидимка ; Штурман «Четырех ветров» ; Прилив бурь— М. : Эй-Ди-Лтд., 1994. — 1994. — 428 с. — ISBN 5-85869-064-5. Бегущая по волнам; Джесси и Моргиана ; На облачном берегу. — М. : Эй-Ди-Лтд, 1994. — 476 с. — ISBN 5-85869-067-Х. Искатель приключений. — М. : Правда, 1988. — 479 с. Корабли в Лиссе. — Мурманск: Мурман. кн. изд-во. — 1983. — 296 с. Крысолов. — М. : РАЛИ, б. г. (1991). — 64 с.

Українською Скарби африканських гір: роман / Пер. з рос. Б. Рильського; Мал. П. Петренка. — — : Книгоспілка, 1930. Червоні вітрила: феєрія / Пер. з рос. Л. Смілянського; Передм. К. Паустовського; Мал. Б. Свєшнікова. — : Дитвидав, 1959. — 91 с.: іл. Пурпурові вітрила: феєрія / Пер. з рос. Л. Смілянського; Передм. К. Паустовського; Мал. Ф. Цибульського. — : Веселка, 1972. — 64 с.: іл. Пурпурові вітрила. — Львів: Червона Калина, 2005. — 131 с. — ISBN 5-7707-0730-5. Червоні вітрила / Пер. Л. Кононовича. — : Грані-Т, 2007. — 95 с. — ISBN 978-966-4650-77-6. Пурпурові вітрила / Пер. з рос. — : Школа, 2007. — 110 с. —ISBN 966-661-771-4. Стрімкіша за хвилі / [Пер. з рос]. — : Зелений Пес, 2008.— 396 с. — ISBN 978-966-2938-83-8.

Екранізація творів «Остання ставка містера Енніока» (1922, за мотивами оповідання «Життя Гнора»; реж. Володимир Гардін, Друга кінофабрика ВУФКУ, Україна) «Акварель» (1958) «Шарлатові вітрила» (1961) «Та, що біжить по хвилях» (1967) «Ассоль» (1982) «Блискучий світ» (1984) «Золотий ланцюг» (1986) «Пан оформлювач» (1988) «Сто верст по річці» / Simts judzes pa upi (1991) «Дорога нікуди» (1992) «Геллі і Нок» (1995, за оповіданням «Сто верст рікою»; реж. Вадим Іллєнко, к/ст. ім. О. Довженка) «Та, що біжить по хвилях» (2007) «Правдива історія про Червоні вітрила» (2010) та ін.

Примітки

Література

Бикова Т. Б. Грін Олександр Степанович // М. О. Кобзев. Ґрін Олександр // Литературная энциклопедия. Т. З. М., 1930. — С.19; Українська літературна енциклопедія. Т.1. К., 1988. — С.496—497; Всемирный биографический энциклопедический словарь. М., 1998. — С. 211.

Посилання Олександр Грін: коротка біографія // UaModna, 9 липня 2015