Фра́нкське королі́вство (, , ) — ранньофеодальна держава, що виникла наприкінці V століття у Північній Галлії (частина Західної Римської імперії) після захоплення її франками на чолі з Хлодвігом І.
Політична історія
Держава франків за Меровінгів Франки (салії, рипуарії) поступово розселяються від рейнського кордону на південний захід, проте зберігають зв'язок із своєю батьківщиною. У V столітті вони досягають Сомми. Франки живуть під владою численних місцевих королів.
481—511 роки — правління короля Хлодвіга, що досягнув політичної єдності усього племені франків шляхом усунення місцевих королів.
486 року він усуває залишки західноримського панування шляхом перемоги над римським герцогом (dux) Сіагрієм. Країна між Соммою і Луарою відходить до Хлодвіга.
Близько 496 року Хлодвіг здобуває перемогу над алеманами, рештки яких захищає Теодоріх Великий. Дружина Хлодвіга Хродіхільда, католичка із Бургундії, під час битви спонукає його до навернення у християнство. На Різдво 497 або 498 року хрещення здійснює в Реймсі єпископ Ремігій. Внаслідок цього всього, на противагу системі Теодоріха (співіснування римлян і готів) Хлодвігу та його наступникам вдається завдяки злиттю галоримлян і франків закласти спільну державність.
Близько 500 року перемога над бургундами під Діжоном. З допомогою вестготів бургундському королю Гундобаду вдається вистояти.
507 рік — битва біля Вуйє. З бургундською допомогою Хлодвіг підкоряє державу вестготів до Піренеїв. У зв'язку з втручанням Теодоріха він не досягає Середземного моря (Септиманія залишається вестготською). Після смерті Хлодвіга в Парижі, державу розподіляють його сини.
531 рік — Теодоріх I завойовує державу тюрингів (король Ермінфрід) з допомогою саксів.
532—534 роки — Хлотар І, Хільдеберт І і племінник Хлодвіга Тойдеберг І підкоряють державу бургундів (битва біля Отена).
535—537 роки — від остготів франкам дістаються залишки Алеманії і Прованс (з гирлом Рони: вихід до Середзесного моря), що має спонукати їх до нейтралітету.
539 рік — Тойдеберт перемагає остготів і візантійців, однак здобути верхню Італію не вдається. Баварія стає залежною від Франції.
558—561 — Хлотар І об'єднує державу франків, проте після його смерті держава знову розпадається: початок внутрішніх конфліктів (суперечності між королівською владою і місцевою знаттю). Внаслідок боротьби — формування трьох частин держави: Австразії (Шампань, Мааська і Мозельська землі) зі столицею Реймсом, Нейстрії (романський захід між Шельдою і Луарою) зі столицею Парижем і Бургундії (райони Луари і Рони) зі столицею Орлеаном.
613—629 роки — Хлотар II об'єднує всю державу, після того як аристократія Бургундії й Австразії під керівництвом єпископа Арнульфа Мецького і Піпіна Старшого перейшла на його бік, проте він повинен розрахуватися за цю підтримку у 614 році виданням едикту Хлотара (edictum Chlotarii): король зобов'язується обирати королівських чиновників (графів) із землевласників графств (усунення чиновництва, яке залежить від правителя, і передача державної влади земельній аристократії). Корінні землі Австразія, Нейстрія та Бургундія отримують деяку самостійність під правлінням майордома, котрий стоїть на чолі королівської придворної адміністрації і є керівником королівського почту, а також главою всієї аддміністрації.
629—639 роки — правління Дагоберта, котрий ще раз об'єднує всю державу. Після його смерті починаються нові поділи держави: розпад меровінзької державності. Початок вивищення і правління майордомів. Після аквітанців у 672 році майже самостійними стають також баварці, тюринги, алемани та бретонці.
Вивищення Каролінгів
679—714 роки — правління Піпіна ІІ Середнього, що спочатку стає майордомом Австразії.
687 рік — Піпін стає правителем всієї франкської держави після перемоги біля міста Тертрі над майордомом Нейстрії — Бургундії. Наслідки: збереження єдності держави, зміщення ваги політичного центру на Мозель, Маас (річка) і нижній Рейн.
689 рік — перемога Піпіна над фризьким королем Радбодом. Об'єднання Західної Фрисландії з державою франків. Заснування єпископату Утрехт і монастиря Ехтернах для навернення фризів (близько 690 року їх навернув у християнську віру монах-місіонер Святий Вілліброрд). Спроби прив'язати алеманів до держави у 709—712 роках не вдаються.
714—741 роки — правління Карла Мартела (Молота), позашлюбного сина Піпіна ІІ, що виборює собі посаду майордома і після боротьби з Нейстрією та Аквітанією знову відновлює державу. Підкорив алеманів і тюрінгів; боротьба проти саксів. Баварія потрапляє в залежність від франків.
У 732 році в битві між Туром і Пуатьє (успішна відсіч піхоти в обороні) Карл Мартел перемагає арабів під командуванням Абд-ар-Рахмана.
Правлячи з 737 року без меровінзького короля, 741 року Карл Мартел перед своєю смертю розподіляє державу між своїми синами, вихованими у монастирі Сен-Дені: Карлманн отримує Схід (Австрія, шваби, тюрінги), Піпін — Захід (Нейстрія, Бургундія, Прованс), Аквітанія і Баварія перебувають під спільним володінням. Під час кількох походів брати підкоряють аквітанців, баварців, саксів і швабів.
751 рік — повалення останнього меровінзького «тіньового» короля Хільдеріха ІІІ. Після відходу Карлманна в монастир у 747 році Піпін стає єдиновласним правителем держави франків.
Держава франків за Каролінгів Піпін Короткий 751—768 роки — правління Піпіна ІІІ Короткого, який стає королем після того, як Папа Захарій схвалює усунення з трону меровінзького короля, котрого відсилають у монастир. 751 року Піпіна в Суассоні «всі франки» проголошують королем, а папський легат архієпископ Боніфацій помазує на царювання першого франкського короля (якого офіційно признало папство). 754 року угоди в Понтоні й Керсі. Папа Стефан ІІ прохає Піпіна про допомогу проти короля лангобардів Айстульфа, віддає Рим під захист франкського короля і ще раз помазує Піпіна в Сен-Дені. Піпін і його сини отримують титул «покровитель римлян» (Patricius Romanorum). Піпін після двох вдалих походів (754 і 756 років) примушує Айстульфа повернути завойовані області (екзархат Равенни, Пентаполь), які він дарує папі (Піпінів дар). Разом з дукатом Риму ці області утворюють Папську область. 759 року Піпін підкорює сарацинську Нарбонну. У 760—768 роках після вдалих походів франків до Аквітанії, тамтешнє герцогство ліквідують. 768 року Піпін розподіляє державу між своїми синами Карлом і Карлманном і помирає до початку відкритого конфлікту між ними у 771 році.
Карл Великий
768—814 роки — правління Карла Великого.
772—804 роки — війни із саксами. Вони починаються із завоювання Ересбурга та розорення Ірмінсула. Масове хрещення саксонської знаті, яка сприяє приєднанню до короля франків і перебуває в конфлікті з герцогом Відукіндом та вільними селянами. У 779—780 роках придушено повстання Відукінда.
782 рік — знищення франкського війська в горах Зюнтель, після якого відбувається День Фердена-на-Алері: страта 4500 (число викликає сумнів) повсталих саксів, яких видала Карлу Великому саксонська знать. У 783—785 роках нове повстання Відукінда і просування Карла до Ельби.
785 рік — укладення миру між Відукіндом і Карлом та хрещення Відукінда в імператорському пфальці Аттіньї. Після нових повстань селянських верств у 792—799 роках, пов'язаних з протестом проти церковної «десятини», саксів депортують у франкську область, а франки оселяються в сакській області. Остаточне підкорення саксів відбувається під час останнього походу 804 року. Примирення між франками і саксами за допомогою «Lex Saxonum» (саксонський закон 802 року), який, хоча й спирається на франкський закон «Lex Ripuaria», враховує також і давньосакське народне право. Відбувається християнізація єпископатів Бремен, Ферден, Мінден, Мюнстер, Падерборн і Оснарбрюк, які підкоряються заснованим Карлом церковним провінціям Майнц та Кельн.
773—774 роки — підкорення держави лангобардів. Після здобуття Павії, Карл проголошує себе «Королем франків і лангобардів», відновлює обіцянку дарування Піпіна Короткого і бере Папську область під свій захист.
У 789—812 роках, у кількох війнах проти слов'ян стають данниками Франкської держави вільці, сорби і чехи. Влаштування на їхніх землях марок, але відсутність там християнських місій.
788 рік — усунення герцога Тассіля Баварського (заслання в монастир): скасування останнього племінного герцогства.
791—796 роки — підкорення внаслідок трьох походів аварів, що перед цим здійснювали напади на Фріуль та Австразію. Внаслідок покорення аварів: розорення Аваренбурга (822 рік остання згадка «Кільця»). Місіонування підкорених ними південних слов'ян з Аквілеї та архієпископату Зальцбург у 798 році. Внаслідок походів проти саксів, слов'ян і аварів територію від гирла Одера до Адрії включено до імперії Карла.
778 рік — поразка франкського війська від арабів у Ронсельванському межигір'ї (смерть графа Роланда, «Пісня про Роланда»). 793 рік — вторгнення арабів у Нарбонну. Після цих подій у 795 році Карл утворює Іспанську марку.
25 грудня 800 року Папа Лев III коронує Карла Великого на імператора. Імператорський титул: «Romanum gubernans imperium» (правитель Римської імперії).
812 рік — Аахенська угода. Візантійський імператор Михаїл I Рангаве за віддачу йому Венеції, Істрії і Далмації визнає Карла Великого імператором (виникає проблема двох імператорів). Син Карла Людовик Благочестивий, за візантійським прикладом (без сприяння папи), сам надягне собі на голову корону (a Deo coronatus) і тільки тоді вже запросив для коронації папу Стефана IV.
28 січня 814 року Карл Великий помирає в Аахені; похований там же у кафедральному соборі.
Внаслідок завоювань Карла Великого включила майже всю Західну і частину Центральної Європи. У Франкський державі правили королі з династії Меровінгів і, починаючи з 751 року, Каролінгів (з 800 року іменувалися імператорами). Титул імператора існував до смерті в 924 році Беренгара I Фріульського, після чого франкські імператори більше не обиралися. Карл Великий перетворює Франкське королівство у Франкську імперію.
Управління в імперії Каролінгів Королівське правління базується на королівському дворі, суді пфальців і канцелярії під управлінням канцлера (освічений клірик), який також був і капеланом для духовних справ. Господарством керували скарбник, стольник, а такоже сенешал(керівник королівського палацу), чашник і конюший. Крім графа, який більше не був чиновником, а великим паном, був також імунний пан (без права кримінального суду). Світськими повіреними у справах духовних імунних панів виступали фогти. Наділені особливими повноваженнями королівські посланці (Missi dominici: по одному духовному і світському пану) здійснювали контроль за графами, духовенством і адміністрацією. Прикордонні марки охоплювали кілька графств, часто також і землі племен, які сплачували данину; існували також підлеглі королівства (наприклад, Аквітанія). Щороку розглядалися 3 справи всієї общини (обов'язкова присутність); вирок у запропонованих справах виносили від 7 до 12 шефренів.
Людовик I Благочестивий