Василіса Гольшанська, прозвана Білухою (рус. Wasilisa Holszanska, prozwiszczom Bełucha; пред 25 серпня 1484) — старша донька литовсько-руського православного князя, київського намісника Андрія Івановича Гольшанського й Олександри Дмитрівни Друцької. Супруга кн. Івана Володимировича Бєльського.

Життєпис Іще геть юною вона лишилась без батька й відтоді замешкувала разом з матір'ю і сестрами — Софією та Марією — при дворі свого вуя Семена Друцького, в гурті його синів, осторонь можних стриїв і тітки. Близько 1421 року дівчина пошлюбила небожа польського короля Ягайла, котрий, свою чергою, сам обручивсь із середульшою сестрою Василіси під час навідин ВКЛ зимою 1420/21. Сталось це, либонь, по намові вел. кн. Вітовта.

На сторінках Хроніки Биховця, зладженої в середині XVI століття приближеним к колу Гольшанських автором, історія обросла легендарними подробицями: змовини дей відбулись у Друцьку, куди Ягайло з Вітовтом, Іваном Бєльським та іншими членами свити прибули після смоленського походу, хибно датованого джерелом 1401 роком. За обідом в Семена Дмитровича доперва овдовілий король, чия третя жінка-«ляховиця» теж не спородила нащадка, примітив 2-х його молодих, вродливих племінниць, надумавши побратись з Софією; у Василіси він-бо завважив вусики, що, на його думку, свідчило про міцне здоров'я дівчини, а оскільки був уже дійшлого віку, то не посмів на неї понадитися. Тогочасний обичай, правда, не допускав, щоби молодшу дочку видавали заміж передше старшої, але вихід хутко знайшовсь: В. Гольшанську засватали Ягайловому братаничеві.

Подружжя дочекалось 4 синів (Федір і Семен, а також спом'януті лиш Воскресенським літописом Іван та ЯнушПолное собрание русских летописей, изданное Археографической комиссией. — Т. 7. Летопись по воскресенскому списку. — СПб., 1856. — С. 255) й 4 доньок: Анна, пошлюбила князя тешинського Болеслава II (28 січня 1448); Агнешка, жінка київського воєводи Івана Ходкевича; Марія, пішла під вінець з кн. Іваном Васильовичем Острозьким; Уляна, пойняв кн. Дмитро Федорович Одинцевич.

Десь в листопаді 1432 р. Василіса з дітьми та казною чоловіка потрапила в бран к вел. кн. Свидригайлу, який саме здійснював похід на Литву; схопили її, найімовірніше, у неякомусь маєтку, розташованому на захід від річки Березини, поки Іван, названий у листі господаря до тевтонського магістра «заклятим ворогом», навідував Вільню або ж Троки.

Після кончини мужа пожиттєво тримала Оршанського повіту, які відтак перейшли сину Семенові, а в 1522 — до Костянтина Острозького (з правом розширення й осадження міста, будівництва замку, відкриття торгу чи корчми)Акты, относящиеся к истории Западной России, собранные и изданные Археографической комиссией. — Т. 2. — СПб., 1848. — С. 146.

Інколи в літературі — із легкої руки дослідника Юзефа Вольфа — подибується омильне твердження, ніби Гольшанська згодом стала дружиною незнаного ближче кн. Михайла Семеновича.

Див. також

Уляна Святославна Анастасія Василівна

Примітки

Література Tęgowski J. Pierwsze pokolenia Giedyminowiczów. — Poznań-Wrocław, 1999. — S. 90–93. — ISBN 83-913563-1-0