Бгікшуні або Бгіккгуні (, , в буквальному перекладі — «злиденна») — в буддизмі (ченці-чоловіки іменуються бгікшу). Буддійські черниці, як і ченці, живуть за правилами Вінаї, але для жінок вона може встановлювати більше обмежень, ніж для чоловіків.
Як оповідають буддійські писання, першою бгікшуні стала Магапраджапаті Готамі — тітка і прийомна мати Будди Шак'ямуні. Саме на її прохання засновник буддизму став приймати в санґгу і посвячувати в черниці жінок. Потім ці перші буддійські черниці передали вчення Будди і чернече посвячення своїм ученицям, ті — своїм. Так від самого Гаутами Будди і його учениць почалися лінії жіночої учнівської наступності.
Більшість буддистів вважають, що жодна жінка не може стати бгікшуні, не отримавши повного посвячення в черниці від діючої бгікшуні, що перебуває в правильному ланцюгу жіночої учнівської наступності. Можливість отримати це посвячення від буддійського ченця-чоловіка (бгікшу), що перебуває в ланцюзі чоловічої учнівської наступності, або від бгікшуні з іншої буддійської школи, визнається не всіма. У деяких школах встановлено, що на церемонії посвячення повинні бути присутніми відразу кілька діючих бгікшу і/або бгікшуні, і тільки за їх спільною згодою нова жінка може бути прийнята в чернечу частину санґги.
В історії буддизму не раз виникали такі ситуації, коли в певній місцевості або в конкретній школі буддизму всі бгікшуні вмирали або переставали бути черницями, і після них не залишалося повністю посвячених учениць, які можуть стати їх наступницями. У цих випадках нові буддійські черниці більше не могли з'явитися. Інші буддистки, які хотіли стати бгікшуні, не могли цього зробити, тому що їм не у кого було вчитися і від кого отримувати чернече посвячення. У школі Тгеравада бгікшуні зникли ще в XI—XIII століттях нашої ери, і збереглася лише чоловіча наступність бгікшу. Те ж саме відбулося і в буддизмі Ваджраяни. Тільки в школі і деяких школах Махаяни, нині поширених, переважно, в Кореї, В'єтнамі, КНР і на Тайвані, лінії жіночої чернечої наступності не уривалися з часів Будди до теперішнього часу. А в Тгераваді і Ваджраяні посвячення у бгікшуні не проводилася майже тисячу років, поки в середині 1990-х років не було вжито заходів з її відновлення шляхом запрошення бгікшуні з тих шкіл, де вони збереглися. В Азії зараз жіночі чернечі громади школи Тгеравада існують на Шрі-Ланці, в Таїланді, В'єтнамі та Індонезії, але багато консервативних послідовників цієї школи не визнають сучасних черниць справжніми бгікшуні.
Там, де наступність бгікшуні було втрачено, іноді практикуються альтернативні форми жіночого аскетизму і самообмеження. Жінки, яких нікому посвятити у бгікшуні, можуть за власною ініціативою стати своєрідними «напівчерницями». Так у тибетському буддизмі жінка офіційно може дати обітницю шраманері (новачки, послушниці). У Тгераваді жінка також може дати неформальну і обмежену чернечу обітницю, подібну до тієї, яку раніше давали шраманері, які готувалися стати бгікшуні. У Таїланді такі напівчерниці називаються «мечі» (), у М'янмі — «зілашін».
Згідно з ученням буддизму, чоловіки і жінки рівною мірою здатні досягати нірвани. Незважаючи на це, бгікшуні повинні прийняти вісім додаткових обітниць, званих гарундхаммами, які бгікшу не приймають. Крім того, палійською Вінаєю для буддійських черниць встановлено більше правил і заборон, ніж для буддійських ченців, і бгікшуні займають підлегле становище відносно бгікшу — незалежно від віку, заслуг, досягнень та інших обставин. Втім, справжність «восьми гарундхамм», їх приналежність до вчення самого Будди Шак'ямуні і їх обов'язковість для виконання всіма черницями достеменно не підтверджені і заперечуються деякими дослідниками і буддійськими вчителями; можливо, ці додаткові правила для жінок-черниць були додані кимось після Будди.
Від ранніх буддійських шкіл до наших днів дійшла «Тхерігатха» — збірка віршів про просвітлення, написаних старшими бгікшуні; ці вірші увійшли до «Тапітаки».
Історія Як свідчать буддійські перекази, перші бгікшуні з'явилися на п'ять років пізніше від перших бгікшу. Це сталося на прохання групи жінок на чолі з Магападжапаті Готамі, тіткою Ґаутами Будди, яка ростила його після смерті його матері.
В буддизмі жінка може вільно досягти будь-якого ступеня духовного розвитку, як і чоловік. У цьому буддизм унікальний серед індійських релігій. У канонічних писаннях Будда особливо підкреслює, що жінка має такі ж здібності до досягнення стану нірвани, як і чоловік, і так само може пройти всі чотири стадії просвітлення. В інших релігійних традиціях ми не знаходимо аналога «Тхерігатхи» або — письмового свідчення високих духовних досягнень жінок«A brief digression into comparative analysis should help to illustrate the significance of these central texts. Although it is possible to ascertain (however, unfortunately from just a few references) that women within the Jain śramaṇa tradition possessed similar freedoms to Buddhist women, Jaina literature leaves to posterity no Therīgāthā equivalent. There are also no extant Jain texts from that period to match stories in the Avadānaśataka of women converts who attained high levels of religious experience. Nor is there any equivalent of the forty Apadānas attributed to the nuns who were the Buddha's close disciples. In Brahminism, again, although Stephanie Jamison has eruditely and insightfully drawn out the vicissitudes of the role of women within the Brahmanic ritual of sacrifice, the literature of Brahmanism does not supply us with voices of women from the ancient world, nor with stories of women who renounced their roles in the domestic sphere in favor of the fervent practice of religious observances.» — .
В аналогічному ключі, основна канонічна сутра Махаяни — «Сутра Лотоса», вірш 12, оповідає про те, що 6000 бгікшуні-аргаток отримали передбачення Будди Шак'ямуні про те, що вони досягнуть стану боддгісатви, а потім — і стану Будди.
Вісім гарундхамм
Крім спільних для всіх буддійських ченців правил Віная, черниці зобов'язані дотримуватися ще восьми правил (гарундхамм), які до ченців-чоловіків не стосуються. Походження «Восьми гарундхамм» до кінця не з'ясовано. За словами Будди, які цитує бгікшу Тханнісаро: «Ананда, якщо Махападжапаті Готамі прийме вісім обітниць поваги, це буде означати її повне посвячення (упасампада)» . Але є сумніви в тому, чи дійсно ці слова були сказані Буддою Шак'ямуні, чи вони були приписані йому пізніше . Відповідно до буддійських письмових джерел, причиною такої вказівки Будди стали його побоювання за майбутнє санґги, в яку почали приймати жінок. У «Тапітаці» є пророцтво Будди про те, що через присутність у складі санґги жінок, ця буддистська громада буде слабшати і проіснує тільки 500 років. Таке пророцтво зустрічається в Каноні тільки раз, і це єдине пророцтво Будди, в якому зазначено час його здійснення.
Юнг Чунг (Young Chung) зазначає, що за часів Ґаутами Будди суспільство відштовхувало і зневажало черниць значно сильніше, ніж ченців, називаючи перших «бритоголовими повіями», а других — просто «бритоголовими». Напади мирських людей на черниць відбувалися тоді значно частіше, ніж напади на ченців, і нерідко призводили до зґвалтувань. Тому бгікшуні потребували більшого захисту, ніж бгікшу. В таких умовах Будда вирішив заснувати жіночу чернечу частину санґги (бгікшуні-санґгу), щоб у ній захистити своїх послідовниць і дати їм нові духовні можливості. Ця ініціатива значно випереджала свій час. Забезпечення таких можливостей для жінок накладало додаткові зобов'язання і на чоловіків, зокрема на бгікшу. Будда, ймовірно, розумів всю суперечливість прийнятого рішення, але він пішов на такий крок через численні домагання, яких зазнавали його учениці.
Віная не допускає застосування сили ченцем стосовно черниці. За словами : За часів Будди, черниці мали рівні права і рівні частки в усьому. Був випадок, коли для потреб обох сангх принесли вісім одежин, але в тому місці проживала тільки одна черниця і четверо ченців. Будда поділив одяг, давши чотири штуки черниці і чотири штуки — ченцям, тому що вони призначалися для обох сангх і повинні були бути розділені порівну між ними, незалежно від кількості людей в кожній групі. Оскільки миряни запрошували черниць у свої будинки рідше, ніж ченців, Будда вирішив ділити всі підношення монастирю порівну між двома сангхи. Він оберігав черниць і був справедливий до обох частин [сангхи]. Між черницями та ченцями відносини підпорядкування були такими, як між молодшими сестрами і старшими братами, а не такими, як між рабинями і рабовласниками.
Ян Естлі (Ian Astley) стверджує, що в тому соціальному оточенні, в якому довелося жити першим послідовникам Будди, де жінки зазнавали значної дискримінації і загроз, бажання Будди захистити засновану ним санґгу від негативної громадської думки було цілком зрозумілим, і його не можна засуджувати за це: У ті дні (втім, як і зараз у більшій частині індійського суспільства) жінку, яка пішла з дому, люди, більшою чи меншою мірою, вважали повією, і допускали стосовно неї відповідні домагання. Формально об'єднавшись з монахами, черниці отримували переваги бездомного життя і при цьому уникали загрози насильства. І поки всі люди з презирством не відштовхнуть таке ставлення до бездомних жінок, як це має зробити будь-яка цивілізована людина, така позиція і така поведінка стосовно жінок залишаться необхідними для забезпечення їх безпеки, а критика Будди і його громади за те, що у них були прийняті такі особливі правила, буде, безсумнівно, недоречною.
За регіонами і школами буддизму
Тибетський буддизм Тибетською мовою бгікшу називається «гелонг», а бгікшуні — «гелонгма» (). Кількість правил-обітниць Вінаї різниться в різних ланцюгах учнівської наступності, найчастіше — 360 для черниць і 265 для ченців. Учні та учениці (шраманера), що готуються прийняти посвячення, іменуються «гецул» () і «гецулма» відповідно; ті й інші дають двадцять п'ять основних обітниць. Для інших тибетських буддистів — як для сімейних, так і для малолітніх монастирських вихованців, надто юних, щоб бути повністю посвяченими ченцями або черницями — діють ті ж п'ять священних заповідей, що й для мирських буддистів у всіх школах. На Тибеті ці миряни і вихованці називаються словом «ген'єн» (), але монастирські вихованці повинні дотримуватися такого ж суворого целібату, як і дорослі посвячені монахи. Ухвалення все більш суворих обітниць у тибетському буддизмі може відбуватися поступово, шлях від вихованки до повністю посвяченої черниці може займати до сорока років.
Для проведення церемонії посвячення у бгікшуні в цій школі буддизму потрібна присутність не однієї, а дванадцяти повністю посвячених черниць. Такого «кворуму», найпевніше, на території Тибету й не було. Тибетські бгікшуні були нечисленними; лише одиниці з них залишили свої імена в історії Тибету: наприклад, (1422—1455), що отримала найбільший майстерський ранг з усіх тибетських жінок. Але про те, як і де пройшло її посвячення в бгікшуні, відомо мало.
На початку XXI століття чинний Далай-лама неодноразово виступав на підтримку жіночого буддійського чернецтва і визнавав бгікшуні з усіх шкіл буддизму, в яких їх спадкоємність збереглася. Щодо відновлення посвячень у бгікшуні на Тибеті він стверджував, що ця проблема не може бути вирішена одними Тибетом самостійно; вона вимагає згоди і співпраці буддистів усього світу , і проблема не в тому, треба чи не треба давати всім жінкам можливість ставати бгікшуні, а в тому, як це правильно зробити відповідно до Вінаї. Сімнадцятий Кармапа Оґ'єн Трінлей Дордже також заявив про плани відновлення посвячення жінок .
Тгеравада